Техно-арт на лінії вогню 07.04.2026 11:30 Укрінформ Як митець із Луганської області знайшов застосування власним інженерним здібностям на передовій
Про художника із Сєвєродонецька Олександра Моісеєнка Укрінформ писав десять років тому – переважно як про скульптора, котрий працював у стилі техно-арт. Хоча це не було головною сферою його діяльності – скульптури він створював для задоволення, передаючи їх рідному місту. Про його допомогу військовим також згадувалося, але коротко. З початком широкомасштабної війни Олександр ніби «зник з поля зору», проте пізніше у ФБ стали з’являтися його фото, зроблені у прифронтовій майстерні. На фронті він знайшов широке використання своїм інженерним талантам.
Павич
35 ПРЕЗЕНТІВ ДЛЯ МІСТА та БОРЩ НА ДОДАТОК
Сєвєродонецьк – місце суворе. Без архітектурних прикрас. Але… Ось так йдеш уздовж однакових п’ятиповерхівок, аж раптом погляд затримується на чудовому павичі. І ти сам зупиняєшся, тим паче, що він тут не єдиний. До не менш шикарної бабки підповзає чорний-пречорний павук, а на високому ґанку показує зуби-свічки триголовий «Горинич». Змій зовсім не лячний, оскільки скульптор «ліпив» його з себе. «Це – про мене. Такий самий галасливий, доброзичливий, любитель випити пива», – зізнавався він. Згодом до цього «зоопарку» приєднався піратського вигляду папуга. Сів на штурвалі, очевидно, від «Чорної перлини»; поруч – кована скриня, повна піастрів.
Павук і бабка. 2016
Загалом місто прикрашали десятки його скульптур, зварених і зібраних практично з брухту. Дехто з краян нарахував 35 таких презентів. А на свята Олександр Григорович вивозив на центральну площу власноруч зроблену польову кухню, в якій апетитно кипів ним же приготований борщ. Або куліш. Частувалися всі охочі.
А одночасно майстер займався волонтерством – виробляв у великих кількостях «буржуйки», станини для кулеметів та ще багато чого, що так необхідно було для не дуже далекого від міста фронту. Тому перетворення на військового зброяра не стало для скульптора проблемою.
…Номер телефону Моісеєнко за десять років не змінював, отже, зателефонувати йому виявилося нескладно. Домовились, що кореспондент не називатиме номер частини, в якій він служить, натомість майстер повідомив, що працює на довгій лінії: «Можна написати, що я їжджу, ремонтую зброю, починаючи із Сумської області – Харківський напрямок, Луганський напрямок, Донецький. Доводилось і в Херсонській області працювати. І звідти привозять озброєння на ремонт, і самому доводиться їздити».
Розпочали зі спогадів про 24 лютого 2022-го року.
Сіверськодонецьк
– Я хотів залишитись у територіальній обороні, поїхав до військкомату, але він був зачинений. Зідзвонився з Андрієм Жидковим (волонтер, військовослужбовець; нещодавно загинув, – ред.). Ми дружили, разом робили буржуйки, станини для кулеметів, усе інше. Хотів залишитись у Сєвєродонецьку, але мені зателефонували хлопці, скажімо так, зі спецслужб, і активно наполягли, щоб я виїхав і вивіз сім’ю, оскільки в росіян і в сепарів я вже був на примітці. Потім це підтвердилось.
Олександр посадив дружину, дітей, вивіз їх у Дніпропетровську область, а десь о третій годині того ж дня дружині зателефонували сепари і запитали, де вона перебуває. Чомусь телефонували не йому, а їй.
– Я зрозумів, що прийняв правильне рішення.
РЕМОНТУЄ ВСЕ, ЩО СТРІЛЯЄ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ
За три дні дістався до товариша, який раніше воював у ЗСУ, але був звільнений. Там залишив сім’ю. Мати, до речі, не хотіла їхати разом із ним. Потім її вивезли волонтери.
– З товаришем ми поїхали до Києва в ТрО, але й там не вийшло, і я перейшов до спецбату МВС «Миротворець» – просто я їх у Сєвєродонецьку «няньчив» з 2015-го року. Десь місяць був у Києві, а потім, коли стало зрозуміло, що столицю не штурмуватимуть, нас відпустили, бо ми рахувалися поза штатом. Тоді я перевіз сім’ю в Івано-Франківськ і згадав, що мене добре знали саме як спеціаліста з ремонту озброєння. Звернувся до командира тієї частини, і з 18 квітня 2022 року я ремонтую зброю в ЗСУ. Іноді – техніку. Кулемети, міномети, гранатомети, гармати і все таке інше. Скоро вже чотири роки…
У майстерні. Сіверськодонецьк-2016
А за два дні до того майстер встиг повернутись до Сєвєродонецька, щоб вивезти зі своєї майстерні на власній автівці зварювальний апарат, шліфмашинки, компресор, інструменти – скільки зміг вмістити. Це було досить небезпечно – на північну околицю вже починали заходити рейдові групи ворога.
