“`html
Луганський український театр, котрий тричі змінював локацію, вражає київську публіку 07.03.2026 14:20 Укрінформ У виставах імперсько-радянське минуле іронічно «хряскають об асфальт обличчям» і поширюють сучасну українську поезію та драматургію Навіть найменуваннями під час сучасної російсько-української війни ми бережемо межі нашої незалежної держави. Незважаючи на те, що ворог здатний силоміць тимчасово окупувати українські землі, однак осмислення чіткої самобутності допомагає оберігати націю в історичних рамках та зміцнює віру в перемогу правосуддя та міжнародного права. Отже, Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр переїхав минулого літа до Києва. Перед тим декілька років після початку широкомасштабної російської агресії працювали під одним дахом із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. А в 2014-му, коли Луганськ захопили сепаратисти і «зелені чоловічки з РФ», театр перебрався до Сіверськодонецька, де став значним осередком творення українських наративів. Укрінформ спілкується з директором-художнім керівником Луганського українського театру Олександром Гришковим і головним режисером Владиславом Писаревим, а також акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою й Анастасією Адначевою-Пономаренко про те, яким репертуаром луганці приваблюють київських глядачів та як взагалі тричі релокованому закладу живеться в столиці. І ця оповідь – про витривалість, запальне просвітництво і сарказм та іронію, які засвідчують, що в Україні «весь русскій мір у небезпеці». Адже очевидна є фальш російської брехні й пропаганди. ШЛЯХ ДО МАЙДАНУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ З ЛУГАНСЬКА ЧЕРЕЗ СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬК І СУМИ
Владислав Писарев і Олександр Гришков у глядацькій залі У приміщення Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру в Києві, у Міжнародному центрі культури і мистецтв над Майданом Незалежності, відвідувачі заходять з окремого входу зліва. Вже одразу сходи вражають облаштуванням: трохи менше ніж десять років тому ремонт для себе там робив раніше відомий львівський телеканал (у 2019-му його захопили проросійські сили, яким згодом заблокували діяльність). Передусім погляд вихоплює афіші: «Бука», «Станція», «Деціма», «Стежечка Святого Миколая». А за дверима на третьому поверсі – крізь зону з яскравими мішками-пуфами та ряд дверей насичено-червоного кольору – відвідувачі потрапляють до аскетично чорної зали на 100 місць, де білими плямами лише екран та куби-трансформери.
Афіші київських вистав Луганського українського театру Лише ті гості, які вже встигли відвідати прем’єру «Пам’ятників» – політичної сатири про імперські міфи, які втратили чинність, за п’єсою Оксани Гриценко «Виживуть тільки пам’ятники», – знають, що стіни в цьому просторі не суцільні. Відчиняються два вікна, з котрих мов на долоні – стела Незалежності та народний меморіал пам’яті героїв сучасної російсько-української війни. Директор-художній керівник Луганського українського театру з 2022 року Олександр Гришков нагадує, що після того, як навесні 2014-го проросійські сепаратисти та диверсанти почали захоплювати владу в місті, мистецький колектив поділився на три частини. Дехто вирішив залишитися в Луганську; інші подалися до РФ; а шлях тих, чиє українське громадянство не було формальністю, проліг у Сіверськодонецьк.
Директор-художній керівник Луганського українського театру Олександр Гришков Пан Олександр приєднався до театру у 2015-му, обіймав посаду заступника директора. Тоді штат відчутно поповнився новими акторами. За 100 км від центру сепаратистської «ЛНР» та 150 км – від головного міста «ДНР» театрові з українським репертуаром було нелегко. Однак у 2017-му відкрили відреставроване приміщення із сучасним звуковим і світловим обладнанням та фонтаном у дворі; показували вистави вдома та за кордоном, зокрема, були учасниками Міжнародного фестивалю українського театру «Схід–Захід» у Польщі.
Реконструйовану будівлю театру в Сіверськодонецьку у 2022-му розстріляв російський танк Вже на початку 2022 року розуміли, що Росія може здійснити зазіхання на нові українські території. Тож за тиждень до широкомасштабного нападу РФ відбулися збори колективу театру. Напрацювали ланцюжки взаємодії в разі найгіршого сценарію, які змушені були включити вже о п’ятій ранку 24 лютого. І чотири роки тому терміново роз’їхалися у Дрогобич на Львівщину та Дніпро. А будівлю театру в Сіверськодонецьку, де в перші місяці широкомасштабної війни облаштували гуманітарний склад, військові армії РФ із танка розстріляли в червні. Після того окупант родом із Донецька, котрого українські захисники взяли в полон, розповідав: «Перша ціль – це був драмтеатр». Вже влітку першого року широкомасштабної російсько-української війни луганці почали працювати у приміщенні Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. Першу виставу показали там 16 серпня 2022 року.
