«Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» 09.04.2026 08:00 Укрінформ Як у воєнний час на Закарпатській Гуцульщині відновлюють старовинну передвеликодню традицію
У Страсний четвер у Рахівському районі знов відчувається духмяний запах свіжої здоби. Значна частина господинь готує паски саме в цей день, однак, окрім обрядових хлібів, у піч відправляють декілька десятків кукуців. Це – булочки з пухкого тіста у формі птахів з горошинами духмяного перцю або насінням гвоздики замість ока. З самого ранку до кожної оселі прибігають дітлахи, а господині вручають їм кукуц, крашанку та цукерки за «простибіг», тобто за відпущення гріхів померлим близьким.
Древній звичай ходити по кукуци декілька років тому майже зник, розповідають Укрінформу місцеві мешканці. Проте зараз, на п’ятому році широкомасштабної війни, знову став затребуваним. І гуцули цьому невимовно радіють, тому що вірять: поки випікають кукуци, розписують писанки та співають колядки – до того часу світ існує.
«ПРОКИДАЮСЬ О ТРІЙ, ЩОБ ЗАМІСИТИ ТІСТО НА КУКУЦИ»
Цьогоріч вчителька математики з Великого Бичкова (селища, з якого починається Закарпатська Гуцульщина, яка далі простягається аж до Ясіні на кордоні з Івано-Франківською областю) Валентина Чаус зготувала як ніколи багато кукуців. Вони у неї гарно виходять, тому сусіди та приятелі просять жінку зробити й для них.
– Якби не робота зранку – цілий вагон би тих кукуців напекла! – ділиться пані Валентина. – Власне, вони із залишків тіста, яке пішло на паски. Так чинить більшість господинь, щоб не турбувати себе зайвий раз. Але я на власному досвіді зрозуміла, що краще їх випікати з пісного тіста – без яєць та молока. Тоді люди, що говіють (дотримуються посту, – ред.), зможуть кукуци без проблем куштувати, не чекаючи неділі. Замішую вночі – піднімаюся для цього о третій ранку, чекаю, доки тісто підійметься, і тоді випікаю кукуци. На ранок вони щойно приготовані та ще теплі. Коли діти приходять, вже маю що покласти їм у кошик.
Валентина Іванівна зауважує, що з кожним роком дітей по кукуци ходить все більше.
У Великому Бичкові цього року на греко-католицький Великдень не було шкільних канікул (кожна територіальна громада визначає їхні строки самостійно), тому дітлахи ходили по кукуци перед початком навчання.
Зазвичай господині напікають кілька десятків пташок на Чистий четвер
– Господи, яка то втіха, коли ти зранку йдеш на роботу, а тобі назустріч – діти з кошиками! По дорозі сама роздавала їм кукуци, хоча зранку перед роботою декілька дітлахів встигло завітати й до хати, – каже вона.
Вчителька додає: дуже радіє, що звичай відроджується.
– Ніби усі раптом прокинулися і зрозуміли, що це нам дуже потрібно. І греко-католицька церква в селищі долучається: вони дуже багато вкладають у дітей, цього року на ранкову службу у четвер напекли кукуців та й роздавали дітям. І гаївки біля церкви на Великдень організовували.
Валентина Чаус – не тутешня, проте у Великому Бичкові проживає давно.
– Мої батьки переїхали в Бичків із Житомирської області через роботу. Мама з 1933 року народження, пережила Голодомор. Вона дуже боялася і церкви, і звичаїв – всього, що було заборонено радянською владою. Мама пам’ятала, як одна дівчина пішла з батьками освячувати паски, а її після того «заклювали» в їхній школі так, що вона збожеволіла… Тому в нашій родині це все було потайки: випікали паски, але освячувати не йшли. Мама все життя цього боялася. Згадую, як була дитиною, то в дитячому садку святкували взимку з Дідом Морозом, а сільські діти один перед одним розповідали, як до них приходив Миколай та що приніс. То я дуже рада, що теперішні діти вже не знають Діда Мороза, до них вільно ходить Миколай, а перед Великоднем вони ходять по кукуци. Добре, що це повертається, – розповідає жінка.
Діти на Рахівщині з кукуцами, які назбирали по хатах
ДІТИ ЗАПАСАЮТЬСЯ СОЛОДОЩАМИ НА ВЕСЬ РІК
Гід із Рахівського району Юрій Сас розповідає, що в їхньому регіоні традиція кукуців добре розвинена.
– Коли я був малим, то набагато більше дітей ходили по кукуци. Тоді стільки було – не порівняти! Ми бігали усім селом. Зараз є села, де традиція добре живе, є й такі, де відійшла. Залежить від громади. Але й зараз до цього дня на Рахівщині готується кожна оселя. Люди приїжджають із Чехії, привозять багато цукерок: шоколадок, зайців. Усі чекають, що до них прийдуть по кукуци. У нас колись давали кукуц та писанку – ще називали галунки, а солодощі – ні. А зараз діти на кукуцах цукерками на весь рік запасаються.
Цього року на закарпатській Гуцульщині два Великодні: Мукачівська греко-католицька єпархія перейшла на західний календар і вже три роки святкує із західним світом, тому у них Великдень був 5 квітня. А за тиждень – православний Великдень, і в цей Страсний четвер, або Живний, як говорять на Рахівщині, діти знову підуть по кукуци.
«ТО БУВ МІЙ ПЕРШИЙ БІЗНЕС!»
