Фото до статті
- Автор
- Ніка Пономаренко
- 15 листопада 2024, 17:31
- 39876
Світлини з Новосільської спецшколи, що на Тернопільщині, розповсюдила учасниця моніторингового візиту адвокатка Інна Мірошниченко. Після того, як умови проживання вихованців закладу побачила громадськість, у ситуацію втрутився омбудсмен Дмитро Лубінець. А прокуратура вже розпочала кримінальне провадження та перевіряє працівників спецшколи, інформує «Суспільне». Провадження відкрито за статтями: неналежне виконання професійних обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх, протиправне поміщення здорової людини до психіатричного закладу, сексуальне насильство, зловживання службовим становищем.
У 2024 році на фінансування спецшколи виділили 20 мільйонів гривень з бюджету. Водночас діти проживають в умовах, коли двері в туалет не замикаються, а душ і ванна доступні лише раз на тиждень. Крім того, гарячу воду для дітей вмикають лише з 20:00 до 22:00, зазначає Мірошниченко. «Діти розповідають, що за погану поведінку їх відправляють у психіатричну лікарню. Це ніде не фіксують», – описує ситуацію вона.
«Хочу сказати одне, що ми всі на боці дітей, ми дітей любимо, у нашому закладі дітям дуже добре. Усі діти, які навчаються в нашому закладі, мають відповідні документи. У нас навчаються діти зі всієї Тернопільської області», – повідомила директорка Новосільської спеціальної школи Дар’я Коменда у коментарі «Суспільному». The Village намагався отримати коментарі адміністрації та очікує на відповідь від школи.
Наразі спілкуємося з авторкою світлин з Новосільської спецшколи Інною Мірошниченко – про умови для дітей у спецшколі, про діалог з адміністрацією та громадський моніторинг.
Інна Мірошниченко
адвокатка та партнерка Pronin&Partners
В Україні десятки тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування. Коли ми говоримо про дитячі садочки або табори, за кожною дитиною стоять їхні законні представники або батьки, які відстоюватимуть будь-кого за порушення прав дитини. А навколо дітей, які позбавлені батьківського піклування, завжди багато порушень. Це підтверджують люди, які стикалися з дитячими закладами не як волонтери, що привозили солодощі, а які їздять регулярно або брали дітей у сім’ю.
Ця ініціатива зародилася давно завдяки Ірині Сусловій, яка є представницею омбудсмена з прав дитини у Верховній Раді й переймається дитячими питаннями з різних сфер. Ірина завдяки своїй діяльності контактує з активістами та випускниками інтернатів, які з перших вуст розповідають про реальні умови проживання в дитячих будинках.
Півтора року тому я сама всиновила двох дітей, тому знайома з внутрішнім життям деяких інтернатів і бачила неналежні умови утримання дітей.
За ініціативи Ірини на базі омбудсмена створено Інститут громадського моніторингу. Він цінний тим, що працює без витрат державних ресурсів. Адже раніше все спиралося на те, що якщо є ефективний орган, який може допомогти, у нього немає ресурсів та людей. В Україні 750 інтернатів, а в офісі омбудсмена не так багато співробітників. Натомість у громадських моніторингових організаціях люди пройшли навчання, мають регламент дій, їздять групами від 6 до 12 осіб. У групі обов’язково є державний службовець, дитячий психолог і громадський монітор.
«Кажуть, що нас замовили політики»
Ми виїжджаємо в інтернати з перевірками. Поки що їх було небагато, і через це заклади, які ми перевіряли, зловживають цим. Наприклад, кажуть, що нас замовили політики, що це наклеп від Києва проти Львова, або Києва проти Тернополя. Проте коли такі перевірки стануть регулярними, по 10–30 у всіх регіонах, цей наратив більше не спрацює.
Згодом ми зможемо представити системність порушень в інтернатах, покроково розповімо, чого не має бути в таких закладах і надамо програми з викорінення критичних порушень. До них належать, зокрема, побиття дітей у закладах і сексуальне насильство між дітьми. Коли в нас будуть готові програми, ми покажемо, що вони актуальні, тоді їх зможуть ухвалити.
Нам важливо не те, яка кількість квадратних метрів виділена на дитину, чи правильна кількість вікон у кімнаті. Для цього є інші інституції, які мають це перевіряти. Наша мета – досягти дотримання прав дитини.
Ми спілкуємося з дітьми й запитуємо, чи їм подобається в закладі, яке до них ставлення, чи знають вони свої права. Перевіряємо, чи реалізовані права цих дітей на якісну освіту й медичну допомогу, права на повагу їхньої честі та гідності. Також ми фіксуємо, чи люди, які працюють в інтернаті, мають належну освіту для роботи з дітьми, як-от логопеди, дефектологи, психологи.
Ми уповноважені відвідувати будь-які заклади й без попередньої скарги, саме тому це називається «моніторинг», а не звичайна перевірка.
Після моніторингу складаємо звіт. Якщо в інтернаті все добре, дякуємо за плідну роботу, бо з цією категорією дітей працювати важко. А якщо є порушення, фіксуємо їх.
