Я давно зловив себе на думці, що більшість сучасних психологічних теорій зводяться до витонченого виправдання власного егоїзму. Звідусіль тільки й чути про особисті кордони, отруйне оточення і те, як важливо ставити себе на перше місце. Це зручно. Це знімає відповідальність. Але днями натрапив на свіже дослідження в Journal of Personality (так, іноді я читаю щось крім винних етикеток), яке змусило мене трохи інакше подивитися на нашу звичку огризатися на світ, інформує Ukr.Media.
Там один хлопець, науковець Майкл Прінзінг, вирішив розібратися з древньою як світ суперечкою.
Ще Аристотель і такий собі аль-Фарабі десь у десятому столітті намагалися довести, що бути доброчесним — це корисно для власної ж кукухи. Потім прийшли Гоббс і Ніцше і, грубо кажучи, сказали, що це все казки для слабких, а справжня користь буває тільки тоді, коли ти гребеш під себе. Сучасна психологія довго грала саме за правилами останніх, розглядаючи мораль і власний душевний спокій як речі, що існують у паралельних всесвітах.
Я чудово розумію Ніцше, особливо десь о восьмій ранку в затяжному заторі, коли хтось намагається влізти перед тобою без поворотника.
Проблема з чеснотами на кшталт співчуття, терпіння чи самоконтролю в тому, що вони вимагають вкрай паскудних обставин. Щоб ти проявив терпіння, хтось має тебе відверто бісити або тупити. Щоб ти включив співчуття, у когось поруч має статися якась халепа, яку ти мусиш вислухати. А самовладання — це взагалі добровільна відмова від того, чого тобі зараз найбільше хочеться, хай то буде зайвий келих бурбону чи бажання послати співрозмовника під три чорти.
Але Прінзінг зі своєю командою заморочилися. Вони взяли тисячу з гаком людей — від підлітків до дорослих — і почали діставати їх питаннями протягом дня. Розібрали на гвинтики понад 43 тисячі побутових моментів. Вчені, мабуть, мають багато вільного часу, але зараз не про це.
Суть у тому, що вони підтвердили очевидне: ситуації, де треба бути добрим і терплячим, самі по собі неприємні. Проте люди, які знаходили в собі сили не зірватися, проявити крапельку співпереживання або просто втримати себе в руках, у підсумку почувалися значно краще. Навіть осмисленіше.
Тобто виходить кумедна штука. Коли ти не відповідаєш хамством на хамство, коли ти спокійно реагуєш на чиюсь помилку замість того, щоб влаштувати скандал, ти робиш це не для них. Ти робиш це для себе. Твоя доброта, емпатія чи витримка — це такий собі психологічний бронежилет, який захищає твою ж нервову систему від вигоряння.
Дослідники називають це «благотворним циклом». Мовляв, ти поводишся як нормальна людина — тобі стає легше на душі — і в тебе з'являються сили знову не бути мудаком наступного дня. Вони ще самі не до кінця розуміють, як це запускається і чи не залежить це від того, в якій країні ти живеш або наскільки сильно ти не виспався. Треба, кажуть, ще досліджувати. Хай досліджують.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Мода на «особисті кордони» — це просто виправдання для звичайних егоїстів?
Вже проголосували 1 людина. Долучайтесь до обговорення.
🤡 Так, суцільні егоїсти! 🛡️ Ні, це самозахист! 🤔 Складно сказати
📊 Карта думок
🤡 Так, суцільні егоїсти! 100% 🛡️ Ні, це самозахист! 0% 🤔 Складно сказати 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!