«Іканича» – відроджена писанка маріупольських греків Наш спадок 04.04.2026 09:00 Укрінформ Українське мистецтво писанкарства у 2024 році було включено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО
Особливу увагу в рамках даної номінації отримали орнаменти приазовських писанок «Іканича». Це чіткий приклад традиційного мистецтва розпису яєць грецької громади Донецької області.
ПИСАНКИ 1920-Х РОКІВ
Працівниця Маріупольського історичного музею Наталія Арусланова говорить, що перші відомості про писанки «Іканича» відносяться до кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Співробітниця Маріупольського краєзнавчого музею Наталія Арусланова, яка вивчала та досліджувала писанку надазовських греків «Іканича»
– У 1904 році для Історико-церковно-археологічного музею Олександрівської гімназії зібрали близько 500 писанок, створених гречанками у селищах біля Маріуполя. Це райони, які сформували приазовські греки. Писанки виділялися своєрідністю і мали локальну назву – «Іканича», – зазначає дослідниця.
Після того, як у 1920 році в Маріуполі відкрили краєзнавчий музей, до його фондів передали велику частину предметів Олександрівської гімназії. Зі слів Арусланової, писанки також потрапили до музейних фондів.
Писанки приазовських греків «Іканича»
«Іканича» з румейської говірки мови приазовських греків перекладається як зображення, малюнки.
– Розпис яєць не був властивий приазовським грекам. Вони мали крашанки – яйця, пофарбовані в один колір, найчастіше червоний. Після переселення з Криму греки запозичили традицію розпису писанок в українського народу й дали їм назву за значенням: «Іканича» – розписане, розмальоване яйце, – підкреслює співрозмовниця.
Картка із замальовкою, що фіксує орнамент і колористику писанки «Іканича» (1928 р.)
Додає, що чимало писанок «Іканича» було втрачено за більш ніж сто років від заснування Маріупольського краєзнавчого музею. У ньому працював відділ дослідження культури приазовських греків, зокрема їхніх писанок. У музейних матеріалах виявили картки зі щільного паперу, невеликих розмірів із замальовками писанок. Вони датуються 1928 роком. На окремих картках вказано автора малюнків. Тобто музейники досліджували цю збірку писанок ще в кінці 1920-х років і намагалися її систематизувати. Однак цю роботу вони чомусь не завершили: лише частина карток ідентифікована, підписана чорнилом, а на інших – лише візерунок.
Картки із замальовками, що фіксують орнаменти й колористику писанок «Іканича» (1928 р.)
– До наших днів збереглося 98 карток із замальовками, що фіксують візерунки й колористику писанок грецьких населених пунктів Малий Янісоль, Чердаклі, Богатир та інших. У фондах зберігалося й 18 писанок. Чому ми вважаємо, що вони з 1920-х років? Тому що багато малюнків із карток співпадали з писанками фондового зібрання. Ці писанки давні – і кольори вицвіли, і малюнок нечіткий. По візерунку видно, що їх зроблено за технологією воскового розпису. Виконані як справжні українські писанки, на сирих яйцях, – розповідає музейниця.
Вона нагадує, що малюнок наносять на яйце воском за допомогою писачка, який у грецькому середовищі називають «сизгич», або «кресляр». Яйце занурюють в одну фарбу, потім в іншу, темнішу, і так далі. Коли всі фарби нанесено, віск розтоплюють на вогні, таким чином на шкаралупі залишається різнокольоровий малюнок. Згодом сире яйце висихає, жовток бовтається. Старовинні писанки «Іканича» були зроблені саме за такою технологією. До речі, з давніх-давен було відомо, що вогонь – символ очищення, а віск – вічності, оскільки не псується тисячоліттями.
ВТРАТА ЧЕРЕЗ РОСІЙСЬКУ ОКУПАЦІЮ
За словами Арусланової, у Маріупольському краєзнавчому музеї збереглося небагато старовинних писанок, тому що установа декілька разів змінювала статус. Спочатку він був міським, потім якийсь час – обласним. Після музейної реформи у 1956 році музею знову повернули статус міського, а в Донецьку створили обласний краєзнавчий музей. До нього й передали деякі експонати з Маріупольського, зокрема 141 писанку. Під час російської окупації експонати з музею не вдалося евакуювати.
