Як пектораль врятувала українського археолога і митця від ув’язнення Блоги
Михайло Сорока 04.02.2026 08:00 Укрінформ Дев’яносто літ тому, 4 лютого, на Миколаївщині з’явилася на світ особа, котра стала творцем відкриття всесвітнього масштабу
Ця знакова подія трапилася 55 років тому, у час, коли в Україні активно переслідували інакодумців та проводили над ними судові процеси. Борис Мозолевський також був у списку «неблагонадійних», підтримував зв’язки з Василем Стусом та іншими діячами шістдесятництва, складав патріотичні вірші, був під наглядом КДБ через «націоналістичні погляди». Після завершення історико-філософського факультету він не отримав призначення за археологічною спеціальністю, тому був змушений шукати способи заробітку, працюючи опалювачем.
Втім, до Бориса Мозолевського проявив прихильність керівник відділу Інституту археології АН УРСР Олексій Тереножкін, залучивши його до експедиції з вивчення скіфських могил. І коли, за словами Мозолевського, петля навколо нього вже майже затягнулася, він зрозумів, що його порятунком може стати важливе відкриття: «Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Моя відвага була винагороджена царською пектораллю. Замість Мордови я опинився в Інституті археології АН УРСР, куди мене швиденько оформили заднім числом».
Борис Мозолевський з пектораллю в Музеї історичних коштовностей України, 1973 рік
ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ЗБІГ ОБСТАВИН? НЕ ЛИШЕ
«Мозолевський був людиною з даром передбачення та інтуїції. Це стосується і Товстої Могили», – зазначає заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею Мирослав Жуковський, який добре знав Бориса Мозолевського та брав участь у його археологічних дослідженнях.
В інтерв’ю для Радіо Свобода М. Жуковський поділився, що ще за два роки до виявлення пекторалі Мозолевський привернув увагу директора Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Григорія Середи до потреби вивчення кургану Товста Могила, наголошуючи, що там знайдеться «щось надзвичайно цінне та блискуче».
Креслення плану та профілю, створене на основі археологічних досліджень кургану Товста Могила, представлене у книзі Б. Мозолевського «Товста Могила»
Це був його своєрідний археологічний жарт. Середа теж прагнув провести розкопки, проте не міг, оскільки це було б порушенням фінансової дисципліни – курган не належав до зони майбутніх кар’єрів, а знаходився поруч із залізницею. «Через багато років після смерті Мозолевського я зустрів людину, яка була в темі, – Гаврила Чаплигіна, – згадує Мирослав Жуковський. – Він повідомив, що тут спрацював Випадок – один із впливових чиновників Дніпропетровська потребував чорнозему для відновлення земель у своєму регіоні та отримав підтримку кількох впливових осіб, близьких до обласного керівництва.
Вигляд кургану Товста Могила до початку археологічних розкопок, 1971 рік. Фото з ресурсу Національного музею історії України
Восьмиметровий курган оглянули, розрахували об’єм чорноземного шару та звернулися до Мозолевського в Києві. Таким чином, співпали інтереси впливових осіб, досвід, майстерність та знання Бориса Мозолевського. Ось така історія Товстої Могили».
Відкриття пекторалі стало сенсацією. Під охороною правоохоронців автор унікальної знахідки Борис Мозолевський доставив її поїздом до Києва.
Працівники міліції фіксують знайдену золоту скіфську пектораль, 22 червня 1971 року.
Вченого прийняв Петро Шелест. На зустрічі в кабінеті першого секретаря ЦК КПУ також були присутні голова Академії наук УРСР Борис Патон та директор Інституту археології АН Федір Шевченко. Вони усвідомлювали надзвичайну цінність знахідки, і Мозолевський, замість ув’язнення в Мордовії, отримав ордер на трикімнатну квартиру в Києві, посаду молодшого наукового співробітника археологічного інституту, зарплату двісті карбованців і премію.
