Іноді батьки впевнені, що знають про дитину всі. Але найважливіші переживання діти часто ховають за мовчанням чи дивною поведінкою.
Примхи, впертість, замкнутість — все це може бути не просто характером, а сигналом про внутрішній біль. Психологи називають такі прояви «тихими ознаками травми», повідомляє кореспондент Біловини.
Дитина не скаже прямо: «Мені страшно» чи «Я почуваюся непотрібною». Він демонструватиме це через відмову від спілкування, раптові спалахи гніву або постійні скарги на втому.
Часто батьки сприймають це як лінощі чи непослух. Але за зовнішньою оболонкою ховається прохання про допомогу.
Наприклад, різке падіння інтересу до ігор чи навчання може говорити про почуття безнадійності. Дитина ніби втрачає енергію, бо не бачить сенсу у зусиллях.
Іноді травма виявляється у надмірному слухняності. Дитина боїться розчарувати батьків і намагається бути «ідеальною».
Психологи зазначають, що такі діти виростають дорослими, які не вміють обстоювати свої межі. Вони живуть заради чужих очікувань, забуваючи про себе.
Є й зворотна реакція – агресія. Вона стає захистом від уразливості.
Батькам важливо не плутати ці прояви із «поганим характером». Це мова, якою дитина повідомляє про свій біль.
Фахівці радять уважно спостерігати за змінами у поведінці. Різкі перепади настрою чи звичок — привід розмови.
Головне – не звинувачувати, а слухати. Дитині треба відчути, що її емоції мають право існування.
Іноді досить простого питання: Ти зараз сердишся або тобі сумно? Це допомагає дитині навчитися розпізнавати свої почуття.
Саме увага та прийняття стають кращою профілактикою травм. Адже діти не вміють прямо говорити, але завжди подають сигнали.
Читайте також
- Батькам назвали випадок, коли доведеться платити аліменти на дитину після 18 років: не всі про це знають
- Як фраза «поглянь на Васю» впливає на психіку: розбираємо класичний прийом радянських мам на предмет користі та шкоди
