Інститут біохімії імені О. В. Палладіна пережив століття досліджень, але зіткнувся з нищівними наслідками російської агресії.
На столі директора Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна, Дениса Колибо, лежить портрет засновника установи, Олександра Палладіна. Фотографія 1948 року – одна з небагатьох реліквій, врятованих із зруйнованого росіянами корпусу. Перед тим, як оглянути масштаби руйнувань, пан Денис розповів про славетну історію інституту.
Сто років досліджень
Олександр Палладін, хоч і здобув освіту в Росії, заснував потужну біохімічну школу в Україні. 101 рік тому він заснував науковий інститут. Спочатку він діяв у Харкові, а згодом, із перенесенням столиці УРСР до Києва, переїхав до спеціально спроєктованої будівлі біля Володимирського собору. Сам академік жив і працював тут, не розділяючи роботу і приватне життя, проводячи наукові наради навіть на балконі.
Палладін вмів переконати радянську владу в необхідності створення інституту. Він обіцяв покращення харчування, фізичної праці та мислення громадян, фокусуючись на трьох класичних напрямах: вітамінології, нейробіохімії та м’язовій біохімії. З часом до інституту додалося ще сім відділів, що охоплюють структуру та функцію білків, хімію та біохімію ферментів, молекулярну імунологію, біохімію ліпідів, молекулярну біологію, сигнальні механізми клітини, а також науково-інформаційні та інноваційні дослідження.
Одним із визначних досягнень Олександра Палладіна є препарат «Вікасол». Це водорозчинна форма вітаміну К, яка використовувалася для зупинки кровотеч під час Другої світової війни. Вітамін К відіграє ключову роль у синтезі протромбіну, необхідного для згортання крові. Препарат і досі застосовується для лікування внутрішніх кровотеч. Тема згортання крові залишається однією з пріоритетних у роботі інституту: “Зупинка кровотеч, запобігання і рання діагностика тромбозів, мінімізація шрамів при хірургічних втручаннях — у всіх цих царинах інститут має напрацювання”, — зазначив пан Денис.
Після завершення війни в Афганістані виникла серйозна проблема з дифтерією, яку привезли з собою ветерани. Діагностика тоді тривала три дні, що було критично довго. Інститут розробив експрес-тести для швидкого виявлення захворювання.
У сусідньому кабінеті пан Денис продемонстрував скринінгові тест-системи на дифтерію та туберкульоз, розроблені в інституті як альтернатива пробі Манту та рентгену. Тут також створювали українські тести на COVID-19 та прототипи вакцин, але через брак відповідних лабораторій їх не вдалося випробувати.
Фундаментальні дослідження
«Зараз ми почали вивчати засоби доставки в клітини протипухлинних препаратів, — розповідає директор. — Проблема в тому, що препарат б’є як по здорових, так і по хворих клітинах. Можна лише сподіватися, що хворі загинуть швидше, ніж здорові. Ми використали специфічні маркери пухлинних клітин, що дозволило знищувати їх у п’ять разів більше, ніж здорових».
Звичайна хімієтерапія пошкоджує не лише пухлину, а й здорові клітини, особливо ті, що швидко діляться. Тому науковці в усьому світі шукають «молекулярні адреси», за якими препарат міг би розпізнавати саме пухлинну клітину. Такою адресою можуть бути рецептори або інші молекули, яких на поверхні пухлинних клітин значно більше, ніж на здорових. Науковці інституту досліджують нетоксичні похідні дифтерійного токсину — білки CRM197 або його рецептор-зв’язувальний фрагмент. Вони зберегли здатність взаємодіяти з певними молекулами на поверхні клітин, втративши при цьому небезпечну токсичність.
У лабораторних експериментах ці білки використовували як носії для куркуміну — природної речовини з потенційною протипухлинною дією. Такий комплекс активніше накопичувався у чутливих пухлинних клітинах і сильніше пригнічував їхню життєздатність, ніж діяв на клітини з низьким рівнем відповідного рецептора.
«Це спроба зробити так, щоб молекула-носій упізнавала клітину-мішень і доставляла корисне навантаження саме до неї», — пояснює Денис Колибо.
Це поки що доклінічний рівень досліджень. Вони доводять принципову можливість адресної доставки, але до створення готового протиракового препарату ще довгий шлях. Технологія має пройти випробування на тваринах, перевірку токсичності, дослідження розподілу речовини в організмі та кілька фаз клінічних досліджень.
Інший напрям стосується білка HB-EGF — ростового фактора й рецептора дифтерійного токсину. Його надлишкова активність у деяких пухлинах може підтримувати неконтрольоване розмноження клітин. Дослідники інституту показали, що активність HB-EGF можна обмежувати кількома способами, зокрема за допомогою CRM197 та антитіл.
Окрім цього, пан Денис розповів про дослідження імунних клітин — макрофагів. Це клітини, які поглинають бактерії, залишки загиблих клітин і беруть участь у відновленні тканин. Макрофаги можна умовно поділити на два типи: M1, що підтримують запалення, та M2, що сприяють загоєнню. Однак це не два окремі типи, а радше крайні точки спектра функціональних станів. Макрофаг може змінювати свою поведінку залежно від сигналів з навколишньої тканини.
«Перепрограмування макрофагів можна використати для лікування хронічних запальних процесів, що супроводжують такі стани, як хвороба Паркінсона, посттравматичний стресовий розлад, хвороба Альцгеймера, а також фіброз та інші захворювання. Ми працюємо над розробкою механізму перепрограмування макрофагів», — каже Денис Колибо.
Гостре запалення необхідне для захисту організму. Проблема виникає, коли воно не припиняється після усунення небезпеки. Хронічне нейрозапалення, що супроводжує хвороби Альцгеймера і Паркінсона, пов’язане з діяльністю макрофагів та мікроглії. Порушення імунної регуляції також досліджують при тривалих наслідках тяжкого стресу. Науковці інституту досліджують так званий холінергічний протизапальний шлях, через який нервова система може впливати на імунні клітини, зокрема через рецептор α7nAChR на поверхні макрофагів, що здатний пригнічувати надмірне запалення.
«Ми намагаємося зрозуміти, як нервові сигнали, вітамін D та інші регуляторні молекули разом змінюють функціональний стан макрофагів, — пояснює Денис Колибо. — Це зміна їхньої поведінки, а не перетворення клітини на щось інше».
Наразі ці роботи перебувають переважно на рівні клітинних моделей. Мета — не створення готових ліків, а встановлення молекулярних механізмів і пошук речовин, які зможуть безпечно регулювати запалення.
(Без)поворотні втрати
Після початку повномасштабного вторгнення в інституті відбувся суттєвий відтік кадрів. «У лабораторії залишилося нас двоє, а за штатом мало б працювати 12 працівників, — згадує пан Денис, — однак потім ми навели порядок з обладнанням і поступово в нас почали з’являтися нові молоді кадри».
Блекаути стали серйозним викликом, адже в холодильниках зберігаються дослідні зразки. Цю проблему частково вирішили за допомогою генератора орендарів. Бракувало коштів на рідкий азот, необхідний для зберігання клітин. «Наш замдиректора купляв рідкий азот за власні кошти і привозив його мікроавтобусом», — коментує пан Денис.
У ніч на 2 липня 2026 року росіяни здійснили цілеспрямовану атаку кількома дронами, внаслідок чого суттєво постраждала матеріальна база установи.
Дениса Колибо обрали на посаду директора за тиждень до обстрілу. Руйнування були доволі серйозні.
У дворі інституту припарковані вигорілі мікроавтобуси, які використовували для доставки азоту. Віварій також повністю зруйнований. Деяких піддослідних тварин вдалося врятувати.
Корпус із лабораторіями та шістьма відділами інституту суттєво пошкоджений — дрон зняв із нього покрівлю.
Інститут співпрацює з міжнародними організаціями, тому таблички в лабораторіях підписані українською та англійською мовами. Після удару двері прошито осколками, а за ними — повністю випалені приміщення зі зруйнованим обладнанням.
На момент візиту, менш ніж за тиждень після удару, колектив інституту, практиканти та небайдужі колеги встигли прибрати приміщення.
Пан Денис підрахував збитки: «Обладнання — це десь 30–40 мільйонів гривень, дах над корпусом — десь стільки ж».
Серед втраченого обладнання — проточний цитометр, прилади для полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі, спектрофотометри, системи очищення та аналізу білків, ультразвуковий дезінтегратор, сервери, комп’ютери та лабораторні меблі. Кожен із приладів виконував роботу, без якої сучасний біохімічний експеримент практично неможливий. Проточний цитометр дозволяє за кілька хвилин проаналізувати тисячі окремих клітин. Система ПЛР у реальному часі дає змогу виявляти й кількісно визначати ДНК або РНК. Спектрофотометри використовують для вимірювання концентрації білків, а ультразвуковий дезінтегратор руйнує клітини для виділення потрібних молекул.
Втрата такого обладнання означає не лише необхідність купівлі нових приладів. Зупиняються цілі експериментальні цикли, аспіранти не можуть завершити роботи, а міжнародні проєкти ризикують залишитися без результатів.
На горищі над лабораторіями були встановлені витяжки, критично необхідні для досліджень. Їх зруйнувало разом із покрівлею. Через відсутність даху літні зливи заливають те, що не вдалося зруйнувати обстрілом. Працівники інституту накрили дах поліетиленом, але на стелях все одно видніються плями, а в деяких приміщеннях вода скапує на підлогу.
Науковці особливо болісно говорять про втрачені біологічні колекції.
У лабораторіях зберігалися клітинні лінії — продуценти антитіл та інших корисних молекул, які становили національне надбання. Деякі поширені клітинні лінії можна повторно замовити, частину генетичних конструкцій — відновити. Але це потребуватиме коштів і багатьох місяців роботи. Інші зразки можуть бути втрачені назавжди. Відтворити все з нуля іноді коштує дорожче, ніж придбати лабораторний прилад.
Пан Денис прогнозує чергові кадрові проблеми: «Люди не будуть сидіти і плакати на руїнах лабораторій, вони хочуть проводити досліди. На щастя, декілька університетів пропонують нам свої приміщення для роботи. Ми розглянемо цей варіант».
Цілеспрямований удар росіян по Інституту біохімії вкотре засвідчив, що ворог усвідомлює цінність науки і працює над її знищенням.
За іронією історії, під час Другої світової Інститут був евакуйований до російської Уфи, і його приміщення не постраждало. Натомість зараз росіяни вирішили цілеспрямовано вдарити по Інституту, що носить ім’я їхнього колишнього земляка зі світовим реноме.
Репортаж опублікований за підтримки Alfred P. Sloan Foundation.
Подробиці можна знайти на сайті: kunsht.com.ua