Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наша спадщина 16.05.2026 08:00 Укрінформ Незвичайна сорочка з поселення Дашківці Якушинецької тергромади потрапила до обласного переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини.
Вишита сорочка сьогодні вже не є чимось давнім і священним, а живою традицією, обов’язковим атрибутом на свята та події українців. Крім того, в кожному краю ці сорочки унікальні й оригінальні. Фактично, вишиті ексклюзиви існують навіть в окремих тергромадах і селах.
Укрінформ писав про клембівську квітку – особливу сорочку, яку вишивальниці творять лише в одному місці на планеті. Виявляється, це не єдине подібне культурне явище: у Дашківцях Якушинецької тергромади Вінниччини існує звичай створення жіночої крутяної сорочки.
Її вишивають одним із найстаріших декоративних швів, і тутешні майстрині «вплели» у нього свої, подільські, творчі вподобання.
СТАРОДАВНІЙ ШОВ І ПОДІЛЬСЬКИЙ НАТУРА
Завідувачка структурного підрозділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька зазначає, що складно встановити, хто перший і коли почав вишивати дашковецьку крутяну сорочку. Однак, у фонді їхнього клубу є вироби, виконані цією технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– А є такі, що і ще раніше вишивали, ще наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, сорочка 1870 року. Це місцева звичка так прикрашати, так у нас жінки собі вигадали. До того ж чоловічих крутяних сорочок немає, тільки жіночі. Чоловічі у нас вишивали здебільшого квітковим орнаментом або геометричним. А з отаким, з крутяним, тільки під жіночий характер робилися, – сміється Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
Розповідає, особливістю цієї сорочки є те, що її вишивають тамбурним швом. Це один з найдавніших оздоблювальних швів, який формує на лицьовій стороні виробу безперервну смугу петельок. Вони виходять одна з одної, нагадуючи ланцюжок. Тамбурним швом декорують контури, візерунки та заповнюють площини.
У країнах Близького Сходу, Древній Греції та Римі цей шов був знайомий ще до нашої ери. Ним вишивали килими й покривала на спеціальних рамках, подібних на великий барабан – тамбур. Звідси й походить найменування.
Згодом мистецтво тамбурної вишивки розповсюдилось в інших державах світу, зокрема в Україні. Найчастіше тамбурним швом вишивали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині – саме в Дашківцях – майстрині взяли його за основу, щоб створити свій унікальний орнамент.
– У нас можна подивитися на п'ять сорочок, може здатися, що усі однаково вишиті. Але по суті малюнок ніде не повторюється. Тому що кожна жінка творила собі власний візерунок. Одна в одної сорочки не «перешивали», кожна робила свої закручені візерунки. Через них сорочку й називають крутяною, – так це звучить на місцевому діалекті, – розповідає Вісіцька.
Пояснює, що усі контури робили чорним, а «серединки» закручених візерунків заповнювали нитками різних відтінків, зазвичай – червоними, синіми або зеленими. Ці деталі майстрині «складали» у різноманітні орнаменти, кому і як підказували уподобання та вміння.
Проте, недостатньо було вишити сорочку, потрібно було ще правильно з’єднати частини, зшити і знати, як її носити.
