Деокупація пам’яті: як замку «Паланок» повертають його українську історію 01.03.2026 09:00 Укрінформ У середньовічних стінах відбулась презентація книги про Січових стрільців на Закарпатті
Минуле нерідко стає об’єктом політичних маніпуляцій, особливо в наш час, коли супротивник використовує псевдоісторичні доводи для обґрунтування агресії. Здебільшого, стосовно Мукачівського замку в медійному просторі та історичних дослідженнях панували іноземні трактування. Існуючі історичні дані вказують на глибокі витоки української самобутності в цих стінах.
Про дивовижні докази перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські святкування на Закарпатті та про те, як одному з найвідоміших замків держави, який в основному пов’язують з угорцями, повертають його українську спадщину, розмовляємо з автором праці «Січові стрільці на Закарпатті», прозаїком, наразі – військовослужбовцем Збройних Сил України Олександром Гаврошем.
МИНУЛЕ ЩЕ ДОСІ Є ОБ’ЄКТОМ ПОЛІТИЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ
Нещодавно Олександр Гаврош представив свою книгу в «Паланку» – захід присвятили Дню Тризуба. Наразі на замку розміщений один з найбільших тризубів в Україні – це було здійснено декілька років тому, попередньо демонтувавши з постаменту державний угорський символ птаха-турула.
Презентація зібрала більше відвідувачів, ніж могла вмістити зала в замку: минуле, особливо сьогодні, викликає зацікавлення, люди прагнуть його вивчати.
– Усі, хто цікавиться історією нашого регіону, певною мірою обізнані про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони знаходилися в замку та прилеглих селах. Але вичерпної інформації про це у відкритому доступі не було достатньо. Коли я працював над збіркою української малої прози «Наша Перша світова», я натрапив на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не лише цікавими, але й інколи сенсаційними. Тоді я збагнув, що слід створити окреме видання, де було б зібрано разом все, що існує на цю тематику. Так з’явилися «Січові стрільці на Закарпатті», що вийшли друком у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.
Олександр Гаврош
Варто зазначити, що видання отримало підтримку Українського інституту книги – це свідчить про те, що півтори тисячі екземплярів цієї книги вже надійшли або будуть передані найближчим часом до бібліотек по всій Україні.
Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, важливо зараз – розповідати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їх перебування в замку «Паланок»?
– Тому що минуле і досі є об’єктом політичних маніпуляцій. Ми це бачимо на прикладі Путіна, котрий висуває для своїх загарбницьких ідей псевдоісторичні аргументи. Аналогічно дивляться на нас і численні політичні сили в сусідніх державах. Ми ж, маючи недостатні знання про свою історію, іноді не вміємо та не знаємо, як їм опонувати. Хоча перебіг історії свідчить, що правда на нашому боці, – відповідає автор.
ПОПЕРЕДНИКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Олександр Гаврош підкреслює, що саме усвідомлення того, що українська професійна армія сучасності започатковувалася саме тут, проходила на Закарпатті підготовку та отримувала перший бойовий досвід, – це сенсаційне питання.
– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їх безпосередні попередники. Чомусь на цьому ми раніше ніколи не акцентували увагу. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний підйом 1938-1939 років, а, виходить, що власне українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першого українського військового формування, що перебувало в багатьох місцевостях краю і воювало на карпатських перевалах, захищаючи нас від російського вторгнення! – наголошує Гаврош.
Автор розповідає, що його вразили й зовсім невідомі матеріали про те, що Україна не тільки спостерігала за тим, що відбувалося на Закарпатті після закінчення Першої світової війни, але й намагалася об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.
– Навіть планувалися для цього певні заходи, однак забракло військової сили. Румунська та чехословацька армії були в значно кращому стані. Проте ідея єдності української нації не зникала ніколи. Про це можемо багато прочитати в чільних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає автор.
ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД НАВЧАНЬ ДО ФУТБОЛУ
Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як це не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що сучасні військові називають ПДД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.
– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та навколишні села – приходили поранені після лікарень, приходили ті, що загубилися, або новоприбулі, тут відбувалися навчання для новобранців. І було тут січових стрільців досить багато. Є світлина з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку зібрано тисячу січовиків, – говорить Гаврош.
Як вдалося з’ясувати автору, близько десяти місяців українські вояки знаходилися в замку «Паланок» та його околицях, відвідували місцеві церкви, де співали не лише молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Також заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантину (шинок).
– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили фотографії, для чого придбали фотоапарат у Мукачеві. Деякі світлини дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, створювали перші літературні твори, слухали лекції, врешті-решт, грали у футбол. Тобто жили не лише військовим, а й культурним та громадським життям. Все це ще необхідно нам дослідити та вивчити, – зазначає Олександр Гаврош.
ЗАМОК МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»
Насамкінець просимо дослідника підкреслити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.
– Насамперед тому, що ми живемо в державі Україна. І Мукачівський замок розташований серед українського національного масиву, а не, наприклад, угорського (угорців у Мукачеві сьогодні залишилося лише кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми досить добре описували угорські історичні наративи, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Олена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (за походженням литвин) і Січові стрільці – це те, що поєднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.
– Що, на вашу думку, слід робити, щоб Мукачівський замок став у медійному просторі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?
– Щонайменше розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тому може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала нинішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» розмови тривають вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті реалізована і така дошка зрештою з’явиться!
Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко
Історія Пам'ять Українська книга Закарпаття Січові стрільці