Домой Користні поради Юрій Андрухович: «У школі поставив би все на виховання любові до книжок»

Юрій Андрухович: «У школі поставив би все на виховання любові до книжок»

14
0

Юрій Андрухович читає уривки нового роману «Радіо Ніч» на фестивалі Meridian Czernowitz. Після виступу «Освіторія» розпитала сучасного класика, як зацікавити дітей читанням. Автор фото: Наталя Каташинська

Як зацікавити дітей книжками? Що варто змінити у шкільній програмі, щоб українською літературою захоплювалися? Як розповідати на уроках про письменників, щоб читали всі? Про це розповідають улюблені українські автори, учасники Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Chernowitz — щорічного свята доброї літератури, фестивалю, що традиційно відкриває новий книжковий сезон.

Софія Андрухович, письменниця

Цієї весни всі читали її нову книжку — роман «Амадока», що має понад 800 сторінок. Коханий чоловік головної героїні повернувся з війни з утраченою пам’яттю, і вона наповнює цю tabula rasa спогадами. У роман вплетені родинні історії, що розгортаються на тлі драматичних подій історії України. Також там фігурують видатні постаті української культури, як-от Григорій Сковорода та Віктор Петров-Домонтович. Роман особливо корисно буде прочитати вчителям історії та літератури.

Ваш рецепт на персональному досвіді: Як зацікавити дітей книжками?

Ця тема актуальна, болюча і складна. Ці всі сучасні технології страшенно поза конкуренцією. Порівняно з книжками вони вимагають менше зусиль, щоб у них поринати. Це стосується й нас, людей, які мають звичку і практику читати і знають, що таке насолода від читання. Ми поступово втрачаємо цю навичку. І тому до дітей, які вже виростають разом із гаджетами, набагато складніше донести, наскільки всеохопним може бути читання.

Насправді в моєї доньки не все так легко і просто з книжками. Вона не читає так багато, як, можливо, мені хотілось би. При тому, усе раннє дитинство я завжди читала їй вголос. У нас є така практика, цей ритуал.

Найважливіший вхід для читання — це коли хтось з батьків чи обоє читають дитині вголос — наприклад, перед сном. Це і спільний час, і спільне улюблене заняття, і розмови про книжки та про життя. Тепер вона вже підліток, я рідко читаю їй уголос, хоча мені дуже часто хочеться. Але помічаю, щоб самій взяти книжку, вона мусить зробити зусилля. Тож мушу її заохочувати. Просто з нею розмовляти, пропонувати різні книжки. Коли це вдається, бачу, що вона отримує цю насолоду.

Бо так із читанням — ти спершу робиш зусилля, що може бути досить неприємним, бо все-таки це активна робота твого мозку. Але потім отримуєш багатовимірну сатисфакцію. Те, що приходить натомість — набагато цінніше.

Автор фото тут і далі: Василь Салига

Є така омана — зацікавлювати дітей книжками нашого дитинства. Але я бачу, що набагато легше і цікавіше дочці читати сучасні книжки, про її ровесників. У дитинстві абсолютним хітом були «Кроти» Прохаськів. Зараз вона із задоволенням читає західну підліткову літературу — про дітей приблизно її віку чи трошки старших. Дуже багато є сучасних авторів у шведській дитячій літературі — там це розвинена велика традиція.

Коли йдеться про взаємодію між батьками і дітьми, тут теж можна зробити ревізію власних смаків. Бо виявляється, що безсмертна класика типу «Пеппі Довгапанчоха» не завжди може привести до читання. Бо це вже інші діти. Може, до Пеппі дійде — і доходить. Але більше захоплення викликають книжки про сучасних дітей, теперішніх авторів.

Що робити зі шкільною програмою, яка не прищеплює любов до української літератури?

Думаю, її треба хоча б розбавити наполовину сучасними книжками. Але ясно, що не можна багато викидати — бо в цій програмі є багато хорошого і цікавого. Основна проблема в тому, як це подається. У цих біографіях авторів, трактуваннях текстів та в тому, як самі вчителі до цих творів ставляться. Іноді мені здається, що вчителі (не всі, звісно) настільки віддалилися від текстів, навіть суперцікавих, бачу певну формальність в обговоренні творів. Було б добре підходити до розмови про книжку з іншого боку, живого. Шкільну програму треба дуже сильно врівноважувати українською сучасною літературою. Бо вона хороша, цікава і її вже досить багато.

Юрій Андрухович, письменник

На Meridian Czernowitz цього тижня класик вперше представив уривки з рукопису свого найновішого роману «Радіо Ніч». Дія книжки відбувається в ніч на п’ятницю, 13 грудня, і саме цю дату й обрали для майбутньої презентації роману. Головний герой — радіоведучий. Кожен розділ роману супроводжуватимуть музичні композиції, які він ставить вночі на своєму радіо.

Що нам робити зі шкільною програмою з літератури, сформованою ще за радянськими принципами?

Для мене шкільна програма з літератури — це якийсь абсурд. Літературу треба викладати, безумовно, але я б це робив у радикально інший спосіб. Поставив би все на виховання любові до книжок. Якби я це вирішував, в мене б не було обов’язкової програми й переліку текстів, які треба прочитати і по яких потім написати реферати.

