Вишиванки зі старих фотографій Репортаж 25.04.2026 09:00 Укрінформ Майстриня Галина Гафійчук зібрала понад 120 вишитих ансамблів, котрі презентують декілька етнічних країв України
Жінка зацікавилася вишиванням понад 20 років тому. За цей час вона назбирала збірку вишитих сорочок і створила в рідному селі Глушкові, що в Івано-Франківській області, музей «Етноскриня». Нещодавно він увійшов до туристичного шляху «Сильвети Покуття», котрий презентували на Прикарпатті.
З чого починалася колекція Галини Гафійчук та як відшукати для себе вишиту сорочку, Укрінформ спитав у майстрині незадовго до Дня вишиванки, який цього року відзначатимуть 21 травня.
ВИДЕРЛАСЯ НА ГОРИЩЕ – І ВІДКРИЛА СКАРБ
Галина Гафійчук, як і більшість жінок у селі, вміє вишивати змалечку. Запевняє, що цю любов вона проносить усе своє життя, але зібрати колекцію старовинних вишиванок її надихнули старі світлини.
«Моя бабуся – з Чернятина (село в Городенківській громаді Прикарпаття, – ред.) Ми в дитинстві бавилися в її домі та видряпувалися на горище. Там я відшукала ці фотографії та листи свого прадіда з війни (показує, – ред.). Скільки мені тоді було, не згадую, але я вже усвідомлювала, що цей спадок не можна руйнувати», – згадує майстриня.
Розповідає, її прадід Юрко мав чудовий почерк і більшість листів написав з території Німеччини, коли ворог був майже розгромлений. Щоправда, прадід так і не повернувся з війни додому, але його стародавні листи й чорно-білі фотографії родини започаткували колекцію, яка стала основою майбутньої збірки одягу.
«Старовинні фотографії – це як паспорт вишитої сорочки. Ось у мене є унікальна світлина з рідного села (показує, – ред.). На ній – аматорсько-драматичний гурток 1926 року. І це як мокра печатка того, що тоді вдягали та як. Тобто фотографія підтверджує походження одягу», – запевняє майстриня.
Зараз у колекції Галини Гафійчук – понад дві тисячі старих фотокарток і більше ніж 120 українських вишитих шат. Майстриня відзначила, що точної кількості експонатів у своїй колекції вона не знає, бо вже давно їх не лічить. Але тут можна побачити не лише традиційний одяг з Прикарпаття, а й з Волині, Буковини, Закарпаття, Вінниччини, Чернігівщини, Луганщини, Полтавщини та Львівщини.
«Є люди, котрі збирають давній стрій тільки одного краю, а в мене – спадок з декількох. Чи важко зберігати цю красу? Так. Це потребує окремого приміщення, де підтримується необхідна температура повітря, та й великої особистої відповідальності», – зізнається майстриня.
ПОКУТСЬКА ВИШИВАНКА – ЦЕ ЩІЛЬНО ВИШИТІ РУКАВИ В ЧЕРВОНІЙ ГАМІ
Перші вишиванки з минулого століття в Галини Гафійчук з’явилися випадково. Зазвичай їх замовляла і купувала колекціонерка в Коломиї. Але якось на своє замовлення, котре Галина Гафійчук знайшла для жінки на рідних теренах, у колекціонерки не вистачило грошей. Музеї також тоді не мали попиту на старі речі, а продавати їх будь-кому Галина Гафійчук не хотіла.
«У цих давніх вишиванках я побачила щось унікальне, не схоже до сучасних візерунків. Спочатку залишила в себе одну сорочку, потім ще одну й ще… І так з 2000-х років розпочалася моя колекція», – усміхається пані Галина.
Розповідає, збірка щоразу її захоплювала все більше й більше, але поповнювати її було непросто. У багатьох регіонах, як, наприклад, на Покутті та Гуцульщині, людей часто ховали у святковому одязі, а тому вишитих сорочок у селах майже не залишилося.
«Адже раніше люди казали: "Що було до шлюбу – то й до Бога"». Старовинних дитячих вишиванок теж залишилось обмаль, бо їх віддавали від однієї дитини до іншої, та й не в кожній родині дітям вишивали. Але в мене є до десяти таких сорочок, а більшість у колекції – жіночі», – уточнює майстриня.
Саме вони є головними експонатами в музеї «Етноскриня», яку згодом відкрила Галина Гафійчук. В її експозиції ще представлені жіночі прикраси, взуття, стародавня кераміка, мальовані ікони на дереві та різдвяні павуки, котрі здавна робили на Покутті із соломи. Майстриня відзначила, що під час розмови з гостями павуки помітно похитуються. Розповідає, у давнину люди вірили, що це приходять духи їхніх пращурів.
Питаю пані Галину про її рідну, покутську вишиванку.
«Старовинні жіночі сорочки на Покутті були довгими, бо плахта була вовняна і коротша, а низ сорочки слугував на той час продовженням спідньої білизни. Якщо жінки йшли у поле працювати, то сорочку підперізували запаскою або фартушком. Це засвідчують давні фото», – розповідає майстриня.
