Домой Статті Глобал Тічер Прайз Україна 2021: знайомимо з фіналістами

Глобал Тічер Прайз Україна 2021: знайомимо з фіналістами

43
0

Без незалежного вчителя немає незалежної держави — переконані ми. Саме таких незалежних і творчих педагогів ми розшукали цього року в рамках премії Global Teacher Prize Ukraine 2021. Юлія Должанська, Артур Пройдаков та Ганна Бут — справжні майстри гри. Вони доводять: навчання може і має бути захопливим і драйвовим. У народних українських казках чарівна скрипка була магічним помічником героя: вона давала енергію та наснагу для добрих справ, закликала до гри і творчості. У кожного із цих фіналістів є своя чарівна вчительська скрипка, завдяки якій навчання стає радісним і творчим. 

Юлія Должанська

Місто ХарківВчителька української літератури та мови. Кандидатка філологічних наук

Ігрові методики — найкращий спосіб мотивувати 

Учителі нині можуть почуватися достатньо незалежними: нас не обмежують у виборі програм, методів викладання, підручників. Сучасні технології дають більше можливостей, простір для фантазії. Хіба можна було уявити раніше, щоб урок відбувався не за партами, а коли учні бігають сходами школи? А це квест по школі, який ми проводимо разом з учителем географії. QR-коди діти мають знайти за допомогою маршрутних листів десь у несподіваних місцях приміщення, відсканувати і виконати отримані завдання за шкільною програмою.

Ігрові методики не замінять навички читання чи письма. Проте коли треба відпрацювати вивчене правило, гра — найефективніший спосіб додати учням енергії, мотивувати їх.

Учням до вподоби такі ігри, як, наприклад, «Хмара слів». Група дітей отримує назву літературного твору і картки з різними ключовими словами — своєрідними тегами. Серед них слід обрати ті, що стосуються твору: автор, жанр, літературний напрямок, стиль, імена героїв, місця, де розгортаються події.

А знаєте, хто улюбленець учнів, про якого вони вирішили створити книги? Васечка! Хто він? Та хто завгодно: хлопчик, кажан, дракон, вірус… одного разу він був навіть трикутником! Адже це — герой гри у сторітелінг. Цей прийом учні знають під назвою «Історія про Васечку». Перший учень обирає, ким він буде цього разу, а решта (послідовність визначає гральний кубик) придумує по реченню, щоб вийшов зв’язний текст. Звісно, так, щоб виконувати ще й додаткове завдання за темою уроку: наприклад, у 7-му класі в кожному реченні має бути прислівник, а у 8-му речення мають бути односкладними.

Зі старшокласниками влаштовуємо вечірки для іменинників. Учні складають список гостей, створюють електронні та паперові запрошення, прогнозують, які ті зроблять подарунки, обирають стильний лук для іменинника. У чому ж тут гра? А в тому, що ми святкуємо день народження письменника, що жив 100 чи 200 років тому. Таке завдання дозволяє пригадати важливі факти із його життя і творчості, звернути більше уваги на знакові постаті тих часів.

Грати, звісно, можна й онлайн. Учням початкової школи цікаво вчитися через інтерактивні ігри, комікси, анімації. Допомагає навчальний застосунок на смартфон Erudito. Контент для нього з української мови писала я.

Учням старших класів до вподоби інтерактивні електронні підручники на основі паперових у програмі MozaBook на інтерактивній панелі. Доповнюю їх освітніми відео, аудіоматеріалами та інтерактивними ігровими завданнями. Мої учні навіть самі знімали та монтували відео для конкурсу #SuperUrok.

Хоча більшість шкіл були не готові до карантину та дистанційного навчання, завдяки такій активній онлайн-практиці мої учні почувалися досить комфортно. А мені було не складно, а лише незвично. Якраз на весняних канікулах пройшла навчання з користування сервісом Google-клас: одразу ж зробили всім учням корпоративні акаунти та розпочали дистанційні заняття.

Від відеолекцій на 7–15 хвилин швидко перейшла до більш перспективної форми: кожне відео до одної хвилини лише на одне правило. Їх я використовую на онлайн-уроках та пропоную переглядати як домашнє завдання за методикою «перевернутий клас». Також викладаю їх у соцмережах із хештегом #зноза30секунд, аби учні з інших шкіл мали можливість безкоштовно готуватися до ЗНО.

Незалежність у творчості часто потребує і незалежної позиції, адже доводиться руйнувати стереотипи. Наприклад, мої дев’ятикласники розміщують в Instargam не фото як під копірку, а ведуть там стріми презентацій власних поезій, які вони пишуть у «Літературному клубі». А ще учні мого класу торік зняли серіал «Наша школа»: у ньому кожен міг стати актором, костюмером, декоратором, сценаристом. Головна ідея — показати, що всі люди різні, але потрібно приймати їх такими, якими вони є. І саме через гру ми можемо найкраще пізнати себе та одне одного.