Я зробив би літературу найвільнішою з дисциплін, які тільки є. Це для математики, фізики, хімії треба знати обов’язкову програму, закони, формули. Можливо, варто взагалі відмовитися від оцінювання з двох дисциплін — фізична культура і література. Адже є люди, які люблять плавати, і їм це найбільше вдається. А їх змушують, наприклад, підтягуватися 20 разів на перекладині. І ставлять оцінку. Вони отримують комплекси, а насправді ж вони фізично нормальні, вони просто прекрасно плавають. Так само і з літературою — кожному слід обрати те, що йому подобається. Потім дискутувати про це, обмінюватися враженнями на уроках. Проводити уроки у формі вільного спілкування. А що робити з творами про кріпаків? Може, хтось їх так прочитає, що це буде найгеніальніший виклад. Просто програма, обов’язковість, іспит, залік, оцінка — це все, звичайно, знищує літературу.

Німецький досвід: як автор, якого там шанують, ви відчуваєте, що вони роблять такого особливого з популяризації літератури, що варто було б запозичити?

Чому німці багато читають, а українці — ні?

Є така відмінність, вони страшенно книжний соціум. У них це вважається ознакою культури, хорошою сімейною традицією — формувати домашні бібліотеки, наповнювати їх книжками. Причому, у них також є добрим тоном спрага знань, дізнаватися щось нове. І це нове можна взяти з книжок. Але це теж десь потрошку занепадає. Все одно технології, інтернет забирають частину того часу, який присвячувався книжкам. І не всі повертаються до читання. Не думаю, що і в німців це буде довго тривати. Книжковий бізнес там все ще прибутковий, все гаразд. Але воно йде на спад.

Коли трохи жив у Берліні, там часто виходить так, що заглядаєш мимоволі комусь у вікно і бачиш, як виглядає квартира всередині. Бо так прокладена міська залізниця S-Bahn, що проїжджаєш і дивишся у вікна. І я завжди захоплювався, які прекрасні домашні бібліотеки я бачив. На око, це сотні-сотні-сотні, а в когось — тисячі книжок. І вони передаються від діда-батька наступним поколінням, потім примножуються.

Книжка для дітей зараз іде проти гаджета — як із цим бути?

Найголовніше — сказати собі, що вже не буде, як було. Тому хай просто вже читають. Принаймні, щоб не пропадала думка, образи.

Олександр Бойченко,
літературний критик, есеїст, перекладач, редактор

Блискучий та дотепний колумніст, лауреат премії Шевельова за найкращу есеїстику, редактор книжок Юрія Андруховича і Сергія Жадана, викладав зарубіжну літературу в Чернівецькому університеті

Як розповідати учням про книжки, щоб вони хотіли читати?

Був дуже непростий час у моєму житті, коли при університеті відкрили коледж. Туди йшли діти після 9-го класу, які готувалися до вступу. Тепер уявіть собі, що це діти, яким взагалі не треба ніякої літератури, бо вони йдуть на фізику, математику чи комп’ютерні спеціальності. І їм треба за рік дати всю зарубіжну літературу, яку в школі два роки вивчають. Тобто, 19 і 20 століття я мусив їм вкласти в цей короткий період. Звичайно, перші заняття — це був кошмар якийсь.

Я намагаюся пояснити їм Пруста, Джойса, Кафку — не я ту програму складав. Я радий — бо я люблю Пруста, Кафку і Джойса. Але я розумію, що це навряд чи для дітей після 9-го класу, та ще й фізико-математичного спрямування. А вони — ну, хай поговорить цей викладач. Але дуже швидко я добився того, що вони це читали. Вчителька української прийшла: «Вони в мене нічого не читають, ні Стефаника, ні Васильченка. Але чула, що у вас — читають. Як вам це вдається?» Кажу, не знаю, поцікавлюся у них.

Якогось разу я їх запитую: «Чому ви, українці, читаєте Кафку й Джойса, а не хочете читати Стефаника й Васильченка, які насправді є дуже добрі письменники?» На що ці діти мені відповіли: «Ви розумієте, кожне заняття у нас починається з того, що нам кажуть «Сьогодні ми будемо вивчати великого українського письменника». А у вас ще не було ні одного великого англійського, німецького чи французького письменника». Бо прийти й казати: «Діти, сьогодні ми будемо вчити великого українського письменника» — це їх налякати. І вони вже не хочуть великого письменника. Я натомість завжди знаходив такий підхід, щоби недовго, але якісь п’ять хвилин на початку я давав якісь чудасії з життя автора. І вони читали.

Поет Юрій Іздрик читає свої вірші, презентуючи новий поетичний альбом Naked One у дворику телеканалу «Суспільне: Буковина»

Фестиваль Meridian Chernowitz цього року пройшов водинадцяте, і вперше — онлайн. Усі події вперше транслювали в прямому ефірі, і можна переглянути онлайн. За три дні відбулося 32 події, виступили 30 митців із 5 країн. Для освітян буде корисно переглянути: Публічну розмову Святослава Вакарчука і Сергія Жадана: «Культура та література як чинники розбудови громадянського суспільства в часи війни та кризи», учителям зарубіжної літератури та німецької мови — дискусію: «Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність», вчителям української літератури та історії — презентацію нового роману Софії Андрухович «Амадока».

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...
Voting is currently disabled, data maintenance in progress.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here