Олена Юрченко
Авторка журналістських матеріалів з 17-річним досвідом, співавторка книги «Як не втратити розум від батьківства». Маю великий досвід у питаннях освіти, культури, шоубізнесу і практикую smm-наставництво.
Люди на Центральному залізничному вокзалі в Києві аж заціпеніли від здивування: спочатку з головного екрана зник графік руху поїздів. Замість нього висвітилися імена 10 найкращих педагогів України та найменування їхніх міст. А потім на платформу «Вчителі важливі» з тріумфальним гуркотом прибув поїзд «Харків-Київ» з ім’ям лауреата премії Global Teacher Prize Ukraine: «РУСЛАН ШАЛАМОВ».
Він є викладачем біології в харківському ліцеї «Обдарованість», не маючи при цьому профільної педагогічної освіти, проте вже 31 рік розвиває школярів через освітній процес, створив понад 50 посібників і є співавтором держстандартів у сфері освіти. Та професію вчителя не залишав ні на мить: разом з учнями він вимочує курячі кістки в кислоті, купує яловичі серця на ринку, аби розібратися в структурі людського серця, а на лабораторні роботи відвозить учнів до кращих університетів Львова, Чернівців, Києва. Руслан Шаламов свято вірить, що біологія в українських школах має вивчатися в тісному зв’язку з фізикою, хімією та географією, і має надію, що його учні стануть біотехнологами та лікарями, котрі відбудовуватимуть Україну в повоєнний час — після жаданої нами перемоги.
«Пригощаємо колег, вихованців і їхніх батьків стравами, які готуються просто в ліцеї на мангалі, зробленому зі стільців»
Руслане, з якими відчуттями та емоціями ви приймали головний приз премії? Коли йшли до сцени, ви навіть схопилися за голову!
Це було дуже несподівано. Справжній вибух у голові. Я дивився відео про майбутнього переможця й думав: «Ага, там гори. Значить, поїзд прямує із Західної України. Потім степи — можливо, цей маршрут зі Сходу? Далі ми побачили, що це Інтерсіті: Харків? Дніпро? Львів?». А коли поїзд під’їжджав до платформи, було таке відчуття, що ми всі зараз вибухнемо від хвилювання та очікування. І тут РАПТОМ! Моє прізвище… Я намагався, щоб моя голова не розлетілася в цей момент, адже вона могла вибухнути від переповнюючих емоцій! Відчуття полегшення прийшло, коли на сцену вибігли мої товариші по роботі та найближчі друзі. Між іншим, це одне й те саме для мене, це моя команда, з якою я співпрацюю.
А хто перший зміг привітати вас по телефону?
Мій телефон немов зійшов з розуму від кількості повідомлень і дзвінків. І теж був готовий луснути, як і моя голова (посміхається). 250 непрочитаних повідомлень у месенджерах. Першою, кому я відповів, була моя дружина. Вона трохи випередила мене, адже я саме збирався повідомити їй про перемогу.
Кажуть, з нагоди вашого тріумфу в Харкові навіть буде частування — та ще й на площі Свободи, з борщем і холодцем…
А готуватиму я. Обожнюю готувати й роблю це з радістю — це моє захоплення! З колегою паном Віталієм (він інженер електроніки) використовуємо один мангал на двох, зроблений зі шкільних стільців. Я роблю перші страви, а Віталій — другі. У нас нікому в колективі ніколи навіть не виникає думки щось замовити з доставкою їжі чи піти в кафе на день народження. Їжу готуємо ми — завжди в приміщенні нашого ліцею. І годуємо всіх. Для дітей і для наших класів теж готуємо. А ще для батьків час від часу організовуємо частування.
Ми ще жартуємо з Віталіком: «Приготувати кожен зможе, а ви спробуйте це з’їсти» (посміхається).
Частину борщу, що зваримо і принесемо на частування на площі в центрі Харкова, реалізуємо і відправимо кошти для війська.
«Потрібно відійти від ідеї розподілу біології рослин, тварин і людини на заняттях з біології — все взаємозв’язано»
Ви вперше представляєте біологічну сферу, яка перемагає на Global Teacher Prize Ukraine. А її часто недооцінюють. Яке ваше бачення природничої сфери в українських школах?
Біологія є частиною природничої сфери, в якій поєднані чотири предмети: фізика, хімія, біологія та географія. Біологія — це дуже інтегративна наука, що використовує методологію фізики, хімії та географії. Звідси беруть початок біофізика, біохімія, біогеографія — міждисциплінарні напрямки.
