Любов батька: у Рівному вишили листи Стуса до сина Звіт 20.01.2026 10:55 Укрінформ Із 47 років свого життя митець 13 років перебував у таборах. Упродовж усього цього часу він продовжував кохати сина й писати йому послання
У Рівному ‒ місті, яке величають столицею вишитої книги, представили вишиту збірку листів Василя Стуса до сина, котрі поет-дисидент писав, знаходячись в ув’язненні в радянських таборах у 1972‒1979 та 1980‒1985 роках.
Майстриня народної творчості, літераторка Олена Медведєва півтора року вишивала 27 листів Стуса (48 вишитих аркушів). Листи до сина ‒ це про батьківську ніжність, що перемагає відстань і час, ‒ те, що надзвичайно цінне і тепер. Адже сьогодні поділені війною чимало українських родин. І батьки, котрі боронять Україну, змушені контактувати зі своїми дітьми здалеку. А дана війна за Україну ‒ продовження боротьби, яку вели українські дисиденти в минулому столітті.
ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ, ЩО СТВОРЮЄ СИМВОЛИ ТА АРХЕТИПИ
У приміщенні «Бізнес-коворкінг Рівне» немає порожніх місць. Тут зібралися дорослі й діти, які прагнуть побачити, як уперше офіційно буде презентовано ще одну вишиту книгу, що її виконала Олена Медведєва.
Дмитро Стус та Олена Медведєва презентують книгу
Серед присутніх на показі фоліанта «Листи до сина» ‒ син Василя Стуса ‒ літературознавець, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, прозаїк, очільник «Конгресу літераторів України» Дмитро Стус.
Дмитро Стус
– Пані Олена робить те, що істотно: вона творить символи й архетипи. А люди орієнтуються на символи, ‒ говорить перед початком показу журналістці Укрінформу Дмитро Стус.
Власне, він та Олена Медведєва, надівши білі рукавички для оберігання вишитої книги, святково розгортають її під оплески рівнян.
Олена Медведєва.
– Дмитро вперше бачить цю книгу, ‒ зауважила майстриня.
Олена Медведєва висловила подяку Дмитрові Стусу за те, що в неї була нагода ознайомитися з оригіналами листів Василя Стуса, вона потримала їх у руках, і це наповнило майстриню почуттями.
Окрім вишитих листів, у фоліанті також наявні надруковані на текстилі фотографії.
Фоліант містить 48 аркушів, його вага 8 кілограмів, аркуші розміром 60х42 сантиметри. Мисткиня створила вишиту книгу за допомогою власної запатентованої гарнітури (великі літери висотою 1 см, шириною 0,5 см).
– Це біле полотно, його створили на Волині, виробник «Едельвіка» подарував мені величезний сувій ‒ 30 метрів, шириною 150 сантиметрів, ‒ розповідає мисткиня. І додає, що вишивати листи Стуса саме на білому полотні ‒ це так підказало їй серце.
– Біле полотно, тому що ця цитата його «жив-любив і не набрався скверни», імовірно, і є такою алегорією, прообразом Стусової позиції як батька, громадянина, чоловіка, ‒ роздумує майстриня.
Серед вишитих листів є й ті, в яких адресат звертається одночасно і до своєї дружини Валентини, а також вірші поета, його переклади поезій, зокрема Гете, якими він доповнював свої листи. На це акцентує увагу модератор заходу, рівненський письменник і журналіст Віктор Мазаний, котрий свого часу працював власним кореспондентом в Укрінформі.
Творча особистість говорить, що їй самій не вийшло б створити такий фоліант ‒ були ті, хто допомагав, надихав, благословляв. Вона висловила подяку міській раді за сприяння вишитим книгам.
«ЛИСТИ ДО СИНА» СТУСА ‒ УКРАЇНСЬКА БІБЛІЯ
Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська поділилася під час показу, що перечитує «Листи до сина» Стуса, і назвала їх українською Біблією.
– У світі є чотири Біблії, є чотири вишиті Біблії тільки в Україні ‒ у Рівному. Мені здається, що сьогодні ми маємо в Рівному п’яту вишиту Біблію ‒ нашу, українську, і це «Листи до сина» Василя Стуса. Ці листи потрібно читати, давати читати своїм знайомим, рідним, друзям. Вони легко запам’ятовуються, бо лягають на серце, особливо сьогодні, ‒ ділиться пані Галина.
Вона пригадала лист, де Василь Стус, звертаючись до сина, написав: «Не гріши, сину. Це перше правило. І, можливо, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (не має значення – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахом. І тоді будеш, як Бог».
Для акторки Рівненського музично-драматичного театру Наталії Боярської дана аналогія зрозуміла, для неї творчість Василя Стуса ‒ це про беззастережну любов. А презентацію вишитої книги вона назвала синкретичною подією, що поєднує в собі і мистецтво вишивання, і літературний напрям.
