Довіра — це відкриті, позитивні взаємини між людьми. Коли людина довіряє комусь, то вона впевнена у порядності й доброзичливості іншого. Довіра вважається основою всіх соціальних інститутів, в тому числі — сім’ї. Батьки часто прагнуть контролювати всі дії своїх дітей, щоби убезпечити їх від потенційних небезпек. Наприклад, можуть почати читати листування своїх дітей, слідкувати за ними і таким чином повністю втрачають довіру дитини. Про те, як будувати з дитиною стосунки, засновані на довірі, та навіщо це потрібно розбиралися з психологом Тасею Осадчею.
Роль довіри в житті людини
Базова довіра формується в дитини ще на першому році життя. Ця довіра тісно пов’язана з матір’ю або особою, яка її замінює. У перший рік життя людина не може ані фізично, ані емоційно вижити без людини, якій вона повністю себе довіряє.
Базова довіра тісно пов’язана з явищем безумовної любові. Безумовна любов — це любов без умов, коли дитину люблять просто за те, що вона є. Згодом наявність або відсутність безумовної любові та базової довіри впливає загалом на довіру людини до всесвіту.
Для формування почуття довіри також важливо, щоби мама або інший значимий дорослий проявляв власні почуття та емоції: сміявся, коли весело та сумував, коли погано. Таким чином дитина навчиться довіряти не лише іншим, але і самій собі: вірити власним очам та почуттям.
Довіра між батьками та дітьми — міф або реальність?
Довіра між батьками та дитиною — це однозначно реальність, яка необхідна всім родинам. Менше з тим, довіра між батьками та дітьми відрізняється від довіри між двома дорослими. Важко заперечити, що батьки та діти мають різні права та обов’язки, а тому відрізняється і рівень відповідальності, що вони мають. До певного віку батьки несуть повну відповідальність за дитину і за те, яким чином забезпечено її комфорт.
Трирічна дівчинка цілком точно може обрати якого кольору їй одягнути сукню: синю або фіолетову. Однак, якщо на вулиці різко похолодало і наступного дня вже не 25 градусів тепла, а всього 15, то дитина у такому віці навряд чи прийме правильне рішення про відповідний одяг. Тому батьки можуть і мають підключити власну відповідальність та окрім сукні одягнути дитині светрик.
Це не означає, що дитині не довіряють, а лиш те, що прагнуть комфорту для неї. Проявом довіри у цьому випадку може стати така фраза: «Ти одягнула светрик, бо сьогодні прохолодно. Якщо тобі стане спекотно, то ти можеш його зняти». Батьки довіряють дитині, але і забезпечують її комфорт, а дитина чує чесне пояснення ситуації, що також стимулює довіру.
Відносини батьків та дітей мають будуватись на довірі, коли вони діляться своїми думками, емоціями та переживаннями. З іншого боку, довіра між дитиною та дорослим відрізняється від довіри між двома дорослими, тому не потрібно залучати дітей у деякі теми, як-от проблеми в стосунках між батьками.
Довіра має свої межі. Розповісти, що мамі сумно і як вона почувається — це добре, але двері у батьківську спальню треба тримати зачиненими.
Довіра між батьками та дітьми — це пошук балансу та встановлення конкретних меж. З віком ці межі змінюються і спектр тем, про які потрібно говорити та виборів, що може здійснювати дитина розширюватиметься. Нікому не спаде на думку давати новонародженій дитині м’ясо, бо вона просто до цього не готова. Те саме і з балансом довіри та відповідальності.
Довіра VS вседозволеність: як знайти межу
Довіру часто плутають із вседозволеністю. Здається, що якщо повністю довіряти дитині, то її стане неможливо контролювати. Щоби контролювати не доводилось, а довіряти стало легше варто вибудовувати дуже чіткі межі для дитини.
Межі — це розуміння того, яка поведінка і в яких умовах є прийнятною та неприйнятною. Таким чином дитина матиме свою свободу, але в зрозумілих для неї межах.
Таких меж мають дотримуватися і батьки. Якщо у дитини є своя кімната, то перш ніж увійти варто завжди стукати і якщо дитина не хоче пускати батьків у свою кімнату, то це її право, оскільки це її особисті кордони.
Щоби уникнути вседозволеності дитина має також розуміти, що всі її дії мають певні наслідки. Якщо дитина сказала неприємні речі другу, то вона має розуміти, що ця людина буде на неї ображена. Батьки не мають вирішувати конфлікти замість дитини, а давати їй інструменти або поради щодо поведінки у тій чи іншій ситуації. Це і є довіра, впевненість у тому, що дитина зможе впоратись сама. Якщо дитина розумітиме наслідки власних дій, то буде почуватися самостійною, а батьки довірятимуть тим рішенням, які вона приймає. Це вміння неодмінно відобразиться і в дорослому житті.
Крок за кроком: будуємо відносини, що засновані на довірі
Люди здебільшого не довіряють одне одному без причини. Дорослі навряд чи ділитимуться своїми секретами з малознайомими людьми або розповідатимуть сусідам про те, де вони зберігають гроші. У взаєминах між батьками та дітьми ситуація рівно така сама: довіра не народжується з нічого.
Вчитися довіряти дитині та робити так, щоби вона довіряла батькам — це довгий шлях, але він точно позитивно відобразиться на родинних відносинах та на майбутньому житті дитини. То що робити, щоби створити відносини, що засновані на довірі?
Розвивати щирі взаємини, що засновані на довірі, варто з самого народження дитини. Справжнє прийняття дитини та спілкування з нею допоможуть розвинути відкриті та чесні відносини в сім’ї. Довіра між батьками та дитиною — одна з найважливіших складових становлення здорової особистості.
Источник: www.osvitoria.media
