Фігурант справи про невиконання контракту між МОУ і «Львівським арсеналом» Олексій Хорошаєв заявив, що боєприпаси є
У січні 2024 року правоохоронці провели обшуки по справі контракту зі «Львівським арсеналом» і оголосили пʼять підозр. УНН поспілкувався з фігурантом справи – Хорошаєвим
Ще восени 2022 року Міністерство оборони України та компанія “Львівський арсенал” підписали контракт на постачання 100 тисяч мінометних пострілів на суму майже 1,4 млрд гривень. Контрагентом для постачання боєприпасів з заводу Elmech у Хорватії виступила словацька компанія SEVOTECH, яку представляє Олексій Хорошаєв.
Збройні сили України досі не отримали боєприпаси за цим контрактом. Міністерство оборони намагалося повернути кошти, проте й цього поки не вдалося зробити, адже більша їх частина – 818 млн гривень – заарештовані в межах кримінального провадження на рахунках компанії “Львівський арсенал”. Іншу частину коштів українська компанія перевела за кордон, як передоплату.
У січні 2024 року правоохоронці провели обшуки по справі контракту зі “Львівським арсеналом” і оголосили пʼять підозр.
Редакція УНН вже розбиралася у тому, чому ЗСУ досі не отримали боєприпаси, і звернулася з пропозицією інтерв’ю до всіх фігурантів.
Один з фігурантів справи, представник компанії-контрагента SEVOTECH Олексій Хорошаєв зараз активно спілкується з західними ЗМІ. Зокрема, нещодавно вийшло кілька його інтерв’ю, у яких він активно критикує дії підписантів контракту між Міноборони України і “Львівським арсеналом” – Олександра Лієва та Юрія Збітнєва. Водночас він стверджує, що з боку SEVOTECH усі домовленості виконані.
Ми також звернулися з пропозицією інтерв’ю до Олексія Хорошаєва і розпитали про його бачення того, як розвивалася ситуація і що відбувається зараз.
– Розкажіть, будь ласка, про початок співпраці зі “Львівським арсеналом” щодо контракту на закупівлю мінометних пострілів? Хто до кого прийшов і з якими пропозиціями?
– Почнемо з того, що в червні-липні 2022 року був ажіотаж зі сторони Міноборони та Укрспецекспорту щодо закупівлі боєприпасів для будь-якого виду зброї в Україну. Оскільки я раніше працював у спецструктурі, у мене залишилися зв’язки, і мені телефонували по 10-20 разів на день з проханням оглянути товари. Так, одного дня мені хтось зателефонував, я вже не пам’ятаю, хто це був точно, і розповів, що є фірма “Львівський арсенал”, яка тільки відкрилася, має гроші та контракт з Міноборони. Мене попередили, що гроші будуть платити, коли буде ліцензія та інспекція.
Далі ми почали тісно спілкуватися з заступником директора “Львівського арсеналу” Василем Олександровичем Сахненком. Ми з ним разом робили цей контракт на постачання 100 тисяч мін. Я поїхав у Хорватію до свого друга Звонко Зубака, який вже 30 років на ринку (озброєння – ред.), і у нього дуже “короткі повідці” до тих виробників, які б могли нам допомогти у цьому питанні, і попросив його зробити контракт між словацькою компанією SEVOTECH і хорватським заводом Elmech.
Ми могли б напряму укласти контракт між МОУ і хорватським заводом, але уряд Хорватії під сертифікат кінцевого споживача, де написано Міноборони України, не видає експортну ліцензію. Тому довелося використовувати SEVOTECH – компанію з 30-річним досвідом (роботи на ринку озброєння – ред.).
14 серпня (2022 року – ред.) ми з “Львівським арсеналом” підписали контракт, і 24 серпня я особисто провів інспекцію на заводі (Elmech – ред.), надіслав Сахненку фотографії з виробництва і повідомив, що є певна кількість 120-мм мін і небагато в наявності 82-мм мін, і є можливість виробництва. Але під нове виробництво потрібно 50% передоплати.
Він (Сахненко – ред.) був задоволений моєю інспекцією, але потім повідомив, що у Міністерства оборони є умова, щоб інспекцію провів аташе з питань оборони в Хорватії. Десь 10-12 вересня (згідно з документами, 13 вересня – ред.) аташе приїхав на завод і подав звіт. Частина звіту у мене є, де вказано, що у наявності є певна кількість товару, і завод може випускати до 18 тисяч мін щомісяця, якщо є оплата. Через місяць – 5 тижнів завод уже може видавати продукцію.
– Уточніть, будь ласка, коли була комерційна пропозиція “Львівському арсеналу”? Це вже було після того, як Міноборони провело свою перевірку?
– Ні, це було до цього. Ми виставили ціни, вони були нижче на 20%, ніж пропонував увесь ринок, наприклад, Румунія, Болгарія.
– Скільки була дійсна комерційна пропозиція?
– Це ж комерційна пропозиція, це просто папір, ми ж домовлялися, ми ж не можемо кожну нашу розмову записувати з Василем Олександровичем і на кожну розмову робити окремий документ. Я сприймав їх (“Львівський арсенал” – ред.) як серйозну структуру, тому що він (Сахненко – ред.) мені говорив, що у них є гроші, і вони можуть платити. Я, звісно, вхопився за цей контракт.
Прим.ред. При цьому, контракт між МОУ і “Львівським арсеналом” ще не був підписаний.
– У вас був прямий контракт підписаний з заводом Elmech?