У 50-х роках XX століття, коли створювали курс біології в окремих школах, його розробку довірили професорам із радянських університетів. Вони зробили все за зразком, як це відбувається у вишах: розділили біологію на окремі галузі — ботаніку, зоологію, біологію людини, загальну біологію — і перенесли цей поділ до школи. Хтось вирішив, що ботаніку вчити легше за зоологію. Тому спершу вивчають її, а потім переходять до зоології, біології людини й лише потім — до біологічних закономірностей.
На мою думку, біологію варто викладати зовсім по-іншому в школах України. Подивімося на звичайний день із життя дитини. Вона виходить на вулицю — а там росте дерево, під ним муркоче кіт, на гілці сидить різнобарвний птах, навкруги трава, в небі пливуть хмари, вітер колише листя. Усе це — єдина система, в якій усе взаємодіє. А в школах вивчаємо інакше. Кажемо, що рослини — це окремо, тварини — окремо, людина — в принципі окремо, а насамкінець намагаємось вмістити в уже перевантажену дитячу голову ще якісь спільні закономірності.
Складається враження, ніби діти із 7-го класу прагнуть стати біологами й заглиблюються у вузькі наукові розділи. Проте головне — не зазубрити визначення, а сприймати життя як єдину систему.
Зараз багато говоримо про інтеграцію в природничій сфері, хочемо створювати інтегровані курси. А я кажу колегам: «Спробуймо для початку інтегрувати бодай саму біологію». Навіщо розділяти біологію рослин і тварин, якщо в природі вони існують разом? Застосуймо інтеграційний підхід — а в біології їх може бути безліч — екологічний, еволюційний, функціональний. Будь-який, щоб допомогти дитині бачити світ живих істот цілісно.
А що сьогодні пропонує НУШ для вчителів біології?
Наразі маємо три нові програми з біології для Нової української школи, і всі вони, по суті, копіюють стару модель. Я розумію, чому автори пішли цим шляхом: вчителі звикли до традиційного підходу. І ніколи б не обрали програму, написану по-новому. Адже десятиліттями вчили так: спочатку рослини, потім тварини, далі людина, а наприкінці — загальна біологія. І будь-яка нова програми зустріла б шалений опір. Вона б не отримала достатньої підтримки та вибору. Відтак про державне фінансування підручників годі й мріяти.
Чи доносите ви свої ідеї до колег-біологів?
Я запропонував освітянам програму для 5–6-го класу — вона абсолютно нова й кардинально відрізняється від того природознавства, до якого всі звикли. Але вчителі обрали інші програми, які були банально скопійовані зі старого непотребу. Якусь частину голосів моя програма зібрала, проте їх було недостатньо.
Але я вірю: час для цієї ідеї настане, і ми обов’язково інтегруємо біологію. Сподіваюся, що діти вивчатимуть її не як основу науки «Біологія», а як біологію для учня, що формує погляд на світ і ставлення до живого світу.
Тому що основи науки — це про виші, профіль, вибір фаху. А поки ми в базовій школі — 7–9-й клас і предметне навчання — повинні сформувати цілісне природничо-наукове бачення світу, захопити нашими предметами, продемонструвати, які вони чудові, перспективні й цікаві. А оскільки навчання предметне — педагог повинен взяти в руки те, чого навчає. Адже фізики, хіміки, біологи й географи мають що дати дітям потримати в руках, на відміну від філологів. Мрію проходити коридором школи під час уроків, і щоб двері були відчинені. І, зазирнувши в клас, можна було відразу зрозуміти, що це за предмет. Щоб біологія відрізнялася від української мови більше, ніж математика від фізкультури. Діти мають тримати в руках те, що вивчають, а не слухати лекцію. І має бути набагато більше практичних лабораторних занять.
«Разом з учнями виварюємо кістки, розрізаємо серця й проводимо виїзні лабораторні в найбільших містах України»
Мені також запам’яталася ваша фраза про те, що в предметах природничої галузі в Україні часто «бракує життя»…
Я твердо переконаний, що природнича сфера має навчити наших дітей цивілізованій взаємодії з навколишнім середовищем. А не тільки термінології чи заучуванню для оцінки на іспиті відомостей про властивості солей і кислот, закон Ома чи структуру мітохондрії. Шкільна біологія формує цінне ставлення до життя як до неповторного явища. І я прагну, аби ЖИТТЯ викладалося в школах комплексно.
