Не боятись помилок: як неправильні відповіді навчають

Переклад: Ангеліна Грицей

Багато вчителів вважають, що помилок треба уникати та боятися. Американський педагог, засновник освітньої організації thinkLaw та автор книги про викладання критичного мислення Колін Сіл вважає геть по-іншому. Переклали для вас найцікавіші тези з його статті про магію помилок.

Цьогоріч мій син Олівер вступив до віртуальної школи. У нього прекрасна вчителька, яка розпочала навчальний рік із вивчення абетки. Вона дала дітям завдання: вигадувати слова на певну літеру.

Коли клас дійшов до букви між «І» та «Й», один зі школярів прокричав: «Їжак!»

«Молодець!» — сказала вчителька, — Може ще в когось є варіанти?»

Гаплик. Ніхто нічого не сказав. Раптом Олівер порушив тишу та з широкою посмішкою на обличчі вигукнув:

«Ішак!»

Вчителька поглянула на нього, засміялася та сказала: «На жаль, це неправильно. Може в когось знайдеться краща відповідь?»

Я подивився на сина та побачив, як іскорка згасає в його очах. Я почав міркувати про зачудування, із яким він та й будь-яка інша дитина з’являється на світ. І задумався про те, що стається, коли ми притлумлюємо те зачудування нашими негнучкими практиками, вузьким сприйняттям того, що є корисним, а що — ні. І тоді я зрозумів, як стається так, що колись активні учні стають зовсім пасивними.

Втрачена можливість

Із тим, що сталося в класі, є серйозні педагогічні проблеми. У контексті формувального оцінювання, чи допомагає відповідь вчительки прояснити, чому припущення Олівера неправильне? Коли вчителька не дає можливості учневі пояснити свій хід думок, чи посилює це процеси дитини та її здатність підкріплювати твердження доказами?

Звісно, помилка могла виникнути через банальну схожість звучання слів «їжак» та «ішак». Можливо, через нерозуміння того, як додаткова крапка зверху змінює літеру. Утім, Олівера спантеличила саме розкладка на телефоні, де щоб отримати літеру «ї» треба на декілька секунд затиснути літеру «і». Але оскільки вчителька вирішила не досліджувати помилкову відповідь учня, справжню причину так і не з’ясували.

Помилки — це природна складова навчання. Проте учні не почнуть критично мислити, якщо їх постійно спинятиме страх щось зробити або сказати неправильно. Тому як освітяни, ми маємо завдання: зробити навчальне середовище толерантним до помилок. Один зі способів утілити це в життя — запровадити практику аналізу помилок.

Критичне мислення як шлях до рівності

Маю зізнатися: я за порушників правил. Наша професія приваблює багатьох людей, які стали освітянами лише тому, що система, побудована на слухняності та правилах, їм завжди пасувала. Я не належу до цієї когорти. У юності я мав багато поведінкових проблем. Пізніше виявилося, що всі вони були спричинені браком виклику. Лише коли я вступив до школи права, мене навчили мислити критично, навчили думати так, щоб тримати себе в тонусі. Цього дуже бракувало у школі.

Критичне мислення не має бути товаром розкоші. Проте, наша сучасна система освіти ставиться до нього саме так, відкладаючи складну роботу хіба для найобдарованіших учнів. Коли йдеться про рівність у освіті, я завжди ставлю одне запитання: «Як домогтися справжньої рівності в межах класу?» Бо ми завжди говоримо про якусь невидиму нерівність, якої треба позбуватися. А як щодо звичної фрази: «Ці діти не можуть…» — чи це не нерівність? Насправді «Ці діти не можуть» часто означає «Як вчитель я не маю уявлення, як створити такі навчальні умови, щоб усі діти могли».

Саме тому я створив у класі простір, який заохочує неспокій і інакомислення. Простір, якого мені бракувало в дитинстві. Я вбачаю у доступі до критичного мислення шлях до справжньої рівності в класі, адже лише так можна дати учням можливість бути лідерами, впроваджувати інновації та ламати речі, які мають бути зламані в процесі навчання. І усе це неможливо зробити в світі, де школярі бояться помилятися.

Обкладинка книги Коліна Сіла

Чотири способи запровадити аналіз помилок у класі

Магія помилок — це не система цінностей. Це набір практичних інструментів, які можна використовувати в будь-якому навчальному середовищі, незалежно від класу та предмету. Розповідаю про чотири стратегії, як інтегрувати аналіз помилок і критичне мислення в уроки.

1️⃣

Передбачайте «хороші» помилки

Коли плануєте урок, намагайтеся вгадувати наперед, які помилки можуть зробити учні. Наприклад, ви знаєте, що дітей зазвичай спантеличує додавання дробів із різними знаменниками. Ви також можете припустити, що хтось із школярів неодмінно сплутає власну думку з фактом у твердженні «Піца — найкраща їжа у світі».

Не припиняйте визначати, що діти можуть робити неправильно. Водночас упевніться, що постійно звертаєте увагу на те, чому помилка може статися. Це дасть вам змогу покращити пояснення на уроці та показати учням, як уникнути ту чи іншу помилку. Наприклад, учень каже: 5 + 2 = 6. Треба передбачити, що така помилка типова і що вона може виникати тому, що школяр починає рахувати так: «Ага, значить якщо почати з 5 і додати 2, то виходить 5,6. Отже, відповідь 6».