– Так. Після того, як аташе відправив своєму керівництву звіт по інспекції, 15 вересня SEVOTECH підписав контракт з заводом Elmech. Потім вони (“Львівський арсенал” – ред.) повідомили, що потрібна експортна ліцензія. Я сказав, що для того, щоб її отримати, нам потрібен сертифікат кінцевого користувача, щоб ми віддали документи в ліцензійний комітет.
Як виявилось, станом на 15 вересня, коли ми вже уклали контракт з заводом Elmech, контракту між “Львівським арсеналом” та МОУ не було. Я цього не знав. Василь Олександрович повідомив, що контракту немає. На що я запропонував закінчити з цим, витратили час і забули. Проте він запевнив, що гроші будуть. Тільки 11 жовтня, тобто аж через 2 місяці, як ми підписали контракт з “Львівським арсеналом”, з’явився контракт з Міноборони. Десь 15 жовтня я отримав сертифікат кінцевого користувача. Сахненко казав, що гроші будуть, усе буде, давайте, робіть ліцензію. При цьому завод стоїть, у нього немає ніяких зобов’язань перед нами, у нього черга з замовників.
Уже 2 листопада 2022 року ми отримали ліцензію і віддали її (“Львівському арсеналу” – ред.). Тоді я попросив у Сахненка перерахувати кошти, але почалася комедія, що кошти будуть сьогодні-завтра.
– Уточніть, будь ласка, завод хотів 50% передоплати?
– Звісно, це в контракті було.
– Але в контракті між SEVOTECH і “Львівським арсеналом” було прописано 35%?
– Ні, у нас було прописано 100% передоплати. Там є одна обмовка, що може бути 35%. Це ми вже з Сахненком сиділи-кумекали, що, якщо ми зможемо заплатити на завод, хоча б не 50%, то 42-45%, і будемо вже умовляти їх. Ось звідки взялася та сума. Він (Сахненко – ред.) казав, що бояться платити. А так взагалі за такі контракти 100% передоплати вносять.
– А чому боялися і хто? “Львівський арсенал”?
– “Львівський арсенал”, мабуть, це подальша історія.
– Усі розуміють, що ринок озброєння – це далеко не “Привоз”, прийшов і купив. Ви кажете, що 15 вересня SEVOTECH уклав контракт з Elmech, і тільки в листопаді з’явився контракт з фінзобов’язаннями між “Львівським арсеналом” і МОУ, по суті тими, хто мав дати гроші. Тобто SEVOTECH і Elmech уклали 15 вересня контракт взагалі без ніяких фінансових зобов’язань?
– Зобов’язання були – 50% передоплати і штрафні санкції.
– Але ж ці 50% мали бути внесені точно ж не через пів року? Є ж терміни?
– У Європі як працюють – вони ж не так працюють, у них поняття такого немає, що ти уклав контракт і потім “ваньку валяєш”. Вони нам відразу виставили рахунок і потім через два-три дні відразу почали надсилати листи.
– Виходить, що SEVOTECH уклав контракт з Elmech на чесному слові і на обіцянці “Львівського арсеналу”?
– Дивіться, що таке ринок озброєння? Там люди знають один одного по 10-20 років, ось так прийти зі сторони і купити щось – неможливо, з вами ніхто не буде розмовляти. Тому я знав, до кого мені їхати і у кого просити допомоги у цьому питанні. Тут є дружні, комерційні і партнерські відносини – їх потрібно роками налагоджувати.
– А ви добре до цього знали Василя Сахненка чи директора “Львівського арсеналу” Юрія Збітнєва?
– Ні, Сахненка я не знав добре, я з ним познайомився, коли ми почали контракт. Збітнєва взагалі не знав. Ну, а навіщо? Навіщо мені Збітнєв, якщо є Василь Олександрович? Він усе знає. Це непотрібні речі – знайомитися, чай пити. Ми спростили це все, економили час.
– А з Сахненком ви як познайомилися?
– Я, чесно кажучи, не пам’ятаю посередників, сотні людей один з одним спілкуються, сотні людей один одного знали. З’явився Сахненко, він мені зателефонував.
– Тобто, ви повірили чесному слову “Львівського арсеналу”? Кого ви знали, кому ви повірили? Якщо ви не знали Збітнєва, Сахненка?
– Я би в страшному сні не подумав, що Міністерство оборони може відмовитися від такого контракту і провалити такий ідеальний контракт для України. У мене в думках цього не було. Це нелогічно.
– Але ж на той час ще не було контракту з Міноборони. Тобто на той момент, коли почались домовленості, коли Сахненко стверджував вам, що гроші є, гроші будуть, ще навіть контракту з Міноборони не було.
– Я повірив йому на слово, тому що у мене є зобов’язання перед Збройними силами України, але не перед МОУ. Такий принцип: усе, що моя рука могла зробити, те я старався зробити.
Давайте розділимо: є Міноборони, є Збройні сили України. Це дві різні організації. Міноборони – це обслуговуюча організація, це сервісні менеджери, які зобов’язані обслужити ЗСУ. З МОУ я взагалі не спілкувався, я спілкувався з представниками ЗСУ.
– Ви спілкувалися з тодішнім т.в.о. директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ Олександром Лієвим до підписання контракту, під час його дії чи після завершення?
– Ні разу я з ним не спілкувався. Я намагався через своїх друзів на нього вийти, поспілкуватися хоча б 10-15 хвилин і пояснити всю ситуацію. Він морозився. Друзі, яких я просив, говорили, що він не хоче зі мною спілкуватися.