Звісно, ми говоритимемо про різні форми життя — мікроби, бактерії, гриби, рослини, тварини, людина. Але щоб у дитини не виникало враження, що тварини живуть окремо від рослин, і що степи, луки, пустелі, вологі тропічні ліси — це все окремі сутності. Адже на все слід дивитися зверху, узагальнюючи. А деталізувати вже в профільній школі. І учнів, що в 10-му класі оберуть біологічний напрям, чекатимуть спецкурси (генетика, цитологія, біохімія та багато інших), а також загальний курс поглибленої біології.
Ви також підтримуєте інтегрований підхід у викладанні біології…
Важливо, щоб біологія змістовно поєднувалася з хімією, фізикою та географією. І коли вивчаємо воду — це вивчення стосується всіх предметів. Починають фізики з будови молекул і фізичних властивостей. Підхоплюють хіміки. А завершують географи — темою про поширення води на планеті, її стан і вигляд, і біологи, розповідаючи про роль води в живій природі. Це і є об’ємне бачення світу.
Поділитеся кейсами експериментів і проєктів, які викликають у ваших учнів велику зацікавленість до біології?
Можливо, ви бачили, що у своїй відеовізитівці для Global Teacher Prize Ukraine я тримаю в руках кістки. Одні розпадаються, інші — згинаються. Це домашній експеримент, який починається словами: «З’їжте курку». Потім кістки потрібно відварити, позбавити їх усього зайвого. Частину з них слід покласти в оцет на тиждень, а інші — загартувати (прожарити) на вогні. Результати цієї роботи учні повинні принести до школи.
Дослід дуже простий! Але зробити його не можливо. Ти показуєш, що коли випалюється органіка, кістки стають крихкими, але твердими, а коли вимивається кислотою вся неорганіка, кістки стають пружними й гнучкими. Доходимо висновку про роль органічних і неорганічних речовин у складі кістки. Обговорюємо з учнями, чому наші кістки часто не ламаються і чому в нашого скелета саме така будова.
Де ви знаходите можливості ознайомити учнів зі складним обладнанням, яке так необхідне під час підготовки до олімпіад, конкурсів?
Готуючись до олімпіад, ми з учнями постійно щось досліджуємо. Потрібне складне обладнання, якого часто не буває в школі. Раніше ми виходили з положення просто: користувалися лабораторіями вишів у Харкові. До повномасштабної війни це було можливо — у нас багато різних університетів, і ми цим користувалися. Я навіть ніколи не ставив собі за мету обладнати свій кабінет дуже круто. Звісно, маю базові речі: мікроскопи, необхідний набір досить якісних препаратів, хімічний посуд. Проте щось додаткове не намагався придбати: всі лабораторні роботи діти робили в університетах. Я домовлявся з кафедрами, і діти їхали туди на нашому шкільному автобусі.
Зараз це неможливо. Тому ми часто їздимо з дітьми в інші міста. Цьогоріч разом з учнями ми тиждень провели в Чернівецькому університеті, де нас приймав медичний факультет. Ще тиждень — у Львівському університеті на кафедрі мікробіології (яка дуже радо нас прийняла!). І ще один тиждень — у Київському університеті в навчально-науковому центрі біології та медицини. Здебільшого на кафедрі фізіології людини, але долучилася й кафедра зоології.
Я не збираюся на цьому зупинятися і на осінніх канікулах маю бажання організувати учнівську поїздку до фармацевтичної компанії. Тільки за таких умов я можу бути впевненим, що учні й учениці набувають практичного досвіду.
Мені дуже прикро чути відмовки про те, що обладнання важко знайти, що його не може бути в кожній школі. Для шкільної біології буде достатньо й звичайного пластикового посуду: пляшки, ложки-виделки. Овочі та фрукти взагалі варто вивчати на реальних яблуках, буряках і картоплі. Мій курс «Пізнаємо природу» побудований на елементарних речах, коли діти можуть самостійно виготовити прилади для вимірювання швидкості вітру — анемометри. Треба лише з’єднати трубочки для коктейлів, олівці з гумкою на кінці та кнопки. Але це працює! Креативний педагог завжди знайде для своїх учнів цікаві практичні роботи.
Візьмімо ще тему про людське серце. У багатьох моїх колег і в мене заняття про серце починаються з ринку чи супермаркету, де купуємо яловичі серця. Розрізаючи серце ножем і тримаючи його перед собою, краще зрозумієш роботу свого серця, оскільки бичаче серце має будову, ідентичну до людського.
