Чи чули ви колись про «соціальну інженерію Нового року»? Етнологиня Ярослава Музиченко розповідає, що радянська влада витратила десятиліття на те, щоб замістити, затьмарити Різдво новим штучно сконструйованим святом. Його відзначали за однаковими канонами на всій «шостій частині земної кулі» — від цілком європейських Литви та Естонії до тайги та пустель Азії. Як цього домоглися? Кожна деталь радянського свята — від шкільних «утрєніків» до символіки ялинкових іграшок, олів’є на столах і «блакитних вогників» на ТБ несла конкретне ідеологічне навантаження. Які звички святкування радянського Нового року ми досі несвідомо тягнемо у своє життя?
Спікерка:
Ярослава Музиченко,
етнологиня, наукова співробітниця
Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»
1Замість різдвяних свят — «червоні колядки»
З 1925 по 1935 рік про Різдво та Новий рік у союзі ніхто навіть не заїкався. Вони були під забороною. У газетах писали про те, що це свято «куркульське» та «націоналістичне» (на той час «куркулями» називали активних людей, лідерів думок, у яких могло й не бути великих статків). Подекуди практикувалося «червоне Різдво» з новими колядками та іншим сценарієм вертепу. Так, замість традиційних ряджених у вертепі водили «буржуїв», західних політичних діячів, «попів», «куркулів». Одну з таких лялькових вистав створили в Межигір’ї. Для написання «червоних колядок» на відомі мелодії залучали найкращих поетів. Але навіть такі дійства невдовзі заборонили через «націоналістичне підґрунтя». Та й відгуку в серцях українців «попівсько-куркульські» вертепи не знайшли.
Цікаво, що заборонили як Різдво, так і Новий рік. Перше свято — як релігійне, друге — як «буржуйське». Відповідно, карали і за різдвяну ялинку, і за Діда Мороза. Цей запозичений з Німеччини різдвяний образ на початку ХХ століття вже був прижився в колах інтелігенції Російської імперії.
2Новий рік —
винятково дитяче свято
Оновлений згідно з комуністичною доктриною Новий рік як свято запровадили в радянському союзі наприкінці 1935 року. І то лише для дітей. Вихідним для дорослих перший день нового року став аж у 1947. А шампанське, бій курантів та сімейні застілля були впроваджені ще пізніше.
У грудні 1935 року в газеті «Правда» вийшла стаття Павла Постишева «Зробимо для дітей хорошу ялинку». А вже через рік у Харкові реалізували «пілотний проєкт» новорічної ялинки «для дітей пролетарів». Ялинку називали вже не різдвяною, а новорічною. Увінчувала її не віфлеємська зірка, а п’ятикутна червона.
Наступного року дитячі «новорічні ялинки» стали директивно впроваджувати по всіх куточках радянського союзу.
Радянські діти готуються до новорічної «ялинки»
3Дід Мороз —
«вождь і учитель»
У 1937 році до дітлахів уперше після тривалої перерви завітав і Дід Мороз. Уже радянський, утім з русифікаторською місією. Був він дисциплінованим і вимогливим. Солодкі подарунки давав не просто так. Тільки за «правильний» віршик. Наприклад, такий:
Я зі Сталіним сиділа, як із рідним братом,
І давала обіцянку краще працювати.
Або такий:
Ми маленькиє дєтки, бить хочем молодци,
Во имя пятилєтки работать, как отци.
Цукерки в Дідових пакуночках теж були «правильні»: з портретами «вождів», а один з видів ласощів називався «ленінський мавзолей».
Цікаво, що до появи Діда Мороза дітей готували, випустивши в прокат мультфільм «Дід Мороз і Сірий Вовк», в якому Мороз виступав таким собі міні-Сталіним. А Вовк зчитувався як шкідник: він намагався вкрасти в дітей ялиночку і, врешті, був покараний через потоплення в ополонці.
4Осяйна ялинка серед страху й бідності
Насадження ідеології країна рад починала з дітей. Саме для них, уже «дисциплінованих» голодом і убогістю, запровадили неймовірне свято з велетенськими мерехтливими ялинками і цукерками. При чому в розпал політичних репресій і масових розстрілів.
Дітей ідеологічно відривали від родин, адже переконували, що старші — це відсталі, малотямущі сповідники пережитків минулого. А от вони — піонери світлого майбутнього. І підкріплювали ці навіювання солодощами. Юні покоління готували до того, що за 10–20 років вони вже сприймуть «дорослий» радянський новий рік. І зможуть передавати комуністичну ідею під соусом «Олів’є» далі, своїм дітям.