Дружина про це не знала – він їй сказав, що був у місті, тільки на зворотному шляху, після того, як проїхав Лисичанський нафтопереробний завод (у бік Бахмута). А з дому забрав тільки документи і два кухонних ножі. Жінка три дні була за це на чоловіка ображена. Потім погодилась, що він усе правильно вчинив, тому що з допомогою цього інструменту він вже міг ремонтувати гармати.
А дім його згорів. Пізніше. Десь у другій половині травня Олександр побачив документальні кадри: наш танк їде по вулиці Маяковського повз його будинок, і там він стояв вже згорілий після влучання снаряда. Майстерня теж не вціліла – її потім розграбували росіяни та їхні поплічники.
– Ви знайшли, де розмістити вивезене обладнання?
– Тодішній заступник комбрига 58-ї бригади Богдан Дмитрук подарував мені мікроавтобус «мерседес» (по суті, великий вантажний бус), і я в ньому обладнав майстерню, – відповів Олександр Григорович. – Їжджу, ремонтую озброєння. Оскільки все вивезти не вдалося, зрозумів, що мені потрібна така майстерня, коли б я міг сісти й поїхати, куди треба, де максимально міг би використати свої руки та знання.
Орденів майстер ще не має, але медалі вже заслужив. Командування частини його цінує, тим більше, що вони знайомі з 2017-го року. Каже, чудовий підрозділ. Як приклад, навів такий епізод: коли треба було зробити небезпечну операцію – діставати снаряд зі ствола, він зробив відповідне пристосування, а комбат із ротним залізли в башту: приймали снаряд з боку казенної частини гармати.
– От такий у мене підрозділ, за який я тримаюсь.
СОЛДАТ, ЯКИЙ ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМИ
Пропозиції перейти до іншої частини були. Співрозмовник каже, свого часу пропонували до Києва переїхати і навіть готові були сім’ю облаштувати. Не погодився.
– Я тут на своєму місці. Не просто сам працюю, за тією ж схемою, як у нас було в Сєвєродонецьку: моя майстерня, мої знання, мій інструмент. Ні. Я знайшов команду, з якою можна – і треба – робити максимум корисного для ЗСУ. Я тут навчив деяких хлопців; є люди, в кого є свій непоганий досвід. Підібрав інструменти, і ми займаємось ремонтом певних видів озброєння. Максимум відновлюємо. Добре, що в нас такий колектив підібрався, тим більше, що озброєння в нас дуже різноманітне, починаючи від кулеметів Другої світової і закінчуючи сучасною зброєю, що надійшла з країн НАТО.
Наприклад, карабіни М4, які стоять на озброєнні в Сполучених Штатах. Часто трапляються такі екземпляри, про які в інтернеті немає інформації. Але хлопці вчаться, набираються досвіду. Іноді навіть самі роблять запчастини, яких немає на жодному складі. Роблять оптику, точніше – механічні частини прицілів. Навіть якщо воно приходить у робочому стані, але не нове. А було й таке, що новий автомат привезли, а він не працює, тому що просто тугий. Усього слід було ледь-ледь підточити – і він запрацював. Треба тільки знати, в якому місці точити і наскільки.
– Ви військовослужбовець чи вільнонайманий працівник?
– Я військовослужбовець ЗСУ, звання – солдат, – відповів зброяр. – Фактично посада – інженер. Командир викликає: «Сашко, є проблема, треба вирішити, треба організувати, треба вигадати». До речі, ми дуже схожі з нашим зампотехом за характером, ми товаришуємо, спілкуємося на «ти» саме з ним, тому що ми, дійсно, наче брати. Мене виділяють як інженера. Постає питання, з’явилося щось «іномарошне», щось нове – мене викликають: «Григоровичу, треба подивитись». Утім, я не приймаю рішення. Кажу, як фахівець: можна так і так зробити. А на наради я не ходжу. Для цього є офіцери, і я вважаю це правильним. Це, до речі, одна з причин, чому я не прижився в територіальній обороні. Мені вистачило три дні, щоб зрозуміти, що основна наша проблема: «де два українці, там три отамани». Тому у 2022-му році я пішов до спецбату МВС. Має бути єдиноначальність. Є командир – він приймає рішення. А коли як на мітингу, це потім закінчується дуже погано.