– А коли це було, на якому етапі?
– Як ми підписали контракт (між SEVOTECH і “Львівським арсеналом” – ред.), коли вже контракт почав зависати, восени. Я намагався, але це було марно.
– А з ким ви спілкувалися зі Збройних сил чи з МОУ з приводу контракту?
– Я зі Збройних сил спілкувався з досить високими людьми. Я запитував, чи потрібні (боєприпаси – ред.). Мені відповідали, що, звісно, потрібні. Це були мої особисті контакти, мої друзі, близькі, які на фронті, які на нулі. Вони дорослі люди, статусні, називати не буду, у нас дружні відносини.
– Слідство стверджує, що всі підозрювані по справі по контракту з “Львівським арсеналом” відразу розуміли, що цей контракт не буде виконаний. Як ви це можете прокоментувати і чому, на вашу думку, виникли проблеми з його виконанням?
– Я це прокоментувати не можу. Усе вказувало на те, що цей контракт буде виконано. Як його можна не виконати? Якщо все підписано, виписана перша ліцензія.
– Як ви вважаєте, чому Збітнєв після того, як отримав кошти від МОУ, відразу не перечислив вам передоплату по контракту?
– Це треба Збітнєву ставити ці питання. Чому він не перерахував хоча б 45% чи хоча б 40%?
– Він вам це якось пояснив?
– Ніяк не пояснив. Він літератор – це людина далека від цього бізнесу. Ось мене зараз поставлять директором оперного театру, це все одно, що Збітнєва поставити директором Спецекспортер. Це одне й те ж. Якщо людина не розуміється, це випадкова людина. Я йому кажу-кажу, а він на мене дивиться і літає десь у хмарах. Отримала людина 36 мільйонів (євро, близько 1,4 млрд гривень – ред.). Як можна було цей контракт не виконати, навіть після того, як він їх отримав? Він там почав комедію ламати, 10% заплатив. Потім цей Сахненко ще раз приїхав з якоюсь людиною. Ми ще раз зайшли на завод, показали все. Потім гроші ці перераховувались. Це ж гроші, банк, фінмоніторинг – вони відправили десь у середині листопада ці 10%. А тільки 25 листопада вони були зараховані. Ми стільки вибачались перед заводом, мій друг Звонка (Зубак – ред.) гасив якісь проценти, якусь неустойку платив директору заводу. Ви розумієте, який прибуток він втратив? У нас війна, але у них бізнес. Чому він має втрачати і стояти три місяці через якісь незрозумілі ігри Міністерства оборони?
– А скільки завод чекав грошей?
– Три місяці, до кінця листопада. Потім вони розірвали контракт.
Прим.ред. Зазначимо, додаткова угода по фінансових зобов’язаннях між “Львівським арсеналом” і МОУ була підписана лише 10 листопада, а 97% передоплати Міноборони перерахувало на рахунок української компанії вже 17 листопада.
Останній раз у кінці листопада приїхав Василь Олександрович, директор заводу його ще раз завів на виробництво, і після цього потрібно було перерахувати 50% передоплати. Збітнєв перерахував 10%. Я тоді запитав, куди мені їх подіти. У SEVOTECH не було таких коштів, щоб внести передоплату.
Прим.ред. Проте, на цей час гроші від МОУ вже були на рахунку “Львівського арсеналу”.
– Тобто Збітнєв перерахував 10%, а потім ще 20%, вірно?
– Так, він перерахував 10%, потім вони зробили комедію. Василь Олександрович повідомив, що разом з ще якимось чоловіком поїде в Боснію, і якщо там будуть лежати на складах боєприпаси, то щоб я проплатив туди. Я погодився.
– А як тоді бути з контрактом з Elmech?
– Ми вже фактично знали, що він (завод – ред.) цей контракт розірве. Розумієте – фактично немає 50%. Я тягнув час і не спілкувався з Elmech кілька днів-тиждень. Сахненко з партнером поїхали у Боснію, зганьбилися там і через 10 днів приїхали і кажуть: “Давайте щось робити”.
Прим.ред. При цьому, на той час 97% коштів від МОУ вже були на рахунку “Львівського арсеналу”.
– Як вони аргументували те, що поїхали шукати міни в Боснії?
– Це некомпетентні люди. Я ж їм не нянька, я не міг їм сказати, що ви марно витрачаєте гроші, час і зусилля, що в Боснії нічого немає. Боснія нічого в Україну не дасть, вона навіть через Хорватію не передасть.
– Добре, тоді де поділись 30% передоплати?
– Почекайте, ми отримали спочатку 10% і не знали, що з ними робити. Потім Збітнєв перерахував 20%. Це було вже десь у грудні.
– Контракт з Elmech уже був розірваний?
– Якби вони перерахували 40%, тоді можна було б ще його якось врятувати. Але, оскільки він перерахував лише 20%, я вже зрозумів, що контракт розірваний. У цей час саме приїжджає Збітнєв у Прагу.
– Ви говорили Збітнєву про те, що завод розірве контракт?
– Звісно, говорив, на що він казав, що приїде в Прагу, і ми все вирішимо.
– Був контракт між МОУ і “Львівським арсеналом”, у “Львівського арсеналу” був контракт з SEVOTECH, у SEVOTECH з Elmech. Навіть якщо теоретично вони б знайшли боєприпаси в Боснії і на ті 10%, які перерахували, можна було щось купити – яким чином їх би потім привезли в Україну, якщо контракти були укладені з іншими компаніями?
– Ніяким.
– І експортна ліцензія ж вже була, так?
