Як розпізнати насильство над дитиною: поради вихователям, вчителям і батькам

Які ознаки можуть вказувати на те, що над дитиною чинять насильство? І як їй допомогти, якщо така підозра виникла? Психологиня благодійного фонду «Голоси дітей» Руслана Мороз пояснює, як вихователям у садках, учителям у школах та батькам удома розпізнати насильство залежно від віку дитини.

Авторка тексту: Вікторія Швець

Яким буває насильство

Насильство буває не лише фізичним, а й психологічним чи економічним, пояснює психологиня.

«Часто ми стаємо очевидцями, коли на дитину кричать, принижують, звинувачують, клеять ярлики. Це насильство. Суспільство і досі толерантне до цього, тому дитина може й не знати, що відбувається саме насильство. Дізнається вже потім, коли виростає і стає клієнтом психотерапевтів, щоби позбутись травм розвитку, які пережила в свій час».

За словами Руслани Мороз, діти рідко розповідають про те, що їх ображають у сім’ї. Проте існує низка поведінкових ознак, за якими можна запідозрити насильство над дитиною, якщо вони повторюються протягом тривалого часу. Тут усе залежить від віку.

Як побачити насильство над найменшими

Діти, які лише починають говорити, від природи цікаві до всього: скрізь їм треба бути, залазити до шаф, брати цікаве до рук… Якщо всього цього немає, треба насторожитися.

«Якщо дитина не активна, наче спостерігає за грою інших дітей, не взаємодіє, не зацікавлена, перебуває в стороні, можливо, відстає в емоційному чи інтелектуальному розвитку — це ознаки того, що є певна занедбаність. Можливо, не задовольняють природні потреби дитини. Можливо, вона перебуває в умовах жорсткого ставлення. Або холодного — мама холодна, неемоційна».

Дошкільнята

Якщо в дитини виявили незрозумілі синці чи є несподівані травми — це теж може свідчити про фізичне насильство.

«Часом можна помітити синці, опіки, порізи. Якщо батьки не можуть пояснити, звідки це, чи є факт частого або необґрунтованого звертання за меддопомогою — це теж може бути ознакою насильства».

За словами психологині, діти, які зазнають різного виду насильства, надмірно чутливі, плаксиві, тривожні. Дитина наче чіпляється за дорослого, не може залишатись наодинці, може відставати в розвитку чи регресувати в тому, чого раніше навчилася.

«Наприклад, дитина 4–5 років просить, щоб її годували з ложечки, може мати нічне нетримання сечі тоді, коли вона вже навчилася це контролювати. Це регрес у навичках».

Каже Руслана Мороз і додає: якщо в дитини незрозумілий страх перед дорослим за ознакою, яка зазвичай не викликає тривоги у дітей, теж варто поспостерігати.

«Якщо дитина раптом лякається, наприклад, чоловіків великого зросту або з гучним голосом, або має страх, який не можна пояснити, це теж викликає підозри. Можемо спостерігати відстороненість, замкненість, дитина не грається, не взаємодіє, їй не цікаво».

Також варто звернути увагу, якщо дитина почала погано спати: розказує про нічні жахи, боїться йти спати.

«У дітей дошкільного віку ще не виникають конкретні страхи — страх темряви чи чудовиськ виникає, зазвичай, у більш пізньому віці. Тому причиною може бути теж насильство».

Може бути, що дитина грається з іншими дітьми і раптом змінюється в обличчі, ховається, коли за нею прийшов вітчим або старший брат.

«Це вже сигнал, що вона відчуває від цієї людини небезпеку. Важливо спостерігати за тим, що відбувається, можливо, поговорити з мамою. Якщо це брат, розпитати, як вони граються, які в них відносини, тоді теж можна зрозуміти, що в сім’ї відбувається».

Діти молодшого шкільного віку

Коли дитина молодшого шкільного віку переживає насильство, вона не може нормально вчитися: не запам’ятовує інформацію, має знижену мотивацію, не хоче йти до школи.

«До всього, що було характерним для дошкільнят, додаються прояви агресії до дітей або тварин, або саморуйнівна поведінка, коли дитина може себе бити, шкрябати. У неї повна відсутність інтересу до навчання, до ігор, які раніше могли приваблювати, навіть до гаджетів».

Такий школяр уникає будь-яких соціальних контактів: гуртків, секцій, не здатен встановлювати нові зв’язки, не може познайомитись, не знає, як про себе розповісти тощо. Боїться силових видів спорту.

«Це може відбуватися через тригер — нагадування про надмірний тиск або фізичний страх перед дорослим. Також ідеться про низьку самооцінку. Є така методика, коли психолог малює 10 сходинок і просить дитину розмістити себе на них, де внизу — неуспішні, погані діти, яких не можна любити, а на верху — діти успішні, щасливі. У нормі дитина обирає 7–10-ту сходинки. Якщо нижче за 5-ту, це може бути проявом того, що вона за щось себе карає. А ми знаємо, що дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі».

