Перше видання книги Сергія Курганова «Дитина й дорослий у навчальному діалозі» побачило світ у 1989 році у видавництві «Просвещение» у Москві шаленим накладом – 200 тисяч примірників! І одразу ж було помічене вчителями, ученими-педагогами, педагогічними психологами. Такий тоді був час – час надій та сподівань на радикальну зміну всього життя на краще, і звісно, освіта в цих очікуваннях була одним з головних пріоритетів.
Тема нових методів та методик навчання була дуже популярною. Але чи є «навчальний діалог» саме методом чи методикою, яку можна перенести з досвіду одного вчителя до будь-якого іншого?
Ще до того, як книжка була опублікована – рукопис був готовий вже в 1985 році, у різних містах колишнього СРСР виникли педагогічні клуби, на яких не тільки обговорювали проблеми реформування освіти, а й проводили реальні відкриті уроки з дітьми, з дорослими. Тобто працювало таке правило: якщо ти пропонуєш якісь зміни, покажи, як ти це втілюєш на уроках!
Збиралася купа вчителів, іноді до кількох сотень. І як в таких умовах проводити урок? З ким, з якими дітьми, якщо подія відбувалася в іншому місті?
Деякі вчителі привозили з собою дітей, деякі запрошували дітей з інших шкіл – зовсім незнайомих. Звісно, далеко не кожний ризикне провести такий урок перед величезною аудиторією, та й ще з незнайомими дітьми! Але Сергій Курганов такі уроки проводив. І саме ці уроки привернули увагу вчителів до його ідей: «Так, це ж працює! Та й ще як працює! Якщо він може, то і ми зможемо!»
Всі наочно могли побачити, з яким захопленням діти, які вперше зустрілися з вчителем на великому зборі педагогів-новаторів, абсолютно не збентежуючись величезною кількістю дорослих глядачів, обговорювали проблеми «трикутника Вані Ямпольського», жваво сперечалися, чи можна побачити пар, чим живе відрізняється від неживого…
Після таких надихаючих уроків у багатьох учителів виникало питання: «Чому б нам не робити такі цікаві живі уроки в своїй школі?»
І багато хто, повертаючись до своїх міст, натхненний побаченим, починав проводити свої уроки-діалоги. Це було дійсно захоплююче! Але потім виникало багато питань. Якщо виділити головні, то це такі:
- Чи можна побудувати цілісний «діалогічний курс» з конкретних навчальних предметів?
- Як такий курс, або навіть декілька курсів, можуть співіснувати з офіційною державною програмою?
- Чи можливо побудувати на основі ідей діалогу цілісну систему навчання?
- Як можна тлумачити ті зміні, які відбуваються з дітьми при такій системі навчання?
- Якими теоретичними знаннями та практичними навичками, здібностями повинен володіти вчитель, щоб бути ефективним в «навчальному діалозі»?
Ми ще повернемось до цих питань, а поки що про книжку, у котрій уроки-діалоги були ретельно описані та проаналізовані автором. І в котрій можна було знайти не тільки відповіді на деякі питання, які виникали у вчителів, але також і необхідний матеріал для власних роздумів.
Текст книжки одночасно і приваблював, і напружував. Приваблював живою мовою автора і, перш за все, реальними діалогами з дітьми, ретельним описом реальних уроків, що одразу захоплювало увагу читачів-вчителів.
Але також і напружував насиченістю філософських та психологічних понять, які потрібно було опрацювати, щоб зрозуміти авторську думку.
Вважаю, що це можна пояснити тим, що автор виступав як педагог-дослідник, і його книжка була адресована як учителям, так і вченим – педагогам, психологам, філософам…
Діти, висловлювання яких густо цитував Сергій Курганов, сприймалися як його співавтори, до того ж і сам Сергій у доповідях, публікаціях, усних виступах, завжди підкреслював значення авторства своїх учнів. І всі діти були для нього геніальними – теоретиками, філософами, акторами, художниками та художницями, футболістами, балеринами…
Ця дивна якість бачити в дитячій творчості – висловлюваннях, віршах, малюнках… – смисли, які самі діти та дорослі, навіть інші педагоги не помічали, працювати з ними, доводячи до самих авторів їх значення – важлива риса педагогічного таланту Сергія Курганова. Думаю, саме ця здатність ставитися до творів дитини з підвищеною увагою у співвідношенні з глибокою ерудицією в педагогічній психології, філософії, різних сферах науки та культури, дозволила Курганову зробити принаймні три значних відкриття в педагогіці. Отже, розглянемо їх в тому порядку, як вони представлені в цій книжці.