Маріупольський краєзнавчий музей, пошкоджений росіянами
– З маріупольських музеїв евакуації не було, тому що в перші дні, поки вирішувалося це питання, росіяни швидко оточили місто та відрізали. У нас був музейний комплекс, тобто до комунального закладу «Маріупольський краєзнавчий музей» належали ще дві філії: Художній музей імені Куїнджі та Музей народного побуту. Усі – на вулиці Георгіївській. Будівлі художнього та етнографічного музеїв були не дуже сильно пошкоджені, а центральна споруда – краєзнавчий музей – постраждала значно. Саме в неї було декілька прямих влучань, трапилася пожежа, були пробиті всі перекриття між поверхами, аж до підвалу. Колекції зносили в підвальне приміщення, щоб хоч якось уберегти. Більшість експонатів, найімовірніше, було знищено, хоча достовірної інформації немає, – повідомляє працівниця Маріупольського музею.
Додає, що вдалося зберегти оцифровані світлини карток із маріупольськими писанками «Іканича».
ОРНАМЕНТИ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ ПРИРОДУ КРИМУ
– Унікальність писанок «Іканича» – у візерунках. Насамперед – рослинних, що нагадують великі чудернацькі квіти. Вони подібні до вишивки приазовських греків із рослинними мотивами. Це може бути культурною пам'яттю, відданістю своїй історії, що йде з Кримського півострова, як відтворення пишної природи Криму. Є й неповторний елемент: ланцюжки з невеликих овалів, що ніби оперезують писанку, – іноді вертикально, іноді горизонтально. Ці елементи можуть часто зустрічатися, що не властиво іншим регіонам, а відрізняє від інших саме маріупольську писанку, – пояснює Арусланова.
Додає, що також збереглося кілька писанок «Іканича» з малюнком, схожим на дерево життя: «Є стовбур, намальований ланцюжками з овалів, верхівка, нові пагони».
Музейниця зауважує, що ці писанки не дуже яскраві, тому що в ті часи не було багато природних барвників. Найчастіше застосовували чорний, червоний кольори, іноді жовтий. Є писанки, де чорний фон має білі контури і, наприклад, жовті або червоні частини малюнка.
Контур ланцюжка промальовується по поверхні білого яйця, ця ділянка залишається незабарвленою.
НОВЕ ЖИТТЯ ПИСАНОК «ІКАНИЧА»
Наталія Арусланова говорить, що мистецтво розпису яєць приазовських греків за радянських часів було втрачене: «Усе національне тоді викорінювали, в СРСР писанки робили і ховали таємно. У Маріуполі та довколишніх селах цю традицію теж втратили. Тому зараз важливо відроджувати цей компонент нематеріальної культурної спадщини».
Заслужена майстриня народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Зоя Сташук
Музейниця додає, що писанкарка, заслужена майстриня народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Зоя Сташук, родом з Макіївки, відтворила понад 100 писанок «Іканича» за оцифрованими фотографіями. Пані Зоя працювала над цим півтора місяця. Розмальовувала за сучасною технологією, на видутому яйці. Використовувала анілінові фарби, що добре зберігаються.
За словами Арусланової, даний проєкт Сташук змогла втілити завдяки підтримці Донецького обласного навчально-методичного центру культури, колективу Маріупольського краєзнавчого музею.
У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві в квітні 2025 року відкрили виставку «Іканича: маріупольська писанка». Експозиція подорожує Україною, була показана в Чернівцях, Одесі, Черкасах, також є задум експонувати за кордоном.
Зоя Сташук проводить майстер-клас (розпис писанки «Іканича»)
– У Києві на базі нашої виставки Зоя Сташук провела декілька майстер-класів. І тепер інші майстрині знають про особливості нашого орнаменту й зможуть його відтворити. У 2024 році у Києві, Чернівцях, Дніпрі до Великодня від нашого музею для маріупольців-переселенців організували серію майстер-класів, – додає Арусланова.
Дослідниця наголошує, що виготовлення писанок «Іканича» завжди підтримує товариство приазовських греків: «Для них це важлива тема, тому що відтворена колекція втрачених маріупольських писанок “Іканича” презентує культуру приазовських греків, які у XVIII столітті переселилися з Криму до Маріуполя та навколишніх сіл. Це розкриває багатство та своєрідність їхньої культури, підтверджує інтеграцію культур і об'єднання грецького та українського народів».
Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного спадку – об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. З того часу до них додалися властиві різним регіонам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви й напої, звичаї святкувань і поминок… Національний перелік постійно оновлюється.
Збереження культурної спадщини надзвичайно важливе, особливо зараз, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати притулку в інших регіонах чи за кордоном.
Фото надав Маріупольський краєзнавчий музей
Крим Маріуполь Музей ЮНЕСКО Писанка Війна з Росією