Автор публікації
Олексій Мірошниченко
Історія має властивість повторюватись. У найближчі роки ми долатимемо виклики, з якими наша країна зіштовхнулась 90 років тому, – брак кадрів. Однак вирішують це питання зараз інакше. Які будуть наслідки – відкрите питання. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
90 років тому і сьогодні
Відбудова України після Другої світової потребувала величезної кількості кваліфікованих працівників, і людський фактор мав вирішальне значення.
За роки тієї війни Україна втратила 83% робітників: частину було мобілізовано до армії, частину відправили на примусові роботи до Німеччини, частина загинула в окупації. Під час наступу німецьких військ в тил евакуювали 3,5 мільйона робітників і спеціалістів, з них повернулись лише 15% – півмільйона. 2,2 мільйона радянських громадян у Німеччині (60% з них – з України), які дожили до капітуляції нацистського режиму, додому повернулись лише через 2 роки в межах примусової репатріації.
Бронь від призову до армії отримували лише працівники підприємств ВПК, підприємства інших галузей були майже паралізовані. Наприклад, машинобудівне підприємство у Бердянську (тут і далі використовуватиму нинішні назви міст та регіонів) за час війни втратило 87% робітників. Залишилось всього 229 працівників, з яких після деокупації у 1944 році до армії було мобілізовано третину.
Щоб компенсувати дефіцит робочої сили, поряд з кампаніями із залучення до праці ветеранів проводилась мобілізація жінок – на шахті “Краснодонвугілля” щоденно 600 працювали в забої, ще 600 – на відвантаженні вугілля. 1944 року влада почала відкликати з фронту інженерно-технічні кадри, які працювали на шахтах, металургійних та енергетичних підприємствах.
Можна знайти багато паралелей між подіями 90-річної давності і сьогоденням. Понад 5 мільйонів українців опинились в окупації з 2014 року. Майже 5 мільйонів людей переїхали до інших регіонів України (в статусі ВПО), майже стільки ж виїхали до Європи. Чим довше триває війна, тим менше українців будуть готові повернутись назад до країни.
Ринок праці відчуває дефіцит кадрів, в першу чергу, фахівців робітничих професій:
- у будівництві не вистачає 20 – 50% робітників,
- в металургії – 50 – 80%,
- в машинобудуванні – 40 – 50%.
Через нестачу кадрів металургійні підприємства працюють на 20%. Уряд для відновлення роботи розглядає можливість розширення переліку професій, які підлягають бронюванню. Будівництво чи відновлення великих підприємств рівня Каховської ГЕС в найближчий рік – два видається малоймовірним, якщо не неможливим через дефіцит фахівців кількох професій. Все більше жінок працюють на “чоловічих” спеціальностях не тільки в прифронтових регіонах, а й у Центральній Україні.
Держплан і мобілізація
Після Другої світової наявність планування дозволяла більш-менш чітко окреслити потребу в кадрах як цілої галузі, так і окремих підприємств. Нестачу людей і їх підготовку вирішували через добровільну мобілізацію, яка фактично була примусовою.
Урядові плани спричиняли масштабні міграційні процеси: так мешканці Київської та Черкаської областей опинялись на підприємствах і шахтах у Луганській чи Донецькій областях. Масштаби таких рознарядок можна зрозуміти по одній з багатьох мобілізаційних кампаній: у вересні – листопаді 1947 року на вугільні підприємства Луганської області потрібно було мобілізувати 88 960 людей. Для підлітків та дорослих з сіл можливість навчатись і працювати у місті була єдиною можливість втекти з колгоспів, адже вільно пересуватись країною селяни отримали можливість лише з 1974 року, коли їм дозволили отримувати паспорти.
ПТУ не змогли подолати дефіцит кадрів
Підготовка фахівців велась в 495 закладах фабрично-заводського навчання (ФЗН), ремісничих та залізничних училищах. Можливість отримати професію і працювати на заводі активно популяризувалась.
- Один з найпопулярніших у 1950-ті фільм – “Весна на Зарічній вулиці” – розповідав про навчання у вечірній школі для дорослих і велике післявоєнне будівництво.
- Прототипом головного героя знятої у Запоріжжі стрічки був працівник “Запоріжсталі”, за рік фільм подивились понад 30 мільйонів глядачів.
- Ще більш успішною була “Королева бензоколонки” – комедія, знята у Полтавській області у 1963 році, активно пропагувала професію водія.
На початку 1960-х на базі закладів ФЗН створювали технікуми і професійно-технічні училища. Із завершенням активного періоду індустріалізації кількість студентів продовжувала залишатись великою. Але система профтехосвіти все одно не могла задовольнити попит на спеціальності, що мали попит. У 1988 році, за два місяці до поїздки в СРСР, президент США Рональд Рейган розповів відомий анекдот про машину і сантехніка (для тих, хто не знає, анекдот в кінці).