Навчальний діалог як діалог логік
– Урок-діалог? Я давно вже веду уроки-діалоги, тільки цього року провів їх сорок п’ять! – такі висловлювання можна було почути під час учительських семінарів, на яких ми обговорювали книжку Курганова на початку дев’яностих.
Так могли казати навіть ті вчителі, котрі раніше ніколи не бачили уроків Сергія.
Тоді сама назва «навчальний діалог», «урок-діалог» викликала позитивне ставлення – це ж набагато краще, цікавіше, замість усім набридлих монологів розмовляти з учнями, обговорювати актуальні проблеми. І так нам близько знайомо!
Але чи буде те, що ми робимо, саме тим «навчальним діалогом», про який пише Курганов? Інакше кажучи, виникає питання: у чому особливість уроків-діалогів Курганова? У чому їх родзинка?
У вступі до своєї книги автор звертається до концепції освіти, яка отримала назву «Розвивальне навчання». Її розробниками були видатні вчені В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін, В. В. Рєпкін, Ф. Г. Боданський та інші дослідники, серед котрих деякий час працював і Сергій Курганов – він також зробив свій творчий внесок у курс математики на основі логіки сходження від абстрактного до конкретного, тобто теоретичного системного методу, який полягає в такому ході думки, що веде дослідника до все більш повного, всебічного відтворення предмету.
«Розвивальне навчання» на той час вже мало дуже непогані результати і вважалося передовим, авангардним підходом, на основі котрого можливо було реформувати освіту. Але і цей підхід не задовольнив Курганова, про що він обґрунтовано пише у вступній главі «Діалог як зміст мислення та навчання».
Цікаво, що Курганов починає не з критики традиційної школи, яка домінувала, про яку всі знали, а саме з того підходу, який тоді був відомий невеличкому колу спеціалістів, і хоча талановитий науково-популярний фільм «Двічі по два дорівнює ікс» показував цей підхід як авангардний, новаторський та перспективний, все ж Сергій Курганов насмілився критикувати саме його!
І це сталося, як я розумію, саме тому, що навіть у цьому просунутому та насиченому філософським, логічним, та психологічним змістом підході, якому Сергій віддав декілька років свого життя, він не знайшов відповіді на ті питання, які найбільш його цікавили та турбували: як можливий розвиток особистісного, індивідуально-неповторного мислення кожної дитини?
Рух по сходинках логіки «сходження», формування навчальної діяльності за «еталонними зразками» такої відповіді не давали.
Тобто для того, щоб осмислити ті уроки-діалоги, які вже проводив як сам автор, так і педагог-філолог Веніамін Литовський, вчений-фізик Валерій Ямпольский, потрібно було звернутися до іншої логіки – логіки початкових моментів мислення, логіки діалогу логік. І таку логіку вдалося знайти в працях філософа Володимира Соломоновича Біблера, з яким, до речі, Курганова особисто познайомив В. В. Давидов.
І саме тоді вдалося поєднати ідею діалогу культур та логік мислення (В.С. Біблер) з ідеєю освіти, школи, уроку (С. Ю. Курганов, В. Ф. Литовський). Саме це поєднання і зробило особливим «навчальний діалог по Курганову», специфічно відокремило його від інших уроків-діалогів, які проводили послідовники «Проблемного навчання», або «Розвивального навчання», або вчителі традиційної школи, які намагалися зробити свої уроки просто цікавими для дітей, що саме по собі також не погано, але залишало за лаштунками питання про формування індивідуального мислення кожного учня.
Ця необхідність поєднання «філософської логіки культури» з практикою школи, з уроком, стало першим педагогічним відкриттям Курганова, яке спричинило два інших.
Виявилося, що для того, щоб відбувся змістовний урок-діалог, необхідно було розуміти відмінності логік та культур Античності, Середньовіччя, Нового часу…
Але виникало питання: як, у якому саме вигляді можуть з’явитися ці логіки та культури на уроці?
Культура як Співрозмовник в навчальному діалозі
Друге педагогічне відкриття Курганова полягало в тому, що культура, яку опановують учні в школі, повинна бути представлена не у вигляді готових результатів, кимось зробленими, які потрібно тільки ретельно вивчити та засвоїти, а як Співрозмовник, який мислить інакше, ніж дитина. У якості такого Співрозмовника може виступати суб’єкт іншої культури – стародавній грек в діалогах про форму Землі, цар Едіп на уроках літератури, Спартак, або вождь племені на уроках історії… І не тільки – таким Співрозмовником міг стати і однокласник під час уроку-діалогу, якщо його репліки, уявлення про предмет довести до ідей визначеної культури.