Луганці активно показують вистави у фестивальних програмах Свої постановки луганці активно представляли в програмах міжнародних фестивалів: «Мельпомена Таврії», котру організовує Херсонський театр імені Миколи Куліша; «Золотий лев», котрий проводить Львівський академічний театр «Воскресіння»; Український Шекспірівський фестиваль в Івано-Франківську. Коли безпекові умови перебування в Сумах, звідки до російського кордону навіть менше ніж 30 кілометрів, почали бути дуже напруженими, – Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр знову почав придивлятися до нового місця дислокації. Обговорювали варіант переїзду до Львова. Але зупинилися влітку 2025 року на меншій відстані від свого тимчасово окупованого міста – в Києві. До речі, троє працівників Луганського театру долучилися до лав захисників. Першим – актор Євген Гавва. Під час сумського періоду театру – артист балету Сергій Єрошкін і Роман Багуля, столяр декорацій. АКТОРКИ ЛУГАНСЬКОГО ТЕАТРУ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: «ЛЮБОВ ДО СКОНУ» І «МЕНІ ТЕБЕ МАЛО»
Яскраве фоє театру в Києві Для театру приміщення у столиці орендує Луганська обласна військова адміністрація. Рядок фінансування закладу щороку відновлюється в обласному бюджеті. Окрім звичних витрат на оплату комунальних послуг і зарплати, ОВА забезпечила, наприклад, придбання для театру пральної машини (яка ще не розпакована) для догляду за сценічними костюмами. Директор-художній керівник театру Олександр Гришков розповідає, що декілька місяців пішло на те, щоб облаштувати за принципом амфітеатру частину простору, що є глядацькою залою. Сцену попереду також хочуть підняти. Для деяких вистав, наприклад, драйвової музично-поетичної «Мені тебе мало» з віршами Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Віктора Неборака, Миколи Холодного, Івана Малковича, Юрка Позаяка, Віхти Саду, Галини Петросаняк і Сергія Жадана, – створюють довгий подіум.
Наталія Карчкова, Тетяна Мерзлякова і Анастасія Адначева-Пономаренко Ми зайшли до глядацької зали щойно завершилася репетиція найближчої прем’єрної вистави – іронічної комедії з чорним присмаком «Любов до скону» за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї (1920–2004). Тож спілкуємося з акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою та Анастасією Адначевою-Пономаренко. Заслужена артистка України Наталія Карчкова зіграла багато помітних ролей – вона перевтілювалася, зокрема, в Явдоху Зубиху в «Конотопській відьмі» і в Проню Прокопівну у постановці «За двома зайцями». Після навчання в Луганському коледжі культури і мистецтв працювала в театрі в Сіверськодонецьку, котрий закрили наприкінці 2014-го. Тому з величезною радістю долучилася до переміщеного туди Луганського театру, в котрому мріяла грати.
Наталія Карчкова На запитання: «Як вам у Києві?» Наталія відповідає: «Не дуже… бо я люблю невеликі міста, а столиця – мегаполіс: багато людей, багато інформації, дуже швидкий темпоритм. Сподіваюся, що звикну». А Тетяна Мерзлякова, котра ефектно читає вірші у виставі «Мені тебе мало», дочекалася, коли Луганський театр доїхав до Києва. Як і Наталія Карчкова, у постановці «Любов до скону» гратиме Єву.
Тетяна Мерзлякова «Ми виїхали з Луганська у 2014 році та були вже, мені здається, по всій Україні, – розповідає Тетяна. – Рік із чоловіком, режисером, працювали в Черкасах. Там народилася друга дитина. А потім переїхали в Сіверськодонецьк». Євген Мерзляков вже чотири роки як військовослужбовець. У Київ родина перебралася в 2020‑му. Тепер Євген боронить небо столичної області від ворожих безпілотників. Нині головна роль Анастасії Адначевої-Пономаренко – мама; поруч із нею син, якому один рік і п’ять місяців. Нещодавно вийшла на роботу з декретної відпустки. Чоловік – також актор Луганського українського театру.
Анастасія Адначева-Пономаренко Акторка, котра долучилися до колективу в 2015 році, грала Лулу у виставі «Обережно, жінки», Галю – у постановці «За двома зайцями», Марійку – в «Ночі на полонині». Анастасія, котрій минулого року присвоїли звання заслуженої артистки України, каже: «Маклена Граса – це одна з моїх найулюбленіших ролей. Ставив виставу Володимир Юрійович Московченко. Це мій викладач. Мій творчий батько».