Проте сьогодні ми здебільшого їдемо в інтернати після того, як отримуємо повідомлення, що в закладі порушують права дітей. Скарги надходять на гарячу лінію омбудсмена. Серед них є повідомлення про те, що дітям безконтрольно дають психотропні препарати. Надалі моніторинги будуть за територіальною ознакою або за алфавітом.
Ситуація в Новосільській спецшколі Тернопільської облради: що відомоЩо з гігієною
Під час моніторингу ми побачили, що в закладі немає туалетного паперу, мила, рушників біля умивальників. Керівництво нам повідомило, що це тому, що діти їдять мило й папір. Проте дитина має помити руки перед тим, як сісти за стіл їсти. Після посту в інстаграмі люди, які відвідують дітей у цьому закладі постійно, повідомили, що туалетний папір і мило в дітей з’явилися. Проте перед нами була ще одна перевірка, яка надала кожній дитині нові зубні щітки та тюбики зубної пасти. І вони навіть не розпаковані.
Що з «перевіркою»
За документами в інтернаті 95 дітей. Проте в їдальню в день нашої перевірки прийшло приблизно 60 дітей. Невідомо, куди зникли інші вихованці. Виходить, що коли заклад подає заяву на отримання бюджетних коштів, то вказує необхідне забезпечення як для 95 дітей – тобто книжки, одяг, продукти. Це велика корупційна схема, у якій усі зацікавлені.
Коли ми приїхали в інтернат Тернополя, перед нами була інша «перевірка». Вона завершилася бенкетом у кімнаті для дітей. Ми бачили пляшки з-під алкоголю, їжу, стаканчики. Ніхто не сказав, що це був за орган, і на результати такої перевірки можна не сподіватися. Керівниця інтернату сказала, що жодної перевірки не було, вони просто святкували день народження чийогось онука.
Діти розповіли, що люблять такі дні перевірок, адже лише тоді вони можуть нормально поїсти. Перевіряючі органи заходять на кухню й показують, як діти гарно й смачно їдять.
Що з реакцією на насильство
Ми маємо півторагодинну розмову з дітьми, де вони розповіли про два конкретні випадки сексуального насильства. В одному випадку застукали хлопця, який хотів зґвалтувати дівчинку. Діти поскаржилися директорці – і вона побила цього хлопця. Ніхто не викликав судово-медичного експерта, щоб зафіксувати, чи було проникнення в дитину. Не викликали спеціалізованого психолога, щоб поговорив про травму з дітьми, або волонтерів з лекцією про сексуальну освіту.
Хлопець насправді теж просто дитина, яка має неконтрольований доступ до відео порнографічного характеру. Це дитина, і вона не розуміє, що це поганий контент, який не слід відтворювати в реальному житті. Він ще не вміє контролювати своє сексуальне потягнення і потребує роботи з відповідним лікарем.
На місці ми одразу викликали поліцію, ювенальну превенцію, службу у справах дітей і прокуратуру. Після того, як ми викликали поліцію, дирекція просто на камеру сказала про одну з потерпілих дітей «вона хвора, і не таке вам розповість». Проте це порушення етики щодо цієї дитини. Навіть якщо вона дійсно має діагнози, пов’язані з її психічним станом, це не означає, що її слова про сексуальне насильство можна знецінювати. Найперше, що мала б зробити дирекція – відсторонити вихователя від роботи, який цю ситуацію допустив. Діти продовжують проживати в одному закладі.
Сьогодні керівництво інтернату запрошує журналістів, щоб розповісти, що діти збрехали. А нас звинувачують у тому, що ми діяли за політичним замовленням і змусили дітей вигадати все. Проте діти не можуть розповісти про сексуальне насильство в 15 років, якщо вони не були його свідками або самі не зазнавали. Дитина вже щонайменше знає, що таке зґвалтування, отже, бачила порнографічні матеріали. Якщо дитина все вигадала, дирекція мала б викликати поліцію й психолога, щоб зафіксувати, що зґвалтування не було.
Чому діти бояться говорити
Не всі діти в дитячих будинках готові говорити про порушення, тому що таких перевірок дуже багато з різних органів щомісяця. Дитина один раз щось комусь розповіла – й сильно отримала за це від керівників інтернату. Вдруге вона не захоче давати свідчення, бо перевіряючі органи підуть, а дитина залишиться, її ніхто не захистить. Вирахувати, яка дитина давала свідчення, легко, бо в дитячих будинках всюди встановлені камери, доступ до яких мають кабінети керівництва.
Дітей, які нам розповідають прикрі історії, ми релокуємо із закладу в інші безпечні місця.
Для цього викликаємо службу у справах дітей, яка опікується дитиною, і вимагаємо в них дізнатися, де є патронатна чи прийомна сім’я, яка б негайно прийняла цю дитину. Також у регіонах є тимчасові пункти перебування, куди можна тимчасово помістити дитину, якщо є загроза її безпеці.