«Розроблю з колегами безкоштовний збірник завдань для вчителів-біологів»
Global Teacher Prize Ukraine вже 9 років поспіль втілює в життя освітні мрії вчителів. Знаю, що частину призу (мільйон гривень) ви плануєте використати на створення курсу з укладання компетентнісних завдань для вчителів біології. Чому саме компетентнісно орієнтовані завдання такі важливі в НУШ?
У всьому світі, зокрема і в Україні, відбувається перехід від знаннєвоцентричної моделі освіти до людиноцентричної. Власне, ці дві освітні моделі відрізняються лише своєю метою. У першої мета — наповнити дитячі голови знаннями. Однак цей процес схожий на наливання води в діряве відро, в яке ти ллєш і ллєш, а крізь отвір усе витікає та зникає.
Мета людиноцентричної освіти — різнобічний розвиток дитини, який стане поштовхом для її успіху. Цей перехід у різних державах називають по-різному. В Україні він отримав назву «Нова українська школа». Вважаю, що це найкраще, що сталося з нашою освітою за всі роки її існування. І це те, що відбувається з усіма світовими освітніми системами саме зараз. Усі країни вже зрозуміли, що самі по собі знання — не є цінністю, тому що їх миттєво можна отримати за допомогою потужних пошукових систем. Цінним є те, що ти можеш і вмієш зробити зі знаннями. Власне, це і є розвиток.
Компетентнісні завдання — це єдиний інструмент, що дає змогу нам відстежувати прогрес у формуванні компетентностей. У Законі про освіту прописано: мета повної загальної середньої освіти досягається шляхом формування ключових і предметних компетентностей в учнівства. Компетентнісні завдання суттєво відрізняються від знаннєво орієнтованих або, як ще їх називають, репродуктивних, коли потрібно щось пригадати або знати відповідь ще до того, як прозвучить запитання. До речі, на Освіторія.Медіа є моя авторська стаття про компетентнісно орієнтовані завдання.
Моє ж завдання — навчити учнів думати. Для цього потрібно, щоб завдання складалося з великого «тіла», в якому є сюжет, набір фактів і запитання. Дитина має застосовувати свої вміння — читати з розумінням, встановлювати логічні чи причинно-наслідкові зв’язки, визначати основне, отримувати інформацію з нетекстових джерел (читати графіки, схеми, діаграми, інфографіку). Це все і є компетентнісні завдання.
Я дуже довго навчався їх укладати у видатних міжнародних експертів. І зараз хочу залучити до складання курсу двох своїх колег-біологів — запрошу їх стати співавторами. Завдання — створити великий набір завдань на всі випадки життя, якими безоплатно зможуть користуватися вчителі-біологи. І вони зможуть це зробити на будь-якому етапі заняття.
Пофантазуємо просто зараз? Наведіть нам приклад цікавого компетентнісно орієнтованого завдання, що може бути в збірнику.
Є такі мавпи — верветки. Про них мало хто знає, а ми зараз створимо про них завдання, на яке всі зможуть відповісти. Отже, у верветок є три природні вороги: орли, змії та леопарди. Мавпи намагаються вберегти своє життя: іноді вилазять на найтонші гілки дерев, іноді ховаються в кущах, а іноді стають на задні лапки та виглядають навколо себе. Запитання: на якого з ворогів і яку реакцію демонструють нам верветки? Правильні відповіді: у кущах верветки ховаються від орлів, на задніх лапках виглядають змій, а на гілки залазять, щоб важкі леопарди, що чудово лазять по деревах, не дістали їх на тонких гілках — бо впадуть.
«Учні допомогли розібрати завали в моїй квартирі після прильоту КАБу»
Ми пережили майже чотири роки повномасштабної війни. І вижили. Як це вплинуло на учнів, а як — на вас, як на педагога?
У нашому ліцеї навчаються переважно діти з Харківської області. Тому що наш ліцей — обласного підпорядкування для обдарованих дітей із сільської місцевості. До війни діти приїжджали в ліцей і жили в ньому, а на вихідні поверталися додому. Зараз навчання здебільшого відбувається в укритті.
Чимало моїх учнів пережили окупацію — частина Харківської області пів року була окупована. Звісно, це зробило дітей дорослими. Миттєво. У них сформувався світогляд дорослої людини — війна позбавляє дитинства. Це її найгірший вплив, окрім того, що вона забирає життя. Учням важко. Але я бачу своє завдання в тому, щоб відволікти
Источник: www.osvitoria.media
