Між військовими на фронті та вищим командуванням виникає все більше суперечностей.
Протягом першого року повномасштабного вторгнення Росії українські захисники не раз перевершували громіздку російську армію, покладаючись на креативність та імпровізацію своїх бійців на фронті. Три роки по тому українські військові перейшли до більш суворого ведення бойових дій, що базується на централізованому управлінні, що має свої корені в радянських традиціях. Це викликало зростаюче невдоволення через зайві втрати, негативно вплинуло на моральний стан цивільного населення та зменшило інтерес до служби в армії. Якщо не вдасться подолати радянські звички, це може загрожувати здатності України захищатися від Росії, яка продовжує наполегливо прагнути до завоювання українських територій, зазначає WSJ.
Українські військові скаржаться на централізовану культуру командування, яка часто карає ініціативу і марнує людські життя. Генерали віддають накази про повторювані “лобові атаки”, які мають мало шансів на успіх, і відмовляють у проханнях підрозділів в оточенні здійснити тактичний відступ, щоб врятувати своїх людей. Втрати накопичуються в операціях, що не мають стратегічного значення.
“Основу нашої армії складають ініціативи військовослужбовців, які доходять до рівня командирів батальйонів,” – зазначив майор Олексій Пастернак, підкреслюючи необхідність термінових реформ на вищих рівнях командування.
Армія Росії стикається з серйозними труднощами, зумовленими жорсткою ієрархічною структурою, яка сприймає солдатів як засоби, що можна використати і викинути. Ця неефективність може пояснити, чому Російська Федерація досі не змогла реалізувати свою чисельну перевагу для досягнення вирішального успіху, а натомість протягом останніх двох років просувається повільно, зазнаючи значних втрат.
Однак така ситуація може стати особливо складною для українських збройних сил, які не мають можливості так швидко компенсувати свої втрати, як це робить Росія. Владімір Путін, російський лідер, прагне в кінцевому підсумку змусити Україну скласти зброю, виснажуючи її військові ресурси та чекаючи на зменшення підтримки з боку західних країн.
В особистих бесідах численні українські військові вимовляють болісний мотив: “велика радянська армія здобуває перемогу над малесенькою радянською армією”.
Командир батальйону 47-ї механізованої бригади України Олександр Ширшин публічно висловив своє розчарування. У травні він виступив із критикою на адресу вищого командування армії. Висловлюючи обурення “дурними” наказами та втратами, він говорив про поширений страх серед військових перед генералами, які “здатні лише на догани, розслідування та покарання”. Ширшин розповів журналістам, що змушений був зробити публічну заяву після того, як його батальйон неодноразово отримував від вищого командування накази про здійснення атак, які були нереальними для обмежених можливостей підрозділу.
Останньою краплею, за словами Ширшина, став наказ його бійцям повернутися в Курську область РФ. Напрямок атаки був передбачуваний, і росіяни були до цього готові, розповів він. Хвиля за хвилею російських контрнаступів змусила українських військових відступити. Багато людей загинуло, каже Ширшин, включаючи добре навчених новобранців, яких важко знайти.
“Вони були молоді та мотивовані. Я покладав на них надії. Натомість ми їх просто втратили. Нам потрібно змінити наші методи з кількісних на якісні. Ми не можемо перемогти Росію своїми ресурсами. Їх більше — нам потрібно бути кращими”, — додав він.
Генерал Олександр Сирський, який очолює Збройні сили України, відреагував на коментарі Ширшина, зазначивши, що вони є лише спробою привернути до себе увагу. Однак, чимало його колег по службі висловили підтримку критиці, яку озвучив Ширшин, повідомляє WSJ.
Як символ “зіткнення культур”, 42-річний генерал-майор Михайло Драпатий, що вважається одним із найобдарованіших генералів України серед молодшого пострадянського покоління, у червні вирішив піти у відставку з посади головнокомандувача Сухопутних військ.
Він підтвердив, що бере на себе відповідальність за ракетний обстріл навчальної бази, внаслідок якого загинули 12 військовослужбовців. Окрім цього, він поділився своїми зусиллями щодо трансформації інституційної культури, яка базується на “атмосфері страху, браку ініціативи, закритості до зворотного зв’язку” та “значній прірві між штабом і підрозділами”. Він зазначив, що вже розпочав процес змін, але необхідно зробити ще більше для їх реалізації.
На лінії фронту багато українських військовослужбовців діляться історіями, подібними до долі Ширшина. Часто трапляється, що старші командири не погоджуються на своєчасний тактичний відступ, залишаючи свої підрозділи на межі оточення та знищення. Бійці, що перебувають на передовій, зазначають, що такі рішення свідчать про зневажливе ставлення до життя солдатів з боку вищого командування, яке уникає відповідальності за втрату стратегічних позицій.
В останні місяці минулого року підполковник Сергій Костишин намагався перевести свій батальйон з небезпечного місця на півдні Донецької області. Він отримав інформацію про наміри російських військ оточити його підрозділ, однак командування продовжувало наполягати на тому, щоб він залишався на позиції, незважаючи на те, що російські сили дедалі більше стягувалися до них. У цій ситуації Костишин вирішив діяти самостійно.
