статті «Пізнай дитину – навчай дитину» викликала певний резонанс серед педагогічної спільноти. Це зумовлює потребу в більш детальному та академічному аналізі понять і підходів, закладених у зазначеній праці. Адже саме понятійний апарат становить методологічний фундамент будь-якого наукового дослідження та обґрунтування.
Інтегральний навчальний потенціал учня (ІНПУ) – це комплексна, багатовимірна характеристика можливостей і ресурсів дитини для ефективного навчання в конкретних умовах, що охоплює інтелектуальні, мотиваційні, емоційно-вольові, фізіологічні, соціально-комунікативні, творчі, безпекові, середовищні та інші чинники. (До середовищних чинників належить педагогічний ресурс – сукупність конкретних людей та інституцій (учителі, батьки, наставники, викладачі гуртків і курсів, тренери, соціальні працівники тощо), які безпосередньо впливають на навчальну траєкторію учня та створюють умови для розкриття його потенціалу).
ІНПУ розглядається як динамічне поле можливостей, що змінюється в часі, відображає взаємодію внутрішніх ресурсів дитини та зовнішньої підтримки і може бути об’єктивно виміряне, розвинуте та посилене завдяки індивідуалізованому підходу, сучасним методам діагностики та педагогіці партнерства.
ІНПУ запропоновано як новітню педагогічну концепцію на тлі реформи Нової української школи з метою переорієнтації школи на глибоке знання про дитину та розкриття її потенціалу.
Передумови та розвиток поняття
Ідея, що лежить в основі ІНПУ, пов’язана з попередніми науковими уявленнями про навчальний потенціал учня (також здатність до навчання, навчальність, научуваність). На відміну від загальних здібностей (вроджених чи набутих обдарувань у певній сфері), навчальний потенціал підкреслює спроможність дитини до засвоєння нових знань за сприятливих умов.
Концепція навчальної здатності вперше чітко сформульована Левом Виготським у вигляді теорії зони найближчого розвитку, яка показала, що різниця між актуальним рівнем розвитку дитини та рівнем, якого вона може досягти за допомоги дорослого, є показником її прихованого навчального потенціалу.
Цю ідею згодом розвивали інші радянські психологи: так, Зінаїда Калмикова трактувала научуваність як систему інтелектуальних властивостей (узагальненість, глибина, гнучкість мислення, саморегуляція, самостійність тощо), від яких залежить продуктивність навчання.
Історично дослідження навчального потенціалу зосереджувалися головно на когнітивних аспектах та рівні розумового розвитку учня.
На рубежі другої половини ХХ століття в зарубіжній психології з’явилися динамічні підходи до оцінювання навчального потенціалу. Зокрема, ізраїльський психолог Рувен Фейєрштейн запровадив методику динамічного оцінювання (пристрій оцінки навчального потенціалу, LPAD) як альтернативу статичним тестам IQ, обґрунтувавши це теорією структурної когнітивної модифікованості – ідеєю про принципову здатність інтелекту до зміни під впливом навчання. У його підході інтелект розглядався як динамічний процес взаємодії із середовищем, а оцінка фокусувалася на тому, як дитина навчається за умов опосередкованої допомоги, а не лише на кінцевому результаті тесту.
Американський дослідник Мілтон Будофф у 1970-х роках також розробив процедури оцінювання навчального потенціалу для дітей із низькими результатами тестів, демонструючи, що за умови тренування багато з них здатні показати значно вищий рівень розуміння, ніж передбачали традиційні тести. Ці роботи заклали підґрунтя для переосмислення поняття потенціалу учня як такого, що може розкриватися поступово й не зводиться до фіксованих показників.
У сучасній педагогіці передумовою виникнення ІНПУ стала потреба цілісного підходу до розвитку дитини. В Україні концепція дитиноцентризму, закладена в реформі «Нова українська школа», висунула на перший план педагогіку довіри та партнерства, де акцент зміщується з контролю знань на підтримку індивідуального розвитку учня.
Однак практична реалізація цих принципів потребувала нового інструментарію – більш комплексного розуміння можливостей кожної дитини. Саме на це запитання покликана дати відповідь концепція інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ).
На відміну від традиційного розуміння навчального потенціалу, що розроблявся переважно в межах когнітивної психології (від теорії зони найближчого розвитку Л. Виготського до динамічного оцінювання Р. Фейєрштейна та його послідовників), ІНПУ пропонує якісно новий підхід. Його інноваційність полягає у цілісному, інтегральному та міждисциплінарному баченні всіх можливостей дитини в їх динамічному розвитку та взаємодії.
