Фейсбук-група «Батьки SOS» має понад 154 тисяч користувачів. Щодня вони обговорюють десятки проблем, з якими стикаються у дитсадках та школах — від ваги портфеля 3-класника до відсутності перегородок у шкільному туалеті. Окрім просто скаржитися на негаразди, батьки гуртуються для конструктивної допомоги, адже серед активних дописувачів — сотні фахівців у різних сферах, які готові ділитися досвідом, консультувати і розв’язувати проблеми. Що найбільше болить батькам українських школярів та яких змін вже вдалося досягти «Освіторія» розпитала у співголови громадської організації «Батьки SOS» Олени Бондаренко.
Навчити грамотно скаржитися
Моя історія із «Батьки SOS» почалася 5 років тому. Одного дня чоловік завіз нашого сина до школи у 4-ий клас, і став свідком такої сцени: вчителька зустрічала дітей у холі, директор підійшов до однокласниці сина, штурхаючи дитину в спину і сказав: «Відійди, ти сьогодні у цей клас не йдеш». А батьки тої дівчинки вже пішли — дитина стояла і плакала. Директор сказав, що є наказ про переведення дитини у інший клас. Але показати цей наказ він міг тільки після уроків. При цьому батьки дитини нічого не знали про переведення. От ми і взялися розібратися із ситуацією — це тривало 2 роки з усіма судами і тяганинами. Зрештою, ми почали спілкуватися із батьками з інших шкіл і допомагати їм розбиратися з проблеми — ми ж ніби як мали досвід :). Таким чином, ми є заявниками у багатьох кримінальних справах, пов’язаних зі зловживаннями у школах.
Дитину зі школи я не забирала, адже це означало б поразку: визнати, що ти не правий і те, що ти робиш, не має значення. Хоча я розумію людей, які забирають дітей зі школи, де є зловживання чи конфлікт: знаю, скільки сил, часу і фахових знань потрібно, щоб боротися із цими проблемами.
Подолати традицію «так було завжди»
Із розумінням законів у нашому суспільстві велика проблема. Наведу найпростіший приклад — ремонти в закладах освіти. У законі написано: батьки мають право піклуватися про своїх дітей. От батьки і розуміють: зробити ремонт у класі — це піклування про дітей. Але перед тим, як трактувати цей закон саме так, слід прочитати державні будівельні норми, знати, хто є засновником закладу освіти і які є його обов’язки, чия це власність і так далі. Отже, ми аналізуємо усі пов’язані між собою нормативні акти і закони, щоб розтлумачити батькам, чи справді вони мають право робити ремонт у школі? Це питання на конкретному прикладі ми з’ясовували цілий рік — стільки часу пішло на те, щоб довести, що батьки не мають права робити ремонт у школі. Ми це довели, освітяни зрозуміли, але ще не прийняли цього факту. Поки це зручно всім, батьки і далі лататимуть дірки. Управління освіти, яким не треба витрачати на це гроші і нести відповідальність за якість такого ремонту, буде і далі нічого не помічати. Найгірше те, що коли ми ходили і розповідали про це, всі дивувались: а що тут такого, усі так роблять. Батьки часто посилаються на звичаєве право — «так було завжди» — це моя «улюблена» фраза у групі.
Змінити масову свідомість
Часом чую закиди на нашу адресу — ви просто мамочки, що зібрались поговорити. Але у нас є потужний ресурс — активні батьки-фахівці. Коли до обговорення посту про ремонтні роботи підтягуються будівельники, електрики, зварювальники і починають пояснювати нормативні акти — це неймовірно. Не потрібно збирати форум чи конференцію, вони усі тут і готові допомагати. Або наприклад, виходить пост про дітей із гіперактивністю і дефіцитом уваги. Половина коментарів будуть типу: та що ви вигадуєте діагнози, то у вас просто невиховані діти. Інша половина — ґрунтовні роз’яснення від батьків-медиків та психологів. Звісно, ми підтримуємо саме таких активних і небайдужих. Усвідомлюємо, що інші люди читатимуть ці коментарі, і з них сформують власну думку про таких дітей. Тому часом на модерацію одного посту витрачаю до 3 годин часу. Багатьом людям нічого не вартує обізвати у коментарях усіх і піти. Після таких трьох годин я ходжу «гавкаю» на людей, дитина вже знає цей мій настрій — «мама у групі сиділа».
Домовитись, хто навчає, а хто виховує
Є багато ситуацій, які не прописані в законі, але батькам і вчителям треба дійти згоди: як батькам потрапити у школу, або прийти на урок, або навіть дізнатися домашнє завдання дитини. Це речі — на рівні обговорень, домовленостей, розуміння зручності одне одного. Коли дитина хворіє і пропускає школу, дізнатися домашнє завдання у 9-му класі — велика проблема. Однокласники можуть прислати до 5 варіантів того, що задавали додому: хтось почув так, зрозумів так, а у журналі може бути записано зовсім інше. У нас із цього приводу були запеклі суперечки у групі. Вчителі вважають, що батьки не повинні цікавитися домашнім завданням дитини, адже учень повинен привчатися до відповідальності і записувати завдання самостійно. Ок. Але яке найперше завдання школи? Школа — навчальний заклад. Виховна функція у школи другорядна. Якщо ставимо у пріоритет навчання, то усі учасники процесу зацікавлені, щоб діти вчилися і робили домашні завдання, і якщо є проблема з тим, що діти неоднаково чують, розуміють і записують, що саме задали, значить треба зробити написане вчителем домашнє завдання доступним для батьків і учнів.
Источник: www.osvitoria.media
