Харківська «Енеїда», якій не судилося… Звіт 11.05.2026 11:29 Укрінформ Через більш ніж пів століття в Харкові презентували ескізи до нереалізованого двотомника Котляревського
Наприкінці 1960-х років харківський митець Рафаель Волинський працював над замовленням від видавничого дому «Прапор»: передбачалося видання двотомного зібрання творів Івана Котляревського. Мистецька праця, засідання редакційних колегій, рецензування, навіть статті в тогочасних виданнях про нову «Енеїду». Але книзі не було дано життя.
Через більш ніж пів століття роботи Рафаеля вперше стали загальнодоступними. В особистому архіві їх виявив онук – архітектор і наразі військовослужбовець Богдан Волинський.
Ознайомитися з ілюстраціями зараз можливо на виставці в літературному музеї. Її назва – «Харківська Енеїда. Особистий архів». Це тільки частина малюнків, які відібрав для показу Богдан Волинський.
КОНКУРЕНЦІЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?
– Це був закінчений цикл. Окрім самих робіт, чимало службових документів (договір з видавництвом на ілюстрування, витяги із засідань художніх рад, відгуки тощо, – ред.), що дає можливість простежити процес підготовки видання. Про це згадували в газетах (зокрема, є вирізка з «Літературної України», 1968 р., – ред.). І повинно було вийти таке прекрасне видання до 200-річчя від дня народження письменника. Однак світ побачила інша «Енеїда», котра нам нині добре знайома (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), у видавництві «Дніпро». У мене є різні теорії, чому так трапилося, адже я від самого початку намагався зрозуміти – що ж із творами дідуся пішло не за планом? – розповідає Богдан.
Богдан Волинський
Онук припускає: можливо, йшлося про звичайне суперництво між митцями та видавничими домами, і що «добра» на дві книги до ювілею просто не надали, а «Дніпро» отримало замовлення, тому що урядові органи на той час вже переїхали з Харкова до Києва. Але, можливо, в ілюстраціях Волинського цензори побачили той самий «буржуазний націоналізм». В архіві Богдан знайшов, зокрема, робочий запис діда, який вважає надзвичайно важливим і для тлумачення творів, і для розуміння особистості митця. На аркуші, списаному з двох боків, – тези, імена, питання.
– Їх ставив собі Рафаель, ілюструючи «Енеїду». Він запитує про мову; що означало море для України – актуально і сьогодні; про волю і як її уявляли, що є зразком українських воєн, у чому їх сила та біда, що вони дали світу; Залізняк, Гонта, Конашевич-Сагайдачний; місійність козацтва – ми бачимо, до кого він звертається, яких поглядів людина. Це можна з’ясувати тільки в таких приватних нотатках. Тобто він деякою мірою намагався пристосовуватися до соціуму. Коли якийсь мистецький фонд просив надіслати роботу, то автобіографію дідусь додавав російською, хоч усе життя розмовляв українською мовою – і не вважаю, що це було легко чи комфортно в тогочасному Харкові та сприяло у кар’єрі, – каже Богдан.
ТВОРЕЦЬ – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, РАДЯНСЬКИЙ
Волинський відзначає: чим довше працював з архівом, тим більшим ставало прагнення поділитися ним. Рафаель був харківським, українським митцем, але разом із тим – радянським. Його особистість і творчий доробок можуть бути предметом обговорення в контексті постколоніального переосмислення та декомунізації – як і щодо багатьох творчих особистостей. В архіві Волинського є й зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; однак він малював Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.
|
|
– Рафаель мав нелегку долю. Народився у 1923 році в місті, яке нещодавно захопили більшовики. Його батько Освальд був митцем, і, напевно, це вселило любов до мистецтва, тому що він малював із дитинства, займався в Палаці піонерів, інтер’єр якого оформлювали Василь Єрмілов (український авангардист, конструктивіст, – ред.) і Вадим Меллер, котрий співпрацював із театром Леся Курбаса «Березіль». Тобто дідусь зростав у, мабуть, найцікавішому мистецькому періоді – Харкові 1920–1930 років, – зауважує Богдан.
Коли Рафаелю було 15 років, його батька заарештували й невдовзі стратили за рішенням «трійки» НКВС через підозру у «шпигунстві».
– Але дідусеві про це стало відомо значно пізніше. У 1960-х прадіда реабілітували, але що це вже змінювало. Гадаю, що все це могло вплинути на формування особистості, – ділиться Волинський.
За його відомостями, у 19 років Рафаель потрапив на фронт – тривала Друга світова війна. У молоді роки він був членом комсомолу, проте не вступив до комуністичної партії.
– Він воював за Червону армію і ставився до перемоги як до великої цінності й, напевно, не сприймав більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, тому що народився і виріс у тій реальності. Водночас у дитинстві Рафаель застав епоху українського Харкова, знав дещо від батьків, зберіг і передав далі своєму роду, – каже Волинський.
ІЛЮСТРАЦІЇ, ЯКІ АКТУАЛЬНІ ЗАРАЗ
За словами онука, Рафаель мав непростий характер, був упертим, віддано ставився до мистецтва.
– Був дуже критичним – і до себе, і до інших. Багато працював. Переважно займався книжковою графікою, але були й монументальні роботи, живопис, також працював із металом, склом. Тобто Рафаель експериментував, – говорить Богдан.
Коли у 1992 році митець помер, його речі та архів потрібно було кудись перевезти – квартира була неприватизованою. Так творчий спадок опинився в гаражі.
– Мій батько не мав таких, скажімо, легких відносин із Рафаелем, тому що той був суворим – цей старий стиль виховання – не допускав його довго і до мистецтва, можливо, щоб відштовхнути від творчості, бо бачив, що це нелегка доля для нього самого. Тому батько мав певні застереження – як працювати з творами Рафаеля, як їх інтерпретувати, та й чи давати таку нагоду мені. Тому тільки у 2020 році, коли мені вже було майже 29, я отримав ключ від гаража. Окрім робіт, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував, шукав тематичні серії, звертався у різні архіви, щоб знайти відомості, заповнити прогалини, – розповідає Богдан.
Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби вдруге відкрив дідову графіку. Вважає її одою українському війську.
– У цих ілюстраціях я впізнав сучасне життя. Це зображення війська, це насправді головна тема. Це обличчя. Це вони – наші українські воїни. Хлопці, яких бачу, з якими служу. Більшість – старші чоловіки, а не юнаки. Як на зображеннях – так і є нині. Десь усмішки, десь напівсонні, втомлені погляди… Це не якісь класичні герої, а дуже правдивий портрет війська, – вважає Волинський.
Зараз ілюстрації Рафаеля вивчають професійні мистецтвознавці, можливо, вони стануть темою наукового дослідження.
– Це той родинний архів, котрий мав би бути частиною нашої спільної пам’яті. Це погляд на сімейний архів онука, котрий сьогодні у війську, воює, – і це зовсім інша «оптика» на те, що зробив його дід, – підкреслює директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.
Ознайомитися з виставкою «Харківська Енеїда. Особистий архів» можна протягом травня-червня.
Світлини В’ячеслава Мадієвського та з архіву родини Волинських
Архів Література Музей Видавництво Агресія РФ Українська книга Харків Військові Котляревський Енеїда Художник