Відчути справжнє Різдво 24.12.2025 09:00 Укрінформ У Закарпатській області в обителі отців василіян реалізували мистецький задум, що сприяє осягненню сутності одного з найважливіших християнських свят.
Задум готували фотограф Микола Вінар та настоятель Мукачівської обителі отців василіан отець Лука (Буняк). Ще з осені зводили «печеру» й декорації, поширювали вбрання та вибирали освітлення. Робили все так, щоб якнайближче підійти до події появи на світ Христа у Віфлеємі понад два тисячоліття тому. Зіграти ж різдвяну містерію та стати «героями Різдва» запросили військових і їх родичів. Отже, «Ісусик» – це син військовослужбовця Андрій Сивохіп, «Йосип» – ветеран Юрій Желізняк. «Марія» та ангели – це українська мати, котра ростить дітвору у скрутний час, та діти, які підростають на тлі війни.
За словами отця Луки, задум допоміг самим героям відчути та донести іншим, що справжнє Різдво – це не вогнище, ялинка, святковий обід чи колядування. Це щось значно більше й глибше, приховане в серці людини.
ЗАКЛИК НЕ ПІДТРИМУВАТИ ПРОПАГАНДУ «МАРКЕТИНГОВОГО РІЗДВА»
Микола Вінар працює у сфері художньої фотографії. Запевняє, що вже давно виношував ідею відзняти щире, не комерційне Різдво.
– Я виконую чимало художніх зйомок, маю команду, яка знається на спорудженні декорацій, вбрання тощо. Восени ми знайшли підтримку нашої ідеї в Мукачівській обителі отців василіян – настоятель отець Лука долучився до задуму, і ми розпочали роботу. Упродовж місяця 300 годин праці команди пішло на спорудження декорації. Створювали печеру з різних матеріалів – витинали з пінопласту та фарбували «каміння», обробляли деревину, підшукували тканини для костюмів.
Безпосередньо на зйомці до героїв проєкту додали також тварин – вівці допомагали пережити правдиве Різдво.
Микола Вінар зазначає, що головний меседж проєкту глядачам – спробувати відчути Різдво. Не зробити гарно, а передати думку, що Різдво – це не про картинки, а про роздуми, не завжди приємні.
– Це такий наш заклик не підтримувати маркетингову пропаганду Різдва з цими бутафорськими камінами та ялинками тощо. Так само не вважати, що стіл та гості – це головна фішка Різдва. А згадати, що в нашій культурі Різдво – це про ключові гуманістичні цінності людства: любов, підтримку, жертовність… Коли це все починають прикрашати комерційною мішурою, як на мене, цінності втрачаються, – говорить фотограф.
ПОЄДНАЛИ СИЛУ ВІРИ ТА МИСТЕЦТВО
Отець Лука (Буняк), зі свого боку, сутність проєкту пояснює так:
– Різдво – це, по суті, правдива сцена народження Ісуса Христа. Усе інше: колядки, ялинка, святковий стіл, наші культурні нашарування – другорядні речі, які постали вже згодом. Завдання полягало в тому, щоб привернути увагу до того, яким насправді Різдво було чи могло бути.
Інша мета, підкреслює настоятель монастиря мукачівських василіян, полягала в тому, що в проєкті прагнули поєднати силу віри й мистецтва, в даному разі – фотомистецтва.
– Ми як монастир виступаємо як ті, хто плекає цінності віри, команда фотографів – як митці, котрі можуть служити вірі. Мистецтво – це джерело творення, це духовні речі. У мистецтві віра завжди намагалася проявитися, якимось чином бути доступною людині. У мистецтві проявляється краса творця, який нам дав здатність творити. Отож ми хотіли це показати за допомогою фотомистецтва, по-сучасному спробувати пояснити події появи на світ Ісуса Христа та нашої віри.
ЧОМУ ЗАЛУЧИЛИ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ РОДИН
Отець Лука каже, що в проєкті хотіли залучити людей, котрі нині демонструють приклад самопожертви та беруть активну участь у захисті України, а також у житті своїх громад, міста.
