Іноді здається, що дитина ніби спеціально не чує, хоча ви стоїте за два кроки. Але психологи запевняють: ігнорування майже ніколи не пов'язане із упертістю.
Найчастіше це реакція на помилки дорослих, які повторюються день у день, повідомляє кореспондент Біловини. І діти навчаються не слухати, бо так простіше захиститись.
Перший промах – говорити на ходу, не встановлюючи контакту. Дитина не може переключитися миттєво, і її мозок просто не встигає обробити звернення.
Коли дорослий кричить із кухні чи дає вказівки, не дивлячись у вічі, дитина чує лише шум. Сенс губиться ще до того, як він встигає дійти.
Другий промах – перевантажувати дитину словами. Довгі фрази, пояснення та моралі перетворюються на білий шум.
Психологи наголошують, що діти сприймають короткі інструкції. Все, що довше двох пропозицій, мозок автоматично відкидає.
Третій промах — говорити на момент сильних емоцій. Якщо дитина засмучена, втомлена або перезбуджена, вона фізично не здатна слухати.
У такі моменти будь-які слова сприймаються як тиск. І дитина йде в «глуху оборону».
Експерти наголошують, що ігнорування — це не непослух. Це спосіб зберегти внутрішню рівновагу.
Коли дорослий потребує негайної реакції, дитина відчуває загрозу. І вибирає тишу як захист.
Щоб повернути контакт, потрібно спочатку повернути спокій. Тільки потім говорити.
Дитину чує, коли її чують. І реагує, коли відчуває повагу.
Ігнорування зникає, коли напруга зникає. І спілкування знову стає живим.
Читайте також
- Що діти хочуть сказати своєю істерикою: мова, яку зрозуміє кожен
- Як казати, щоб дитина чула: секрет, який змінить все