Там, де зараз служить Олександр, єдиноначальність присутня повною мірою. Командир, коли майстер йому зателефонував, не вагався: «Сашко, беру тебе як спеца». І Моісеєнко за чотири роки жодного разу не стояв у наряді. Натомість – створив майстерню, забезпечив її інструментом. Іноді – вкладаючи свої гроші. Забиває свою автівку обладнанням, деталями і везе це все туди, де воно потрібне.
– Я – спеціаліст. Стоїть питання – треба вирішити. Дістав із кишені свої гроші – вклав. Сів, поїхав, забрав вантаж, привіз, знайшов спосіб, як його ремонтувати. Якщо необхідно – відвіз іншим спецам, щоб було швидше.
НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД МИНУЛОГО
Питання про патріотизм не було заплановано, Олександр Григорович сам його зачепив, бо воно йому болить:
– От зараз тривають суперечки щодо ухилянтів, ТЦК, все інше. Моя думка: коли хочете встрягнути в таку суперечку – відкрийте визначення «громадянин». Там усе чітко написано: на що він має право і що має виконувати по відношенню до держави. Так-от, я кажу: чому мене навчила Україна – я отримав диплом техніка, вивчився в інституті – і тепер ці знання я застосовую, щоб Україну зберегти. Коли виникають розбіжності на тему, хто кому винен, я завжди кажу: «Хлопці, ось у мене в дипломі написана держава, яка мені його видала: Україна, і я хочу цю державу підтримати – в міру своїх сил». Державу та її громадян.
– Ваші скульптури в Сєвєродонецьку вціліли, не знаєте?
«Змій-Горинич»
– З того, що знаю, сто відсотків «Смішарики» біля міського ДК стоять. «Автомобіль» теж стоїть. Біля «Стоматології» на Курчатова «Змій-Горинич» і все інше теж нібито стоїть. Єдине, що знаю, знесли будівлю, де був Кризовий медіацентр. «Дудка» на ґанку стояла – тепер цієї роботи немає. Окупанти знесли цю будівлю разом зі скульптурою. Трапляються відоси – хтось їде по Сєвєродонецьку… У бібліотеці інституту робота, мабуть, постраждала, тому що, наскільки я знаю, туди були прильоти, зруйнована сильно.
– Боюсь, якщо вийде текст – чи не кинуться орки руйнувати ваше надбання?
– Якщо чесно, мені це абсолютно по… цимбалах, – несподівано заявив автор тих скульптур. – Озиратись, дорожити… Я однозначно не хочу залежати від минулого. До речі, недавно мені вночі наснилось, що все, зроблене мною в минулому житті, у мене просто перед очима згорає такими великими «пластівцями», от як картон горить, і відлітає понад полем. А поле все всипане попелом. Усе пішло попелом, залишилось холодне почуття відірваності. Їм потрібна красива картинка, а мої роботи все ж нестандартні… Я гадаю, просто перефарбують і забудуть. Як росіяни робили завжди: привласнювали чуже, розповідали, що це їхнє досягнення.
Для захисту від ворожих дронів
Останнє питання було, чи робить майстер на фронті щось «для душі».
Спарка в процесі
– Задумів багато, – зізнався скульптор. Маючи під рукою інструмент, якщо іноді є вільний час, продовжую свою мистецьку тематику. Виходять невеликі такі роботи; в якості сувенірів – робити подарунки військовим або гостям підрозділу. Утім, для свого підрозділу, і взагалі для ЗСУ, я залишаюся ще й волонтером. Їжджу, вимінюю на метал інструмент, якісь матеріали, деталі. Знайшов річковий буй, сантиметрів 60. Хотів зробити Котигорошка, в касці, з «Джавеліном на плечі, з шаблею, з булавою. Зробити таку фотозону, щоб Котигорошко стояв на скрученій гусениці від розбитого російського танка. Але часу немає. Поки що в планах. Тому що в першу чергу я зайнятий ремонтом усього, що стріляє. Що вбиває наших ворогів. Це більше на часі. З останнього: зробив спарений зенітний кулемет, оскільки дрони тепер літають вище. Кулемети в нас малого калібру – 7,62 мм, не дістають до них. Спарка вже на чергуванні стоїть. З нічним прицілом, з планшетом…
* * *
Митець дав дозвіл скористатися фотографіями з його сторінки в ФБ. І там доволі багато світлин з його художніми витворами. Окремі з них, за складністю роботи, звичайно, поступаються «Павичу», однак є в них щось таке, що свідчить про зростання зрілості Моісеєнка як митця. Чи він просто став старшим на десять років, чи то так вплинула на свідомість безпосередня близькість війни. А можливо, і те, й інше.
Фото автора та з ФБ-сторінки Олександра Моїсеєнка
Луганщина ЗСУ Військові Скульптура Ремонт Сіверськодонецьк