«Херсон: Не/вкрадене»: художники загострюють увагу на полотнах, які неправомірно вивезли загарбники 13.03.2026 16:54 Укрінформ Після Львова та Києва етюди й наслідування творів Херсонського художнього музею помандрують до інших міст
Київ, слідом за Львовом, став другим містом, де демонструють експозицію «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та омажі» – задум, що виник як відгук на злочин російських окупантів – незаконний вивіз восени 2022 року картин та інших об’єктів із Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка.
У столиці виставку розміщено в Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Відтак, місцевість резонує особливими смислами: вже понад чотирирічна широкомасштабна сучасна російсько-українська війна чітко вписана в контексти спроб знищення нашої самобутності та попередній досвід втрат.
«Ми прагнули доставити Херсон до Києва – і ми це зробили. Цією виставкою ми акцентуємо увагу на всіх тимчасово окупованих Росією українських землях і на тих людях, які живуть і очікують на визволення», – зазначає ініціаторка та кураторка проєкту Олена Балаба.
Близько 10 тисяч музейних експонатів із фондів Херсонського художнього музею, які зухвало викрали російські загарбники, перебувають у полоні у ворога, констатує директорка розграбованої установи Аліна Доценко. Держава-агресор не надає щодо них правдивої інформації та застосовує для пропаганди й виправдань своїх військових злодіянь.
Водночас українські мистецтвознавці, музейні працівники та митці прагнуть у різний спосіб постійно нагадувати про мистецькі витвори, які нелегально переміщені на підконтрольні РФ території. Активістами керує надія на те, що в цифрову епоху за сприяння Інтерполу можливо швидше повернути Україні викрадені полотна та інші музейні скарби.
КАРТИНИ З ХЕРСОНСЬКОГО МУЗЕЮ – У РОСІЙСЬКІЙ НЕВОЛІ
Ініціаторка проєкту Олена Балаба. Фото Олексія Белюсенка надали організатори
Херсон – це брама до Криму, підкреслює мистецтвознавець з Одеси Олена Балаба. Тому проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та омажі» – це опір тимчасовій окупації і півострова, і лівого берега південного міста, окрасою якого був Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка.
«Найбільше за все я хочу, щоб росіяни відчепилися від нас навіки. Щоб покинули окуповані українські землі, щоб тікали чимдуж і більше ніколи сюди не сунулися, – коментує Олена. – Щоб Херсон повернувся до звичайного життя: відновив усі зруйновані ворожими дронами й снарядами споруди; щоб запрацювали музеї, театри; щоб знову можна було прогулюватися набережною Дніпра та ходити під вітрилами на Конку – надзвичайно мальовничу протоку, що розташована біля тимчасово окупованих Олешок».
Олена Балаба до початку широкомасштабної російсько-української війни кілька разів навідувалася до Херсона. Неодноразово бувала там проїздом, коли ходили під вітрилами Дніпром. Пригадує: «Там найсоковитіші у світі помідори та всі-всі овочі-фрукти. Загалом у мирні часи місто завжди було теплим, затишним і гарним, як мрія в дитинстві в бабусі серед вишитих подушок».
Однак у період до 24 лютого 2022 року Олені жодного разу не вдалося відвідати Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка. Тому з особливим сумом сприйняла звістку про нахабне пограбування закладу буквально в останні дні тимчасової російської окупації міста. І вирішила з однодумцями популяризувати музейні полотна Миколи Пимоненка, Івана Айвазовського, Давида Бурлюка, Віктора Зарецького, Марії Примаченко, інших митців, – ті понад 10 тисяч мистецьких цінностей, які рашисти вивезли вантажівками з Херсона.
Матвій Вайсберг, Олена Балаба і Аліна Доценко. Фото Валентини Самченко
Ідею Олени Балаби від початку підтримав знаний київський живописець Матвій Вайсберг. Він є натхненником-організатором колег, які не перестають долучатися до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та омажі». Координаторкою стала народжена в Херсоні Роза Тапанова, очільниця Національного історико-культурного заповідника «Бабин Яр»; а співкураторами виставок – Олексій Баула та Антон Логов.
Увесь проєкт ґрунтується на картинах із колекції Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, тому зрозуміло, що залучені його співробітники на чолі з директоркою Аліною Доценко.
Після окупації Херсона 1 березня 2022 року колектив музею намагався врятувати фонди. Документацію вдалося приховати та зберегти. Проте в період із 30 жовтня по 4 листопада російські окупанти вивезли левову частку музейних експонатів на підконтрольну РФ територію.
Директорка музею Аліна Доценко. Фото Олександра Клименка
«Ми були під прицілом. Фізично вберегти 14 тисяч робіт було неможливо. Але ми зберегли документацію і сьогодні першими серед українських музеїв працюємо з Інтерполом, щоб повернути награбоване», – розповідає пані Аліна, директорка музею.
МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО НАДИХНУЛА НА СТВОРЕННЯ АПЛІКАЦІЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОГО ОМАЖУ
Львівську виставку присвячували третій річниці визволення міста Херсона від російських окупантів 11 листопада 2022 року. В експозиції Zenyk Art Gallery демонстрували 29 робіт. Створені вони натхненням та уявою 21 людини: кожен художник чи художниця за власним бажанням обирали музейну картину (на жаль, викрадену), до якої створили етюди та омажі.
Виставка в Києві. Фото Олексія Белюсенка надали організатори
Київська виставка запрацювала в дні, коли від початку повномасштабного нападу Росії на українські землі нас стали відділяти чотири роки. У столичній експозиції нині – 38 написаних і створених етюдів та омажів. Кількість їхніх творців – 28.
Матвій Вайсберг стверджує, що до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та омажі» може приєднатися кожен зацікавлений митець, який проживає в Україні. Після того як повноцінно почне функціонувати у своїх стінах Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка, ці картини стануть частиною його збірки.
Омажі та етюди – за визначенням, є мистецькими витворами, що апелюють до раніше створених робіт. З французької мови «hommage» – «вдячність», тобто вдячна рефлексія митця чи мисткині на картину іншого художника, яка може мати абсолютно інший сюжет та образи.
Тоді як етюди є переосмисленням раніше написаних картин. Кожна така нова робота – це ескіз та її дослідження сучасного автора чи авторки.
Отже, проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене» загалом творчо популяризує українське мистецтво і є акцією, якою організатори та учасники невпинно нагадують: «Не мовчи! Українські картини – в російській неволі. Злодії мають бути покарані, а музейні цінності – повернуті».
«Помідори у вазі» Марії Примаченко, омажі Ілони Кузнецової і Оксани Цюпи
Є приклади, коли сучасні художники, які долучилися до проєкту «Херсон: НЕ/вкрадене. Етюди та омажі», паралельно обирають для себе одну й ту ж саму музейну картину – і в експозиції зустрічаються дві щойно створені роботи та невелика репродукція тієї, яку викрали окупанти. А загалом, це відразу три історії, які резонують смислами.
Творчий діалог крізь роки з Марією Примаченко, яка пережила Другу світову війну, вирішили вести Оксана Цюпа та Ілона Кузнецова. Унаслідок у київській виставці глядачі бачать дуже різні роботи сучасних мисткинь, яких надихнуло на творчість яскраве декоративне панно «Помідори у вазі» легендарної Марії з Болотні на Київщині, лауреатки Шевченківської премії, чиї роботи показували в Парижі ще в 1930-х роках.
Сучасна мисткиня Ілона Кузнецова з Дніпра у проєкті «Херсон: НЕ/вкрадене» представила несподіваний витончений білосніжний омаж як завжди яскравої роботи Марії Примаченко. Ілона проводить паралель із античною скульптурою, представляючи об’ємне зображення «білим по білому» промовистих навіть назвою «Помідорів у вазі». Цим авторка доводить, що образи Марії Примаченко залишаються впізнаваними навіть у повній монохромності.
Водночас робота Ілони Кузнецової дає можливість людям із вадами зору взаємодіяти з культурною спадщиною через дотик, тобто додає проєктові інклюзивного виміру. «Тактильні характеристики об’єкта відтворюють фактуру традиційної української мазанки та водночас пропонують уявне занурення у фантазійний світ флори й фауни, притаманний художньому всесвіту Примаченко, – пояснює кураторка проєкту мистецтвознавиця Олена Балаба. – У такий спосіб робота не лише інтерпретує історичні та культурні пласти, а й розширює способи сприйняття мистецтва, роблячи його доступнішим і багатогранним».
А Оксана Цюпа, створюючи омаж «Помідорів у вазі» Марії Примаченко, створила яскраву текстильну аплікацію. Відвідувачам київської виставки мисткиня розповідає: «Завдяки цій художниці я не боюся відкритих кольорів, люблю стилізації та орнаменти».