Пектораль вдалося залишити в Україні, захистити від претензій Москви, яка прагнула забрати її, стверджуючи, що в Києві відсутні умови для зберігання такого цінного артефакту. (Хочу зазначити, що нам, тогочасним студентам факультету журналістики Київського університету, членам літературно-мистецького гуртка професора Олега Бабишкіна, пощастило одними з перших не лише побачити пектораль в Інституті археології, а й потримати її в руках – завдяки дружбі Олега Кіндратовича з Федором Павловичем Шевченком).
Елемент пекторалі. Золото, емаль, IV ст. до н.е. Фото з ресурсу Національного музею історії України
Про виняткову художню та історичну значущість пекторалі написано сотні статей, монографій, книг, відзнято чимало документальних фільмів і телевізійних сюжетів. Вона стала найвідомішим скарбом Скіфської епохи нашої історії та одним із символів України. Якщо коротко, то це прикраса скіфського вельможі, похована разом з ним у IV столітті до нашої ери. Її виготовили грецькі майстри на замовлення знатних скіфів. Золота пектораль дивує своєю вагою (1140 грамів) і розмірами (30 сантиметрів у діаметрі). Але найбільшу цінність становить її мистецька вартість. Ювеліри відтворили на прикрасі сцени з життя скіфів. Вони розмістили їх на трьох рівнях, застосувавши найвитонченіші для того часу технічні та технологічні методи відтворення. Це, безсумнівно, підтверджує високий рівень майстерності творців цього шедевра та свідчить про великі вимоги до пекторалі її замовників зі Скіфського царства.
СКІФІЯ В ЙОГО ЖИТТІ
Борис Мозолевський роками досліджував та глибоко розумів історію Скіфії та скіфських курганів українських степів Причорномор’я. Він з’явився на світ і виріс у тих місцях, де задовго до того відбувалися їхні історичні події. За словами дослідника, степ починався одразу за порогом його дому в селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині, де він народився і провів дитинство та шкільні роки. Саме тоді, у школі, допитливий хлопець почав знайомитися зі скіфською історією.
Борис Мозолевський із мамою
Рідна оселя
Скіфи належали до групи народів індоєвропейської сім’ї. Професор кафедри Близького Сходу Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтин Тищенко проаналізував використання слів зі скіфської мови в сучасності та дійшов висновку, що до них належать давні запозичення, такі як «дбати», «кат», «обачний», «почвара», «тривати», «жвавий», тобто слова, які ми часто використовуємо сьогодні, не підозрюючи, що вони походять з давніх часів, зі Скіфії або, як називав її давньогрецький історик Геродот, з «Великої Скіфії» – держави, яка володіла територією від Дунаю до Дону.
Плакат до 50-річчя виявлення золотої пекторалі в кургані Товста Могила. Світлина з вебсайту Інституту археології НАН України
Геродот залишив нам чимало письмових свідчень про скіфів і їхню державу. Щоправда, значну частину з них становлять міфи, легенди та різні перекази. Існує припущення, що він описав їх не з чужих уст, а на основі особистого відвідування Скіфії. Цілком можливо, що таким місцем перебування Геродота була Ольвія – грецьке поселення поблизу сучасного Очакова.
Скіфи дійсно створили велику державу, очолювану династією деспотичних царів, які, за словами українського історика Івана Крип’якевича, мали потужні та організовані військові сили і контролювали інші племена. Їхню силу в 513 році до нашої ери вирішив випробувати перський цар Дарій. Розпочавши свій похід від Дунаю, він не зміг підкорити широкі степові простори. У цій війні вирішальною стала тактика випаленої землі, яку майстерно застосували скіфи. Вони не вступали у відкритий бій з армією Дарія, яка мала значну перевагу, а відступали вглиб степу, знищуючи все на своєму шляху. У результаті війська персів не витримали виснажливого переслідування і змушені були відступити.