На жаль, це ми можемо зробити лише для дітей, позбавлених батьківського піклування. Наприклад, у Тернополі багато дітей вже влаштовані в сімейні форми виховання, як-от прийомні сім’ї чи дитячі будинки сімейного типу, але потім їх чомусь повернули в школу-інтернат. У результаті держава виплачує гроші й прийомній сім’ї за виховання дитини, і закладу за її утримання, тому що ніде не вказано, що дитина двічі кудись влаштована. Така подвійна опіка, і ніхто не пояснив нам, як так виходить.
Таких дітей неможливо релокувати, оскільки є відповідальні дорослі, які в цьому не зацікавлені. Наприклад, були випадки, коли біологічні батьки забороняли будь-яке спілкування з дитиною. Якщо ж ідеться про дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування, тобто дитину зі статусом, то така дитина не залишається в закладі. У таких випадках ми робимо все можливе, щоб переконатися в її безпеці. Лише тоді, коли загрози немає, ми завершуємо перевірку.
Ми хочемо не просто перевірити й зафіксувати порушення, а припинити їх, врятувати дітей і контролювати виконання рішень. Зокрема, ми порушили питання щодо подвійної опіки над дітьми та подали численні запити до різних інстанцій. Якщо діти влаштовані в сімейні форми виховання, вони повинні там залишатися. Якщо ж прийомна сім’я не може виховувати дитину, то її слід позбавити опіки, а дитину передати до іншої сім’ї. А так виходить, що діти «зависають у повітрі»: потенційні батьки їх не бачать і не можуть із ними познайомитися, тому що вони нібито зайняті.
Чому деякі дитячі будинки не бажають віддавати дітей у сім’ї
Є діти зі статусом, які можуть бути влаштовані в сім’ї, навіть за кордон, але за три роки з ними не проводили жодної роботи. Коли дітей евакуюють за кордон, законодавство ЄС забороняє повертати їх назад групами. І їх можна повернути лише до сімейної форми виховання. Усиновлювач має особисто приїхати та забрати дитину. У результаті, коли звертаєшся до місцевої служби, наприклад, в Одесі, можуть сказати, що дітей немає. На кожну дитину є своя черга, і ще не всі регіони надали відповідь щодо можливості влаштування цієї дитини в сім’ю.
Благодійники, які працюють за кордоном, розповідають, що потенційні усиновлювачі з інших країн приїжджають, винаймають номери в готелях поряд із дітьми, встановлюють контакти та чекають на закінчення війни, щоб усиновити їх. Згідно із законодавством України, міжнародне усиновлення можливе лише для дітей, які мають статус сироти протягом п’яти років. Тому, якщо дитина отримала статус три роки тому, «час спливає», і війна тільки прискорює цей процес.
На жаль, немає механізмів для вирішення цих проблем. Наше завдання – фіксувати порушення та передавати їх відповідним органам. Багато речей відбувається у тіні, і, якщо ти не маєш чіткої інформації, не знаєш, що саме перевіряти. Наприклад, служби кажуть, що дітей ніхто не бажає усиновлювати. Хоча проблема в іншому.
Є і багато дітей, і багато усиновлювачів, але вони не перетинаються через недоліки системи.
Крім того, інтернати зацікавлені в утриманні дітей, адже вони отримують кошти за кожну дитину. Кількість дітей визначає, скільки персоналу можна найняти: педагогів, вихователів, психологів, логопедів. Якщо в закладі 50 дітей, у них має бути 20 вихователів – це багато людей, за яких інтернат отримує бюджетні кошти.
Часто ці штатні одиниці заповнюють формально, і ми не бачили жодного інтернату, де всі працівники, зазначені в документах, були оформлені офіційно й перебували на місці. Тож чим більше дітей перебуває в закладах, тим більше вони отримують грошей за них.
Як виходить, що перевірок багато, але дітям не допомагають?
Навколо дітей, які проживають у дитячих будинках, дуже багато органів із перехресними повноваженнями. Тобто приїхала одна перевірка, встановила факт неналежного утримання дітей, але вона не має повноважень, щоб притягнути керівників інтернату до відповідальності. Передає іншим органам, а ті нічого не роблять, тому що треба брати на себе відповідальність, визнати, що ці жахи відбуваються за спиною. Крім того, усі один одному доводяться родичами й мають родинні зв’язки.
Як допомогти дітям у школах-інтернатах
Якщо людина приїхала один раз, привезла речі й цукерки, і поїхала назавжди, для дітей це важкий удар, адже вони чекатимуть на її повернення.
Найкраща «валюта» для дітей у школах-інтернатах – не гроші, а увага.
Ці діти мріють потрапити в сім’ю. Якщо ви не маєте можливості взяти прийомну дитину, ви можете стати її наставником. Це можна зробити через центр соціальних послуг у вашому регіоні.
Після заповнення всіх документів ви можете сказати, наприклад, що хочете стати наставником дівчинки 10–15 років. Ви укладаєте договір і раз на тиждень можете приїжджати до дитини, забирати на кілька годин на прогулянку, взяти додому на новорічні свята або день народження. Так ви стаєте дитині справжнім другом.