У 1995 році до 1179 закладів професійної освіти вступили понад 300 тисяч учнів. Через 20 років – у 2015 році – кількість вступників до закладів профтехосвіти скоротилась – до 798 закладів профтеху вступили 150 тисяч, а у 2023 році учнями закладів професійної освіти стали всього 103,3 тисячі підлітків.Уряд досі не знає, які спеціалісти потрібні післявоєнній Україні
В основі мобілізаційного плану і системи ФЗН після Другої світової – розрахунки Держплану і плани “п’ятирічок”. Вони чітко визначали, яких ресурсів і скільки потрібно.
Але якщо сьогодні відповідальних представників уряду запитати про те, яких фахівців, скільки й коли економіка потребуватиме, то відповіді не буде. Держава, планування і навчальні заклади живуть у паралельних світах.
Наприклад, щорічно Мінекономіки публікує прогноз потреб ринку праці на наступні 4 роки, і на підставі цього документу Міносвіти коригує показники державного замовлення на підготовку фахівців та робітничих кадрів. В черговому проєкті прогнозу на 2024 – 2027 роки Мінекономіки очікує, що лавиноподібно зросте попит за категоріями “Керівники підприємств, установ та організацій”, “Керівники малих підприємств без апарату управління” та “Менеджери (управителі) підприємств, установ, організацій та їх підрозділів” – потреба в таких кадрах складає понад 10% від загальної прогнозованої потреби у фахівцях та робітничих кадрах. При цьому частка кваліфікованих сільськогосподарських робітників коливається у межах статистичної похибки – не більше ніж 0,27%.
Одна з причин такого прогнозу – застаріла методика, яку ухвалили у 2013 році, до пандемії, війни і без врахування світових трендів. Наприклад, Мінекономіки у 2013 та кількох наступних роках не помічало зростальний попит на IT-фахівців.
Разом з тим, регіональна влада формує замовлення і фінансує підготовку фахівців у закладах професійно-технічної освіти, відштовхуючись від програм регіонального розвитку на 2021 – 2027 роки, які були ухвалені за півтора року до повномасштабного вторгнення. Заклади профтехосвіти готують фахівців за “бюджетом” і за “контрактом”, виходячи з ліцензійного обсягу (максимально дозволеної Міносвіти кількості учнів в закладі) – це ще один “орієнтир” для визначення кількості фахівців певної професії, яких готують у закладах профтеху.
Ще одна підказка для вступників та їх батьків – експерти, які вказують на тренди. В Україні створюють і активно розвивають підприємства оборонно-промислового комплексу, але які саме професії потрібні для їх роботи – незрозуміло.
“Смачно і красиво” – девіз вступних кампаній в Україні
На фоні інформаційного хаосу батьки й самі вступники до профтеху обирають, напевне, найбільш зрозумілі професії, які не завжди мають найбільший попит. Найпопулярнішою професією, яку цього року обрали вступники до закладів професійно-технічної освіти, стала професія кухаря – це ексклюзивні дані Інституту професійних кваліфікацій.
Найпопулярніші професії в Україні
Сумарно професії, пов’язані зі сферами харчування, ресторанного бізнесу та індустрії краси, здобувають майже вдвічі більше учнів, ніж освоюють будівельні професії. “Смачно і красиво” – девіз вступних кампаній щонайменше останніх 4 років.
Рейтинг сфер діяльності в Україні
За кожним з напрямків навчання триває 2 – 3 роки: оскільки до закладів профтехосвіти вступають підлітки після 9-го класу, то для випуску після еквівалента 11-го класу учням потрібно провчитись 2 роки.
ЄС створює умови для українських працівників
До великої війни випускники, користуючись безвізом, знаходили роботу в ЄС. Цьогоріч в Польщі кожен 10 новий бізнес започатковують українці, і найбільш популярні сфери – індустрія краси та громадське харчування. Як і в багатьох інших сегментах, українська освіта працює на експорт.
Водночас ЄС планує запустити сервіс з пошуку кваліфікованих працівників за межами ЄС, щоб майбутні мігранти вже мали визначене місце роботи. Це дозволить задовольнити дефіцит на локальних ринках праці і звести до мінімуму соціальні виплати на період пошуку роботи. У Німеччині, яка кілька місяців тому стала найпопулярнішою країною серед українських біженців, запускають програми з підвищення кваліфікації.
Для українців планують послабити вимоги щодо рівня володіння німецькою мовою – це другий “мовний” прецедент, перший був на початку цього року, коли Німеччина заявила про наміри створити умови для залучення на ринок праці фахівців, які володіють англійською.
А поки в Україні певною мірою актуальний анекдот 40-річної давнини про сантехніка, який розповів Рональд Рейган.
“У СРСР, щоб купити автомобіль, – говорить Рейган, – потрібно 10 років простояти в черзі після сплати авансу. І ось один покупець приходить, приніс аванс, і службовець йому каже:
– Все, приходьте рівно через десять років”.
– Вранці чи ввечері?
– Це ж 10 років, яка різниця?
– Просто вранці в цей день до мене прийде сантехнік”.
До речі, у 2023 році професію сантехніка почали освоювати 960 учнів, але лише у 8 областях: Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Одеській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій та Черкаській.
Источник: www.24tv.ua