Відома закарпатська кондитерка Галина Репарюк родом із Рахівщини, із високогірного села Чорна Тиса. Телефоную, щоб спитати, чи ходила вона маленькою по кукуци.
– Звісно! То був мій перший бізнес! – каже пані Галина і зауважує, що ці миті – одні з найщасливіших з дитинства. – Маю дитячий спогад: бабуся питає, скільки мені років, я загинаю великий палець і показую чотири. Боже, яка то була радість, оті пташки! Хоча нам не давали цукерок, шоколадок чи грошей, як зараз роблять люди, коли приходять племінники чи похресники, а тільки кукуци та писанки. Але за оті булочки я була така щаслива! То був мій скарб!
Галина Репарюк
Галина Репарюк ділиться, що в них у селі кукуци також готують із залишків тіста на паски, які випікають на Живний четвер.
– Їх не роблять у духовках – є печі, і пасок стільки, щоб піч заповнити повністю! Ну а кукуци-зозульки теж закладають. Так було колись. Зараз, щоб собі не ускладнювати життя, люди купують печиво, фрукти, цукерки, але кукуци теж випікають і неодмінно дають дітям.
Паски в традиційній гуцульській печі
У часи її дитинства по кукуци ходили діти з трьох років і приблизно до десяти.
– Пам’ятаю, що колядували й старші, а по кукуци – тільки маленькі. Мама живе в селі й каже, що зараз діти бігають тільки до своїх. А ми ходили в кожнісіньку хату: доки повернешся додому, то ледве той кошик можеш нести! Ходили гуртами, починали зі своєї перії (в гуцульських селах так називають кутки, – ред.) – і далі, на інші. Ми були з Бегенської перії, – пригадує вона.
В кукуци діти на Гуцульщині починають ходити з трьох років
Пані Галина каже, що в неї досі з підготовкою до Великодня пов’язані дуже теплі згадки: «Випікання пасок, запахи в домі – то зовсім не про їжу, а про особливий стан у родині, коли очікуєш на звершення чогось великого».
Дуже дивно, додає співрозмовниця, коли зараз батьки вчать своїх дітей не ходити по кукуци.
– Кажуть, ми не бідні, нема чого по людях ходити. Так звичай і втрачається. Але те, що діти ходять від дому до дому, – не про бідність. Це чудово. Це дитину соціалізує, тому що бабусі питатимуть: «А чий, чия ти?», «А скільки тобі років?». І як відповідатимеш, так тебе й приймуть.
За словами Репарюк, раніше господині орієнтувалися, скільки напікати кукуців, залежно від кількості дітей на кутку-перії. Зазвичай робили декілька десятків тих пташок.
Вона зауважує, що на Закарпатті паски не такі, як на решті території України. У цьому регіоні це хліб на великій кількості яєць та молока, але не солодкий. І кукуци – такі ж. Пані Галина ділиться рецептом закарпатської паски.
– Складові такі. Для опари знадобиться 1,1 л теплого молока, 3 ст. л. цукру, 100 г свіжих дріжджів, 200 г борошна від загальної кількості. Для тіста: 200 г м’якого вершкового масла, 2 жовтки, 3 яйця, 150 г сметани, 1 ст. л. солі, приблизно 2,1 кг борошна та 100 г олії для змащування рук під час замішування. Додатково потрібно 2 жовтки для змащування пасок та 1–2 ст. л. молока або води до жовтків. Важливо, щоб усі складові були кімнатної температури. Ваше тісто має бути м’яке, еластичне, не забите борошном, – розповідає кондитерка.
«БЕРЕЖЕМО СВОЇ ТРАДИЦІЇ – ОТЖЕ, СВІТ ПРОДОВЖУВАТИМЕТЬСЯ»
Обласна депутатка з Рахівського району Ірина Мацепура каже, що протягом останніх двох років спостерігає сплеск цього звичаю на Рахівщині.
– Декілька років цю тему піднімали в медіа, вона добре поширювалася в соціальних мережах і так відродилася, що діти кинулися й масово пішли по кукуци! Я не випікаю – не вистачає на це часу, та й, відверто кажучи, не маю хисту до тіста. На мене випікає сусідка. Але і торік, і цього року все, що напекли, роздали. А якщо раптом прийшла до тебе дитина, а не маєш готового кукуца, то даєш шоколадку чи яблуко. Гроші теж дають, але переважно «своїм». Загалом, якоїсь «такcи» нема – це все ж не колядування.
Ірина Мацепура радіє, що цей давній звичай оживає.
– Ми роками заохочували людей, щоб відроджували традиції, щоб не забували. А тут раптом раз – і зайшло в моду. У тренді, як зараз кажуть! Діти зранку вигукують під вікнами: «Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» – «На, золотий, тільки пам’ятай про це!». Знову всі випікають кукуци у Живний четвер, знову діти ходять вулицями з кошиками. І це чудово! Тому що всі ми тут знаємо, що світ скінчиться тоді, коли люди перестануть випікати кукуци, колядувати й розписувати писанки. Знаєте, коли зараз Трамп тим світом крутить туди й сюди – так, що багато хто каже, що вже кінець світу настане, ми, гуцули, випікаємо кукуци, розписуємо писанки і ходимо колядувати. Ми того кінця світу не можемо допустити ніяк! Тож бережемо свої традиції – а, отже, світ продовжуватиметься.
Фото Ірини Мацепури, Галини Репарюк та Юрія Саса
Гуцули Великдень Закарпаття Писанка Паска Війна з Росією