– Уже була ліцензія, звісно.
– Повернемося до наших 30% передоплати. На що вони пішли?
– Десь вже у другій половині грудня я вже познайомився зі Збітнєвим. Я йому сказав: “Юрій Іванович, краще віддати вам гроші, тому що з цими 30% ми нічого не зробимо, завод розірве цей контракт. 30% – це мало”. Він почав розповідати, що доплатить ще 20%, але треба ще якісь ліцензії. Набір слів.
Потім я отримав повідомлення від заводу про розірвання контракту. Я повідомив Збітнєва, що контракт розірваний, і ми повертаємо кошти. Він зрозумів, що більше ніде ці міни не знайде, і попросив щось придумати.
Що ми можемо придумати? Поставити боєприпаси з іншого місця. Це була середина грудня.
Прим.ред. Але, за контрактом між МОУ і “Львівським арсеналом” 20 грудня 2022 року вже мала бути поставлена перша частина першої партії боєприпасів.
Я знову їду до Звонко Зубака. Я йому повідомив, що цей контракт (з Elmech – ред.) розірвали, і попросив знайти боєприпаси в інших країнах. Він повідомив, що 90 тисяч мін можна поставити з Південно-Східної Азії, а ще 10 тисяч з європейської країни. Я пояснив Юрію Івановичу ситуацію і сказав, що це буде довго, тому що в трьох країнах треба зробити ліцензії. Я пояснив, що це буде не раніше, ніж у травні. Він погодився і, тільки після дозволу, я перерахував 10% WDG. Ось звідки взялася WDG, це компанія Звонко Зубака.
Після цього вже Звонко Зубак підписав контракт, але не на 100 тисяч, а на 200 тисяч мін з Південно-Східної Азії. Він показав мені всі документи, усі інспекції. Але в ту країну наш аташе потрапити не може, тому що ці країни в Україну взагалі нічого не завозять. І там російських шпигунів багато.
– Тобто виходить, інспекцію проводила WDG?
– WDG проводила інспекцію. Це одне й теж, але там рік (виробництва – ред.) влаштовував, усе в хорошому місці зберігалося. Там все нормально було. Цей контракт, звісно, я не мав права показувати “Львівському арсеналу”. Ми підписали контракт, і я повідомив Збітнєву, що потрібно чекати травня. Ми підрахували по ліцензіях, як їх зробити. Це ж логістика, кораблі, нам з портами потрібно було домовлятися. Груз має проїхати, щоб його ніхто не заарештував, а це важко.
Прим.ред. Зазначимо, згідно з контрактом між МОУ і “Львівським арсеналом” остання партія боєприпасів мала бути поставлена в Україну ще 20 лютого 2023 року.
– Що вам на це відповів Збітнєв?
– Збітнєв сказав, що все добре, давай робити.
– Ви йому не показували контракт, чому?
– Я б йому показав. І ще в грудні (2022 року – ред.) казав Збітнєву, що він зірвав джекпот, що він отримав гроші (від Міноборони – ред.), хоч ніхто не отримує. Я його просив слухатися мене, у хорошому сенсі, і я все зроблю. Слухатися мене і не заважати, тоді ми доведемо цей контракт.
– Але, згідно з контрактом між Міноборони і “Львівським арсеналом”, 20 грудня вже мала бути перша поставка боєприпасів в Україну.
– Але як вона може бути, якщо грошей немає?
Прим.ред. При цьому, 97% передоплати вже місяць були на рахунку “Львівського арсеналу”.
– І Збітнєв не вимагав від вас, що потрібно швидше?
– А як він може вимагати, якщо він гроші вчасно не заплатив?
– Добре, повернемося до контракту на міни, який ви уклали з Зубаком. Міни мали йти з Південно-Східної Азії. Але по контракту між МОУ і “Львівським арсеналом” міни мали бути хорватськими, правильно?
– Так, але не обов’язково.
– Як би це пояснили МОУ?
– Я це пояснив на словах, я ж його (Збітнєва – ред.) попередив до того, як платити WDG. Я сказав, будуть звідти. Це можуть бути міни 2017-2018 років. Але це одне й теж.
– А Збітнєв погоджував це з Міноборони?
– Я не знаю. У нього гроші були. Я не знаю, що він там і з ким погоджував, як він взагалі ці гроші отримав, це не моя справа.
– А міни з Південно-Східної Азії 2017-2018 років виготовлення були?
– До 2020, до 15 років – це вважаються абсолютно нові, вони в хорошому зберіганні були. Я не мав права ці документи показувати нікому. Але Звонко мені їх показував.
– У контракті між МОУ і “Львівським арсеналом” було вказано, що міни мають бути 2021-2022 років виготовлення. Яким чином “Львівський арсенал” хотів привезти міни 2017-2018 років, якщо їх не могли прийняти, бо не підходить рік виготовлення?
– Я вам так скажу – це дрібниці. Це додаткова угода. У нас було в контракті між SEVOTECH і “Львівським арсеналом”, що якщо з заводом щось станеться, то ми шукаємо інші шляхи поставок і узгоджуємо їх. Такий пункт в контракті у нас був, його ніхто не порушував.
– Повернемося до контракту з Зубаком. Ви підписуєте контракт, Зубак вам показує, що є міни, і що далі? Далі ви перераховуєте гроші?
– Так, за згодою. Я Збітнєву повідомив на словах, що ми підписали контракт з WDG, а WDG – з постачальником напряму. Це Південно-Східна Азія, державна компанія, як у нас “Укроборонпром”. Ці контракти у мене є. І слідчим, у яких буде допуск, я покажу.
Усе, контракти підписані, треба чекати. Проте 5 січня телефонує мені Матіас Зубак і каже, що “Львівський арсенал” прислав лист на WDG, де вказав, що перерахував SEVOTECH дві передоплати і хотів би побачити, коли буде ліцензія, і хоче з усіма зустрітися. Зубак мене запитав, що це таке і з ким я маю справу. Ось тоді я зрозумів, що маю справу незрозуміло з ким.
Потім він (Збітнєв – ред.) почав писати повідомлення Звонко Зубаку, де говорив, що має ще 20 млн, і пропонував працювати напряму. Далі він почав писати п’яний посеред ночі моєму директору. Я потім його (Збітнєва – ред.) запитував, що він хоче, але він нічого не відповів.
Паралельно приїжджає в Прагу колишній заступник директора “Укроборонпрому” Максим Глущенко і викликає на зустріч Матіаса Зубака. На зустріч Глущенко привіз контракт між SEVOTECH і “Львівським арсеналом”, виписки з контракту, імпортну ліцензію. Це все заборонено, це секретні документи. Він (Глущенко – ред.) заявив Матіасу Зубаку, що потрібно SEVOTECH прибрати з посередників і заключити напряму договір з “Львівським арсеналом”. Зубак пішов з цієї зустрічі, зателефонував мені і розповів про ситуацію.
Я зателефонував Глущенку, щоб запитати, що відбувається. Він вибачився і сказав, що не знав, що це я представляю SEVOTECH. Після цього я перестав видавати інформацію Збітнєву, лише з Сахненком розмовляв.
– “Львівський арсенал” вам пояснював, що перша партія мала бути поставлена ще в грудні і Міноборони вже нараховує їм штрафні санкції?
– Він мені про це говорив, але я відповідав, що це його проблеми, адже він знав, що робить. Я пропонував йому подати в суд на МОУ, адже це вони не платили гроші три місяці
Прим.ред. Зазначимо, що МОУ взяло на себе фінансові зобов’язання тільки 10 листопада 2022 року, а 97% передоплати на рахунок “Львівського арсеналу” було перераховано вже 17 листопада 2022 року та лише після отримання ліцензій.
– А чому МОУ не платило три місяці гроші? Вони уклали контракт, і серед вимог, для того, щоб надіслати гроші, була наявність експортної ліцензії. Чекали, поки отримають ліцензію, потім підписали додаткову угоду і протягом кількох днів перерахували 97%.
– 2 листопада ми отримали ліцензію. Коли “Львівський арсенал” отримав гроші – я не знаю. Я б на місці Лієва, якби я був керівником Департаменту воєнно-технічного співробітництва, якби зі мною хотів поговорити контрагент, який укладає контракт із заводом-виробником, я б з ним поговорив. Не морозився від нього.
– На місці Лієва, якби до вас прийшов “Львівський арсенал”, ви б не стали проводити додаткові перевірки і чекати ліцензію? Я думаю, що ви як людина, яка точно знає, як працює ринок озброєння, захотіли б перестрахуватися. МОУ все ж виділило гроші.
– Цей контракт зірвало МОУ в особі Департаменту. За цей контракт потрібно було схватитися і швидко підписати його, відразу після інспекції аташе.
Прим.ред. Проте, згідно з контрактом між МОУ і “Львівським арсеналом”, кошти могли бути перераховані лише після того, як буде отримана експортна ліцензія, а не звіт аташе.
15 вересня ми (з “Львівським арсеналом” – ред.) домовилися, що працюємо. Вони (“Львівський арсенал” – ред.) обіцяли, що в вересні будуть гроші. Я поїхав у Хорватію і 15 вересня підписав контракт. Сказали б мені, що ще треба ліцензія, дали б мені 16 вересня контракт (між МОУ і “Львівським арсеналом” – ред.) і 1 жовтня отримали б ліцензію вже. У нас були домовленості з ліцензійним комітетом Словаччини, усі чекали. Я з усіма переговорив – усю логістику, сертифікат кінцевого споживача, ліцензію, передоплата і відразу на завод. Але це МОУ ж не зробило? Чому Міністерство не підписало контракт 15 вересня, а підписало його тільки 11 листопада? Що ще можна було перевіряти і перепровіряти?
– 11 жовтня МОУ підписало контракт з “Львівським арсеналом”, у якому було вказано, що вони мають підписувати додаткову угоду після того, як отримають експортну ліцензію.
– Я ж не бачив цей контракт.
– Але його точно бачив “Львівський арсенал”, тому що він його підписував. Тут виникає багато запитань – ви кажете, що МОУ зірвало контракт, але 2 листопада SEVOTECH отримав ліцензію, передав її Збітнєву, який показав її МОУ. Після цього 10 листопада “Львівський арсенал” і Міноборони підписали додаткову угоду, згідно з якою виділяють гроші, і 17 листопада було перечислено 97%.
– Дивіться, у нас контракт був підписаний 15 вересня, а ви кажете, що вони підписали додаткову угоду 17 листопада, тобто через 53 дні, правильно? Що завод має робити 53 дні, чому він має чекати?
– Ви знали, що на момент підписання контракту з “Львівським арсеналом” у них ще не було контракту з МОУ?
– Звісно, не знав. Сахненко говорив, що все підписано, є контракт з МОУ.
– До чого тоді тут зрив контракту зі сторони МОУ, якщо вас обманув “Львівський арсенал”, коли сказав, що вже є підписаний контракт з Міноборони?
