Як не змусити музу замовкнути Репортаж 23.05.2026 09:00 Укрінформ Знаменитий український скульптор і живописець Петро Антип, який переїхав на Закарпаття, тричі починав все спочатку
У період повномасштабної війни Закарпаття перетворилося на територію країни, де приймали переміщений бізнес. І мова йде не тільки про компанії і фабрики, сюди передислоковують університети і навіть мистецькі резиденції: творчі люди теж шукають місце і можливість працювати у відносно спокійному регіоні.
Так само вчинив і відомий скульптор та живописець Петро Антип – насправді, він вже вдруге переміщує свою майстерню. Вперше довелося це робити з окупованої Горлівки на Донеччині у 2014 році, вдруге – вивозити обладнання та роботи з Київщини (село біля Іванкова) у 2022-му. Розглядав два варіанти для нового старту – Німеччину або Закарпаття. Зрештою, вибрав село Вовкове за два десятки кілометрів від Ужгорода, неподалік від траси Київ–Чоп.
Втім, через декілька років на новому місці відомий скульптор зіткнувся з місцевими реаліями: поблизу його резиденції, де звели цехи для скульптури та живопису, місцевий підприємець взявся будувати… свинокомплекс. Якщо раніше Петро Антип захищав своє мистецтво від КДБ, донецьких сепаратистів та московських загарбників, то зараз потрібно боронитися від свиней. Докладніше про мистецьку релокацію та про те, як місцеве самоврядування іноді перекручує закон, – у матеріалі Укрінформу.
ЛЮДСЬКІ ОБЛИЧЧЯ ТА ЛЕЛЕЧЕ ЖИТЛО
Майстерня Петра Антипа у Вовковому розташована майже при в’їзді в село. Припустити, що за старими залізними дверима сховані скульптури та майстерні, складно, доки не заїдеш на територію. Колись тут була тракторна станція, потім тут все заросло чагарником – залишилися тільки стіни від колишніх приміщень. З цих стін художник із командою зробили житлові будівлі. Тут живе та працює Петро Антип, його давній товариш і колега Костянтин Чудовський, іноді приймають інших колег із Києва та інших регіонів країни. Також збудовано парк скульптур і три майстерні: ливарну з печами для плавлення металу та сушіння форм, і дві художні – зимову і більшу, літню. У планах четверта – графічна.
Парк скульптур на подвір'ї мистецької резиденції
Петро Антип проводить мені невеличку екскурсію резиденцією та розповідає, що тут, де і для чого.
Петро Антип
Біля входу – скульптура з каменю, над якою працюють зараз. Це чотири людські обличчя, які дивляться в різні боки. Над ними дуже символічно – лелече житло на електричному стовпі.
З іншого боку, навпроти – копії відомих Антипових «скіфських» скульптур (частина з них розміщені на Закарпатті в одному з найбільших у країні скульптурних парків у комплексі «Деренівська купель»).
Плавильна та сушильна печі в скульптурній майстерні
З обох боків великого двору – приміщення. З одного боку це квартири – тут постійно проживають Петро Антип та Костя Чудовський, а з іншого – майстерні. Костя показує плавильну та сушильну печі, скульптурну майстерню, де багато макетів та форм. Петро Антип показує і розповідає про те, як облаштовані дві художні майстерні – зимова (опалювальне менше приміщення зі стелажем з фарбами та роботами) і літня, набагато більша і просторіша, де можна працювати з великими формами, які так любить Антип, автор найбільшої живописної композиції у світі.
У живописній майстерні
Петро Антип у зимовій художній майстерні
ПРОПАГАНДИСТИ З ТРОЯНСЬКОГО КОНЯ
На виході з цехів нас зустрічає троянський кінь. Справжній, зроблений з дерева.
– Це один з наших великих проєктів, над якими працюємо зараз з Костею. Він інтерактивний і його мета – дослідити, як люди піддаються обману і пропаганді та чому вірять у це.
