Львівський фестиваль «Вчителі майбутнього» вже відгомонів кілька місяців тому, але світові освітянські зірки діляться враженнями досі. Так, директор з питань освіти та навичок Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), засновник PISA Андреас Шляйхер на порталі ОЕСР розмістив статтю про це «Як оновлення освіти в Україні є уроком для всіх нас». Підготували для вас основні тези.
Андреас Шляйхер, директор з питань освіти та навичок ОЕСР, засновник PISA і ДоСЕН
Свято стійкості, інновацій та візій
Зазвичай, коли ми чуємо, що багато вчителів зібралися разом, ідеться про обговорення зарплат та покращення умов праці. В Україні зарплати досвідчених учителів становлять менш ніж п’яту частину зарплат їхніх німецьких колег (навіть після врахування паритету купівельної спроможності, тобто скільки товарів та послуг можна придбати на однакову суму в різних валютах). Тож можна було б очікувати, що коли українські освітяни збираються разом, оплата праці стане головною темою обговорення. Але цю тему нечасто згадували на фестивалі «Вчителі майбутнього» від ГС «Освіторія» у Львові в червні 2025. Попри невелику зарплату та надзвичайно складні обставини життя під час збройної агресії рф на Україну, педагоги зосередилися на майбутньому і на тому, як допомогти юним українцям знайти сенс життя серед усіх випробувань.
Я приєднався до 2300 учасників фестивалю — учителів та керівників шкіл і став свідком справжнього свята стійкості, інновацій та візій. Деякі з присутніх педагогів добиралися до місця проведення фестивалю аж 30 годин. Багатьом довелося оплатити проїзд. Усі вони використали вихідні, щоб особисто зустрітися з колегами. Я взяв участь у багатьох дебатах і чув цікаві розмови про те, як допомогти учням знайти та використати здібності, як допомогти їм зрозуміти, чого країна потребує зараз і потребуватиме в майбутньому.
Битва за майбутнє триває в українських класах
Фестиваль розпочався переглядом фільму «Стрічка часу» Катерини Горностай, що яскраво демонструє, як війна впливає на повсякденне життя учнів і вчителів. Він показує, як школи стають рятівним колом, осередком нормального життя в ці важкі часи на прифронтових територіях й у решті країни, як повсякденне життя переплітається з постійною небезпекою.
Зображення зруйнованих шкільних будівель шокують, адже школи — це місця, де будується майбутнє України. Інвестування в шкільну інфраструктуру — потужна відповідь на ці руйнування, і вражає, якого значного прогресу вдалося досягти на цьому напрямку. Але ще важливіше мати чітке бачення того, яке майбутнє прийде завдяки впливу цих шкіл. Саме цьому було присвячено фестиваль.
Росія розпочала війну, бо Україна прагнула інакшого суспільства, економіки та демократії. Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий сказав мені на фестивалі, що воєнна перемога України неможлива без фундаментальної трансформації системи освіти. Яких би успіхів не було досягнуто на передовій, битва за майбутнє триває в українських класах.
Учасники фестивалю обговорювали, які знання, навички та цінності можуть живити та підтримувати майбутнє суспільство, демократію, до якої прагне країна. Освітяни також досліджували, як надати учням більшу відповідальність за те, чого і як вони навчаються, щоб змінити нинішню загальну систему освіти. А також як зробити базою української школи такі компетентності, як креативність, підприємництво, доброчесність та громадянська активність.
Фестиваль висвітив, що решта світу може навчитися багато чого в України, не лише building back better (відбудовувати краще, ніж було), але й building forward differently (будувати майбутнє інакше). Здається, справжні прориви зароджуються під час глибоких криз.
Не лише цифровізація
Найочевиднішим успіхом України є цифровізація: ця країна нині посідає перше місце серед усіх країн PISA за інтенсивністю використання в класах цифрових технологій (згідно з даними, отриманими під час міжнародного дослідження PISA). Це відбувається тому, що війна прискорила цифрову трансформацію темпами, яких не бачила жодна інша країна. Це можна помітити, зважаючи на якість освітніх платформ «Мрія» та «ПОВІР», які вийшли далеко за рамки звичайного освітнього контенту. Українські вчителі сказали мені, що розглядають ШІ не як заміну роботи педагога, а як засіб вивільнити більше часу для того, що освітяни роблять найкраще — розвивати м’які навички учнів, що неможливо зробити онлайн.
Але не менш винятковою є трансформація освітніх кадрів. Багато вчителів в Україні пройшли шлях від інструкторів до чудових тренерів, наставників, креативних дизайнерів інноваційних навчальних середовищ. Вони бачать, яка підтримка потрібна учням, і роблять усе можливе, щоб її забезпечити, не чекаючи наступного підвищення кваліфікації. Подумайте ось про що: учні в Україні мають вищі, ніж у середньому по ОЕСР, показники емоційної стійкості та якості соціальних стосунків (згідно з даними, отриманими під час міжнародного дослідження PISA). Під час війни українські учні в середньому почуваються безпечніше у своїх школах, ніж американські учні у своїх. Можливо, це тому, що відчуття безпеки будується не лише на інфраструктурі школи, а й на вчителях, яким небайдужі їхні учні та яких вони супроводжують у цій подорожі в майбутнє. Вони продовжують вести за собою, мужньо та віддано, усупереч величезним викликам війни.
Я віддаю їм належне. Їхні заразливі енергія та рішучість повною мірою проявлялися протягом фестивалю. Найкраще, що ми можемо зробити зараз, це допомогти їм досягти успіху.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