2️⃣

Застосовуйте відкриті запитання, щоб розбиратися з «хорошими» помилками в реальному часі

Вчитель: Хто, на вашу думку, відповідальний за вбивство Малкольма Ікса (ісламський проповідник, борець за права афроамериканців у 50–60 роках ХХ століття — ред.)?

Учень: Джон Ф. Кеннеді.

Обмін відповідями в реальному часі показує, наскільки складно підготуватися до нескінченності можливих помилок. Але навіть таку відповідь учня не треба сприймати за цілковиту нісенітницю. У ній заховано багато навчальних можливостей. Спробуймо поставити ще декілька запитань.

Кеннеді? Цікаво. Чому ти так думаєш?
Як гадаєш, чому хтось із твоїх однокласників може не погодитися?
Кеннеді вбили раніше, ніж Малкольма Ікса. Поясни, будь ласка, чому ти думаєш, що він відповідальний за вбивство Малкольма Ікса? (Ставте уточнювальні запитання навіть, якщо відповіді на попередні уточнювальні запитання були неправильними.)

Якщо просто-таки проігнорувати відповідь учня, можна не помітити кмітливий зв’язок, який він установив між вбивством Кеннеді та контроверсійною цитатою Малкольма Ікса про те, що вбивство президента — то справедлива відплата за його гріхи. Ця сумнозвісна цитата стала кульмінацією міжусобиць між Малкольмом і релігійним рухом «Нація Ісламу», члени якого незабаром і вбили проповідника.

3️⃣

Просіть учнів власноруч створювати «хороші» помилки

«Як можна відповісти на це запитання неправильно?» Коли ми даємо учням завдання передбачити найбільш ймовірні помилки, ми виходимо на вищий рівень, ніж просто перевірка знань у формі тестів. Ми підштовхуємо учнів уявляти себе на чужому місці, вигадувати та обґрунтовувати можливі, але неправильні варіанти.

Замість того, щоб запитати в учнів, яка головна думка цієї статті, попросіть їх зробити три неправильні, але можливі припущення.

«Учні засмучуються, коли вгадують неправильно» — таке припущення підходить, тому що ми знаємо, наскільки всім інколи хочеться просто прочитати вступ і з нього вгадати суть.
«Помилки можуть бути магічними» — таке припущення справді могло би згодитися за відповідь, якщо прочитати лише заголовок.
«Освітяни мають передбачати ймовірні помилки» — також хороша здогадка, але це не головна думка, а просто практична порада з початку статті.

Важливо, щоб у процесі цієї вправи школярам спадали на думку саме логічні припущення. Мої учні, до прикладу, послуговуються правилом «Петрика-Шметрика»: які варіанти могли би заплутати Петрика-Шметрика — звичайну людину, яка завжди ведеться на трохи неправильні відповіді? Такий підхід гарантує, що посеред вправи діти не почнуть пропонувати жартівливі нісенітниці, а дотримуватимуться встановлених умов.

4️⃣

Яка неправильна відповідь правильніша?

Аналіз помилок дає змогу експериментувати з різними форматами та темами. Як у колишнього адвоката, який працював із вирішенням суперечок у бізнесі, мені рідко траплялося, щоб одна сторона повністю мала рацію, а інша була абсолютним злом. Зазвичай обидві сторони помилялися принаймні в чомусь. Головне питання було от у чому: хто ближчий до правди?

Запровадьте такий підхід у класі. Наприклад, попросіть дітей проаналізувати два рівняння: одне з обрахунковою помилкою, а інше — із концептуально неправильною відповіддю. Або покажіть два есе: у одному мають бути структурні помилки, а в іншому — хибодруки. Або запропонуйте два наукових експерименти з недосконалими процедурами: у одному випадку проґавте якусь змінну, а в іншому — неякісно сформуйте вибірку.

Якщо запитувати, яка неправильна відповідь правильніша, то учні почнуть замість «що» та «як» цікавитися «чому» та «а що, як». І ця зміна необхідна, адже вона дає школярам інструменти не лише для того, щоб аналізувати світ як він є, але й для того, щоб уявляти, яким він має бути.

Я щиро вірю в магію помилок. Про всяк випадок скажу, що не пропагую світ без неправильних відповідей. Натомість пропагую світ, де діти та дорослі менше переживають про те, чи мають вони рацію, та значно більше зосереджуються на процесі усвідомлення того, що це означає «чинити правильно». Турбуєтеся про соціально-емоційне навчання? Розуміння, чому хтось бачить щось інакше, ніж нам звично, розвиває емпатію. Хвилюєтеся, як змотивувати учнів критично мислити? Є безліч способів запрограмувати помилки в урок у такий спосіб, щоб заохочувати слухняність і водночас навчальний авантюризм, а не слухняність і сліпе слідування правилам.

Коли ми не даємо школярам змоги застосовувати критичне мислення на всіх рівнях, то систематично ігноруємо неоціненний потенціал у нас під носом. Утім, коли послуговуємося стратегіями, як-от аналіз помилок, під час звичайних уроків, ми стимулюємо цей потенціал і стаємо трохи ближчими до впевненості, що наші учні процвітатимуть.

ТАКОЖ ЦІКАВО: