Усе починалося з 400 доларів та однієї в'язальної машинки – як у Броварах працює трикотажна фабрика, про яку знають в Україні та за кордоном
Розповідаємо, що об’єднує мотиви Марії Примаченко, вишивку 19-го століття та майже космічні технології
У Броварах, що на Київщині, уже багато років поспіль успішно працює найбільша в Україні фабрика з виробництва трикотажу – приватне підприємство “Ріто”. Одяг цієї фабрики популярний не лише в Україні, але й за її межами.
Засновник і керівник підприємства Тетяна Абрамова із гордістю називає його лабораторією інноваційного трикотажу. Журналістам УНН вона продемонструвала повний цикл виробництва якісного одягу, починаючи від моделювання дизайнером, процесу пряжі та закінчуючи здачею готового товару постачальникам.
Усе починається з тонесенької ниточки
“Це – наша гордість, це – наше власне виробництво. Із цього все починається. Починається от з тонесенької ниточки, з якої потім ми на цих розумних машинах вив’язуємо різні цікаві речі. У нас є власне тренд-бюро, де працюють дизайнери, конструктори. Усі їхні ідеї на нашому виробництві імплементуються, вив’язуються”, – розпочинає екскурсію Тетяна Борисівна.
Абрамова з гордістю демонструє цех з в’язальними машинами і пояснює, що за складністю конструкції вони, на думку деяких спеціалістів, не поступаються космічним кораблям.
“Це дуже розумні машини марки Stoll. Це концерн у Німеччині, якому 150 років, і він розробляє одні з найрозумніших в’язальних машин. Кажуть, що в’язальні машини по своїй конструкції дуже схожі на космічний корабель. Це тому що в них дуже багато різних маленьких, таких дрібних механізмів. Голки. Їх там декілька сотень. І ці голки повинні так працювати, щоб вони захоплювали ниточку. І ця ниточка робила переплетення”, – пояснює керівник фабрики.
Продовжуючи екскурсію, Тетяна Борисівна розповідає, що їхня продукція з успіхом продається в США. Додає, що фабрика виробляє трикотажний одяг під двома брендами: Rito та 91Lab. Rito, за її словами, – це бренд більш універсального трикотажного одягу, а 91Lab – це бренд зі слоганом “Трикотаж, як мистецтво”. І це справді так, адже вироби під брендом 91Lab мають вишуканий дизайн, а деякі прикрашені мотивами робіт Марії Примаченко чи елементами брокарівської вишивки, що була розповсюджена на Київщині у 19-му столітті.
У кабінеті дизайнерів одягу кипить робота: тут займаються справжнім мистецтвом і на очах журналістів працюють над колекцією осінь-зима 2025-26 рр.
“Коли дівчата вигадують колекцію, то вони придумують глибше, ніж просто одяг. Вони займаються мистецтвом. У нас є свій цикл. Ми його повинні дотримуватися, тому що, наприклад, коли ми експортуємо, ми працюємо за законами світового рітейлу. Наприклад, у лютому ми повинні вже показувати колекцію літа 2026 року”, – розповідає про особливості бізнесу в сфері моди Тетяна Абрамова.
Диссонатор, кетель – загадкові терміни зі сфери виробництва трикотажу
Чи доводилося вам чути слово “диссонатор” у значенні назви професії? Ми почули про такого фахівця вперше. А це – важлива людина на виробництві одягу, адже саме ці спеціалісти програмують машини для виробництва кінцевого продукту, вказуючи, де слід використовувати саме такі нитки і саме такого кольору, а також, які петлі мають бути вив’язані.
“По-справжньому, це дійсно зветься “диссонатор”, професія – дуже складна. От кажуть: та це айтішники. Ні, це айтішники, але вони мають великий досвід і знання в трикотажному виробництві, вони знають, як, що зробити. Щоб голочка брала той колір нитки, чи вона перекидувалася через іншу голочку. Тобто це дуже складна історія”, – пояснює керівник фабрики.
І тут же демонструє неймовірно гарну колекцією трикотажного одягу, на створення якої фахівців надихнула творчість Марії Примаченко.
Загалом, виробництво трикотажного одягу – це складний процес, який включає в себе низку важливих етапів. Зокрема, після того, як тканина готова, вона потрапляє до спеціальної кімнати, де її піддають обов’язковій термічній обробці.
На наступному етапі не обійтися без машини, що має назву кетель. Саме за допомогою кетеля деталі одягу зшиваються, і ми отримуємо готовий трикотажний виріб з охайним кетельним швом.
Після цього готовий продукт проходить контроль якості та сертифікується, щоб згодом поїхати з Броварів в усі міста України. А деякі партії – на експорт за кордон.
Надихнула сукня з ластівками
Пані Тетяна – дуже енергійна жінка, закохана у свою справу. Але все ж таки – як їй вдалося створити та масштабувати успішне виробництво?
Сама вона родом з Луганська. Її батька свого часу перевели працювати саме в Бровари. Тоді вона вирішила, що це її друга Батьківщина.
“У мене все вийшло випадково. Я закінчувала аспірантуру в економічному університеті імені Гетьмана. Моя мама була лікаркою, до неї прийшла дівчина, яка хотіла віддячити їй і принесла моток пряжі. Мама каже: що я буду з нею робити? А вона відповідає: якщо у вас є донька, я можу зв’язати їй сукню. І вона зв’язала таку класну сукню з ластівками.
У той час, на початку 90-х, нічого цікавого не було. А бізнес завжди народжується там, де є дефіцит: товару, послуги. І тому, коли я побачила цю сукню, мені дуже захотілось, щоб таких суконь можна було виробляти багато для всіх жінок. Усе почалось з 400 доларів і першої в’язальної машинки”, – пригадує Тетяна Борисівна.
А ще вона пишається, що її фабрика розташована саме в Броварах – у місті, де влада зацікавлена у розвитку підприємництва.
“По-перше, це дуже потужне місто з інтелектуальними людьми, тому що тут дуже багато складних підприємств. Воно націлене на життя людей. Тут дуже класна інфраструктура, і знаєте, чесно кажучи, хоч і кажуть, воно місто-супутник Києва – так, але воно саме по собі місто, і в ньому можна жити окремо своїм бурхливим життям. І по-друге, у нас влада, яка нас чує. Ви можете бути здивовані, але я пішла на прийом до мера (міський голова Ігор Сапожко – ред.), він мене вислухав, і він дав мені зворотній зв’язок.
Я жителька Броварів вже багато років і я не хочу переїжджати”, – з невичерпним оптимізмом, вірою у Бровари та Україну завершила екскурсію фабрикою Тетяна Абрамова.
Источник: www.unn.com.ua