Оксана Цюпа (праворуч) біля інсталяції про повернення Україні тимчасово окупованих Росією територій. Фото Валентини Самченко
Оксана Цюпа долучилася до проєкту про Херсонський художній музей, бо має свою яскраву гірку історію періоду сучасної російсько-української війни. Основна творчість мисткині – текстильна скульптура: від мініатюрних брошок та ялинкових прикрас до досить великого розміру (50-60 см) авторських ляльок – зокрема, зображень сусідів і просто містян у серії «Поворот на Ірпінь».
У березні 2022 року Оксана евакуювалася з оточеного ворогом міста неподалік Києва через відомий усьому світові Романівський міст. Після деокупації столичної області в художниці померла мати, прах якої вона досі не може поховати. Бо за заповітом після кремації має відвезти його на кладовище села, яке вже чотири роки як тимчасово окуповане в Запорізькій області армією РФ.
Особливого символізму київській виставці «Херсон: НЕ/вкрадене» надає інсталяція Оксани Цюпи – в’язане дерево, ліва й права частини якого уособлюють тимчасово окуповані з 2014 року та вільні території нашої країни. Кожен відвідувач має можливість порефлексувати та прикрасити його «листям», зав’язавши зелені стрічки на знак віри у звільнення всіх українських земель.
СВІТОВІ ТРЕБА ПОСТІЙНО НАГАДУВАТИ ПРО УКРАЇНСЬКУ ІДИЛІЮ, ЗАТЬМАРЕНУ РОСІЙСЬКИМИ ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ
Картина Михайла Жука «Казка. Хоровод жуків» 1914 року та омаж Володимира Семківа
Щоб пізнати в деталях минуле й сучасність через мистецькі витвори, варто уважно придивитися на виставці «Херсон: НЕ/вкрадене» до дерев’яної скульптури хлопця на повний зріст. Його колом оперізують… дрони. Це омаж до картини Михайла Жука «Казка. Хоровод жуків» 1914 року.
Михайло Жук народився в Каховці, яка тепер тимчасово окупована. Навчався у Краківській академії мистецтв. Його прізвище – одного з професорів-фундаторів Української академії мистецтв – у радянський період замовчували.
Сучасний львівський скульптор Володимир Семків одразу обрав цю картину, викрадену з Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, для створення омажу. Бо «Казка. Хоровод жуків» Михайла Жука – це європейський стиль та українська культурна традиція.
Картина Михайла Жука за настроєм радісна, мажорна, тоді як омаж Володимира Семківа – це крик про небезпеку ворожих безпілотників, які щодня атакують мирне населення Херсона і всієї України.
Штудія-диптих Дениса Недолуженка (внизу) картини Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року. Фото Валентини Самченко
Тим часом Денис Недолуженко, нині молодший сержант Державної спеціальної служби транспорту, створив етюд-диптих картини Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року. На полотні понад 100-річної давнини – українська ідилія: шлях поміж достиглим збіжжям у літню сонячну днину.
Костянтин Крижицький – випускник Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Багато писав Україну: степи, озера, хати… Денис Недолуженко також зобразив український степ і дорогу, розповідає Олена Балаба, тільки сучасну, ґрунт якої залитий кров’ю, якщо її не обороняти від російських дронів. Інша робота диптиха – дорога, захищена протидроновими сітками від російських шахедів.
Денис Недолуженко добре знає, що таке поранення і смерті від російської зброї, він постійно з 2022 року рятує людей.
Експозиція поєднала роботи 28 відомих сучасних художників з усієї України. Серед них Матвій Вайсберг, Олександр Животков, Ахра Аджинджал, Антон Логов, Ганна Криволап, Владислав Шерешевський, Катя Лісова, Макс Вітик та інші.
Відвідувачі київської виставки. Фото Олексія Белюсенка надали організатори
«Ми хочемо, щоб інші музеї також долучилися до цього проєкту, – каже Олена Балаба. – І щоб були проєкти: «Крим. НЕ/вкрадене», «Маріуполь. НЕ/вкрадене», «Мелітополь. НЕ/вкрадене», «Каховка. НЕ/вкрадене». Проєкт привернення уваги до викрадених Росією українських музейних експонатів має розширюватися і подорожувати світом».
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Укрінформу та Олексія Белюсенка, які надали організатори проєкту
Херсон Музей Виставка Мистецтво