Маруся Чурай: кохання, пісні й супротив ворогам із вечора до рання 10.04.2026 09:05 Укрінформ Ліна Костенко напередодні прем’єри видовища у Франківському драмтеатрі згадала про знищені книги, ув’язнення та очікування народження дитини.
Ще до стартових показів на початку місяця у славетному Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі спектаклю «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко всім було очевидно, що співпраця колективу повинна продемонструвати особливу постановку. Адже, по суті, франківська театральна група, яка має 115 років творчої спадщини, – це глибина значень та високий рівень виконавської майстерності. Постановником вистави став Ростислав Держипільський – генеральний директор-мистецький керівник театру.
Для створення музики для видовища «Маруся Чурай» запросили знаменитого фронтмена гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, котрий для накопичення напруги застосовує музичний прийом тремоло – швидке багаторазове повторення акордів. Пісенну основу постановки про красуню з Полтави, яка заворожувала всіх своїм вокалом, ввела Наталія Половинка – організаторка, очільниця й солістка Львівського муніципального театрального, художньо-дослідницького та освітнього центру «Слово і голос». Відомий кіномитець Олесь Санін («Мамай», «Поводир», «Довбуш») працював над створенням масштабного відеокомпоненту театрального видовища.
Укрінформ побував на прем’єрі. Отож, розповідаємо, як через 400 років після появи на світ Марусі Чурай, яку від смертного вироку врятував Богдан Хмельницький, у співачку перевтілюється Марія Стопник – акторка драми з дипломом режисерки кіно та телебачення, а перед тим фіналістка 10-го сезону музичного талант-шоу «Х-фактор». Не змінюючи тексту літературного першоджерела, лише трохи помінявши місцями, команді вдалося зобразити драму, яка розповідає про чотири роки сучасної російсько-української війни: опір ворогам, полон, поранення, відновлення та труднощі адаптації воїнів ЗСУ до звичайного життя.
Ліна Костенко, яка зустріла в березні свою 96-ту весну, на прем’єру 4 квітня не завітала. Однак її звернення до глядачів з важливими згадками зачитала зі сцени Марія Матіос.
СУДОВИЙ ЗАПИС СПРАВИ ХVII СТОРІЧЧЯ І СУЧАСНА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА
Творці вистави «Маруся Чурай»
Ростислав Держипільський розповідає, що ідея створити постановку за відомим віршованим історичним романом Ліни Костенко виникла минулого року – через 400 років від далекого 1625-го, за переказами (документи згоріли), коли в Полтаві в козацького сотника Гордія Чурая народилася дочка, яка згодом зачаровувала всіх своєю вродою та піснями.
За фабулою, дівчина у 18 закохалася у Гриця Бобренка, вони потайки заручилися, і юнак на чотири роки вирушив на війну. Після повернення все склалося – не так, як передбачалося.
Маруся Чурай – Марія Стопник і Гриць Бобренко – Олег Панас
У запрошеннях на виставу «Маруся Чурай» пишуть, що це Запис судовий у кримінальній справі № 1651 про навмисне отруєння Гриця Бобренка. Судова палата Франківського драмтеатру кожного глядача викликає як присяжного. Прибути просять на вказане місце в партері чи на балконі.
Незвичайна сценографія постановки, яка задіює не лише звично сцену, а й має подіум поміж глядацькою залою, що веде у скляну камеру, – змінює традиційне уявлення про найкращі місця для перегляду. Якщо вибирати варіант постійно цілісно бачити все, що відбувається на трьох майданчиках вистави, – то навіть під час антракту варто кинути погляд на скляний простір, який уособлює не лише ув’язнення за судовим записом, а й внутрішню самотність дійових осіб. Там Маруся Чурай мучиться думками без упину.
Маруся Чурай у камері
Ліна Костенко у зверненні до творців вистави до дня її прем’єри конкретизувала, що перший дзвінок про постановку долинув до неї у сюрреалістичний момент надскладної для всіх українців минулої зими: «Київ був занурений у цілковитий блекаут, у темряву та холод, в моїй квартирі, здавалося, скоро піде сніг. Голос пана Ростислава розривав цю темряву, говорив незвичайні речі, в які майже не вірилось».
«Для мене взятися за цей текст – як до Біблії доторкнутися», – від початку роботи над виставою «Маруся Чурай» зізнавався Ростислав Держипільський. Режисер із командою не розглядали для втілення спрощеного стереотипу, що ця драма є звичайною історією про зраду та отруєння.
Наталія Половинка, Ростислав Держипільський, Олесь Санін, Дмитро Лека
«Насправді це твір про війну, про людей, яких вона змінює, про втрати та про вибір, який не завжди можна зрозуміти відразу. 1648-й рік – початок визвольної війни. Гриць повертається після полону іншим, – констатує режисер. – І тільки тепер, у наш час, ми можемо по-справжньому відчути ці паралелі та усвідомити, що могли переживати ці люди».
«Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна», – це точно про нас теперішніх. Як і слова Гриця Бобренка, який чотири роки воював: «Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так, наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає». І ніжно-болюче сподівання всіх, хто втратив найдорожчих людей: «Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук – обнімемось крильми».
LOVE STORY ЧАСІВ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, РАДЯНСЬКІ ЗАБОРОНИ РОМАНУ І ПОЄДНАННЯ ЕПОХ У ВІДЕОІНСТАЛЯЦІЯХ
Маруся Чурай – Марія Стопник та Галя Вишняківна – Яна Івасюк
Прем’єрний спектакль для кожного глядача розкривається по-різному. Його можна споглядати як Love Story – психологічну драму про кохання з потужним музично-пісенним та відеосупроводом. Адже, наприклад, понад 400 років не згасає інтерес до Ромео і Джульєтти Шекспіра, а 60 років поспіль вражає кіноісторія про Івана й Марічку з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова.
Проте справжню цінність і глибину значень вистави «Маруся Чурай» підкреслюють історичні контексти: з часів Козаччини і дотепер – повномасштабної війни путінської Росії в Україні.
Гриць Бобренко
«Цей твір справді занурений у ХVII століття. Але це не цифра, це драматичний час, в якому творилась нова Україна. І ми з вами також знову живемо в драматичному часі, в якому твориться нова Україна в культурному, екзистенційному, державному вимірах. Власне тому й забороняли цей твір у ті абсурдні й неможливі для життя радянські часи, – нагадує авторка роману у віршах «Маруся Чурай» Ліна Костенко. –
Мої друзі були у в’язниці, я чекала арешту, тому мені природно писався стан Марусі «в тюрмі». Давня українська література теж була під забороною. Істориків позбавляли роботи за одну лише згадку про українське бароко, а про Богдана Хмельницького говорили лише в контексті Переяслава».
Маруся Чурай
Уже після публікації в 1979 році історичного роману у віршах «Маруся Чурай» директор київської філармонії заборонив публічне читання цього твору Нілі Крюковій – було це у 1981-му. Чиновник підходив до вікна й патетично запитував, вказуючи рукою на зрадянщене місто: чому у творі Ліни Костенко постає спалений Київ?
Бо Ліна Костенко пережила пожежі, в яких знищувались українські книжки. Першу – 1964 року, коли палили стародруки бібліотеки Академії наук. Тоді їй відомий музикознавець і фольклорист, дисидент Леопольд Ященко, який згодом організує легендарний хор «Гомін», виніс її обвуглені «Мандрівки серця» – збірку 1961 року.
«А потім, у грудні 1968-го, я, вагітна сином, блукала по коліна в попелі в Георгіївському соборі Видубицького монастиря серед спалених фресок ізпопелілої бібліотеки української старовини, – згадала Ліна Василівна до нинішньої прем'єри вистави «Маруся Чурай» в Івано-Франківську. – Врешті, ми з вами сьогодні, переживши облогу Києва в 2022 році, знаємо на власному досвіді, що руїни саме Києва – це мрія всіх його ворогів. Але цей Київ завжди воскресав! Бо він місто-воїн і місто-книга».
Маруся Чурай у відео вистави. Фото Богдана Савлюка надав Франківський драмтеатр
Поєднати у театральній постановці епоху бароко; часи створення роману Ліною Костенко, коли відбувся розквіт українського поетичного кіно; та сучасність допомагають відеоінсталяції кінорежисера Олеся Саніна, які він знімав з братом Дмитром Саніним та Денисом Захаровим. Спочатку був задум, що екранного доповнення буде небагато: пролог, фінальна поява Богдана Хмельницького (Олексій Гнатковський), історичні фактури і трохи ретрансляції сцен суду над Марусею у реальному часі, щоби підкреслити руйнівну силу медіа і соціальних мереж, які часто маніпулюють емоціями, безапеляційно обвинувачують і виправдовують крайню жорстокість.
Проте буквально за п’ять днів до прем’єри вистави вирішили суттєво, десь на ¾, наповнити її відео, яке буде резонувати з подіями на сцені, створювати ще один поетичний світ внутрішніх переживань героїв. Усвідомлено залишили паузи – «темний екран»: щоб глядачі могли сконцентруватися винятково на живій, імпровізаційній дії акторів і бачити другий план, відчути тишу всередині себе. Удосконалювали роботу буквально до прем’єрного дня.
Олесь Санін
«Я забирав між репетиціями і генеральними прогонами головну героїню Марію Стопник – і ми знімали відео про її внутрішній стан і біль. Прагнемо через великий екран угорі (третина сценічної площі) передати, що все ж перемагають честь, правда, поезія і пісня, а медіа є лише ретранслятором подій», – каже Олесь Санін.