Ми робимо великого шестиметрового коня, всередині якого будуть встановлені проєктори. З нього «б’ють» кадри з пропагандистами та блогерами, які відкрито брешуть людям з різних інформаційних платформ, наприклад, Соловйов. Також хочемо вписати туди різних політиків. Скульптори вписали сучасну брехню в міфологічну – троянського коня, якого колись придумав хитрий Одісей.
Костянтин Чудовський розповідає, як ця сучасна скульптура має працювати:
– Глядач заходитиме в павільйон розміром 20 на 20 метрів, на стіни цього павільйону буде проєктуватися брехня, яка, за задумом, має переслідувати глядача: навіть коли він відходить, зображення буде зміщуватися і переслідуватиме його в залі.
Власне, цей кінь, який зараз тут стоїть, буде подорожувати виставками по світу (скульптори вже мають замовлення). Інший – стаціонарний – буде зроблений з металу, Петро Антип каже, що наразі мають кілька замовлень від власників галерей та мистецьких павільйонів, які б дуже хотіли мати його у себе в постійній експозиції. Дуже хочуть коня львів’яни, втім, скоріше за все, він залишиться на Закарпатті: митець таким чином прагне віддячити регіону, який дав прихисток і площу для творчості.
Старі макети та проєкти
ДВІ ЕВАКУАЦІЇ І «КОСМОГОНІЯ»
Перед мистецькою релокацією сюди на Закарпаття у Петра Антипа такий досвід був двічі.
– Навіть тричі, бо перший розгром моєї майстерні відбувся ще у 1990 році, коли ми з колегами-митцями організували Рух на Донеччині. Тоді КДБ просто викинуло і знищило всі мої роботи на вулиці. Другий погром я пережив у Горлівці в 2014-му, третій – вже під час повномасштабного вторгнення на Київщині у 2022-му, – каже скульптор.
Хоча переїздом таку зміну місця роботи, творчості та життя навряд чи назвеш. Це той випадок, коли «хоч не хочеш – мусиш». Про деталі переїзду з Донеччини пан скульптор розповідав колись мені в інтерв’ю. Власне, в свою мистецьку резиденцію в Горлівці він запрошував лекторів, культурних діячів, поетів, рок-музикантів, показував їм Донбас і знайомив їх із ним – взаємно.
Вдруге з-під окупації довелося тікати вже на Київщині. Оскільки досвід, коли в майстерні залишалися картини та скульптури, Антип уже мав, то тепер хотів врятувати найдорожче.
– З-під окупації на Київщині дивом вдалося врятувати гіпсову фігуру Архангела Михаїла – у нас було замовлення на скульптуру для каплички на Кіровоградщині. Фігура була в аварійному стані, але готова, і хлопці її вивезли. Ми змогли її відлити згодом, вперше працювали з алюмінієм: оскільки класичні заводи з лиття бронзи та міді не працювали, нам запропонував відлити її з алюмінію директор одного з оборонних заводів у столиці. Вантажівка з цим Архангелом Михаїлом дорогою до Києва потрапила під щільне бомбардування, але дивом проскочила. Тепер дві каплички (ПЦУ та УГКЦ) з цим Архангелом і Покровою стоять на Кіровоградщині.
ВОЛОНТЕРСТВО ТА НАЙБІЛЬША КАРТИНА У СВІТІ
Після того, як довелося залишити мистецьку резиденцію на Київщині, Петро Антип виїхав до Львова, де створив волонтерський центр для допомоги художникам із Бахмута, Маріуполя, Чернігова та військовим.
– У мене була виставка в Німеччині, згодом вдалося облаштувати майстерню в Падерборні біля Дюссельдорфа. Ми придумали формат волонтерства: збирали публіку в залі, я малював, хтось грав на скрипці чи віолончелі, або запрошували рок-музикантів – і згодом цю картину продавали на благодійному аукціоні за 2-3 тис. євро. Ці гроші ми перераховували на аптечки військовим та карети «швидкої».
Саме під час перебування в Німеччині Антипу зателефонував Віктор Корсак, засновник Музею сучасного українського мистецтва в Луцьку, де зберігається багато робіт художника. Згодом у них виникла ідея зробити щось таке, щоб про українське мистецтво заговорив увесь світ. Так народився суперпроєкт: задумали створити найбільшу картину у світі площею 2000 м². Попередній рекорд належав Саші Джафрі з картиною «Подорож людства» (1600 м²), її продали в Еміратах за 62 млн євро.
