Кіно під час війни: Олексій Комаровський про інвестиції, культові фільми та майбутнє Komarovskyi Films
Відомий український кінопродюсер Олексій Комаровський розповів про свою нову кінокомпанію, власні інвестиції та амбіції створити культовий фільм.
Чому ви вирішили будувати власну кінокомпанію саме зараз, під час війни?
Війна для мене — не причина знижувати темп. Навпаки, це причина підняти ставки. Зараз практично весь мій час — 24/7 — займає кіно. І, мабуть, саме війна дала мені ще більшу концентрацію на тому, чого я хочу досягти. Коли навколо настільки багато невизначеності, ти починаєш набагато чіткіше розуміти, на що хочеш витрачати своє життя.
Тому замість того, щоб зупинитися або відкласти свої плани «до кращих часів», я вирішив зробити навпаки — підняти ставку. Більше працювати, більше ризикувати, ставити перед собою значно серйозніші цілі. Власне, Komarovskyi Films я будував і раніше, просто зараз це стало моєю абсолютною концентрацією.
Як сьогодні заробляє Komarovskyi Films і на чому будується бізнес компанії?
Ми заробляємо з перемінним успіхом, а витрачаємо — зі стабільним. Бо практично все зароблене я вкладаю в наступне кіно. Величезна частина грошей іде навіть не у виробництво, а в розробку. Я постійно ризикую власними коштами: розробляю концепції, сценарії, іноді знімаю пілоти. І треба розуміти, що далеко не кожна така розробка відразу перетворюється на фільм чи серіал.
Наприклад, так було із серіалом «Сусіди назавжди». Ми повністю за мої кошти розробили концепцію, написали сезон і зняли пілотну серію. Потім провели переговори з польськими партнерами, презентували проєкт на польських медіафорумах і фактично домовилися про спільне виробництво. Але це був 2023 рік, українсько-польські відносини почали загострюватися — і партнери врешті вийшли з проєкту. Проєкт ліг на полицю. Так теж працює кінобізнес.
При цьому Komarovskyi Films я не будую як мейджор, який має величезний slate і паралельно продюсує десятки проєктів. Це авторська режисерсько-продюсерська компанія. Я особисто проходжу з кожним фільмом увесь шлях — від першої ідеї та розробки до виробництва і фінального продукту. Тобто наша модель сьогодні — не про максимальну кількість контенту. Вона про те, щоб кожен фільм мав моє безпосереднє творче і продюсерське авторство.
Навіщо вам запускати одразу кілька фільмів, а не зосередитися на одному проєкті?
Я зосереджуюся на кожному своєму фільмі, який запускаю. Навіть якщо з боку може складатися враження, що вони йдуть паралельно. Тут є певна ілюзія одночасності. Глядач бачить дати релізів, але не бачить усієї виробничої дистанції фільму.
Наприклад, «Хрещатик 48/2» ми знімали навесні 2025 року, а «Коли ти розлучишся?» — восени, приблизно через пів року. Просто склалося так, що обидві картини вийшли навесні 2026-го. З боку може здаватися, що ми робимо все одночасно, хоча насправді виробництва рознесені в часі. Два з половиною фільми на рік — це максимальна точка концентрації, яку я на собі перевірив. Але це не означає, що я щороку маю знімати два з половиною фільми. Наступний рік може піти на завершення вже знятої картини та виробництво лише однієї нової. Тому якщо дивитися не на окремий рік, а на кілька років роботи, мій реальний середній темп — приблизно півтора фільму на рік.
І для мене кількість тут взагалі не є самоціллю. Важливо, щоб на кожному фільмі я міг зберігати ту концентрацію, з якою хочу його робити.
Чому для вас важливо створювати власні історії та персонажів, а не просто знімати окремі фільми?
Мені недостатньо просто зняти історію. Мені важливо створити світ, у якому я сам хочу прожити цей фільм. Для мене кіно — дуже особиста річ. Мені важливо бути залученим у проєкт значно раніше, ніж звучить команда «Мотор!»: пройти шлях від задуму, зрозуміти персонажів, знайти інтонацію, сперечатися за них, змінювати їх і зрештою розчинитися в цій історії. Напевно, саме тому мене так цікавлять власні історії й персонажі. Коли я роблю фільм, я хочу відчувати, що це справді моє кіно — від першої ідеї до останнього кадру.
Чи реально сьогодні заробляти на українському кіно тільки в Україні?
Заробити на українському фільмі тільки в Україні можливо. Але сьогодні це радше виняток, ніж бізнес-модель. У нас є успішні кейси, які показують, що український прокат може повернути інвестиції та принести прибуток. Але якщо подивитися на весь обсяг фільмів, це далеко не половина ринку. Думаю, за моїм відчуттям, це десь 10–15% проєктів. Тому економіка фільму не повинна закінчуватися українським бокс-офісом. Є міжнародний прокат, продаж прав, телебачення, міжнародні платформи, стримінги. Особливо для українського кіно сьогодні важливо від самого початку думати ширше за кордони одного ринку.
Що зараз найбільше ускладнює виробництво кіно під час війни?
Найбільший дефіцит українського кіно сьогодні — навіть не гроші. Це люди. Професіоналів стало менше. Частина людей виїхала, частина змінила професію, хтось служить. А кіно — це величезна кількість дуже конкретних спеціалістів, яких неможливо просто замінити людиною з вулиці. Друга велика проблема — логістика. Пересування, планування, знімальні зміни, локації — під час війни все стає складнішим і менш прогнозованим. Те, що раніше було звичайним виробничим питанням, сьогодні іноді перетворюється на окремий квест. Але ми навчилися працювати і в цих умовах.
Чи розглядаєте ви продаж українських фільмів міжнародним платформам і стримінгам як окремий напрям бізнесу?
Я хочу створювати фільми та продавати їх людям. А продавати їх телеканалам, платформам, кінотеатрам повинні люди, які вміють це робити краще за мене. Це два абсолютно різні підходи до продажу. Продати фільм глядачеві — це теж частина моєї роботи. Треба розуміти свою аудиторію, зацікавити її історією, зробити так, щоб люди захотіли витратити дві години свого життя саме на твій фільм. І цим я займаюся. А от продаж прав телеканалам, платформам, кінотеатрам, міжнародним партнерам — це вже інший бізнес. Він потребує окремої експертизи, контактів, команди й величезного обсягу постійної роботи. Тому я не хочу перетворювати Komarovskyi Films ще й на міжнародного дистриб’ютора. Мене найбільше цікавить створення продукту — розробка, режисура, виробництво, сам фільм. А далі ми працюємо з професійними партнерами й дистриб’юторами та укладаємо з ними відповідні контракти.
Якою ви хочете бачити Komarovskyi Films через 3–5 років: скільки фільмів на рік і якого масштабу?
Через п’ять років я хочу рахувати не кількість фільмів Komarovskyi Films. Я хочу, щоб серед них був хоча б один культовий. Фільм, який не просто успішно пройшов у прокаті, зібрав хорошу касу і через рік про нього забули. Я хочу створити картину, яку дивитимуться кілька поколінь. Для мене це значно цікавіша одиниця вимірювання успіху, ніж кількість релізів на рік.
І є ще одна принципова ціль — велика міжнародна копродукція. Але мене не цікавить міжнародність заради того, щоб поставити кілька країн у титрах. Я хочу, щоб Україна була органічно інтегрована у великий міжнародний фільм — у його історію, героїв, виробництво. Тому через 3–5 років моя амбіція щодо Komarovskyi Films дуже проста і водночас дуже складна: зняти культовий український фільм і зробити міжнародний фільм, про який говоритиме світ.