«Не ставте мені питання, чи я вбивала»: причини, чому стрічка Олени Максьом тріумфувала на Docudays UA

15 Червня 2026

Стрічка «Не питай мене, чи я вбивала» авторства Олени Максьом документує досвід військовослужбовиці в лавах українського війська.

Документальна стрічка «Не питай мене, чи я вбивала», знята Оленою Максьом, здобула головний приз національного конкурсу DOCU/Україна на 23-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Фільм був представлений на фестивалі як одна з найочікуваніших українських документальних прем’єр цього року.

Особистий літопис війни

«Не питай мене, чи я вбивала» — це документальний щоденник повномасштабної війни, над яким Олена Максьом працювала понад тисячу днів. На початку російського вторгнення режисерка не мала бойового досвіду, проте стала доброволицею, а згодом приєдналася до Національної гвардії України. Камера супроводжувала її між виконанням бойових завдань, тренуваннями та короткими відрядженнями додому.

Авторка фіксує не стільки самі бойові дії, скільки буденність війни: виснаження, очікування, втрати, товариські стосунки між побратимами та рідкісні прояви людського тепла. Особливе місце у фільмі посідають стосунки режисерки з матір’ю, які стають емоційною опорою на тлі фронтової реальності.

Кадр із кінострічки «Не питай мене, чи я вбивала». Фото: Docudays.ua

Хто така Олена Максьом

Олена Максьом – українська документалістка, журналістка, операторка та офіцерка запасу Національної гвардії України. До початку повномасштабної війни вона працювала у сфері документального кіно та медіа. Її дебютний повнометражний фільм «Усе не буде добре» (2020), створений спільно з румунським режисером Адріаном Пирву, був показаний на міжнародному фестивалі документального кіно IDFA та отримав численні нагороди.

Після початку повномасштабного вторгнення Максьом брала участь в евакуаційних та гуманітарних місіях, а потім вступила до лав Національної гвардії. Вона служила до 2025 року, брала участь у визволенні Харківщини, операціях на Луганщині та боях за Бахмут і Покровськ. Паралельно з цим режисерка продовжувала документувати власний воєнний досвід, який і став основою для нового фільму.

Чому фільм привернув увагу журі

Журі відзначило стрічку за «радикальну авторську щирість»: «Фільм вирізняється витонченістю спостережень, захопливою розповіддю та високою документальною майстерністю».

Стрічка також отримала Премію пам’яті Віктора Ониська за найкращий монтаж українського документального фільму. Нагороду присудили режисеркам монтажу Світлані Залозі та Олені Максьом.

«За авторську відвертість, майстерну драматургію та чутливий монтаж, крізь який проступає реальність війни. А також за здатність знайти у хаосі та пітьмі фронту чітку внутрішню форму», — зазначило журі у своєму рішенні.

Як відомо, премію заснували на честь Віктора Ониська — режисера монтажу та військовослужбовця, який загинув 30 грудня 2022 року поблизу Соледара.

Фільм є міжнародною копродукцією України, Румунії, Нідерландів та Німеччини. Його хронометраж становить 104 хвилини. Продюсерами виступили Адріан Пирву, Ренко Дузе, Ясмін С. Рамс, Жанна Довгич та Хассе ван Нунен. Монтажем займалися Світлана Залога, Олена Максьом та Оґюстен Гюйсер.

Навігація записівЯк iPhone 17 Pro трансформує мобільну відеозйомку: чому навіть незалежні режисери звертають увагу на новий смартфон AppleЗавершено знімання шпигунської драми «ГУР: код «Сікора» Ахтема Сеітаблаєва: коли чекати на прем’єруСКОРО В КІНО

Дисидент