Антип та частина його масштбаної роботи "Космогонія", що створювалася як найбільша картина у світі
– Спочатку хотіли назвати «Чумацький шлях», але обрали в кінцевому підсумку назву «Космогонія». Я поставив умову: малюватиму лише 20 днів на місяць, а 10 – відпочиватиму, щоб не «замилювалося око». Картина вийшла заввишки 10 і завдовжки 200 метрів. Вона була сформована з близько 300 фрагментів, кожен з яких є окремим, самостійним артоб’єктом. Робота тривала 3 тисячі годин, проєкт фіксували для Книги рекордів Гіннеса. Наразі картина офіційно зафіксована як Національний рекорд України в категорії «Мистецтво», а проєкт подано до комісії Книги світових рекордів Гіннеса на отримання статусу найбільшої картини планети. Зараз вона знаходиться в Луцьку, її можна побачити.
Після цього проєкту три компанії пропонували Антипу переїхати з Луцька. Найбільш наполегливим виявився відомий колекціонер Мирослав Балдіс, саме він допоміг знайти локацію для мистецької резиденції у Вовковому.
СВИНАРНИК БІЛЯ МУЗЕЮ
Втім, після всіх попередніх пригод і нарешті знаходження нового дому, митець має новий «головний біль».
Місцевий бізнесмен у Вовковому вирішив побудувати поруч з його мистецькою резиденцією… свинокомплекс.
– Він викупив чотири земельні ділянки на сусідній вулиці, які за генеральним планом виділені під житлову забудову, і розпочав там роботи. Ми знаємо, що планує зведення свинокомплексу щонайменше на 200 голів. Вони навіть зробили анонс у своїх соціальних мережах (TikTok й Instagram) та виставили відео будівництва, зняте з дронів. За генпланом, він старий – ще від 1970-го року, але нового не приймалося – там має бути вулиця під приватну забудову. Поруч з викупленими ділянками чоловік вже збудував нову хату, – розповідає Петро Антип.
Місцевий житель Вовкового, під стінами будинку якого має бути збудована свиноферма
Митець каже, що наразі отримав підтримку місцевих жителів, котрі теж не хочуть свиноферми під вікнами, і збирається судитися з бізнесменом.
– Хоча судова тяганина забирає нерви і гроші, зриватися з місця знову і переносити все кудись не хочеться. Але і творити мистецтво під запахи свиноферми також не дуже приємно, – каже митець.
Укрінформ звернувся за коментарем до другої сторони – місцевого підприємця Мирослава Лютнянського. Він прокоментував, що на своїх земельних ділянках не планує свиноферми, лише ведення сільського господарства у дозволених законом межах:
– Як такої там ферми не буде. Планується ведення сільського господарства – будинок, господарські будівлі та розведення тварин у дозволених законом рамках: до 15 свиней. Також хочемо завести овець та фазанів. Оскільки я займаюся сільським господарством, то плануємо на ділянці склади для комбікормів.
Зараз усе це на етапі будівництва, можливо, у його ході ми і не будуватимемо приміщень для тварин, а лише для зберігання комбікормів, – прокоментував Лютнянський.
Укрінформ звернувся за коментарем до голови Середнянської територіальної громади (до неї належить село Вовкове). Руслан Чорнак пояснив, що йому відомий і факт мистецької релокації в громаду відомого скульптора, і він також поінформований про плани розширення бізнесу місцевого агропідприємця. Втім, вважає голова, сторони конфлікту в процесі судів домовляться.
– Там дійсно землі, які не призначені під тваринництво за генпланом, там дозволено будівництво приватних будинків та споруд. Сільська рада не змінювала призначення цих земель, тому якщо є ідея там щось будувати, підприємець має бути готовий відповідати нормам, яких вимагає законодавство – і щодо будівельно-архітектурних норм, і щодо екології.
Фото авторки
Тергромада Закарпаття Мистецтво Скульптура Художник