Ви знайомі зі статистикою з хоспісів? На запитання «Про що ви шкодуєте найбільше?» вмираючі не відповідають: шкодую, що недостатньо працював. Вони кажуть: шкодую, що мало спілкувався із близькими. Що приділив їм недостатньо уваги, що не встиг дати їм стільки кохання, скільки міг.
Робота та будинок – це як північ та південь. Можна йти туди – і прийдеш, можна йти сюди – і прийдеш. Але йти і туди, і сюди одночасно неможливо.
Яка мета перед тобою стоїть – ту ти досягнеш. Але завжди це лише одна мета. Двох зайців упіймати не вдалося навіть Мюнхгаузену.
У жінки на добу рівно 24 години. І ті, які забрала робота, не можуть дістатись сім'ї. Вважати, що можна встигнути все – це ілюзія, це джерело депресій.
Коли жінка залишатиме цей світ, чи сумуватиме вона про те, що не змінила «Сузукі» на «БМВ»? Що стала лише начальником відділу, а могла ж стати керівником департаменту? Чи пошкодує про те, що пропустила випускний вечір у садочку у доньки? І не встигла розповісти синові про те, куди віднесе струмок його кораблики…
Досягнення – це чоловіча дорога у житті. Життя жінки – це стосунки. Я скажу вам страшну річ: ми є різні! Чоловіки та жінки – різні! І у досягненнях для жінки щастя немає, якщо втрачено стосунки.
Я знаю, про що говорю. Лише кілька років тому я була головним редактором медіахолдингу, віце-президентом величезної корпорації, членом президії міської Думи, головою Громадської палати міста. Але коли я зрозуміла, що на внуччин випускний у садочку я не потрапляю через засідання, до мене раптом дійшло: це знову відбувається! Моя донька вчилася, закохувалась, раділа та сумувала – а я була на роботі. І це відбувається зі мною знову?
Мені пощастило – я встигла вискочити з білиного колеса, перш ніж воно мене зруйнувало. На своєму 50-річному ювілеї я оголосила: йду з бізнесу та політики. Повертаюся до родини.
Сім'я маю. Чоловік, який працює і згоден поодинці утримувати сім'ю. І я чудово знаю, що такий чоловік є далеко не у кожної жінки. Я втретє одружена. І два перші шлюби у мене розпалися саме тому, що я не вміла бути жінкою, а була командиром та ватажком зграї. Тільки після другого розлучення я задумалася: якщо два чоловіки – козли, то, можливо, і я – не білий лебідь?
І почала вивчати закони сімейного життя з тією самою завзятістю, з якою до цього вивчала закони бізнесу. І міняти себе, свій характер – щоб стати справжньою Жінкою. Змінитись так – непросто. Але це можливо.
Чи потрібно жінці працювати? А чому б і ні – якщо ця робота займає години по 4 рази на тиждень. І то – не на конвеєрі, а десь у жіночій сфері: малювання, музика, інша творчість, турбота про когось… Щоб було куди нафарбуватись і де з дівчатами чаю попити.
А витратити своє життя на кар'єру – віддати кар'єрі час та енергію, що належать родині, – чи можна сподіватися, що це правильне рішення?
Я вибрала сім'ю. І я щаслива у своєму виборі. А годину-дві на день, які витрачаю на написання статей, більше не руйнують моє життя.