Наскільки глибокою буде економічна криза після пандемії? Які навички здобудуть люди? Що чекає національні системи охорони здоров’я?
Ці питання цікавлять багатьох і активно обговорюються.
Але є значно менш помітні зміни, що можуть суттєво вплинути на світ, зокрема й Україну. Про них говорять не стільки економісти чи медики, скільки філософи та історики.
Авторитаризм та диктатура можуть “підняти голову”. Живучи в онлайні, люди втрачатимуть здатність співчувати й менше подорожуватимуть. Водночас їм доведеться переосмислити свій індивідуалізм та ставлення до природи.
І, звісно ж, ми всі звикнемо ретельніше й частіше мити руки.
- За коронавірусом йдуть потоп, посуха й голод. Прогнози на 2020 рік стають все більш похмурими
Посилення регіональних еліт
Намети подорожніх розкинулися на сотні й сотні метрів навколо міста. З них виходять і заходять строкато вбрані чоловіки. Поміж наметів палахкотять вогнища й пасуться коні. Це схоже на картину якого-небудь сучасного екофестивалю в горах.
Але так виглядали околиці середньовічного Мілана під час регулярних спалахів епідемії бубонної чуми.
Міланські герцоги одними з перших в історії людства збагнули: щоб вижити в умовах пандемії, вони мають повністю закритися для зовнішнього світу й ізолювати хворих. Тому міська влада пропонувала подорожувальникам залишатися в наметах за мурами столиці Ломбардії, допомагаючи їм харчами й питною водою.
Закриття своїх брам, жорсткі санітарні правила та особиста гігієна врятували тисячі життів містян. Мілан пережив пандемії “чорної смерті” зі значно меншими втратами, ніж інші європейські міста.
Але для цього йому довелося стати герметичним і покластися повністю лише на себе.
- Чума, холера, “іспанка”: як великі пандемії змінювали світ
- 12 травня відкриються парки, кав’ярні, кіоски та перукарні. Кличко розповів про послаблення
Пандемії посилюють відцентрові тенденції, а регіональні еліти, подібно до середньовічного Мілану, починають відчувати справжню відповідальність за життя людей.
Розпоряджатися місцевим бюджетом чи визначати плани забудови – це зовсім не те, що ходити й заганяти порушників карантину додому, нагадуючи про кількість померлих за добу. Нині це доводиться робити власноруч мерам італійських міст.
Порожня П’яцца-дель-Дуомо, центральна площа Мілана, під час пандемії коронавірусу. Провінція Ломбардія, центром якої є місто, стала одним із світових центрів епідемії.
В Україні Почаївська лавра, один із найбільших православних монастирів у Центрально-Східній Європі, досі вважалася “містом у місті”, впливати на яке місцева влада не була спроможна.
На Великдень там проводили богослужіння за участю вірян, попри заклики влади утриматися від цього. Втім, навіть ця лавра після виявлення хворих на коронавірус священнослужителів вимушена буде скоритися вимогам місцевих чиновників.
“Мери, губернатори отримують більший вплив. Це ще не феодалізм, але бачимо посилення регіональних еліт як відповідь на потребу громади вижити в умовах епідемії”, – відзначає філософ Михайло Мінаков, який сам мешкає в Мілані й залишається там на карантині.
На його думку, сьогодні можна спостерігати, як, приміром, у Росії посилюється федералізм, де місцеві еліти починають значно більше й краще піклуватися про власне населення.
“Сильні руки” авторитаризму
Станом на кінець квітня цього року найбільших людських втрат через пандемію коронавірусу зазнали, окрім Китаю та Ірану, стабільні демократії, як-от: США, Італія, Франція, Іспанія. Це дає небезпечні козирі в “сильні руки” авторитаризму.
“Якщо переможе наратив про те, що демократія слабка й не може впоратися із загрозами, що краще мати “сильну руку” й мілітарний режим, то може повторитися те, що відбулося після Великої депресії. Тоді до влади в Європі прийшли фашисти й нацисти”, – застерігає Володимир Єрмоленко, філософ, головний редактор ukraineworld.org
“Розвиток економіки циклічний. Вона переживає спади та падіння, а ось людське життя – не циклічне. Якщо людину запроторюють до в’язниці й вбивають, то це кінець”, – додає він.
Авторитарні режими можуть стверджувати, що ефективніші в протидії пандемії
На думку Михайла Мінакова, пандемія й спричинена нею масштабніша криза поставлять людство перед вибором між проривом у ХХІ століття, тобто в нове й невідоме, або поверненням у ХІХ з його уявленнями про державу. А ось досвід ХХ століття вже не актуальний.