– Пояснюю чому. Після проведення інспекції аташе відправив звіт, який автоматично приходить в Міноборони до Лієва. Я думаю, що Лієв отримав документ і вже 15 вересня бачив його. Це було підставою негайно підписати контракт, негайно виділити кошти і негайно проплатити ці 50%.
Прим.ред. Але, за контрактом між МОУ і “Львівським арсеналом”, кошти могли бути перераховані лише після того, як буде отримана експортна ліцензія, а не звіт аташе.
– А як тоді бути з ліцензією, яка була отримана тільки 2 листопада?
– Треба було спочатку підписати контракт, ще у вересні, а не 11 жовтня. І там, як він (Лієв – ред.) зараз розповідає, що він групи якісь створював, сам собі алгоритми намалював. Це його саботаж, от і все. Це моя особиста думка.
– А Сахненко вам говорив, що від нього вимагає МОУ?
– Я не знаю, я вже багато там не можу згадати. У мене є факти: 15 вересня був підписаний контракт з заводом-виробником, 12 вересня (згідно з документами, 13 вересня – ред.) був звіт аташе – це найвищий документ, який підтверджує наявність товару, за який платять гроші.
– Але хіба Міноборони не має перевіряти контрагента та агента “Львівський арсенал”?
– Мабуть, але якщо “Львівському арсеналу” видали імпортну ліцензію на завезення товару, то значить вже перевірили.
– Збітнєв якось пояснив, чому не перераховував всі кошти?
– Він придумує зараз на ходу. Заплатив би 40% передоплати, то зараз би не було проблем. Таке відчуття, ніби це все було зроблено умисно, щоб цей контракт не відбувся.
– З чиєї сторони?
– Зі сторони “Львівського арсеналу”. Тепер уже зі сторони цієї компанії.
– Як Збітнєв тоді аргументував те, що тримає гроші у себе і не перераховує далі?
– Ні, це були його проблеми. Я вже не питав у нього. Я сказав, що ми уклали контракт на 90 тисяч боєприпасів з одного боку і на 10 тисяч з іншого і запитав, чи все влаштовує. Він сказав, що влаштовує, нам цих 30% було достатньо. Звонко давав всі аванси, він там зробив інші схеми, але я про ці схеми не знав. Тобто товар досі лежить, він за нами закріплений.
– Де?
– У тій країні.
– Тобто у Звонко Зубака грошей теж немає на рахунку, він їх перерахував заводу?
– Звісно, він більше перерахував. Там є на 100 тисяч боєприпасів.
– Повертаємось до нашого контракту.
– Після 5 січня, коли Збітнєв надіслав лист на WDG, я перестав з ним спілкуватися. Потім в квітні (2023 року – ред.) мені телефонує одна людина і каже, що у Прагу приїжджає (народний депутат Сергій – ред.) Тарута і хоче зі мною і Матіасом Зубаком (власник хорватської WDG Promet, син Звонко Зубака – ред.) поспілкуватися. І Збітнєв мав там бути. Приїхали ми на зустріч в офіс на Вацлавській площі. На зустрічі був також Олексій Мельник, який показав довіреність, яку йому виписав “Львівський арсенал” ще 7 квітня 2023 року, і заявив, що він тепер за все відповідає у компанії. Я запитав у Збітнєва, що відбувається, на що він не відповів. Потім Мельник зірвався і почав кричати на Зубака. Матіас встав і пішов. Я, звісно, лишився, і він почав на мене кричати. Потім я запитав у Тарути, що це за комедія, але й він нічого не відповів.
– Ще є уточнення по Зубаку. В одному з інтерв’ю він стверджував, що гроші, які перечислив йому SEVOTECH, з рахунку вкрали.
– Ні, це вкрали не гроші SEVOTECH. Щодо SEVOTECH там проблем немає. А за ті гроші там розбираються слідчі органи Чехії та Хорватії.
– Добре, що було далі?
– Далі 25 травня ми отримуємо ліцензію на 10 тисяч мін і 6 червня 2023 року на 90 тисяч мін. Тобто можна вже організовувати поставку з двох місць. З Азії і з SEVOTECH. Я зателефонував Сахненку і повідомив, що ліцензії готові, давайте разом зі Збітнєвим будемо зустрічатися і вирішувати, що робимо далі. Для того, щоб привезти 90 тисяч мін з Південно-Східної Азії, потрібно за них заплатити. Ми вже навіть домовилися, що заплатимо всі гроші в порту, коли вже там буде товар, домовилися, щоб аташе тихо приїхав усе проконтролював. На що Сахненко мені повідомляє, що у них вже кримінальну справу відкрили проти “Львівського арсеналу”, заблокували рахунок, і грошей немає.
– Ви про це дізнаєтеся лише, коли вже все було готово?
– Звісно, я дізнаюся, уже коли все готово. Виходить, WDG мало виставити нам величезну неустойку за зрив контракту, проте не зробив цього.
– А чому ви не подавали позов до суду проти “Львівського арсеналу”?
– А який сенс? Ми не матимемо ніякого ефекту, окрім нервів.
– А “Львівський арсенал” звертався до суду проти вас?
– Ні, а яке з нашого боку було порушення?
– Ми проговорили, що 25 травня ви отримали першу ліцензію на 10 тисяч мін і в червні на 90 тисяч. Ви стверджуєте, що просили Сахненка забирати боєприпаси. Але ще на початку березня МОУ звернулося до суду через те, що “Львівський арсенал” не привозить їм боєприпаси. Ще у березні у відповідях “Львівського арсеналу” на претензії МОУ було вказано, що саме SEVOTECH не виконує контракт, і боєприпаси не поставляють тільки через проблеми словацької компанії. Тобто Сахненко вас не попереджав по це?
– Щодня “Львівський арсенал” писав по 5-7 листів, які навіть ніхто потім уже не читав. Я говорив Сахненку, що як тільки ми отримаємо ліцензії, можна забирати боєприпаси. Ці всі листи і претензії – це сміття. Якщо є проблеми, то звертайтеся до суду, але він прекрасно знав, що суд програє.
– Сахненко був заступником Збітнєва і точно з ним спілкувався по всіх питаннях. Як згодом стало відомо, Збітнєв ще в кінці квітня – у травні став агентом поліції. Сахненко не підозрював про це, чи він від вас приховував цю інформацію?
– Сахненко розповів мені таку історію, що у січні чи лютому 2023 року зі Збітнєвим була тяжка розмова, і йому сказали, що він має заплатити ці 800 млн гривень (залишок з перерахованих від МОУ коштів, які залишаються на рахунках “Львівського арсеналу” – ред.) за 152-і снаряди. Якийсь Саша Кабанєц (про це сказав Збітнєву – ред.), який живе десь у Європі, у якого є якийсь генерал у Департаменті контррозвідки СБУ. Це зі слів Сахненка.
Зі слів знову ж таки Сахненка, кримінальне провадження Національна поліція відкрила через те, що Лієв порушив якийсь один пункт інструкції, яку сам собі видав у Департаменті, за якою підписуються контракти.
Прим.ред. Варто зазначити, що насправді кримінальне провадження було відкрито не через порушення, а за фактом непостачання 100 тисяч мін.
Я Збітнєву говорив, що треба подати в суд на Національну поліцію або написати заяву в ДБР. Але він злякався, потім я вже зрозумів, що він навішав на себе апаратуру правоохоронців і записував все на зустрічах. Усі мої розмови записував.
– Що було далі, ви дізналися, що “Львівський арсенал” не зможе заплатити гроші, кошти арештовані?
– Далі починається найцікавіше. Я знову поїхав до Звонко Зубака і пояснив, що грошей не буде за цим контрактом. Я дуже вибачався і запропонував, щоб була чиста совість, поставити хоча б ці 30% мін. Ми погодили наступне – на ці 30% ми знову подали нові документи на ліцензії, щоб товар вже прийшов з Європи.
– А старі ліцензії вже закінчилися?
– Ні, ті ліцензії були на міни з Південно-Східної Азії.
– А інша?
– Інша була дійсна, але на 10 тисяч мін, а нам потрібно ще 20 тисяч. Дійсно довго робили цю нову ліцензію.
На початку жовтня (2023 року – ред.) почалися вже якісь дії з боку українських журналістів. Спочатку я зустрівся з Інною Попович з Громадського, розповів все, як є, але вийшов якийсь перекручений репортаж. (Ексзаступника міністра оборони, який відповідав за роботу Агенції оборонних закупівель – ред.) Дениса Шарапова чомусь сюди притягнули, хоча я ні про нього, ні про (міністра оборони Олексія – ред.) Резнікова взагалі нічого не говорив, вони тут взагалі ні до чого. Потім ми почали читати статті у західній пресі про те, що я разом з (українським бізнесменом Владиславом – ред.) Кліщаром вкрав 37 млн євро.
Проте 7 листопада 2023 року ми отримуємо ліцензію, що ми можемо першу партію боєприпасів вивозити.
Прим.ред. Проте, на цей час вже розслідувалося кримінальне провадження, і гроші Міноборони вже були заарештовані на рахунках “Львівського арсеналу”.
– З заводу у Європі?
– Так. Я зателефонував Збітнєву і запитав, чи у нього все нормально з логістами. Він запевнив, що заплатив якійсь румунській фірмі 100 тисяч. Я його попросив швидко, до нового року вивезти цю партію.
– Звідки і куди ця румунська фірма мала привезти боєприпаси?
– З заводу у Європі в Україну, через Братиславу. Я думаю, що на початку або в середині грудня перша партія мала б вже бути в Україні, і далі б пішло все як по маслу.
– Скільки там виходило мін?
– Перша партія – це 7 тисяч, наступні – 3 тисячі і 18 тисяч мін. Проте потім стало відомо, що Збітнєв забрав гроші у логістичної компанії, а мені, як контрагенту, навіть не повідомив. І на початку грудня, десь вже 5 числа, він (Збітнєв – ред.) мені сказав, що у нього грошей немає. Тут вже був конкретний саботаж з боку Збітнєва – чому він місяць мовчав, що немає грошей на транспортування мін.
– Що було після того, як ви дізналися, що у Збітнєва грошей немає?
– Я сказав своєму директору на SEVOTECH, що ми будемо свої гроші платити і перевозити міни. Проте 4 чи 5 січня Збітнєв мені повідомив, що у нього 31 грудня (2023 року – ред.) закінчився контракт з МОУ і імпортна ліцензія. Тобто товар везти немає куди. Я сказав Збітнєву, щоб він вирішував щось, продовжував контракт і ліцензію, підписував додаткову угоду.
Я не знаю, що він там робив, але ми з директором SEVOTECH вирішуємо, що оплатимо дорогу до Братислави, а далі щось придумаємо. А 27 січня мені зателефонувала дочка і повідомила, що у нас вдома обшуки.