Структура ІНПУ
Інтегральний навчальний потенціал розглядається як цілісна, багатоаспектна система ресурсів учня. До структури ІНПУ входять компоненти різної природи, зокрема: когнітивні (інтелектуальні здібності, обсяг знань, навички мислення), мотиваційні (навчальна мотивація, інтерес до пізнання, цілеспрямованість), емоційно-вольові (уміння керувати емоціями, наполегливість, стресостійкість), фізіологічні (стан здоров’я, нейрофізіологічні особливості, працездатність), соціально-комунікативні (навички спілкування, уміння працювати в колективі, соціальна адаптивність) та творчі (креативність, уява) компоненти.
У сучасних умовах (особливо в умовах воєнного або кризового стану) додатково враховуються безпекові ресурси – від почуття захищеності до навичок дотримання безпеки. Концепція передбачає, що середовище життя учня (соціально-економічні та культурні чинники) є невід’ємною частиною інтегральної картини його потенціалу. Таким чином, ІНПУ охоплює не лише академічні здібності, а весь спектр характеристик особистості, які впливають на навчальну успішність і розвиток.
Важливою особливістю структури ІНПУ є цілісність і взаємозв’язок компонентів. Різні складники (інтелектуальний, емоційний, соціальний тощо) не розглядаються ізольовано, а оцінюються в сукупності, що дає змогу побачити індивідуальний профіль потенціалу учня. Такий профіль відображає сильні сторони дитини та області, які потребують підтримки, і слугує основою для персоналізованого підходу в навчанні.
Інноваційні особливості підходу
Концепція ІНПУ може претендувати на інноваційну завдяки поєднанню кількох ключових ідей:
- Міждисциплінарність. ІНПУ враховує дані й теорії з різних галузей – педагогіки, психології розвитку, фізіології, соціології – щоб сформувати цілісне уявлення про потенціал дитини. Це означає розгляд учня не тільки крізь призму його інтелекту чи знань, але й з урахуванням мотиваційної сфери, емоційного інтелекту, стану здоров’я, соціальної взаємодії тощо. Подібний комплексний підхід до оцінювання можливостей учня раніше не застосовувався в повному обсязі, що робить ІНПУ принципово новим явищем у педагогічній діагностиці.
- Динамічність. ІНПУ фокусується не стільки на фіксації сталого рівня здібностей, скільки на відстеженні траєкторії розвитку учня у часі. Це відповідає концепції розвитку потенціалу: важливо, як учень прогресує, які темпи і характер змін у його навчальних досягненнях. Динамічний підхід означає, що замість разової оцінки («зрізу») здібностей, педагогіка будується на безперервному моніторингу й підтримці зростання учнівського потенціалу. Така ідея перегукується з формувальним оцінюванням та принципом зони найближчого розвитку, але розширюється на всі компоненти ІНПУ, а не лише когнітивні.
- Інструментальна новизна. Для реалізації ІНПУ пропонується сучасний діагностично-аналітичний інструментарій. Який формуються по суті в теперішньому часі. Використання штучного інтелекту ШІ для освітньої аналітики можна порівняти з винайденням колеса нашими пращурами: відмова від необхідності носити важкі вантажі на плечах в свій час відкрила нові горизонти розвитку людства, змінила його ритм і спосіб життя. ШІ дає змогу обробляти великі обсяги інформації про навчальну діяльність учня (результати контрольних, активність на уроках, спостереження вчителів, навіть данні соціальних мереж) та виявляти приховані тенденції розвитку. Штучний інтелект беручи на себе рутинну аналітичну роботу та забезпечуючи неупереджені висновки та рекомендації, може кардинально полегшити працю вчителя позбавивши його рутинної роботи з обробки масивів даних, дозволяючи зосередитися на головному – індивідуальній взаємодії з дитиною та підтримці її особистісного зростання
Така data-driven (даними обґрунтована) дата-дітоцентрична педагогіка є новою для української школи і має наблизити оцінювання до наукової об’єктивності. Завдяки цим інноваційним рисам, ІНПУ постає як сучасний міждисциплінарний підхід, що поєднує гуманістичні ідеї розвитку особистості з можливостями цифрових технологій та аналітики. Це відображає загальносвітову тенденцію в освіті до holistic education – цілісного виховання, орієнтованого на всебічний розвиток дитини
Методичні принципи впровадження ІНПУ в школі
Запровадження інтегрального навчального потенціалу учня в освітній процес потребує переосмислення традиційної педагогічної практики. Пропонується циклічна модель роботи школи протягом навчального року, побудована на принципах довіри, партнерства і гнучкого реагування на потреби учнів. Основні етапи та методичні заходи цієї моделі такі:
1. Стартове оцінювання потенціалу.