ХІХ століття – це світ переважно авторитарних національних держав, що суттєво обмежують права своїх громадян.
Чи може загрожувати диктатура Україні?
Філософ Михайло Мінаков звертає увагу на послаблення українського парламенту, що, на його думку, триває. В поствірусному світі це може робити Україну ще вразливішою перед попитом на авторитаризм.
Історик Ярослав Грицак переконаний, що в нинішніх умовах в Україні варто побоюватися не стільки посилення авторитаризму чи крайніх правих ідеологій, скільки популізму.
“Націоналізм в Україні, аби перемогти, має бути лівим, тобто грати на соціальних питаннях, як-от збіднішання населення. В Україні націоналісти не мають каналів впливу. Я більше побоююся популізму, який можна бачити на каналах Медведчука. Загрозою в нових умовах є саме популізм”, – вважає історик.
Що варто почитати?
- Роман “Сліпота” португальського письменника Жозе Сарамаго, що розповідає про епідемію заразної сліпоти в безіменному мегаполісі. Хвороба наздоганяє всіх без винятку мешканців, окрім однієї жінки.
- Роман “Можливість острову” французького письменника Мішеля Уельбека, що розповідає про життя людей-клонів у постапокаліптичному майбутньому. Їхній світ зруйнований ядерною війною та кліматичними змінами, а самі вони, безсмертні, ведуть безрадісне життя відлюдьків.
Виклик індвідуалізму
“Коли ви заходите зараз до магазину, то що відчуваєте? Ви налаштовані на співпрацю, усвідомлюючи, що ми всі в одному човні, чи відчуваєте загрозу, бо кожен навколо потенційно може вас заразити?” – запитує Володимир Єрмоленко.
Так, за його словами, стає дедалі важливішою, наприклад, робота охоронців на вході до супермаркету, які не пропускають натовпи людей. Як і робота поліцейських, “які можуть вас зупинити й поміряти температуру”.
“Це важливо. Це не є аж таким сильним втручання у ваше життя. Тобто йдеться про готовність визнати інтереси інших людей”, – додає Єромоленко.
На думку філософа, коронавірус, поміж іншого, є викликом нашому індивідуалізму. Це ілюзія, що ми всі незалежні й ведемо свої автономні життя.
“Ми всі залежимо від магазинів, теплокоменерго, від метро. Варто сподіватися, що пандемія посилить відчуття спільності людей”, – припускає Володимир Єрмоленко.
“Відкритість та свобода не означають, що ми не маємо звертати увагу на безпеку. Це те, що українці відчули на собі на Майдані 2014-го. Це був наш меседж Західному світу, що потрібно збільшувати свою безпеку, не зраджуючи цінності свободи. Демократії почнуть те ж саме зі сфери охорони здоров’я”, – наголошує він.
Світ в онлайні стане жорсткішим?
Хто з нас не закипав від жовчних, образливих коментарів під дописами в соцмережах? Хто з підприємців не стикався з необґрунтованими випадами проти власної продукції чи послуг, проти брехливої антиреклами в інтернеті?
Світ, що перейде ще більше в онлайн, буде жорстокішим, застерігають аналітики.
Життя в онлайні позбавляє людей емпатії, але дає багато можливостей для розвитку бізнесу й освіти.
“Визнаймо, що у фізичній присутності значно менше агресії, ніж в інтернеті. Спілкуючись у соціальних мережах, ми не бачимо людину, й наш мозок, відповідно, не налаштований на емпатію. Світ, що масово перейде в онлайн, буде більш жорстоким”, – каже Володимир Єрмоленко.
У психології та нейрофізіології давно доведено, що людям, аби по-справжньому співчувати іншим, потрібно бачити й чути один одного. Тільки зі сприйняттям візуальних образів вмикаються відповідні центри в мозку, що відповідають за наші емоції та дії.
Таким чином, спілкування й робота онлайн позбавляє людей базових умов для емпатії.
“Перехід світу в онлайн збагатить окулістів й психотерапевтів. Також наркологи отримують додаткових клієнтів. Довге сидіння вдома породжує більшу психологічну напругу в людях”, – зауважує Михайло Мінаков.
Зрештою, за словами Володимира Єрмоленка, в часи будь-якої великої кризи перед людьми стоїть вибір – “стати більше чи менше людьми”.
“Тобто люди більше підтримуватимуть один одного чи вони звірітимуть? Я не знаю, яким шляхом піде людство, яким шляхом піде Україна”, – констатує він.