Елемент діорами «Поховання скіфського царя». Світлина з вебсайту Інституту археології НАН України
Зі свого боку, скіфи також не раз здійснювали військові походи, досягаючи навіть Єгипту. Вони часто нападали на сусідів, у тому числі на племена, що жили на північ від чорноморських степів. До наших днів дійшли розповіді про те, як скіфи підтримували бойовий дух свого війська. Історик Орест Субтельний пише, що скіфські воїни мали звичай пити кров першого вбитого ними ворога, робити з ворожих черепів оздоблені золотом і сріблом чаші та знімати скальпи. Водночас він додає: «Безжальні до ворогів, ці кочівники були вірні у дружбі, яку ставили понад усе. Скіфське суспільство було продуктом своєї епохи. Родовід передавався по батьківській лінії, майно ділилося між синами, а полігамія була звичайним явищем. Разом із померлим чоловіком часто вбивали та ховали його молодих дружин».
Основною господарською діяльністю скіфів було скотарство. На безмежних степових просторах вони випасали коней, овець і, в меншій мірі, велику рогату худобу. Скіфи-скотарі пересувалися зі стадами в пошуках нових пасовищ по всій території, яку займали.
Елемент пекторалі. Золото, емаль, IV ст. до н.е. Фото з ресурсу Національного музею історії України
Вони активно торгували з сусідніми племенами та народами, обмінюючи продукти тваринництва на зерно. Частина скіфів займалася також землеробством, вирощуючи просо, ячмінь, овес і пшеницю. Важливим фактором, що стимулював скіфську економіку, була причорноморська ділянка Великого Шовкового Шляху, який з’єднував Індію та Китай з Грецією і Персією. Завдяки цьому шляху (та для забезпечення його функціонування) в Скіфії виникли укріплені поселення, такі як Трахтемирівське, Мотронинське, Пастирське, Немирівське, Більське, Кам’янське. Останнє було засноване та розбудоване на Запоріжжі, ставши політичним та економічним центром, а фактично столицею, резиденцією скіфських царів, за словами Геродота, своєрідним центром.
Від скіфських часів до нас дійшли не лише писемні твори та історичні документи, а й численні кургани, в яких скіфи ховали своїх царів і знатних воєначальників. Розкопки цих величних поховань подарували археологам, суспільству та світовій науці безцінні скарби, серед яких найвідомішою є пектораль, знайдена українськими дослідниками під керівництвом Бориса Мозолевського в кургані Товста Могила.
АРХЕОЛОГ З ПОЕТИЧНОЮ НАТУРОЮ
Окрім таланту прискіпливого археолога з розвиненою інтуїцією, Борис Мозолевський мав неабиякі поетичні здібності. У цьому переконуєшся, коли читаєш його вірші (знову ж таки, вперше з творчістю Бориса Мозолевського мені вдалося ознайомитися в ті ж сімдесяті роки, особливо на хвилі уваги до його історичного відкриття).
Не буду детально розповідати про враження від його творів, лише зазначу їхню щирість, теплоту та правдивість, які викликають повагу та прихильність до автора. Його поезія не містить декларативності чи надуманості, а написана від душі, про те, що він пережив і зрозумів.
Борис Мозолевський
У контексті нашої розповіді про багаторічні пошуки та унікальні знахідки Бориса Мозолевського під час розкопок скіфських курганів, варто згадати про вплив цих розкопок на його поетичну творчість. «Археологічна тема» в ній помітна, перш за все, через відданість степу, любов і тяжіння до нього:
Люблю тебе, гіркий мій степе,
Солончаки та полини!
Як раптом зможу жить без тебе,
Мене навіки проклени.
Понад громами і органами
Новий заходить буревій.
А ти зориш мені курганами,
Як тиха ласка із-під вій.
А ось інший уривок, який Борис Мозолевський назвав «Ліричним відступом перед світанком»:
Світає, і небо поволі згаса.
Круг місяця тоншає срібний серпанок.
Не знаю, в степу спалахнула роса
Чи синьо засяяли очі скіф’янок…
Що ти для мене готуєш, мій дню?
Чим розплачуся за зустріч з тобою?
Золотом скіфським? Двигтінням вогню?
Чи долею, може? Чи, може, – собою?
