Буває, сидиш десь у барі і мимоволі спостерігаєш за класичним типажем. Чоловік із непробивною впевненістю підкочує до жінок, отримує відмову за відмовою, але його обличчя не втрачає виразу переможця. Або колега, який на мітингах несе абсолютну нісенітницю, але з таким запалом, ніби щойно винайшов холодний термоядерний синтез, інформує Ukr.Media.
Раніше такі люди мене дратували. Тепер, я дивлюся на них із легкою заздрістю.
Ця їхня броня із чистого, нерозбавленого самообману — хіба це не мистецтво? Сама думка про те, щоб здаватися кращим, ніж ти є, звучить якось незручно, навіть соромно. Але якщо придивитися, наша здатність брехати самим собі — це скоріше геніальна фіча.
Колумністка Inc. Джессіка Стілман нагадала мені про дослідження Джозефа Галлінана — пулітцерівського лауреата, який написав цілу книжку про приховану силу самообману.
Якщо коротко: ми всі цим грішимо.
Чоловіки, за спостереженнями Галлінана, взагалі живуть у паралельній реальності, де вони значно привабливіші для жінок, ніж є насправді. З інтелектом та сама історія. Майже кожен перехожий на вулиці свято вірить, що його IQ вищий за середній. Навіть власні оцінки з минулого в нашій пам'яті магічним чином стають вищими, ніж у затертих шкільних табелях.
І це чудово.
Звісно, коли самовпевненість втрачає зв'язок із реальністю і перетворюється на клінічну дурість — це катастрофа для оточуючих. Але повна, кришталева об'єктивність щодо себе — це прямий шлях до порожнечі.
Галлінан наводить дуже протверезний факт: люди, схильні до депресії, оцінюють свої здібності найбільш адекватно і точно. Тобто, щойно ви починаєте бачити власну посередність без жодних прикрас, життя різко втрачає фарби.
Виходить, що наш внутрішній голос, який шепоче: "Ти все робиш правильно, просто керівництво сліпе, а жінки сьогодні не в гуморі", — це запобіжник.
В епоху, коли ледь не кожен перший носиться зі своїм синдромом самозванця і годинами препарує власні недоліки, трохи здорової неадекватності працює як психологічна імунна система. Вона амортизує удари реальності. Вона дає той самий дурний, нічим не підкріплений оптимізм, який змушує відправляти резюме на вакансію, до якої ти об'єктивно не дотягуєш, або починати справу, яка за всіма розрахунками має прогоріти.
Іноді світ не дає жодних гарантій і сигналів, що ти рухаєшся в правильному напрямку. У такі моменти внутрішні рожеві окуляри виявляються кориснішими за будь-який тверезий розрахунок. Бо світ буває надто важким, щоб дивитися на нього зовсім без фільтрів.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Що оберете: рятівну самовпевненість чи вбивчу об’єктивність?
Вже проголосували 1 людина. Долучайтесь до обговорення.
👑 Вірю у себе! 🧐 Геть ілюзії! 🤔 Маю власну думку
📊 Карта думок
👑 Вірю у себе! 100% 🧐 Геть ілюзії! 0% 🤔 Маю власну думку 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!