5«Новорічна» мілітаризація дітей
До величної світової війни «за визволення всіх пролетарів планети» в срср готувалися не лише спорудженням колосальних електростанцій і «тракторних» заводів, на яких виробляли танки, а й на ідейному рівні. Так, до Нового року випускали набори ялинкових іграшок, що створювали святковий настрій через пропаганду війни.
Ще в 1937 році видавництво «Учпедгиз» випустило методичний посібник «Ялинка в дитячому садку», який використовували і в школах, і в палацах піонерів та на дитячих «ялинках» профспілок. Відповідно до інструкції, звичайні іграшки, як то хлопавки, фарбовані шишки, іграшки у формі фруктів та овочів слід було чіпляти ближче до стовбура, а на краях гілок розміщувати фігурки парашутистів, іграшкові аероплани, паротяги, броньовики та прикордонника Карацупу з його собакою.
«Новорічна ялинка повинна бути святом щасливого дитинства, створеного в нашій країні величезними турботами партії, уряду і особисто товариша Сталіна про дітей», — ішлося в методичці.
6Ялинки багаті і «прості»
Попри оспівану у віршах і дитячих оповіданнях рівність усіх «гвинтиків радянського народу», піонерські «ялинки» не були однаковими скрізь.
Дід Мороз приносив геть різні подаруночки на свята для нащадків партійної верхівки та колгоспного керівництва і для дітлахів «простих» робітників і селян. Масштаб і бюджети свята радикально відрізнялись.
7Повернення Різдва
до України під час Другої
світової війни
Впродовж 1941–1944 років Україна була поділена на кілька окремих адміністративно-територіальних одиниць. У кожній окупаційні зоні були створені українські адміністрації, які мали власні відділи освіти. Там працювали освітні інспектори. Саме в цей час українці почали повертатись до Різдва, про яке вже майже нічого не знало ціле покоління. Учителів інструктували, що в школах потрібно розповідати про стародавні українські звичаї, дідуха, різдвяну ялинку, святу вечерю й колядки.
Ці три роки свободи від радянської пропаганди дали нові паростки, з якими радянська влада посилено боролася після війни, ініціюючи одна за одною потужні антирелігійні кампанії.
Утім, пропаганда під німецькою окупацією, звісно ж, була, хоч і не така душовбивча. Так, у газеті «Нове Запоріжжя» від 25 грудня 1941 року інспекторка народних шкіл Сливинська зазначала: «Дуже було б добре, аби на ялинку було запрошено представника дружньої нам Німецької Армії, що розповів би дітям про те, як святкують діти-школярі Різдво в Німеччині». Ця інспекторка освіти, певне, ще не знала, що німецькі діти вже не святкують по школах Різдво, а лише гітлерівське свято на честь Нового порядку.
8Верхівка на ялинку
з «нацистським» підтекстом
Нацисти назвали Різдво «єврейським» і викинули з календаря свят. Натомість запровадили давнє свято на честь сонцестояння. Різдвяні гімни перелицювали так, щоб там не згадувалися християнські образи. Головним персонажем зробили бога Одина, яки опікувався, зокрема, військовими справами. Як зазначає дослідник Дмитро Полюхович, це божество давніх германців стали зображувати в мундирі й традиційному прусському шоломі-пікельхельме. Саме «шпиль» такого шолому взяли за основу дизайнери нової верхівки для святкової ялинки — замість Віфлеємської зірки.
Але — ой лишенько! Цей шпиль на іграшці-верхівці ялинки в 1960–80-х поширився радянським союзом. Адже солдати червоної армії привозили додому такі прикраси з нацистським знаком як трофеї. Як і нічні сорочки, які радянські жінки через незнання вважали вишуканими вечірніми сукнями. За деякий час верхівки з «цікавим дизайном» почали масово виготовляти на радянських фабриках ялинкових прикрас.
9Новий рік — мішанина
«радянського народу»
У 1947 Новий рік у радянському союзі оголосили державним святом і вихідним днем. А в 1960-х совєти розробили єдиний сценарій святкування Нового року з акцентом на те, що це має бути найголовніше свято року, яке остаточно має затьмарити Різдво. Адже церкви в ті роки все ще були відкриті. Радянський Новий рік мав стати тотальним — увійти в родини. А для цього потрібно було створити сценарій свята і масовано й швидко його насадити. Тільки в Києві було організовано близько 800 центральних та районних комісій «з нових радянських світ і обрядів», у роботі яких було задіяно понад 10 тисяч осіб. Такі ж комісії були в усіх областях та районах. Вони продукували методички, інструкції, залучали найкращих поетів для створення суто радянських щедрівок.