Виставка «Пектораль. Знахідка століття», 2021 рік. Серед експонатів – книги Б. Мозолевського. Світлина з вебсайту Інституту археології НАН України
Ці рядки взяті з поетичного циклу «Ірій», до якого Борис Мозолевський написав передмову, де наукові роздуми переплітаються з людськими почуттями, враженнями та поетичним баченням скіфського минулого: «Могили, могили, могили – глибокий світ далекої Скіфії… В місячну ніч і погожий день, під час злив і хуртовин, вони стоять гордими пам’ятниками тим, хто їх створив, а потім і сам спочив під ними. За результатами вивчення скіфських пам’яток вчені реконструювали соціально-економічні відносини, ідеологічні уявлення та політичну історію Скіфії. Але ж усі ті, кого ми розкопуємо, були не лише частиною суспільства, а й живими людьми, які обробляли землю, випасали худобу, воювали, любили та ненавиділи. Про що вони мріяли? Що вело їх крізь століття? І якщо вони зникли в землі, залишивши після себе лише мовчазні могили, в чому тоді сенс людського існування?».
Елемент пекторалі. Золото, емаль, IV ст. до н.е. Фото з ресурсу Національного музею історії України
У цьому циклі звучить, зокрема, звернення з глибини віків «Голос із Товстої Могили»:
Дивні зубри залізні могилу беруть
на таран.
Ніжні руки мене піднімають із глини
і тліну.
При мені тільки меч мій
та іще золота пектораль, –
Що розкажуть вони цим прийдешнім
новим поколінням?
Я не стану пояснювать – склад за складом
нехай прочитають самі,
Як ішли ми крізь ніч
до своєї найвищої істини –
По нарузі, по злиднях, по війні, по чумі, –
Але душі нетлінні над світом проносили
чистими.
Змієнога богине, дочка Бористену,
володарко скіфів;
Батьку скіфів Папаю і ти,
царю царів Колаксаю!
Воскресайте зі мною із наших прабатьківських
міфів,
Воскресайте для світла, як я із пітьми
воскресаю.
Не лякайтесь цих сірих, цих задумливих
юних очей.
Чую, степ наш під зорями половіє і дихає.
Дай припасти до тебе, дай тобі поклонитись
чолом і плечем,
Земле рідна, оплачена потом і кровію, –
Скіфіє!
Застібка пекторалі. Золото, емаль, IV ст. до н.е. Фото з ресурсу Національного музею історії України
* * *
У дитинстві Борис Мозолевський хотів стати пілотом. Після закінчення семирічної школи в рідній Миколаївці він вступив до Одеської спецшколи Військово-повітряних сил. Після розформування школи Борис наполегливо прагнув потрапити в авіацію. Він домігся зарахування до авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами Георгієм Шоніним і Георгієм Добровольським. Однак у 1956 році в армії почалися чергові реформи, і Мозолевський був звільнений у запас. Він приїхав до Києва, влаштувався на роботу кочегаром і заочно закінчив історико-філософський факультет Київського державного університету. Там він познайомився з Василем Стусом, став учасником руху шістдесятників і потрапив під пильний нагляд КДБ. Він не став пілотом чи космонавтом, проте захопився вивченням земних глибин, і це захоплення принесло йому пектораль, яка прославила його ім’я і стала однією з найвідоміших знахідок ХХ століття. Борис Мозолевський присвятив її вивченню, а також іншим археологічним відкриттям, десятки наукових праць, публікацій у періодичних виданнях і докторську дисертацію, яку, на жаль, не встиг захистити. Нещадна хвороба обірвала його життя у віці 57 років. Цей блог, присвячений 90-річчю від дня народження Бориса Миколайовича Мозолевського, завершую його поетичними рядками:
Пройшли шляхами ураганними,
Звели із попелу життя.
А степ все світиться курганами
Й не дозволяє забуття.
І в незатишному сім світі
Тим на землі щасливий я,
Що в золотому верховітті
Зоря лишилася й моя.
Михайло Сорока, заслужений журналіст України
* Позиція автора може відрізнятися від редакційної Археологія Історія Книги Миколаївська область Скіфське золото КДБ Поезія