Соціальна дистанція та перехід в онлайн можуть зробити людей жорстокішими, якщо люди свідомо не розвиватимуть емпатію. Для неї важливо фізично бачити один одного.
Соціальне дистанціювання може призводити як до більшої емоційної близькості, так і до відчуження. Вибір за кожним із нас.
Століття під знаком екології
Багато киян визнали, що маски для захисту від вірусу принагідно захистили їх і від смогу, що накрив українську столицю. Його принесли вітри з місця пожеж на півночі країни, де палали, поміж іншого, понад 11 тисяч гектарів у Чорнобильській зоні. А в Житомирській області горіли цілі села.
Українці могли відчути, як “пахнуть” наслідки зміни клімату в час, коли й без того не бракує тривог і турбот. Якщо людина нехтує потребами й правами дикої природи, то та про себе нагадує в спосіб, що може руйнувати людське життя.
- “Радіоактивна пожежа” у Чорнобильській зоні: наскільки це небезпечно
- “Нас поховали заживо”. Пожежі очима мешканців погорілих сіл
- Чи міг коронавірус “втекти” з лабораторії?
- Це не остання пандемія. Чому далі може бути гірше
У поствірусному світі проблеми забруднення довкілля, збереження дикої природи та зміни клімату стануть ще актуальнішими.
“Вже зрозуміло, що ХХ століття пройде під знаком екології. Версії появи коронавірусу є “симптомом” цієї тенденції. Припускається, що вірус завезли через полювання на диких тварин. Через експансію людей дикий світ має менше простору для свого існування. Нас чекає дискусія про те, чи має він свої права, зокрема право на гідність”, – наголошує Володимир Єрмоленко.
Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів
Вцілілим тваринам волонтери та працівники заповідника приносять корм
Проблеми довкілля напряму пов’язані із завданням перейти з режиму стабільного розвитку в режим гармонійного розвитку (англ. sustainable development).
“Це завдання наступних років. Інше питання, чи Україна готова до цього”, – зауважує Ярослав Грицак.
Цінність людського життя
Філософи по-різному бачать надії і можливості для розвитку, які несе сьогоднішня глобальна криза.
“Скільки вже було епідемій до цього? Люди стали добрішими, більше поважають один одного? Все закінчиться тим, що з часом люди забудуть пандемію, поставивши пам’ятні стели на пошану завершення “чуми” подібно до тих, які можна бачити на площах старих центральноєвропейських міст”, – переконаний Михайло Мінаков.
Володимир Єрмоленко вважає, що будь-яка криза оздоровлює суспільство, бо люди позбавляються зайвого.
Починають лопатися численні “мильні бульбашки” і, як наслідок, можуть вирівнюватися певні дисбаланси.
“Існує абсолютна дика відмінність у доходах між футболістом та, приміром, учителем. Це питання справедливості суспільства. Людина, яка вміє ганяти м’яч, заробляє в сотні тисяч разів більше, ніж шкільний вчитель чи медик. Сподіваюсь, що ці розриви, які є скрізь, а не лише в нашому суспільстві, криза нейтралізує”.
Від пандемії світ рятують медики, науковці-вірусологи, фармацевти. Навчання дітей онлайн забезпечують учителі. Це менш оплачувані професії, ніж багато інших, які нині втрачають заробіток і перспективи.
Оптимізму й здорової опірності українцям має додати і їхній багатовіковий досвід виживання в умовах небезпеки.
“Завдяки цьому ми маємо “нюх” помітити небезпеку, де інші її не бачать. Карантин в Україні запровадили, коли був лише один випадок захворювання, а кордони закрили, коли лише одна людина померла. Можливо, це врятувало багато життів. Гіпотетично звичка жити з відчуттям небезпеки робить нас більш спроможними перебороти цю епідемію, ніж деякі інші країни”, – зауважує Володимир Єрмоленко.
Крім усього іншого, ця пандемія оголила ще одну позитивну тенденцію сучасного світу: цінність людського життя за останні пів століття зросла.
“Якби така епідемія сталася в 40-50 роках ХХ століття, таких би заходів не вживали. Це реальний прогрес”, – визнає Ярослав Грицак.
Отже, кожен може сам визначитися, на що спиратися у важкі часі: надію чи емпатію; влаштувати генеральне звільнення насамперед власного життя від “мильних бульбашок” чи очікувати змін ззовні.
Але в будь-якому разі нам радять готуватися до того, що нова “нормальність” відрізнятиметься від старої. І дещо для нас виглядатиме інакше й після того, як людям дозволять зняти маски.
Источник: www.bbc.com
