Багато з нас постійно повертаються до того, що сталося в минулому — до старих образ, невдалих стосунків, помилок чи втрат. Ми переживаємо це знову й знову, ніби намагаючись щось змінити або знайти відповіді. Але насправді це лише виснажує нас і ускладнює життя.
Уявіть собі голодну собаку, яка гризе стару, суху кістку. Вона вже давно позбавлена м’яса — тверда, без смаку, практично як камінь. Можливо, це навіть кістка динозавра! Але собака все ще не відпускає її: гризе, глодає, хоча це не приносить їй нічого, крім болю в щелепах.
Одного разу я бачив таку собаку. На шиї — зношений ошийник, очі сумні. Я дав їй їжу: ковбаски, холодець. Вона їла з таким задоволенням, що навіть забула про ту стару кістку. Навіщо гризти камінь, коли перед тобою справжня їжа?
Люди часто поводяться так само. Замість того щоб шукати щось нове й живе, вони застигають у минулому:
— У стосунках з людиною, яка давно зникла з їхнього життя;
— У образі, отриманому ще в дитинстві;
— У втрачених грошах або можливостях, які вже не повернути.
Це як гризти кістку динозавра — в ній немає ні енергії, ні користі. Але через звичку, страх або відчуття порожнечі ми продовжуємо. Ніби нам нічим іншим і живитися.
Але тут головна різниця: собака не може сама піти на пошуки їжі — вона залежить від господаря. Людина ж має вибір. Вона може відкласти цю “кістку” і почати шукати щось справжнє:
- Знайти роботу, що надихає;
- Почати навчатися чомусь новому;
- Познайомитися з новими людьми;
- Подорожувати, навіть якщо це просто виїзд до сусіднього міста;
- Допомагати іншим — наприклад, стати волонтером;
- Прочитати хорошу книгу або звернутися до психолога, якщо самостійно відпустити минуле важко.
Так, іноді потрібно витратити трохи грошей, часу чи зусиль. Але це краще, ніж роками гризти те, що давно втратило значення.
Ми тримаємося за минуле не через його цінність, а тому, що не бачимо теперішнього. А не бачимо теперішнього, бо занадто глибоко “впилися” у старі спогади.
Отже, найголовніше — зробити крок назад, відкласти кістку й озирнутися навколо. Життя пропонує набагато більше, ніж ми думаємо. Треба лише перестати гризти камінь і почати шукати справжню їжу — живі стосунки, нові цілі, справжні емоції.
Адже ми не на ланцюгу. У нас є розум, свобода й можливість почати все знову.
Поділитися