Ще однією ознакою, яка може свідчити про насильство в такому віці, є емоційна нестабільність — часті перепади настрою, тривога, депресія, перехід від збудження до вразливості або замкненості. За цим сукупно можна припустити, що дитина переживає занедбаність або насильство.

Підлітки

Тут усе складніше. Адже жоден підліток не може назвати себе повністю щасливим через гормональні сплески.

«Сам підлітковий вік — уже випробування для дитини, гормональна буря. Це впливає на настрій, психоемоційний стан. Тож часом емоційна нестабільність — не що інше як ознака підліткового віку. Проте якщо прояви надмірні, такі як самоушкодження, це може свідчити не лише про насильство, а й про будь-які психологічні травми. Наприклад, булінг. Тож варто бути насторожі, особливо якщо помітні також суїцидальні думки. Наприклад, ненароком підліток може сказати: «А в чому сенс життя? Хіба варто жити? Заради чого? Все одно потім вмираємо».

Варто звертати увагу на вигляд дитини, наприклад, зміну одягу, яким вона ніби закривається, ховає обличчя, носить лише довгі рукави навіть у теплу погоду або шарф чи шапку.

«Можливо, так підліток прикриває ознаки, які можуть видавати фізичне насильство. Коли дитина потерпає через насильство від близьких, особливо батьків, пізніше може розвинути віктимну поведінку. Це коли жертва виправдовує агресора, знаходячи мотиви, що «так поводяться через мене, що це я винен». Наприклад, «Я тата мало люблю, не слухаюсь, тому він мене б’є». Далі може виникнути ризикована поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, екстремальні види розваг — умовно, перед машиною в русі дорогу перебігти».

Можуть бути і дрібні крадіжки, агресія до однолітків, дорослих, підліток починає себе ненавидіти. Негативні емоції на свою адресу ведуть до депресії, суїцидальних думок.

Фахівчиня розповідає, що може йтися про нав’язливу поведінку з однолітками — підліток бажатиме заслужити їхню любов будь-якою ціною. Або навпаки: може бути повна ізоляція від друзів, закритість на тлі заниженої самооцінки, постійного відчуття вини і сорому. Такі підлітки байдужі до навчання, бояться думати про майбутнє, тому що не можуть пережити те, що відбувається сьогодні.

Що робити, якщо є підозра насильства над дитиною

Лише за однією з ознак судити про те, що над дитиною вчиняють насильство, не можна. Потрібно спостерігати упродовж певного часу. Якщо ознаки повторюються, слід поцікавитися, що відбувається. Тільки за сукупністю повторюваних ознак можна припустити, що є насильство.

«Якщо, наприклад, ви помітили, що в дитини час від часу з’являються синці, потрібно спочатку розпитати. Якщо дитина каже непрямо, а що має секрет із кимось дорослим, тобто є ознаки секс-насильства, це її крик про допомогу. Потрібно негайно втручатись, повідомляти поліцію, службу у справах сімей».

Це вже робота психолога в навчальному закладі. Він може провести непряму діагностику через ігри або малюнки. Проте і в цьому випадку, зі слів психологині, важко довести факт насильства, якщо немає експертизи.

Якщо є підозри на насильство, повідомити поліцію та службу у справах сімей потрібно в той самий день. Завдання дорослого — захистити дитину від небезпеки. Підтвердяться підозри чи ні — це менше зло, ніж якщо над дитиною таки чинять насильство. Дорослий, який напряму працює з дитиною, несе відповідальність, тож якщо не повідомляє про це, стає співучасником насильства.

«Не треба чекати, якщо дитина розповідає, що «мене мама сьогодні знов побила, не нагодувала і сказала, що поки не будеш вести себе добре, я годувати не буду». Це насильство. Саме служби у справах сім’ї розбиратимуться, чи справді таке було, чи дитина нафантазувала».

Як діяти, якщо насильство над дитиною відбулось

Перше, що можуть зробити рідні та близькі, а також соціальне оточення, в якому перебуває дитина, — переконати її, що вона не винна у тому, що сталось.

«У дитини дуже сильне почуття провини. Але завжди винен той, хто чинить насильство. Немає ніяких виправдань, якщо сильний вчиняє зло слабкому. Це потрібно транслювати, проговорювати, щоби в подальшому не розвивалась поведінка жертви. Якщо вчасно не зреагувати, наслідки можуть бути важкими».

Якщо дорослий не буде тактовним, емпатійним, проявлятиме в міміці огиду чи жаль, це може посилювати стан дитини, коли вона думає: «Я не така як треба, тому таке сталося».

У будь-якому віці дитина потребує допомоги опорного дорослого. Це не обов’язково психолог — може бути і педагог, чутливий і емпатійний, який може просто поговорити і проявити зацікавленість, інтерес і теплі почуття до дитини.

«Дитяча психіка пластична і сильна. Якщо дати їй можливість, вона відновлюється. Не кожна подія стає травмою, особливо якщо вона одноразова. Якщо відразу відреагувати і кваліфікований психолог пропрацює, то дитина виросте дорослим без психічних травм».

Поділитися цією статтею

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *