Народний хор української пісні «Берегиня» відзначив 40-річний ювілей.
За 40 років свого існування кременчуцький хор «Берегиня» пройшов через зміну епох, економічні кризи, пандемію та війну. Змінювалися учасники, концертні майданчики, репертуар, але незмінною залишалася любов до української пісні. Сьогодні колектив продовжує дарувати свою творчість мешканцям Кременчука.
Видання «Кременчуцький Телеграф» відвідало репетицію колективу та поспілкувалося з його учасницями.
Від заводського Будинку культури — до народного визнання
Історія «Берегині» розпочалася у Палаці культури «Кредмаш», де у 1991 році Ганна Литвиненко заснувала колектив української народної пісні. Його першими учасницями стали працівниці підприємства, жінки, які любили співати й прагнули зберігати українські пісенні традиції.
За роки існування «Берегиня» здобула широку популярність у Кременчуці та за його межами. Колектив виступав на підприємствах, у селах Полтавщини, брав участь у міських концертах і фестивалях. У травні 1997 року йому було присвоєно почесне звання «Народний».
Особливість «Берегині» полягає в тому, що їхні виступи — це не просто виконання пісень. Це невеличкі театралізовані вистави, що поєднують гумор, драму та щирі людські почуття.
«У нас специфіка колективу була така: ми не стільки як хор виступали, а як театр пісні. Тому кожна наша пісня — як маленька вистава», — розповідає незмінна керівниця колективу Ганна Литвиненко.
За її словами, серед найяскравіших артисток завжди були Наталя Саннікова та Ірина Бощенко. Керівниця також згадує чоловіків-солістів, які виступали разом із жінками в різні роки.
«Солістом у нас був нині покійний скрипаль Юра Рогов. Зараз це Юра Бацула, працівник «Турботи», — розповідає вона.
Ганна Литвиненко також згадує, як на виступи хору приходили заводчани.
«Наші виступи завжди любили кредмашівці, бо хор був створений на базі Будинку культури заводу. Коли проходили концерти, люди, які приходили на перший, залишалися й на другий, щоб ще раз подивитися виступ «Берегині», — ділиться спогадами керівниця.
Сьогодні репертуар колективу налічує понад 300 творів. Це українські народні, історичні, козацькі, обрядові, ліричні та жартівливі пісні. В репертуарі є й сучасні композиції, зокрема патріотичні, які набули особливої актуальності під час повномасштабної війни.
«На жодному концерті репертуар не повторюється, завжди різний. У репертуарі понад 300 пісень: ліричні, дуже багато жартівливих, козацькі. Ну, і війна внесла свої корективи, співаємо патріотичні», — розповідає Ганна Литвиненко.
Керівниця не лише навчає учасниць співу, а й сама пише музику та слова до пісень.
Авторські твори Ганни Андріївни посідають особливе місце у творчості колективу. Однією з улюблених пісень хористок є «Материнська хата» — перша пісня, написана керівницею. Серед актуальних сьогодні творів, які називає сама Ганна Литвиненко, — пісня «Проклята війна».
Раніше пісні «Берегині» переважно розповідали про любов, родину, козацьку славу, народні звичаї. Тепер у них дедалі частіше звучать біль за Україну, переживання за захисників та надія на перемогу.
І хоча часи змінюються, українська пісня залишається тією ниткою, яка пов’язує покоління.
«Перебудова і війна внесли свої корективи»
За десятиліття свого існування колектив пережив чимало змін. Свого часу в ньому співали десятки людей. Нині склад значно менший, але бажання виходити на сцену й дарувати пісню не зникло.
«Було колись 34 особи. Перебудова і війна внесли свої корективи. На сьогодні в нас 15 осіб, жінки в основному», — розповідає керівниця.
За кожним таким скороченням стоять життєві історії. Хтось пішов із колективу через вік чи стан здоров’я, хтось змінив місце проживання, а комусь довелося покинути рідне місто через війну.
Але ті, хто залишився, продовжують приходити на репетиції. Тут вони знаходять не лише можливість співати, а й підтримку, спілкування та відчуття потрібності.
Особливо важливим це стало останніми роками, коли тривоги та переживання стали невід’ємною частиною повсякденного життя українців.
Ганна Андріївна переконана, що саме зараз людям необхідно не замикатися у своїх домівках, а знаходити сили жити, спілкуватися та займатися тим, що приносить задоволення.
«Я запрошую всіх охочих. Не сидіть удома, приходьте. Життя зараз сумне, а пісня допомагає», — закликає керівниця.
«Ми йдемо сюди, як додому. Ми — як одна сім’я»
Для Марії Власенко «Берегиня» вже понад два десятиліття є невід’ємною частиною життя. До колективу вона приєдналася у 2004 році.
На запитання, чому стільки років залишається в хорі, жінка відповідає без вагань:
«Чому ми приходимо? Тому що це наше життя! Ми дуже любимо пісню, дуже любимо свого керівника. Вона нам багато дала, багато пісень, багато чого навчила. І ми сюди ходимо з натхненням, з радістю. Йдемо як додому. Ми — як одна сім’я».
Мабуть, це і є секрет довголіття «Берегині», адже творчий колектив може існувати десятиліттями лише тоді, коли людей об’єднує щось більше, ніж спільне захоплення.
Тут не просто розучують пісні. Тут діляться новинами, переживають одне за одного, підтримують у складні моменти, радіють зустрічам і разом виходять на сцену, щоб заспівати не лише голосом, а й серцем.
«Я все життя мріяла співати, але…»
У «Берегині» є й учасниці, які долучилися до колективу зовсім нещодавно.
Наталія Маєвська називає себе «наймолодшою за стажем». Вона співає в хорі близько півтора року, але вже почувається його частиною.
«Мене сюди привело бажання співати. Я мріяла все життя співати, але весь час щось заважало: робота, родина, домашні справи… Одного дня я потрапила на концерт «Берегині», вийшла дуже схвильована. Підійшла до керівника, спитала: «Чи можна до вас прийти, спробувати поспівати?». Мені сказали, що можна. Ну от, прийшла, і вже півтора року співаю», — усміхається жінка.
Звучить українська пісня
«Берегиня» залишається активною учасницею культурного життя Кременчука. У березні 2026 року колектив виступив у Кременчуцькому краєзнавчому музеї з програмою, присвяченою Тарасу Шевченку. Тоді 17 виконавців подарували слухачам десять пісень на слова Кобзаря, серед яких «Думи мої», «Було колись — в Україні», «Сидить батько кінець стола» та «Ой, піду я в сад зелений».
Особливою подією стало погашення пам’ятних конвертів, присвячених річниці колективу.
У травні хор знову виступав біля краєзнавчого музею просто неба, до Дня матері. Для кременчуківців звучали «Материнська доля», «Відлетіли лелеки» та інші пісні, присвячені матерям. Слухачами стали не лише постійні прихильники хору, а й випадкові перехожі.
У серпні «Берегиня» долучилася до кременчуцької музичної толоки «Співаниця», яка відбулася біля краєзнавчого музею з нагоди Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України.
Сьогодні колектив залишається відкритим для нових учасників. Ганна Литвиненко запрошує долучатися всіх, хто любить українську пісню та хоче спробувати свої сили у співі.
«Берегиня» — це не просто назва хору. Це люди, які бережуть традиції, пам’ятають українське слово та пісню, що передається від покоління до покоління. Бо доки звучить українська пісня, доти живе й пам’ять народу».
За даними порталу: www.telegraf.in.ua