Маскарад вихованців спецдитбудинку на «ялинці» під час зимових канікул у Дрогобичі Львівської області, січень 1948 року. Поряд з Дідом Морозом — Петрушка. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
10«Блакитний вогник», бій
курантів і бажання дива
За створеним сценарієм, опівночі, під бій курантів на головній вежі московського кремля, треба було встигнути записати на папірчику своє заповітне бажання, підпалити папірець і вкинути попіл у бокал із шампанським, залпом його випити, забувши про смакування напоєм, і сильно повірити, що воно збудеться. Стіл мав бути багатим — на тлі убозтва і дефіцитів: салат «Олів’є» з майонезом і горошком(!), торт, оселедець з овочами тощо.
Дітей варто було святково одягнути та обов’язково дочекатись із ними промови «партійного лідера». Діти, мов губки, всотували в себе розповіді батьків про те, як важко було дістати лікарську ковбасу на салат, і про те, хто і як побився в довжелезній черзі за тортом. Потім усе населення ссср дивилося однакову новорічну програму, однакові фільми («З легким паром») та слухало однакові пісні.
Усе це масовано влилося в радянські родини в 1970-х.
Дитячий новорічний подарунок — набір цукерок
11Весела окупація душ
У 1970-х Мороз став не лише «другом дітей», а й «батьком народів». На новорічних святах малечу стали наряджати в костюми «республік-сестер», а в Києві на Хрещатику організовували ходу дідів морозів зі снігурками в кокошниках та ряджених у костюмах народів срср.
Дітей водили дивитися на такі паради та ще масованіше впливали на їхній мозок. У школах на уроці малювання на всій території союзу діти зображували ялинку із червоною зіркою і прапорцем срср, а на уроці праці виготовляли однаковісінькі «ліхтарики» і ланцюжки з паперу. На «утрєніку» була обов’язково Баба Яга, яка хотіла нашкодити Морозу, а діти вдягалися в костюми сніжинок у кокошнічках, зайчиків, білочок і російського Петрушки. Купа листівок, пісень, фільмів про Новий рік і Діда Мороза, жовтенятські і піонерські газети й журнали рік по року дедалі міцніше цементували юне покоління русифікованого «радянського народу», формуючи з нього «гвинтики» системи.
Та все ж основу пропаганди становили саме дитячі канали комунікації — школа, садок, гуртки.
Хлопчик у костюмі Петрушки
Радянська новорічна листівка. Дід Мороз на писаних російських санях пробирається в космос
Радянська листівка. Росіяни-городяни в костюмах, на другому плані — люди в народному вбранні
12Прощання з Морозом та повернення Святого Миколая
Після 2012 року від Діда Мороза як персонажа, що суперечить національним традиціям, відмовилися в країнах Середньої Азії — Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані.
В Україні прощання з «пришелепкуватим дідом» почалося ближче до 2015 року, з початком війни росії проти України. Окремі громадяни стали писати до обласних та районних управлінь освіти з вимогою скасувати в школах і садках радянського Діда Мороза. Утім, управління перекладали відповідальність на батьківські комітети. І тільки починаючи з 2022 року на святкові заходи в школах та на площах міст став приходити Святий Миколай. Так, на відкриття ялинки в метро Харкова у грудні 2022 року вперше завітав саме Миколай. Звісно, в Україні є представники різних народів і релігій. Можливо, не всі вони сприймають християнського святого. Утім, сьогодні Миколай на дитячому святі — це радше вже не релігійний символ, а казковий.
Насамкінець Ярослава Музиченко підсумовує:
— Новий рік з Дідом Морозом — це міна сповільненої дії, яка могла вибухнути в будь-який момент. Ми не знали, скільки людей у разі повномасштабної війни вчепляться в ці підживлювані десятиліттями звички, до яких багато хто має дитячі сентименти. Але наша нація виявилася сильнішою, українські цінності беруть гору. Саме за них ми сьогодні стоїмо та робимо все, щоб зберегти нашу Україну.
Близько 80 років нас зомбували радянським новим роком. Тож не менш ніж 40 років знадобиться на те, щоб повністю витиснути, вичавити із себе червононосого дідугана — пропагандиста «єднання» різних народів під російським прапором. Але я дуже сподіваюся, що на звільнення все ж піде менше часу. Адже доволі швидко це вдалося подолати Польщі, Чехії, Литві, Естонії, де дитячі мізки також були промиті «дідморозом». Це — про наше майбутнє. Із чого ж починати? Прищеплювати українські цінності — естетично, красиво, цікаво. Нам потрібно це робити мудро, починаючи з дошкілля. І пам’ятати, що садимо зараз насіння, яке виросте і дасть плоди аж через 20–40 років.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