Протягом трьох днів, коли йшов дощ, він здійснив бойовий відступ. Багато солдатів з батальйону змогли вирватися з пастки, але взвод, що залишився для прикриття, зазнав майже повного знищення. У наступні місяці Костишин опинився під слідством військової поліції та Служби безпеки України, які розслідували його дії щодо залишення позицій. Врешті-решт, допити припинилися, як він згадав.
“Якщо ти тупий і слухняний, вони залишать тебе у спокої. Це радянська традиція”, — сказав Костишин.
Згодом Костишин обійняв посаду заступника командира бригади.
“Вочевидь, хтось з високопосадовців зрозумів, чому я так вчиняю,” — зауважив він.
Служба безпеки України утрималася від коментарів. Генеральний штаб Збройних сил України наголосив, що ініціативи на фронті підтримуються, якщо вони не суперечать наказам і не призводять до незаконного залишення своїх позицій.
Напруженість в українській армії відображає ширшу боротьбу країни за перехід до більш західного, демократичного суспільства. Глибокі зміни в країні з моменту здобуття незалежності в 1991 році часто були наслідком спонтанних ініціатив громадянського суспільства, включаючи великі революції. Але багато українських інституцій усе ще несуть спадщину радянського минулого, включаючи бюрократичні інстинкти контролю.
На старті конфлікту бійці вирушили в лісові райони разом із ветеранами та мирними жителями, озброєні комбінацією західної, радянської та саморобної зброї. Їхня кмітливість призвела до ряду досягнень у 2022 році, незважаючи на те, що Москві та західним столицям здавалося, що російські війська швидко захоплять Україну.
Однак незабаром з’явилася більш традиційна командна структура. Вона прийняла суперечливе рішення, яке мало тривалий вплив на бойовий дух: захищати місто Бахмут на сході України протягом дев’яти місяців, відправивши багато досвідчених армійських бригад на “м’ясорубку”.
Бої за Бахмут продовжувалися ще довго після того, як стало очевидно, що українські сили змушені залишити зруйноване місто, що і відбулося у травні 2023 року.
Генерал Сирський, який на той час очолював Сухопутні війська, керував жорстокою виснажливою битвою, за що отримав від солдатів прізвисько “м’ясник”. Бахмут став початком тривожної тенденції для української армії: вона обирала битви, які не могла собі дозволити з огляду на обмежені людські ресурси, навіть попри те, що знищувала більше росіян.
60-річний Сирський, який очолив Збройні сили у 2024 році, залишається малопопулярним серед українських військових. Багато з них вважають його втіленням радянського менталітету: кар’єрист, який контролює підрозділи на місцях, перешкоджаючи відступу або віддаючи накази на проведення атак, що призводять до втрат, які підривають бойовий дух військ, заради незначних цілей, таких як лісосмуги, які мають невелику стратегічну цінність, повідомляє WSJ.
Генеральний штаб Збройних Сил України підкреслив, що захист життя та здоров’я військовослужбовців є найважливішим пріоритетом для керівництва армії. У своїй заяві Сирський зазначив, що з 2024 року вживаються активні заходи для збереження людських життів, серед яких – вдосконалення підготовки, впровадження технологій безпілотників та аналіз бойового досвіду.
Однак багато українських військових вважають, що проблеми лежать глибше, ніж Сирський. У штабі все ще є багато офіцерів, які пройшли підготовку в радянській армії за багато років до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Через швидке розширення армії багатьох з них повернули з відставки, і вони не розуміють швидкого розвитку “високотехнологічної війни”, кажуть ветерани бойових дій з 2022 року.
Декілька військових вказують на те, що обстановка поступово змінюється на краще, адже особи, які мають досвід служби на передовій, обіймають більш високі посади.
“Перетворення не є кардинальними, проте вони все ж відбуваються,” — зазначив підполковник Єгор Дерев’янко.
Протягом тривалого часу перед початком повномасштабного вторгнення Росії, держави НАТО проводили навчальні програми для українських військових з метою сприяння модернізації Збройних сил України.
У 2022 році Пастернак проходив навчальний курс у Великій Британії, щоб ознайомитися з концепціями НАТО, зокрема з методами управління місіями. У цьому підході старші командири визначають основні цілі, тоді як підлеглі на місцях мають свободу вибору способів їх реалізації. Це протилежно радянській практиці “вертикального управління”.
Пастернак на початку цього року покинув 108-му окрему бригаду територіальної оборони, розчарувавшись у тому, що командири не дотримуються західних військових методів.
“Доктрина НАТО стосовно управління місіями не поширена в армії, за винятком, можливо, кількох бригад, які дотримуються радянських принципів. Вони не мають довіри до своїх підлеглих”, — зазначив він.
Занепокоєння щодо можливості звільнення нерідко призводить до того, що командири бригад не інформують про втрати позицій, стверджує Пастернак разом з іншими офіцерами.