На початку навчального року педагогічний колектив збирає дані про кожного учня з різних джерел: результати попереднього навчання, спостереження вчителів, психологічні тести, медичні показники, а також дані освітньої аналітики (у тому числі зі штучним інтелектом).
На основі цієї інформації класні керівники створюють індивідуальну карту ІНПУ кожного учня – своєрідний «біометричний навчальний паспорт дитини». Потім на педагогічній раді довіри відбувається колегіальне обговорення карт та визначення рівня інтегрального потенціалу кожної дитини (умовно виділяються рівні: початковий, середній, достатній, високий). Це своєрідна точка старту, а не оцінювання як такого.
Такий підхід орієнтує вчителів на визнання сильних сторін учня з самого початку навчального циклу, замість традиційного пошуку «прогалин». Визначення рівнів не служить для поділу дітей на групи успішності, а радше для окреслення шляхів підтримки: жоден учень не вважається безнадійним, натомість для всіх шукаються відповідні методи розвитку.
Запропонований підхід у своїй суті має потенціал витіснити з педагогічної практики явище стигматизації (від stigma – тавро, клеймо), коли дитині приписується певний «негативний знак», що закріплюється у формі тих же низьких балів (оцінки). Подібні практики не лише спотворюють об’єктивне уявлення про навчальні можливості учня, але й суттєво впливають на ставлення з боку однолітків, педагогів та, зрештою, на самооцінку дитини.
На відміну від цього, концепція інтегрального навчального потенціалу передбачає комплексний і багатовимірний аналіз, що дозволяє розглядати дитину не крізь призму «ярликів», а як особистість із власною динамікою розвитку й унікальними освітніми траєкторіями.
Наступним кроком після педагогічної ради є формування за допомогою штучного інтелекту дороговказів як для конкретного учня, так і дороговказів стосовно нього для педагогів та батьків, що якісно перебудовують алгоритми взаємодії між цими двома ключовими інституціями, які безпосередньо впливають на розвиток дитини.
Такий механізм дозволяє уникати дублювання чи суперечності дій, гармонізує педагогічні та виховні впливи та створює цілісне середовище підтримки індивідуальної освітньої траєкторії учня. Атмосфера на старті року формується на довірі до потенціалу дитини, а не на підозрі чи контролі.
2. Персоналізація навчання.
З початком навчального процесу (вересень) учителям надається широка автономія у виборі методів і темпу навчання, виходячи з карти потенціалу учнів та індивідуальних учнівських, вчительських і батьківських дороговказів як основи для взаємодії.
Замість жорсткого дотримання єдиної програми педагог може адаптувати зміст і форми роботи під реальні можливості та зацікавлення дітей. Адміністративний контроль при цьому мінімізується, натомість школа довіряє професіоналізму вчителя у виборі оптимального підходу.
Навчання стає більш гнучким: наприклад, учні з високим рівнем певного компонента ІНПУ можуть отримувати складніші творчі завдання, тоді як тим, у кого виявлено труднощі, забезпечується додаткова підтримка або індивідуальні консультації. Це реалізує принцип педагогіки партнерства: вчитель і учень спільно працюють над досягненням цілей, орієнтуючись на потенціал, а не лише на вимоги програми.
3. Моніторинг прогресу.
У середині навчального року (грудень) проводиться незалежне оцінювання знань і вмінь учнів з основних предметів (так званий зріз успішності). Важливо, що підсумкові контрольні роботи організовує не той самий учитель, який навчав дітей, а сторонній педагог або комісія, аби усунути можливий суб’єктивізм. Крім того, проводиться проміжне психологічне тестування та коригування інформації про дитину.
Усі ці дані обробляються за допомогою ШІ-аналізу, який визначає динаміку розвитку кожного учня порівняно з початковими показниками. Таким чином, оцінювання набуває діагностичного характеру: воно покликане не «контролювати вчителя» чи карати учня оцінкою, а виявити реальний прогрес і проблемні місця у навчанні. Об’єктивність забезпечується поєднанням незалежного оцінювача та алгоритмів обробки даних, що зміцнює довіру: учитель не боїться звинувачень в упередженості, а учень – несправедливого ставлення.
4. Корекція та підтримка.
Після аналізу проміжних результатів педагогічна рада або методичні об’єднання вчителів вносять корективи до другої половини навчального плану. Автоматично ШІ формує нові дороговкази для учнів, батьків і вчителів.
Зокрема, переглядаються методи навчання, інтенсивність занять, додаткові заходи для окремих учнів чи груп. Освітній процес стає адаптивним: якщо моніторинг показав, що якісь підходи не дали очікуваного ефекту, вчитель має право і можливість змінити тактику, спробувати інші педагогічні технології.
Учні та їхні батьки, отримавши свої дороговкази, роблять власні висновки і також залучаються до обговорення проміжних успіхів: формується тристороннє партнерство, де родина поінформована про досягнення і труднощі дитини та разом із школою шукає шляхи покращення.
Така гнучка модель забезпечує максимальне врахування індивідуальних особливостей і потреб.
5. Підсумкова оцінка розвитку.
Наприкінці року (травень) проводиться завершальний контроль і аналіз розвитку учнів. Знову залучається незалежне оцінювання знань (екзамени або тести), після чого оновлюється карта навчального потенціалу кожного учня з урахуванням здобутої динаміки.
Для школи готується розгорнутий аналітичний звіт, де відображено прогрес дитини за рік, досягнення в різних компонентах ІНПУ, а також нові дороговкази для учнів, батьків.
Філософія такого підсумку разюче відрізняється від традиційного виставляння річних оцінок: завершення року розглядається не як екзамен на оцінку знань, а як фіксація приросту потенціалу учня. Дитина не отримує стигматизацію у вигляді середнього бала, натомість їй вручається дороговказ – документ, де показано, чого вона досягла, який шлях пройшла і які можливості перед нею відкриваються.
Для учнів і батьків це набагато цінніша інформація, ніж просто оцінка: вони бачать сильні сторони, надбання та поради, що формує довіру до школи та мотивує до подальшого навчання.
Значення для освіти та перспективи
Запропонована концепція інтегрального навчального потенціалу учня може мати помітний академічний і практичний резонанс для системи освіти України.
По-перше, ІНПУ розвиває ідеї Нової української школи, надаючи їм науково обґрунтованої форми: зокрема, перехід до педагогіки, орієнтованої на особистість, отримує інструментальне забезпечення у вигляді методик оцінки та розвитку ІНПУ.
Спілкуючись з колегами, можна зробити також висновок, що реалізація ІНПУ безпосередньо сприятиме утвердженню культури довіри та партнерства в школах – одного з головних пріоритетів освітньої реформи. ІНПУ може стати основою для нових стандартів педагогічної діагностики, які замінять застарілу практику оцінювання учнів лише за академічними балами. У науковому плані концепція відкриває напрям для подальших досліджень: міждисциплінарне вивчення факторів успішності навчання, розробка прогностичних моделей освітніх траєкторій, створення цифрових інструментів відстеження розвитку дитини тощо.
По-друге, ІНПУ має потенціал міжнародної адаптації. Хоча термін і концепція народилися в українському контексті, їх поява відповідає глобальним тенденціям в освіті. У багатьох країнах зростає інтерес до holistic assessment (цілісного оцінювання) учнів, що враховує не лише знання з предметів, але й так звані soft skills, мотивацію, творчість, соціальні компетенції. Подібні ідеї простежуються, наприклад, у підходах до підтримки обдарованих дітей та інклюзивного навчання.
Концепція ІНПУ узагальнює ці тренди у єдиній моделі, тому може бути цікавою для освітніх систем, що прагнуть більш гнучкого та індивідуалізованого навчання. Застосування ІНПУ за кордоном вимагало б адаптації до місцевих умов (культурних, адміністративних, технологічних), проте базові принципи – цілісність, динамічність, персоналізація – мають універсальний характер.
У цілому, інтегральний навчальний потенціал учня як нова категорія педагогічної науки підкреслює зрушення від оцінки «того, що є» до оцінки «того, що може бути». Це зміщує фокус із минулих досягнень на майбутній розвиток і робить освітній процес більш проактивним і надихаючим для всіх його учасників.
Порівняння з іншими підходами Концепція ІНПУ багато в чому продовжує і розширює ідеї Л. С. Виготського про зону найближчого розвитку. Виготський показав, що потенціал навчання дитини проявляється у тому, що вона може виконати за допомоги наставника, навіть якщо ще не здатна самостійно. Проте Виготський акцентував переважно когнітивний розвиток (інтелектуальні завдання й їх вирішення).
ІНПУ розширює цей підхід, включаючи мотиваційно-емоційні та інші аспекти: фактично «зона найближчого розвитку» розглядається тепер не тільки для мислення, але й для творчості, соціальних навичок тощо. В обох підходах спільним є динамічне бачення розвитку (акцент на тому, що може бути досягнуто), але ІНПУ є більш всеосяжною моделлю, яка враховує цілісну особистість учня.
Підхід Фейєрштейна до оцінювання (динамічна оцінка, LPAD) довів, що інтелектуальний потенціал не є фіксованим і може виявлятися через цілеспрямоване навчання та медіацію. Його роботи стали ключовими у визнанні принципу модифікованості когнітивних структур.
ІНПУ поділяє цей принцип: учень розглядається як такий, що здатен прогресувати при відповідних умовах. Відмінність у тому, що Фейєрштейн зосередився на розвитку мислення та навчальних стратегій, тоді як ІНПУ додає до аналізу ще й емоційну сферу, мотивацію, креативність, фізичні дані тощо. Крім того, сучасні технології (ШІ-аналітика) дають змогу реалізувати ідеї Фейєрштейна в масштабі всієї школи, тоді як у його час методики динамічного тестування застосовувалися переважно індивідуально психологами.
Американський дослідник Дж. Рензуллі відомий своєю моделлю обдарованості, за якою видатні досягнення є результатом взаємодії трьох якостей: високих інтелектуальних здібностей, креативності та наполегливості (мотивації). Примітно, що Рензуллі у своїй теорії свідомо використовує замість слова «обдарованість» термін «потенціал» – підкреслюючи, що будь-яка дитина може розвинути здібності за певних умов.
Цей підхід близький до ІНПУ за духом: обидва намагаються виявити і розвинути приховані можливості дитини, а не лише констатувати наявний рівень. Модель Рензуллі фокусується переважно на творчих та інтелектуальних показниках, особливо у контексті роботи з обдарованими дітьми, тоді як ІНПУ пропонує застосувати подібну логіку до всіх учнів і розширює набір компонентів (включаючи, наприклад, соціальні навички, емоційний інтелект). Таким чином, ІНПУ можна розглядати як універсалізацію ідей Рензуллі на масову освіту.
Мілтон Будофф. М. Будофф – один із піонерів динамічного оцінювання навчального потенціалу в дитячій психології. Він показав, що діти з низькими результатами стандартних тестів можуть значно покращити виконання завдань після спеціального навчання або підказок, тобто мають прихований резерв навчання. Його концепція «прихованих здібностей» (latent abilities) збігається з основною ідеєю ІНПУ про те, що актуальні оцінки не дають повної картини можливостей учня. ІНПУ розвиває підхід Будоффа, систематизуючи процес виявлення таких резервів у шкільній практиці: якщо Будофф працював індивідуально, застосовуючи експериментальне навчання для виявлення потенціалу, то ІНПУ інтегрує цю філософію у щоденну педагогічну діяльність (через карти потенціалу, моніторинг динаміки тощо). Обидва підходи наголошують, що низький початковий рівень не визначає остаточних освітніх траєкторій і дає шанс «догнати» та розкрити здібності при належній підтримці.
Інтегральний навчальний потенціал учня синтезує ідеї провідних учених та підходів, але водночас привносить якісно новий вимір комплексності. Якщо раніше науковці досліджували окремі аспекти навчального потенціалу – когнітивний, мотиваційний чи емоційний – переважно розрізнено, то ІНПУ пропонує інтегрувати їх у єдину модель. Важливо й те, що попередні дослідники не мали у своєму розпорядженні такого потужного інструментарію, як аналітика на основі штучного інтелекту, яка формується саме сьогодні та дає змогу обробляти величезні масиви даних і водночас працювати з кожною дитиною на рівні всієї країни.
Розвиток концепції ІНПУ відкриває широке поле питань – практично-апробаційних, методичних, технічних, правових і етичних. Утім, попри складність цих викликів, ІНПУ є перспективною категорією для подальшого розвитку теорії й практики освіти, здатною охопити всю палітру чинників навчання та забезпечити гармонійний розвиток кожного учня.
Источник: osvita.ua