– В Україні?
– Так, в Україні. Культурні обшуки. Потім почалися ці розбірки, підозри, що ми вкрали 1,5 млрд гривень разом з Лієвим. Потім суди (по обранню запобіжного заходу підозрюваним – ред.) почалися. Я знайшов номер телефону прокурора Михайла Юревича і зателефонував йому з пропозицією поспілкуватися. Проте він відмовився зі мною розмовляти. Я дивився частково ці суди. Прокурор там сказав, що компанія SEVOTECH займається поставками газованої води, і у неї немає ніяких військових ліцензій. А SEVOTECH – це компанія, яка 30 років на ринку озброєння.
– Давайте повернемося до боєприпасів, що було з ними далі після 7 листопада?
– 30 січня я написав звернення до президента Володимира Зеленського, генпрокурора, в Верховну Раду, НАБУ, ДБР, МОУ – у всі органи. Від імені компанії SEVOTECH, звісно.
Нам прийшла відповідь від Офісу президента України, де нам повідомили, що передали звернення в Офіс генерального прокурора. З ОГП ж нам повідомили, що передали звернення для долучення до матеріалів кримінального провадження.
19 лютого приїхали у Братиславу перші три машини з боєприпасами. Я повідомив про це посла України в Словаччині Мирослава Кастрана. Потім я зателефонував аташе і попросив зустрітися. Ми з директором SEVOTECH зустрілися з ним, пояснили всю ситуацію, він попросив відправити ще раз документи. Ми відправили.
Але товар ніхто не приймає, ми привезли його на митний склад, часу у нас було 48 годин, потім ми знов перегрузили в інші машини. “Львівський арсенал” у цей час ще надіслав лист, що він в односторонньому порядку розриває контракт.
– Ви сказали, що ці міни з європейської країни. Хтось перевіряв їх якість, крім Зубака? Аташе в європейській країні може перевірити.
– У цій країні не може. Аташе відразу написав лист своєму керівництву з проханням провести перевірку. Він зараз чекає завдання від керівництва. Як тільки його отримає – відразу поїде перевіряти.
– Що дасть ця перевірка?
– Ця перевірка буде підтвердження того, що є певна кількість боєприпасів, і вона знаходиться у Братиславі. Потрібна імпортна ліцензія – цей товар зараз немає куди везти.
– Як можна завести ці боєприпаси в Україну, якщо контракт між “Львівським арсеналом” і МОУ закінчився, а з SEVOTECH “Львівський арсенал” розірвав контракт?
– Я особисто бачу два варіанта вирішення цього питання. Як мені передають сигнал, що Міністерство оборони зараз думає, як це зробити. Один з варіантів – це продовжити контракт між МОУ і “Львівським арсеналом”, підписати додаткову угоду і подати в експортний контроль документи, щоб продовжили імпортну ліцензію. Питання буде вирішено, і хоча б 30% мін будуть поставлені в Україну.
– Ви вже розуміли, що контракт між “Львівським арсеналом” і МОУ закінчується. Проте все одно ухвалили рішення шукати боєприпаси в інших країнах. Чому?
– Ми ж зі Збітнєвим домовилися, що ми на ці 30% коштів поставимо боєприпаси. Це була наша усна домовленість, і ми почали робити документи.
– Але ж усні домовленості на ринку озброєння хіба працюють?
– У нас є діючий контракт. Те, що його розірвав “Львівський арсенал”, не означає, що його розірвав SEVOTECH. Зобов’язання по контракту ніхто не відміняв. Якби не потрібна була імпортна ліцензія, ми б привезли їх в Україну.
– Ви зараз спілкуєтеся зі Збітнєвим?
– Він не відповідає на дзвінки, я намагався йому телефонувати.
– Чому ви раніше в інтерв’ю не розповідали, що боєприпаси є?
– Я розповідав, але мене не слухали.
– А вам вручили підозру?
– Я її в очі не бачив. У мене ніяких підозр немає.
Прим.ред. Водночас, правоохоронці стверджують, що Хорошаєву була оголошена підозра.
– А слідчий вас допитував по цьому кримінальному провадженню?
– Ні, мене ніхто не допитував. Ніхто не спілкувався ні зі мною, ні з моїм директором.
– Слідство стверджує, що саме ви разом з Лієвим організували злочинне угрупування, через дії якого зараз не поставлені боєприпаси. Як ви це прокоментуєте?
– Я з Лієвим нічого не організовував і в очі його не бачив. Я готовий на будь-який поліграф. Я розповів всю правду, і якщо на нашу фірму будуть якісь запити від слідства – ми всі документи надамо. Ми пройшли всі перевірки – у Чехії, Словаччині, Хорватії, а саме: фінмоніторинг, первірку контррозвідок Словаччини і Хорватії, податкової поліції, податкові інспекції – у нас все нормально, ніхто нічого не вкрав.
– Я правильно розумію, що, на вашу думку, зараз, щоб Україна отримала боєприпаси, потрібно виключно політичне рішення?
– Хтось має взяти на себе відповідальність. До того ж не кримінальну, а просто сказати – давайте продовжимо контракт з “Львівським арсеналом”.
– А що буде, якщо ніхто не візьме цю відповідальність на себе? Не можуть же фури вічно кататись по Європі?
– Буде великий скандал. Ми привеземо фури до посольства, викличемо поліцію, запросимо пресу і вигрузимо там міни.
Редакція УНН звернулася з запитами на інтерв’ю до інших фігурантів кримінального провадження.
Источник: www.unn.com.ua