Вона додає, що узори на Покутті були дуже різноманітними. На початку ХІХ століття покутська сорочка нагадувала «борщівську», у якої густо вишивали рукави. Але якщо для «борщівської» характерним є чорний колір, то в покутських сорочок рукави вишивали бордовими нитками, коричневими та яскраво червоними.
«Тут використовували техніку "верхоплут" (показує, – ред.). На Покутті ще вишивали "білим по білому". Старші жінки називали тут цю техніку "циркована". Покутська вишивка дуже різноманітна. Були ще сорочки-буденки, у них кожний узор мав свою назву: "хрестатий", "ключкатий", "лабатий", "сливкові" та інші, усі навіть важко запам’ятати», – усміхається майстриня.
Далі вона показує сорочку «з пташками». Розповідає, такі вишивали у селах Вербівці та Серафинці Городенківського району.
«Це вже початок ХХ століття. Узори з пташками вишивали не лише на весілля, їх і старші жінки любили носити», – уточнює пані Галина.
За її словами, тоді вже жінки більше подорожували, цікавилися друкованими виданнями з узорами та запозичували у свої вишивки нові елементи.
В ОДЯЗІ ПРИХОВУВАЛИ ВИШИТИЙ ТРИЗУБ
«Перлиною мого музею є стрічка Січових стрільців "Січ у Глушкові"», – продовжує свою розповідь майстриня.
Розповідає, цю стрічку в її рідному селі вишивали жінки хрестиком. До нашого часу дійшла навіть фотографія, яка підтверджує історичний факт. Щоправда, вона дуже пошкоджена, а тому в експозиції не представлена.
«Для мене все рідне – то найцінніше», – говорить Галина Гафійчук і згадує історію своєї бабусі, котру на вулиці в радянський час змусили зняти жовту китичку на запасці лише через те, що вона була біля синьої.
«Інколи навіть синьо-жовта стрічка в одязі вказувала на переконання людини. У такий спосіб люди хотіли показати свою позицію, але ж уся українська символіка була під забороною», – додає майстриня й демонструє вишивки з тризубами, котрі є окрасою її колекції.
Деякі з них потрапили у збірку після того, як вишитий тризуб люди помітно намагалися приховати в одязі, але не відмовлялися від нього навіть попри страх і залякування.
«Це велике диво, що ці сорочки люди змогли зберегти», – наголошує колекціонерка.
У ВИШИВАНКАХ – НАШЕ КОРІННЯ ТА САМОБУТНІСТЬ
Більше ніж 20 років Галина Гафійчук не лише зберігає давні вишиванки, а й відтворює їх за старовинними взірцями. Вона впевнена, що це допомагає популяризувати традиційну вишивку в сучасному світі.
«За радянський час ми дуже багато втратили. Тому наш обов’язок – відродити давнину й залишити її нашим онукам і правнукам, зробити все, аби спадщина не пропала. Радію, коли ці сорочки відшивають інші майстрині. Бо те, що ми тепер робимо, репліки чи копії, вони через 50–100 років матимуть таку ж цінність», – переконана Галина Гафійчук.
Майстриня зізнається, коли відтворює давню вишиванку, то дотримується не лише кольорової тональності, узору та техніки вишивки, а й зберігає технологію пошиття одягу – використовує давній крій, а всі деталі виробу зшиває вручну.
«Моя мета – відтворити давні сорочки. Вважаю, що це мій внесок в історію, і для мене це важливо», – говорить Галина Гафійчук.
Зізнається, кожне нове замовлення для неї є особливим, а тому підібрати сорочку – непростий процес роздумів і примірок.
«Більшість людей сьогодні хочуть таку вишиванку, щоб залишити її у спадок дітям», – зауважила майстриня.
На запитання, кому з відомих українців дісталася сорочка від Галини Гафійчук, майстриня не відповідає. Але як обрати для себе вишиванку, має слушну пораду.
«Необов’язково, щоб вона була частиною традиційного строю. Можна знайти вишивку свого села чи регіону і відтворити її на жакеті чи блузі. Бо для чого нам використовувати китайські, турецькі чи румунські узори, якщо в Україні їх є так багато? В українських вишивках треба шукати своє коріння й самобутність», – радить майстриня і демонструє другу залу музею, де сучасні вишиванки на манекенах прикрашають авторські силянки та ґердани, котрі теж зберігають давні традиції, символи і знаки.
Такі експозиції, каже пані Галина, нагадують людям про красу української вишивки й надихають до творчості.
«Тепер ми з жінками відтворили тут "Глушківське весілля"», – розповідає майстриня й демонструє весільне деревце, з яким проходить це дійство.
Розповідає, театралізоване весілля віднедавна можуть побачити гості «Етноскрині», а ще – зробити фотосесію в народному строї, щоб осягнути усе багатство української спадщини.
Фото авторки
Фото Історія Івано-Франківщина Культурна спадщина Музей Туризм Вишиванка