– Приміром, Ісус – це немовля Андрій Сивохіп, його батько – ветеран війни. Вісім місяців дитині, ми його охрестили. Ми цінуємо його, і в його особі – батька. Йосипом був ветеран Юрій Желізняк, він зараз проходить реабілітацію, важкий процес повернення з війни. Цей проєкт також був і для того, щоб допомогти йому адаптуватися в суспільстві, – пояснює священник.- Марія – звичайна молода жінка Оля Юрак, яка виховує дітей у складні часи, під час війни. Кожна матуся нині також тримає Україну, це недооцінено, і дуже важливо це наголошувати. Ангелята – це наші парафіяльні діти, котрі зростають в умовах війни, їхнє дитинство минає у такі скрутні часи…
МАРІЯ ПОРОДИЛА ІСУСА В ОКУПАЦІЇ, ПІД ЧАС ПРИМУСОВОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ
– ХХ сторіччя зробило з Різдва казку. Але воно не є казкою. Власне, під час зйомок проєкту ми всі змогли це відчути. Цьому допомогли живі люди та навіть вівці. У моменти напруження, коли немовля починало плакати, бо йому було холодно й некомфортно серед людей, а вівці – бекати та справляти свої природні потреби, дорослі відчували велику напругу: пробували заспокоїти дитя, зігріти його, втихомирити овець, прибрати за ними… Як на мене, це й був не нудотно-солодкий, а дуже реальний, драматичний, хвилюючий образ Різдва. Справжнє Різдво було таким: сповненим людського болю, сліз, дискомфорту в холодній печері. Христос з’явився на землю в темній печері – у не найкомфортнішому місці у світі, – говорить отець Лука.
Настоятель зазначає, що цей проєкт згодом надихнув його на проповідь.
– Я подумав, що нині ми, в часі жахливої війни, можливо, перебуваємо в тому історичному часі, який якнайкраще відображає події появи на світ Христа. Тільки там була ще гірша ситуація – вони вже були в окупації. Марія народила Сина Божого після складних подій, занепаду держави та у скрутних умовах – вона вагітною 150 км йде пішки на насильну паспортизацію. На перепис населення. Й Ісус народився не у своїй хаті, навіть не у своєму місті, а в хліву. Нині чимало українців народжуються не вдома – в еміграції, у евакуації, в окупації…
Ну й ще одна важлива суть, яку ми часто втрачаємо, святкуючи оце казкове Різдво: Марія, коли народила Сина Божого в печері в тих умовах, вона вже розуміла, що з ним буде. Вона розуміла, що їх переслідуватимуть, шукатимуть, що вона з ним тікатиме… Це та ж тривога, яку нині проживають тисячі українських матерів, котрі народжують дітей в часі повномасштабної війни. Що з ними буде далі? Де вони житимуть? Як? Чи доведеться їм також воювати за свою державу? Чи тікати від окупації?..
РІЗДВЯНІ ДИВА СТАЮТЬСЯ В ЗАКУТКАХ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ
Отець Лука наголошує, що українцям варто про це пам’ятати у час, коли запалюватимуть різдвяну свічку.
– Подарунки на Різдво, ялинка, застілля, колядки важливі – але пам’ятаймо, що це не головне. Бо інакше у нас є велика загроза втратити дух Різдва. Ми кожен очікуємо якогось голлівудського різдвяного дива, але справжні дива, усе величне відбувається в закутках людського серця. Того, що у воїна, котрий на Різдво в окопі чи після поранення в лікарні. Чи в серці матері, котра оплакує сина, або ж вдови, що сумує за чоловіком… Цим проєктом ми закликаємо пам'ятати й усвідомлювати, що Різдво не кричить і не засліплює вітринами. Воно приходить тихо – туди, де людині боляче, моторошно. Різдво – це поява світла в темряві, не на сцені чи в рекламі, а в людському серці.
Настоятель нагадує, що під час війни Різдво перестає бути декорацією – воно знову стає випробуванням і вибором. Бути уважними одне до одного. Не знецінювати біль. Не втрачати людяність.
– Христос з’явився на світ не в комфорті, а серед страху й небезпеки – так само, як сьогодні зароджується надія в Україні. І саме тому справжнє Різдво зараз ближче до нас, ніж будь-коли, – говорить отець Лука.
Фото Миколи Вінара з соцмереж Мукачівського монастиря отців василіан