Зараз Пастернак проходить навчання в новому армійському корпусі, який формується навколо елітної бригади, відомої тим, що вона порушує радянські традиції: вона покладається на оперативне прийняття рішень на нижчих рівнях і намагається зберегти своїх бійців завдяки суворому тренуванню та постійному аналізу й вдосконаленню тактики. Тим часом його колишня частина проводить розслідування за самовільне залишення частини.
У країні, де кожен має друга чи родича-військового, історії про призовників, яких кидають у бій після мінімальної підготовки, заважають армії набирати нових бійців. Після першої хвилі патріотичного ентузіазму в 2022 році добровольців стало менше. Деякі солдати кажуть, що вони застерігають друзів від вступу до армії.
Один 50-річний чоловік з Києва розповів, що на початку цього року зголосився добровольцем до армії, але незабаром пошкодував про це. Навчання полягало у збиранні дров.
“Я навіть не зустрічав зброю,” — сказав він.
Коли чоловік вирушив служити в армію, йому гарантували посаду водія в підрозділі безпілотних літальних апаратів. Проте, насправді його направили до піхоти на передову в районі Покровська, який став ще однією метою російського наступу. Зрештою, він повернувся до Києва, приєднавшись до військових, які залишили службу самовільно.
“Я радий служити. Але я не хотів їхати на фронт, не маючи жодних знань, навіть не стрілявши зі зброї”, — сказав чоловік.
Генеральний штаб Збройних сил України повідомив, що з минулого року програма навчання була поліпшена, і тепер усі військовослужбовці оволодівають основними навичками, такими як стрільба.
Для багатьох солдатів операція України в Курській області РФ стала символом того, як застарілі радянські звички коштують людських життів. Операція розпочалася успішно. Минулого літа найкращі штурмові війська України перетнули кордон, заставши росіян зненацька і захопивши частину території. Уряд України сподівався, що ця територія стане козирем у мирних переговорах. Перенесення бойових дій на територію Росії мало змінити сприйняття ситуації світом та підняти бойовий дух українців.
Проте курська операція швидко перетворилася на нову затяжну битву. Російські війська направили підкріплення, серед яких були їхні найкращі підрозділи безпілотників та близько десяти тисяч військовослужбовців з Північної Кореї.
“Вони почали блокувати наші логістичні маршрути. До зимового періоду ми не мали змоги ефективно продовжувати операцію,” — поділився Ширшин, член бригади, що брала участь в цій операції.
Він стверджує, що складав звіти, у яких вказував на існуючі проблеми та пропонував можливі рішення, проте командири не бажали ухвалювати складні рішення.
“Нам потрібно було або змінити ситуацію на полі бою, або відступити. Але ми просто чекали, поки все почало розвалюватися”, — заявив Ширшин.
Страх приймати рішення призвів до дедалі більшого “паралічу”. Двоє українських військових розповіли, що їхня частина помітила групу російських солдатів на відкритій місцевості й попросила командира про мінометний удар. Але той відмовився, поки не отримав дозволу від вищого керівництва.
“Якщо це не вийде, я опинюся під звинуваченнями,” — промовив командир. Однак до моменту, коли він отримав зелений світло, вороги вже встигли розчинитися. Слова командира швидко стали об’єктом жартів серед його підлеглих.
Коли українські війська, зрештою, залишали Курську область, це здебільшого відбувалося в умовах хаосу. Підрозділи залишали свої транспортні засоби, а солдати змушені були долати значні відстані пішки.
Кілька командирів взводів, які, рятуючи життя своїх підлеглих, відступили без вказівки, стали об’єктом розслідування. Тим часом, інші військовослужбовці залишилися в Курській області без будь-яких наказів.
Оператор безпілотника, який носить позивний “Барсик”, повідомив, що його підрозділ потрапив в оточення російських військ після отримання наказу залишитися на позиціях. Він разом із трьома товаришами по службі зміг вирватися з цієї складної ситуації.
“Барсик” вирішив залишити свою попередню бригаду та вступив до батальйону “Вовків Да Вінчі”, що веде бойові дії в Донецькій області. Цей батальйон, який значною мірою залежить від волонтерської підтримки та приватних внесків, відрізняється високою ступенем автономії та славиться своєю турботою про бійців. Інші військовослужбовці з “Вовків Да Вінчі” відзначають, що все більше чоловіків обирають приєднатися до їхніх лав, залишаючи свої попередні підрозділи.
“Люди загинули, так і не зрозумівши причин. Командири не проявляли турботи про своїх підлеглих,” — висловився “Барсик”.
Генеральний штаб ЗСУ визнав деякі проблеми в заяві для WSJ, але зазначив, що вживаються заходи для поліпшення ситуації, зокрема реформування системи підготовки та перехід до американської моделі командування, яка передбачає делегування більшої кількості повноважень. Генштаб зазначає, що суворий контроль “зверху вниз” іноді необхідний, коли підрозділи не виконують своїх завдань, і що командирів бригад замінюють, якщо ті втрачають занадто багато бійців. Повномасштабна війна виявила як сильні сторони, так і слабкі місця на всіх рівнях, сказали в Генштабі.
Источник: www.stolychno.news