Додає, що актори проживали свої маленькі історії на великому плані без монтажу. Лише фактури і справжнє переживання. «Це було принципове рішення. Створювали відеоінсталяції без використання комп'ютерної графіки і штучного інтелекту; інтелект в цій роботі людський, а краса справжня», –деталізує процес співрозмовник.
«Спеціально шукали фактуру відтінки і густину рідин, яка імітує кров та дьоготь. Працювали з гримом. Я отримав великий досвід в кіно по роботі з цими фактурами у сфоїх фільмах, а тепер і декоратори Франківського драмтеатру навчилися варити справжню кінокров, топити в підвалі провідних актрис, створювати дим пожарищ великої війни на квадратному метрі і змайструвати озеро любові за допомогою старої куліси та дірявого тазика у промені світла. Проста і вічна магія кіно», – розповів Укрінформу Олесь Санін.
ГАРМОНІЯ АКТОРСЬКОГО СКЛАДУ І ВИШУКАНІСТЬ ОДЯГУ
Мартин Пушкар – Роман Луцький
Вистава «Маруся Чурай» режисера Ростислава Держипільського в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка – це постановка про те, що в українській історії навіть у найтемніші часи є багато тих, хто залишаються світлими гідними людьми, які кохають, підтримують інших, вибираються з халеп, жертвують собою заради спільної справи і не зраджують своїм ідеалам. Хоча, зрозуміло, завжди десь поряд є й інші.
Поділ українського світу на чорне й біле підкреслюють сценографією, світловим дизайном і костюмами. Поза цими двома основними кольорами виразним третім, як акценти, є червоний: пристрасть і кривавий біль.
Маруся Чурай – Марія Стопник і Мати – Наталія Половинка
Костюми до вистави створила Олена Андрійчук. Художниця органічно поєднала в одному просторі сучасні стилі і вишукану стилізацію українського одягу часів Козаччини, експериментуючи з фактурами тканин.
Креативно попрацював литовський художник зі світла та світлорежисер Арвідас Буйнаускас, який створював, зокрема, концерти групи «Океан Ельзи» та є сценографом балету «Мавка» у Львівській національній опері. Над постановкою також працював головний хореограф Франківського драмтеатру Дмитро Лека. Тож невипадково глядачі «Марусі Чурай» головну героїню постановки бачать сучасною зіркою – виконавицею багатьох пісень, які крають серце: «Ой, чий то кінь стоїть», «Ой не ходи, Грицю», «В кінці греблі шумлять верби», які супроводжує гра оркестру.
Маруся Чурай
Такий ефект справляла юна Чураївна і в ХVII столітті – саме тому про неї на віки збереглася народна пам’ять. До речі, свого часу цікавився цією постаттю і зібрав про неї велику кількість матеріалів Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843). Проте вони були втрачені разом з архівом письменника, який у несприятливих умовах, після того, як Російська імперія заволоділа нашими територіями, закріплював у своїх творах українську історію і мову.
«Маруся Чурай – одна з ключових тем мого життя. Бо – український міф, бо з неї пролилося ціле море пісень, бо проявила віху в історії України. Та найголовніше: ʺЦя дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душаʺ», – розповідає співачка й актриса Наталія Половинка, завдяки якій у постановці по-сучасному зазвучали пісні її голосом та голосами інших виконавців.
«Саме пісні Марусі ʺзатяглиʺ мене в театр і визначили моє життя», – додає засновниця Центру «Слово і голос», яка грає в постановці Ростислава Держипільського роль матері Марусі Чурай.
Мати Гриця – Ольга Комановська
Весь акторський склад «Марусі Чурай» заслуговує на визнання. Виконавиця головної ролі – Марія Стопник, її батько – Владислав Демидюк, Гриць Бобренко – Олег Панас, його мати – Ольга Комановська, Іван Іскра – Іван Бліндар, Мартин Пушкар – Роман Луцький, Галя Вишняківна – Яна Івасюк.
Суддя – Надія Левченко
Серед довершених цілісних образів у виставі «Маруся Чурай», однак, вирізняється Суддя (Надія Левченко). Вона промовляє мудрість із твору Ліни Костенко, яка актуальна нині для всіх українців:
А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп’ятий?
Воно ж, як маєш серце не з льодини,
розп’яття – доля кожної людини.
Та є печальна втіха, далебі:
комусь на світі гірше, як тобі.
Кожне слово, кожна нота, кожен кадр і кожен подих вистави проникають в душу, щоби ще раз акцентувати, що українська ідентичність є самобутньою й унікальною: здавна і дотепер.
Фото Юрія Рильчука
Культура Театр Вистава