Чарівність Першого вересня – не в урочистих зборах чи квітах, вона – у відчутті нового старту. Батьки, педагоги, фахівці обговорюють виклики, які війна створила для освіти в Україні
1 вересня 2025 року в Україні давно вже не нагадує колишнє «свято першого дзвоника», яке існувало у школах десятиліттями. Урочисті збори, квіти для педагогів, промови чиновників перед першокласниками – ці ритуали, що несли відтінок радянської спадщини, зникли. Сподіваємося – назавжди.
Однак війна не лише позбавила урочистих дат зовнішнього блиску. Вона корінним чином змінила сутність навчального процесу. Сьогодні освіта – не лише передача знань, а й створення безпечного середовища, де діти, педагоги та батьки вчаться по-новому взаємодіяти: підтримувати, піклуватися, адаптуватися до небезпек та існувати в умовах постійної загрози повітряних тривог.
Українська школа – одна з найконсервативніших державних структур, яка завжди опиралася змінам. Але війна порушила звичний уклад і змусила переосмислити головне: що значить бути учнем чи вчителем у країні, яка бореться? З якими емоціями починають навчальний рік батьки, педагоги та діти? Чи здатна освітня система ефективно відповідати на виклики воєнного часу – не на папері, а на практиці?
ШКОЛА В УМОВАХ ВІЙНИ: ПОГЛЯДИ БАТЬКІВ ТА ПЕДАГОГІВ
Щоб зрозуміти, як українська школа входить у черговий навчальний рік під час війни, Укрінформ провів опитування серед батьків, учителів та експертів. Їхні відгуки, хоч і фрагментарні, вказують: проблеми давно вийшли за межі відсутності урочистостей. Мова йде про перевантаження дітей, психологічний клімат, безпеку та підтримку в умовах стресу.
ТРИВОГИ БАТЬКІВ
Найчастіше батьки згадують про навантаження навчальною програмою та брак уваги до психічного стану дітей після нічних обстрілів. Інна Г. надіслала щоденник своєї дитини: «Як можна після семи уроків виконувати стільки ж завдань вдома? Де місце для роздумів? У восьмому класі це – параграфи, письмові роботи, читання… Коли відпочивати? Діти просто закидають предмети, втрачають мотивацію. Моя дитина фізично не витримує. Я з жахом думаю про новий навчальний рік».
Олеся Т. додає: «Індивідуальність дитини пригнічується. Молодших школярів рідко виводять на прогулянки, замість цього нав’язують додаткові заняття. Прогулянка – інколи лише о 16:00».
Надія З., мама учнів 4-го та 7-го класів, звертає увагу: «На уроках основ безпеки викладають застарілий матеріал. Замість правил поведінки під час обстрілів чи кібербезпеки – як увімкнути плиту. Діти самі пояснюють дорослим сучасні реалії».
ПОГЛЯД ПЕДАГОГІВ
Вчителі підкреслюють: вони працюють на межі можливостей. Постійні наради, нові вимоги, звітність та поєднання онлайн- та офлайн-форматів залишають мало часу для творчості.
Світлана С.: «Щодня – нові виклики. На нарадах постійно оновлюють інструкції. Один урок онлайн, наступний – в класі. Треба вигадувати, як провести заняття якісно. А тривоги, коли годинами сидиш в укритті, – це важко для всіх».
Наталя Ж.: «Зарплата мінімальна, вимоги – максимальні. Усі виснажені. Початок року дається з великими труднощами».
ЦИФРИ ОСВІТИ: ВІЙНА У СТАТИСТИЦІ
Незважаючи на складні умови, система освіти України продовжує функціонувати. Станом на 2024/25 навчальний рік діяло 12 248 закладів: 7,8 тис. – офлайн, 2 тис. – дистанційно, 2,4 тис. – у змішаному форматі. 90% шкіл мають укриття (11 029 споруд). Згідно з даними МОН, 1705 шкіл пошкоджено, 217 – зруйновано. Найменше постраждали професійно-технічні заклади.
Кількість учнів у 2024/25 навчальному році – 3 743 887, що на 4,3% менше, ніж минулого року. Це найнижчий показник за 30 років. Експерти прогнозують подальше зменшення кількості школярів.
