Свято закоханих у вино: Трифонів день у Бессарабії Звіт 16.02.2026 13:31 Укрінформ Болгари на Одещині святкували «виноробний новий рік» – «Трифон Зарізан», що сигналізує про початок хліборобського сезону для виноградарів. Болгари Бессарабії, котрі густо мешкають на півдні Одеської землі, здавна відзначають свято виноградарів «Трифон Зарізан». Воно також розповсюджене серед гагаузів України та Молдови, а ще в Болгарії, Македонії, Сербії. У цей день власники обрізають виноградну лозу, щоб отримати восени добрий врожай. День Трифона припадає на 14 лютого, його супроводжує обряд з піснями та танцями. І, безумовно, в цей день вино тече рікою. Як цього року болгари на Одещині святкували «Трифон Зарізан», – у репортажі Укрінформу.
«ЗА ЗДОРОВ'Я, НА УСПІХ, НА ВРОЖАЙ І ДАЙ БОЖЕ МИР ЗДОБУТИ»
Аби зустріти «виноградний новий рік», ми поїхали в село Залізничне, що за 10 км від Болграда. У цей день місцеві господині прокидаються з першими променями сонця і готують традиційну болгарську страву – тушковану курку з рисом. Також випікають бублик, наливають вино в дерев’яну ємність і складають усе в нову торбу, накриваючи рушником. Власник дому, перекинувши торбу через плече, йде на виноградники, де збираються всі чоловіки села. Відповідно до обряду, там вони хрестяться, кожен бере садові ножиці та відрізає три гілки від трьох великих виноградних лоз. Знову перехрестившись, виливають принесене із собою вино на лози.
Бублик вішають на зрізану лозу і прив’язують поруч рушник. Болгари вважають хліб священним, оскільки він увібрав у себе всю силу землі та може передавати її винограду.
Чоловіки обирають «царя виноградників». За традицією, це найбільш успішний власник у селі. Цареві одягають на голову вінець із виноградної лози, потім він сідає на віз, запряжений кіньми (колись віз тягли самі виноградарі). Доїхавши до села, ця процесія йде вулицями, зупиняючись перед кожним будинком. Господині виносять вино в білій посудині та пропонують випити спочатку царю, а потім – усім учасникам обряду. Залишки вина цар вихлюпує через плече з вигуками: «Нехай наш урожай буде щедрим! Нехай наш дім буде повною чашею!». Цар відповідає: «Амінь»..
До повномасштабної війни на свято Трифона приїздили туристи з усієї країни, воно стало візитною карткою болгар Одещини. Нині дійство більш локальне, однак гості з Одеси, Ізмаїла та Рені нам зустрілися. У цей день у бессарабському селі танув сніг, багнюка була по коліна, тому господарі гостей у поле не повели, а влаштували свято в Будинку культури.
Проте нам пощастило більше: засновник місцевого музею Сергій Драганюк, якому і випало бути Царем Трифоном, запросив нас подивитися, як обрізають лозу на винограднику. По дорозі Сергій розповідає, що від початку повномасштабної війни життя в селі занепадає: велика частина молоді поїхала, чоловіки пішли на фронт.
– Колись були плантації, поля винограду. Зараз усе зменшилося, кожен вирощує виноград у себе на городі. У мене – сім сортів, ще альтанка під три сорти. Раніше найкраще вино в нас в селі було зі сорту Зайбер, а зараз його не вирощують. Я роблю вино, ракію. Усе для себе, на продаж не йде, тому що в нас усі виноробством займаються, – ділиться він.
Галина Бірюкова та Сергій Драганюк В’язнемо в багнюці, однак йдемо до найбільшого куща на городі – як велить традиція. Із нами – керівниця народного фольклорного колективу «Радість» Галина Бірюкова. У сьогоднішньому дійстві вона грає роль дружини Трифона. Діставшись «головного» куща, Трифон береться до роботи. Миє руки й витирає рушником, а далі – хреститься, підкопує кущ і посипає попелом. Потім зрізає з куща старі гілочки. Вважається, що так виноград дасть найкращий врожай, а родина проживе рік у гармонії.
– Коли обрізаємо виноград, обов’язково поливаємо зрізані гілочки вином. У народі кажуть: «За здоров’я, на успіх, на врожай і дай Боже мир здобути». Зрізана лоза – оберіг. Її зав’язують червоною стрічкою, що символізує прихід весни, та залишають у будинках під дахом. Під кінець дійства на виноградник кладуть хліб, – пояснює нам Галина Бірюкова. Після цього всі учасники мають випити чарку вина. За повір’ям, нове вино буде таким, як те, що подавалося на «Трифона Зарезана».
До Будинку культури на продовження ми вже не встигали, адже мали побачити, як святкують «Трифона» у Болграді. У місті на одній із площ влаштували ярмарок на підтримку ЗСУ, де виробники крафтової продукції пригощали відвідувачів традиційною випічкою, м’ясними стравами та вином.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛОЗУ ТА ОСЛА У першій ятці нам відразу налили по келиху глінтвейну. Смачнішого не куштували в житті, хоча взимку доводилося не раз зігріватися таким напоєм. Який таємний інгредієнт додала жителька села Криничного Марія Желяскова у свій витвір мистецтва, ми так і не дізналися. Питаємо жінку, чи дотримуються в її родині давніх звичаїв на Трифона Зарезана.
Марія Желяскова – Болгари кажуть, що це свято закоханих у вино. У моїй родині його відзначають так, як це робили наші предки. Ранок почався з того, що чоловік зробив зарубку сокирою на дерев’яному порозі. Потім зібралися сусіди та поїхали на виноградники. Там, зокрема, моляться Богу, щоб лоза дала врожай. Попри раннє вставання і втому через приготування, я сьогодні сповнена радості. Вийшло сонце вперше за останні дні, морози відійшли, справді відчувається наближення весни. Це дуже яскраве свято, чекаємо тільки на Перемогу. Щоб на душі було спокійніше, щоб наші захисники могли святкувати разом із нами, щоб родини зібралися, – ділиться пані Марія.
Олександр А ось легенду, чому Трифона називають Зарізан, розповів нам мешканець Ізмаїла Олександр, який приїхав до Болграда разом із групою туристів. Аби почути історію, ми мали неодмінно скуштувати ракії – національного напою болгар, який чоловік приготував власноруч. За його інструкцією, 70-градусний напій треба «просто шандарахнути». Відмова дегустувати не приймалася, тому ми набралися сміливості та зробили по ковтку. Смачною ракію не назвеш, однак задоволений Олександр почав розповідь.
– Із цим святом пов'язують багато переказів. Найбільш правдива та цікава – грецька історія. У Греції жили виноградарі, у одного працьовитого господаря було багато кущів. Одного разу він захворів і не міг вийти до виноградників. Тоді його голодний осел вийшов на город і погриз лозу. Коли чоловік одужав і побачив це, він засмутився, адже подумав, що виноградники тепер зіпсовані. Осла він подарував сусіду, тварина погризла кущі й там. Однак після цього виноградники цих двох господарів дали найкращий врожай у всій Греції. І тоді люди зрозуміли, що кущі треба підрізати. А щодо Трифона, за однією з легенд, його назвали Зарезаном через те, що під час підрізання лози він відрізав собі шматок носа. Кажуть, це йому покарання за те, що не поважав своїх батьків, – розповів Олександр.
ІГРИ КУКЕРІВ Окрім ярмарку, у Болграді виступили танцювальні та співочі колективи, «родзинкою» ж стала участь у святі колективу кукерів. Їхній виступ символізує відхід зими, відновлення життя, родючість і добробут. Кукери – чоловіки та хлопці у святкових костюмах із поєднанням жіночого та чоловічого одягу. На поясі носять великі дзвони вагою понад 20 кг, а в руках тримають палиці. Усі атрибути та виконані ними ритуальні дії мають спільний сенс – відганяти злі сили та очищувати простір. Особливу роль відіграють маски, які виготовляють заздалегідь із дерева, хутра, шкіри й пір’я. Вони мають навмисне «жахливий» вигляд, аби лякати зло, водночас зроблені з великою майстерністю.
У кукерських іграх беруть участь різні персонажі: господар і господиня, наречена та наречений, ведмідь, цигани, лікар, дід, баба та діти, воли тощо. Першим ритуалом є обхід усіх будинків села з побажаннями здоров’я, врожаю та добробуту, під час якого кукери розігрують комічні сценки. Важливий елемент – обрядова оранка та засівання. У Болграді група кукерів під керівництвом Петра Дімітрова створена на базі танцювального ансамблю «Бессарабія». Це друга участь колективу у святі Трифон Зарезан.
Якщо коротко переказати враження від побаченого – це голосно, магічно та чарівно. Відчуття, що спостерігаєш за якимось стародавнім ритуалом. Подивитися на кукерів, здається, прийшли всі жителі Болграду. За туристів годі й казати. Люди фотографувалися з персонажами ходи, а деякі жінки намагалися поцілувати кукера в довгий ніс маски – як нам пояснили, є повір’я, що завдяки тому в родині цього року з’явиться дитина.
– Ми відродили традицію, яка була неактивна. Носії знань є у селах, однак люди не проводили дійство або спрощували його. Наприклад, замість костюмів просто одягали кожухи. Ми ж об’єднали досвід кукерів з усіх болгарських селищ, а Петр Дімітров, фахівець і людина з великим досвідом, допоміг нам відтворити дійство. Підібрали костюми, реквізити. Мене просто переповнює щастя, коли розповідаю, це для нашого народу дуже важливо, – розповів керівник організації «Болградське народне зібрання» Сергій Русєв.
За його словами, персонажі волів, господаря та господині символізують продовження життя. – Люди сіють, чекають на врожай хліба та винограду, приплід у худоби та птиці. Найголовніше – поповнення в родині. У руках кукерів – палиці, якими стукають по землі, – це символізує чоловічу силу, «запліднення» землі. На масках та взутті – фалічні символи, це також на продовження роду, – пояснив Русєв.
За його словами, до кукерської групи, окрім чоловіків, цього року долучилися й діти – учні 10–11 класів. Наймолодшому учаснику групи – 15 років, найстаршому – 70. Костюми виготовляють кілька майстрів.
– Спочатку наші майстри не були готові до такого замовлення. Потім знайшли чоловіка з Кубея, який пошив шкіряні панчохи. Майстер з виготовлення масок є у Кам’янці, з бавовни – у Кірничках, є й майстер із бісеру. Ми повністю можемо забезпечити процес виготовлення костюма, – розказав Сергій Русєв.
Він зазначив, що така діяльність позитивно впливає на психоемоційний стан людей. – Ми всіх «завели». Зараз кожне село хоче свою кукерську команду. Є люди, які бажають долучитися, однак соромляться. Найголовніше – це вирішує проблему депресії. До нас прийшли хлопці з фронту, вони пригнічені, їм важко адаптуватися до звичайного життя. Двоє вже в команді – сьогодні вони не виступали, але допомагали виготовляти костюми, – додав Русєв.
Зауважує, що в групі планують збільшити кількість дійових осіб і, відповідно, образів. – У нас 21 костюм. Але ще у групі – троє музикантів і троє помічників. Плануємо шити костюми і для інших персонажів. Кожен знайде свій інтерес, обіграє та висміє відповідний образ, – додав він. Переповнені емоціями від незвичайного дійства, ми вирушили до Одеси. Уже в автівці я знайшла в кишені куртки два зернятка пшениці – нею «господар» із команди кукерів засівав землю. Кажуть, якщо зловити парну кількість зернят, рік буде вдалим. Хоч я і не фермер, на кого поширюється ця прикмета, сподіваюся, що успіх не омине й мене.
Одещина Сільське господарство Свято Вино Виноградар Врожай Війна з Росією