– Стус для мене ‒ поет, якого я перечитую і відкриваю знову і знову, тому що його неологізми, гарна образність наповнюють, збагачують. Безмежно його шаную. Я просякнута цим словом, епістолярним жанром, цими листами, цими віршами, ‒ говорить Олена Медведєва.
Вона додає, що «Листи до сина» ‒ це листи щирого батька, котрий хоче передати свою любов, навіть перебуваючи на відстані. І це тепер вкрай актуально, тому що чимало наших українських сімей мають через війну саме такі дистанційні стосунки.
– І я знаю родини, коли татусі замовляють поштою дві книги: одна йде до нього на фронт, а друга ‒ на адресу дитини. І вони, батько та дитина, коли трапляється нагода, зустрічаються онлайн, і тато читає дитині книжку. У мене зараз така асоціація відбулася, тому що батьківська любов попри відстань, попри ті зміни, що вриваються силоміць у наше життя, є і завжди буде. З 47 років свого життя Василь Стус 13 років провів у таборах. Він не бачив сина протягом цих років, але продовжував його кохати. І ця любов лунає досі, ми її відчуваємо, ‒ говорить Олена Медведєва.
Проєкцію на наш час відзначив і Віктор Мазаний ‒ це наче дистанційне навчання. Він акцентує увагу, що в листах Василя Стуса ‒ батьківські настанови, він цікавиться навчанням сина, вчителями, його листи ‒ про любов, взаєморозуміння. А ще поет запитував, чи робить Дмитро копії своїх листів, які надсилає йому.
ВІДНОШЕННЯ ДМИТРА ДО СВІТУ ЗМІНИЛО ПЕРЕПОХОВАННЯ ТІЛА БАТЬКА
– Який підліток буде робити копії? Звичайно, я їх не робив. Він це писав у зв’язку з тим, що, як потім з’ясувалося, не один, а кілька моїх листів було конфісковано цензурою… Я вдячний своєму середовищу за те, що жив, не відчуваючи страху, що думав, те писав, викладав. Як зараз розумію, там були думки достатньо контроверсійні, м’яко кажучи, ‒ відповідає Дмитро Стус.
А ще Дмитро Стус ділиться, що, звичайно, він був звичайною дитиною і не робив усього, що хотів від нього батько.
– Це не ідилія… Людину виривають зі світу, вона перебуває в іншому просторі, не розуміє, чим ми всі живемо тут. А ми не дуже розуміємо, що там відбувається. Я це сприймав більше через біль мами, через дуже складну, дуже важку її долю, яку бачиш кожен день, ‒ розповідає Дмитро Стус.
Однак, якщо говорити про поведінкові стереотипи, то син Василя Стуса керувався прикладом батька, тим, що не має значення на те, що про тебе думає соціум.
Дмитро розповів, що його особисто, його ставлення до світу змінило перепоховання тіла батька.
– Коли ти копаєш могилу свого батька, відкриваєш труну, бачиш тіло, яке не розклалося, щось у тобі змінюється… З’ясовується, що коли людина проживає правильно, то вона якимось чином спонукає й інших бути схожими, ‒ розмірковує Дмитро Стус.
Він додав, що для батька листи були ще одним актом творчої реалізації.
– Після того як Василеві Стусу заборонили переписувати вірші й переклади, його листи взагалі почали нагадувати концентровані філософські трактати, ‒ говорить Дмитро.
І це, на його погляд, про те, що не можна нарікати, а треба використовувати можливості, які залишилися.
– Як тільки почав скаржитися, ти, в принципі, здався, ‒ говорить Дмитро.
Зі слів Дмитра Стуса, епістолярну спадщину батька високо оцінили, зокрема, польські літературознавці (у цій країні дуже поважають Василя Стуса ‒ у Варшаві є сквер його імені, там видають його твори, наприклад, зірка сучасної польської поезії і перекладач віршів Василя Стуса на польську мову Яцек Подсядло відзначений престижною польською Премією Оссолінеуму за найкращий поетичний переклад 2025 року).
А Олена Медведєва акцентує, що створенням такої вишитої книги і самим показом хотіла підкреслити, наскільки це важливо ‒ писати листи, яким чудовим є епістолярний жанр.
* * *
Твори Олени Медведєвої можливо побачити в першому в Рівному Центрі креативних індустрій ‒ артпросторі «Вишивані книги».
Нагадаємо, у доробку мисткині ‒ повний текст «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», або «Конституції Пилипа Орлика». За допомогою ниткографії раніше вона вже відтворила тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (усі ‒ розміром 60х42 см). Також в її доробку ‒ вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською й англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників.
Рівне Українська книга Стус Літератор Війна з Росією