За кордоном перебуває близько 2,2–2,3 млн українських дітей. Половина з них не відвідують місцеві школи. 392 776 дітей навчаються дистанційно в українських школах, лише 62% з них активні.
На тимчасово окупованих територіях проживає близько 600 тис. школярів. Лише 7-8% (40-44 тис.) мають доступ до української дистанційної освіти. Точні дані відсутні через обмежений доступ до інформації.
ІВАННА КОБЕРНИК ПРО ВИКЛИКИ ОСВІТИ У ВІЙНУ
Громадська діячка та співзасновниця «Смартосвіти» Іванна Коберник зазначає: стан шкіл залежить від місцевої влади та директорів. «Міжнародні партнери дивуються, що через чотири роки війни система освіти досі функціонує. Це результат неймовірних зусиль».
Війна впливає на якість навчання: «Хронічний стрес через тривоги знижує когнітивні здібності. Гарний результат – якщо освітні втрати не зростатимуть».
Програми не адаптовані до воєнних реалій: «Вимоги розраховані на мир. Деякі батьки зосереджуються на головному – зберегти мотивацію дітей. Але системного рішення немає».
НА ПРИФРОНТІ: БЕЗПЕКА ТА ПІДЗЕМНІ КЛАСИ
На прифронтових територіях навчання відбувається лише в укриттях. «Четвертий рік дистанційки – катастрофа. Лише 5% дітей ефективно навчаються онлайн», – каже Коберник.
Держава виділила 22 млрд грн на укриття з 2022 року. Але цих коштів недостатньо: «До кінця року планують 200 підземних шкіл. Але в Україні 12 тисяч навчальних закладів – це непропорційно мало».
Ситуація різна навіть в межах однієї області: «Деякі школи знаходять можливості для змішаного навчання, інші – ні. Потрібен диференційований підхід залежно від рівня небезпеки».
ДІТИ ЗА КОРДОНОМ: ЗВ’ЯЗОК З БАТЬКІВЩИНОЮ
Для дітей-біженців важливо зберегти доступ до української освіти. «Старшокласники потребують цього для вступу до українських університетів. Але лише 5% дітей здатні поєднувати дві школи», – зазначає Коберник.
МОН створило платформу для дистанційного навчання, але системної підтримки немає: «У Берліні пропонували приміщення для освітнього хабу, але потрібні гарантії фінансування. Україна не змогла їх надати».
ДІТИ НА ТОТ: НЕБЕЗПЕКА ТА ГЕРОЇЗМ
Близько 40 тис. дітей з окупованих територій зареєстровані в українських школах. «Навчання для них – ризик життям. Все тримається на особистих зв’язках з педагогами. Такі школи – героїчні».
Позитивна тенденція: кількість вступників з ТОТ до українських університетів зросла з 4 до 12 тисяч за рік. «Молодь розуміє: на окупованих територіях немає майбутнього».
ГОЛОВНІ ВИКЛИКИ
Іванна Коберник виділяє три пріоритети: 1. Фізична безпека 2. Адаптація навчальних програм 3. Психологічна підтримка дітей та вчителів
Оксана Макаренко з «Смартосвіти» додає: «Вчителі хочуть впроваджувати інновації, але вичерпані стресом. Без підтримки педагогів система розіллється».
Перше вересня перетворилося на буденну, але тривожну подію. Як зазначила Коберник, сам факт функціонування освіти – «непомітний подвиг». Подвиг учителів, які працюють без відпочинку. Подвиг дітей, які намагаються вчитися після безсонних ночей. Подвиг батьків, які балансують між безпекою та навчанням.
Цей подвиг потребує підтримки: технічних рішень, адаптації програм, повернення дітей та усвідомлення глибинних змін, які війна внесла в освіту. Але навіть у найважчих умовах є надія: діти, особливо молодші, вчаться адаптуватися, радіти життю там, де дорослі бачать лише труднощі.
Чарівність першого вересня – не в квітах чи промовах. Вона – у спільних зусиллях і вірі, що кожен новий навчальний рік – крок до миру. І цю надію ніхто не зможе відняти.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото і фото в публікації: Укрінформу.