Артур Пройдаков

Місто КиївВчитель української літератури та мови

Вчу школярів розрізняти фейки та робити меми

Незалежну позицію доводилося відстоювати ще в дитинстві: я ріс на Луганщині в російськомовному середовищі, а захоплювався українською культурою. Розпочалося все з… хлопчачої любові до футболу — я хотів копіювати україномовних спортивних коментаторів Дмитра Джулая і Дениса Босянка. Далі сподобалося про будь-які події розповідати рідною мовою, переказувати нею друзям детективні та пригодницькі книжки, слухати «Океан Ельзи» та «Бумбокс», дивитися іноземні фільми з українським дубляжем. Не дивно, що і як фах обрав українську філологію.

Найбільш свідоме та правильне рішення зробив у 2014 році: тоді місто, де я жив і викладав у педагогічному коледжі, стало частиною тимчасово окупованої території. Я запитав: «На кого ми працюємо?» У відповідь чув: мовчи, твоя справа — вчити. Але я переконаний: вчитель повинен мати позицію стосовно подій у країні, інакше не може розраховувати на повагу учнів. Коли я побачив, що з нашого закладу освіти зняли жовто-блакитні прапори, вирішив переїхати.

Згодом на Сумщині довелося щоденною працею розвінчувати стереотипи про те, що вчитель з Луганщини не може досконало знати українську мову. Ставлення змінилося, коли із 22 учнів, яких я рік готував до ЗНО, аж 19 набрали понад 190 балів з української мови та літератури. Далі п’ять років я вів старшокласників, тож розробляв дедалі більше «фішок» з підготовки до незалежного оцінювання. Чимало випускників вступали на бюджет на філологію. Нині вже спілкуємося з ними як друзі.

Цей досвід став неабияк актуальним торік, за часів карантину та вимушеного дистанційного навчання. Мій допис у соцмережах для старшокласників про підготовку до ЗНО вдома поширювали понад 700 разів. Тож веду Telegram-канал «ЗНО Українська», записав «Подкасти з української літератури», бо ця форма нині в тренді, цікава та зручна. Крутезний досвід, яким я пишаюся, — участь у проєкті «Всеукраїнська школа онлайн». За 2020 та 2021 роки створив курс з української літератури, який завжди можна передивитися онлайн.

Гуманітарні предмети мають включати й підготовку з медіаграмотності, а розвиток критичного мислення має посісти домінантне місце за часів інформаційної війни та загалом перевантаження інформацією. Тож вчу школярів розрізняти фейки, шукати першоджерела і докази.

Критичне мислення можна розвивати і на матеріалі літератури, яку вивчаємо за програмою.  Скажімо, що б сталося з героями творів ХІХ сторіччя, якби їх машиною часу перенесли у сучасність? Як би склалася доля Чіпки або членів Кайдашевої родини, якби вони жили в незалежній Україні?

Пропоную дітям по-новому поглянути на літературу через таке собі бешкетництво і гру — створювати меми за мотивами вивчених творів. Підставляємо фрази персонажів до конструкторів, і маємо картинку, скажімо, про хвору печінку Омелька з «Кайдашевої сім’ї» та шкідливість алкоголю. Коли є така колективна творчість, пам’ять про твір значно яскравіша.

Вірю, що навчати можна і треба під час дозвілля. Ми з учнями відвідуємо кіноперегляди, концерти, виставки, музеї, зустрічаємося з митцями української культури, дискутуємо про літературні новинки, популярні гурти. Ба більше, саме заняття можна перетворити на дозвілля. Літературні тропи вивчати на прикладі віршів Сергія Жадана, аналізувати діалоги за кадрами фільму «Мої думки тихі», шукати помилки в текстах популярних співаків… Можемо фоном увімкнути музику: chil-music, синтвейв, ретровейв.

Ігри — мій безпрограшний секрет, як створити позитивну атмосферу. Граючи у «Крокодила» закодовуємо ім’я письменника, назву твору, героя. За правилами «Показухи» доведеться імпровізовано показати уривок із твору. «Хто я?» спонукає аналізувати почуте і за допомогою питань, на які можна відповідати лише «так» або «ні», дізнатися, кого з літературних персонажів чи авторів загадали. Гра — це те, що підживлює незалежне мислення і креативність.

Ганна Бут

Місто МелітопольВчителька біології, громадянської освіти, німецької мови, художньої культури

Громадянська освіта без особистого прикладу не працює

Незалежність я почала відстоювати ще школяркою: терпіти не могла нудні заняття, сидіння за партою. У голові завжди було чимало ідей, ігор та експериментів. Тоді й вирішила — навчання має бути інакшим, цікавим. І це не залежить від часу, новітніх технологій. Наприклад, скопійовані відео та презентації не рятують урок, в якому немає особистого внеску вчителя.

Учні не будуть байдужими до теми, якщо вона зачепить їхні почуття. Саме тому гра-занурення — мій улюблений метод. Це може бути в прямому сенсі дотик. Торік відкрили лабораторію імерсивного навчання «Відчуй!», яка містить VR-окуляри, різноманітні колбочки із запахами, мішечки для тактильних і смакових досліджень. Лабораторію можна використовувати для викладання різних предметів. Наприклад, під час вивчення тем з німецької мови «Країни, мови яких ми вивчаємо» ми подорожуємо країнами у віртуальній реальності. А на заняттях з біології — вивчаємо 3D-моделі внутрішніх органів чи клітин організму.

Біологію і екологію мої учні вивчають не за партами, а на березі річки чи озера. Зазвичай підлітки активуються, коли кажу, що COVID-19 може бути одним з наслідків екологічної ситуації у світі. Вони починають розпитувати: що з цим можна зробити? Тоді я демонструю екоторбинки, якими користуюся, бо відмовилася від поліетиленових пакетів, показую багаторазові пляшки. На березі річки проводимо екологічні акції — прибираємо її. Любимо ходити до кінно-спортивної школи, яка поруч: коней годуємо, чистимо, спостерігаємо, як росте лошеня. Пересвідчуємося, наскільки взаємопов’язане все живе в природі. 

Занурення може бути й в емоційному сенсі. Громадянська освіта без особистого прикладу не працює. Не можна просто розповідати про гідність і не показати прикладу. Коли ми проходимо розділ «Демократичне суспільство і його цінності», кілька разів ідемо до краєзнавчого музею: там вивчаємо матеріали, присвячені подіям Революції Гідності та Майдану, війні на Сході України. 

Обговорюючи булінг, влаштували «правовий кінозал» та поспілкувалися з режисеркою фільму про це явище в закладах освіти. У минулому й цьому роках показувала документальні стрічки, в яких жертви булінгу розповідали про власне життя та боротьбу із цькуванням. Такий формат опрацювання теми справді ефективний, адже не залишає учнів байдужими.

Розповідаю буквально про все, що вони бачать довкола. Проходимо повз пам’ятник Голокосту, а підлітки не знають, що це. Кажуть: «Ми тут на великах катаємося». Тоді пояснюю: після того, як фашисти розстрілювали людей біля села Костянтинівка, свідки розповідають, що три дні після того земля тут рухалась. І розумію по обличчях: більше легковажно їздити на велосипедах підлітки тут не будуть. Навіть у страшних темах слід достукатися до серця, бути щирою. 

Зануритися можна і через власну творчість. Маємо хорошу традицію готувати символічні сувеніри до кожних дат: значок із голубкою до Дня миру або з мапою України до Дня Незалежності. На День вишиванки малюємо вишиванки з різними візерунками, вирізаємо, пишемо з одного боку вірші або цитати українських літераторів і даруємо перехожим.

До слова, на моєму кабінеті висить напис «Територія української мови». Для тих, хто поважає це правило, є мінівинагороди: жовто-блакитні стрічки, стікери, «мавчики» (герої мульфильму «Мавка»), різні предмети з мотиваційними написами (наприклад: «Не скигли — щастя є»). Так заохочую, адже я із Західної України, з Чернівецької області, а працювати доводиться в російськомовному регіоні. До того ж викладаю у професійно-технічному навчальному закладі, тож частина вихованців вважають, що для них головне — навчитися слюсарної справи, а решта дисциплін, мовляв, не корисні. Але на кожному уроці, на кожному предметі — і художньої культури, і громадянської освіти — намагаюся показати, що таке бути українцями. 

Сама відчула це гостро в їхньому віці і теж завдяки емоційному переживанню: у 1989 році ми з класом потрапили на фестиваль української пісні «Червона рута». Там я побачила, що всі люди у вишиванках, вперше почула «Ще не вмерла Україна». І замислилися над Незалежністю українців, коли зі сцени маленька дівчинка пронизливо заспівала: «Мій народ в кайданах…»

Не можна бути свідомим громадянином України і не розуміти, а що таке — бути українцем. 

Торік у рамках конкурсу настільних ігор із громадянської освіти від «Освіторії» я розробила гру «Один, два — твої права!». Тепер маю друкований комплект, який використовую чи не на кожному уроці, адже теми у грі підібрані так, щоб відповідати запитам учнів. Зібрані життєві ситуації за програмою «Громадянської освіти», які спонукають учнів думати. Приміром, як проводити мирні протести, як поводитися тінейджерам, якщо батьки проти того, щоб вони змінювали зачіску, або навіть як подавати заяву до Європейського суду з прав людини! Круто, що мою гру багато колег використовують на уроках. Відтак ділюся досвідом на майстер-класах для педагогів, як найефективніше навчати через цю гру. 

Нам здається: гра — це забавка. Але саме гра допомагає втілити великі зміни. 

Авторка ілюстрацій: Ірина Донська

Поділитися цією статтею

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here