Луганці з журналісткою Укрінформу У Києві акторки й актори Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру почуваються безпечніше, ніж у попередніх місцях релокації в період сучасної російсько-української війни. Однак велике місто випробовує дорожчим прожитковим рівнем, коли зарплати досить скромні. Статус внутрішньо переміщених осіб не приносить жодних дивідендів, а оренда житла висока. ПРИХОДЬТЕ З КВИТКОМ І ЗАПРОШУЙТЕ БЕЗПЛАТНО ДВОХ ДРУЗІВ ВПО Облаштовуватися і творити в Києві Луганському обласному академічному українського музично-драматичного театру допомагають столичні колеги. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка надав столики для гримерок, ділиться костюмами та обладнанням. Жодного разу не взяли коштів за транспортування. До виготовлення декорацій і костюмів залучають фахівців цехів Молодого театру та Театру на лівому березі, котрий також допоміг освітлювачами. «Із цими трьома театрами ми спілкуємося й дуже товаришуємо», – розповідає Олександр Гришков.
Олександр Гришков і Владислав Писарев Зрозуміло, що луганці раді всім глядачам. А внутрішньо переміщених земляків заохочують відвідувати свої вистави: кожен, хто придбав квиток, може привести безплатно двох друзів. У Києві та області таких ВПО 55 тисяч. Ціни на квитки, між іншим, досить привабливі, порівнюючи з іншими театрами у столиці. Нині в репертуарі, з дитячими постановками, – 11 вистав, переважно за творами сучасних драматургів. Створюють їх силами 48 людей (до Києва переїхали із Сум 20 осіб). Одна з найпровокативніших вистав, напевно, – «Пам’ятники» (18+) за п’єсою сучасної драматургині Оксани Гриценко в постановці Дмитра Некрасова. Адже імперсько-радянське минуле буквально сходить із п’єдесталів, щоб глядачі переконалися, наскільки воно є ницим та абсурдним.
Вистава «Пам’ятники». Фото Анастасії Телікової надане театром П’єсу «Виживуть тільки пам’ятники» авторка створила у 2023-му в межах ІV Лабораторії драматургії Національної спілки театральних діячів України. А реалізують проєкт у межах гранту Президента України в галузі театрального мистецтва, котрий режисер Дмитро Некрасов отримав минулого року. Ця політична сатира показує суть пропагандистських символів Росії-агресорки на українських теренах упродовж століть. Коли про себе пам’ятник радянському маршалу Жукову розповідає, що його «хряснули об асфальт обличчям», – то іронія і сарказм такої театральної картини миттєво скидає з очей глядачів радянсько-російську пропагандистську оману, котру не припиняють плекати у РФ для впливу на українців стосовно пушкіних, цариці-катерини, московського патріархату та інших ворожих наративів. Для колективу тричі релокованого Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, котрий з літа минулого року перемістився через війну до Києва, важливо спонукати свою аудиторію переосмислювати минуле, іронізувати та вірити у перемогу здорового глузду та справедливості.
Владислав Писарев Головний режисер театру Владислав Писарев, котрий родом із тимчасово окупованої росіянами Горлівки Донецької області, каже: «Мені б хотілося, щоб настав день, коли б ми змогли повернутися. Коли я кажу ʺмиʺ, то маю на увазі людей, котрі втратили свої домівки і свою землю. Ми віримо, що колись – за сприятливих для цього умов – буде змога туди повернутися. Проте не варто бути інфантильними і по-дитячому сприймати буття. Уже нічого не буде таким, яким було раніше. Буде якась інша якість, потрібно буде якось пристосовуватися до нових обставин, знаходити способи комунікації й осмислення подій. Власне, з усіма цими досвідами театр теж має навчитися працювати. Ми готові приїхати і почати українізацію нашого регіону, котрий деокупують».
Луганський український театр з минулого року працює в Києві Українська культура, частиною якої є театральне мистецтво, – завжди була дуже важливою, додає Владислав. «Зараз ми бачимо, що наш ворог дуже сильно б’є по закладах культури, тобто бачить у них загрозу своєму існуванню. Тому що театральні постановки нагадують глядачам про нашу історію й ідентичність, – коментує головний режисер Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. – У різних форматах вистав ми даємо людям можливість трошки переключитися, коли п’ятий рік поспіль у країні триває широкомасштабна російсько-українська війна. Це і є наша культура, котру люблять люди». Валентина Самченко, м. Київ Фото Олександра Клименка і надані Луганським обласним академічним українським музично-драматичним театром Культура Театр “`