«Значення, які повинні засвоїти діти, це не просто набір правил, інструкцій, схем дії, вважає Курганов, – не просто підсумок, результат пізнавальної діяльності… Значення – це питання, яке не можливо усунути. Питання поставлене саме тобі. Засвоєння такого значення вимагає вироблення своєї відповіді на питання.
За значенням завжди криється Співрозмовник, що задає це питання. Засвоєння значення – це завжди занурення всередину твоєї свідомості цього Співрозмовника.
«Внутрішнє мовлення» як діалог зі Співрозмовником
Третє педагогічне відкриття Курганова полягає в тому, що він показав, як у процесі засвоєння діалогічних значень відбувається їх занурення у «внутрішнє мовлення», відбувається інтеріоризація саме діалогічних значень.
Тут Курганов вийшов на суто психологічні проблеми, вельми актуальні не тільки на той час, а і для сьогоднішнього стану психологічної науки. Тобто, аналізуючи поняття «внутрішнього мовлення» у Л. С. Виготського і «двоголосого слова» у М. М. Бахтіна, прийшов до висновку, що ці різні підходи є одночасно і взаємодоповнюючі. Це важливо для того, щоб зрозуміти, як відбувається індивідуалізація значень, народжується особистісне мислення учнів на уроках-діалогах.
Проблема «внутрішнього мовлення» як внутрішнього діалогу, його співвідношення і одночасність з діалогом з зовнішнім Співрозмовником, має ще бути детально досліджена. І Сергій Курганов у цій книжці та інших публікаціях звертає увагу на те, що «навчальний діалог» виступає і як засіб формування мислення дітей, підготовки їх до творчої праці, і як полігон для дослідження продуктивного мислення, «народження мислі в слові» (Л. С. Виготський)» [Курганов С. Ю., Соломадин И. М. Учебный диалог и психологическое исследование мышления // Методологические проблемы оснований науки. Киев: Наукова думка, 1986. С. 96.]
Думаю, що ці три педагогічні відкриття Сергія Курганові –та міцна конструкція, на якій тримається вся його концепція «навчального діалогу». Потім були написані ще книжки, але ми тут кажемо саме про цю – першу.
Пройшло вже більше тридцяти років з появи цієї книжки, і можна запитати: «Чи багато вчителів сприйняли «навчальний діалог»? Де це все працює, де можна побачити такі живі уроки-діалоги?»
Чесно кажучи, практика «навчального діалогу» прижилася тільки в деяких навчальних закладах, які з’явилися вже в дев’яності роки, де намагалися поряд з офіційними державними програмами втілювати «шкільний компонент», тобто авторські програми. Але життя швидко змінюється, і за минулі роки виникли школи нового типу, у яких набагато більше можливостей втілення авторських програм та курсів, індивідуалізації процесу навчання. Тому, на мою думку, життя концепції «навчального діалогу» може отримати нове свіже дихання.
Отже, повернемося до тих питань, які були поставлені на початку цієї статті.
Спробую дати свою відповідь на них, не як «істину в останній інстанції», а, скоріш, як матеріал для роздумів кожного, хто захоче працювати з «навчальним діалогом».
1. Чи можна побудувати цілісний «діалогічний курс» з конкретних навчальних предметів?
Відповідь на це питання дав сам автор книжки в спорі з Вихователем – так, і можна, і потрібно!
І починати можна з аналізу програми свого навчального предмету, виділити в цій програмі такі проблеми, які самому вчителю цікаво було б обговорювати. Важливо розуміти, що «навчальний діалог» змінює не тільки учнів, але також і вчителів. Тобто, він тільки тоді можливий, коли сам вчитель не імітує спільний процес мислення разом з учнями, а щиро до нього підключається.
2. Як такий курс, або навіть декілька курсів, можуть співіснувати з офіційною державною програмою?
Досвід останніх десятиліть підказує, що систему, яка склалася, не потрібно ламати. Краще поруч з цією системою, або всередині її, вирощувати нову. Діяти поступово, не претендуючи на тотальність, але діяти послідовно та наполегливо. Не обов’язково весь курс робити суто діалогічним.
Сучасна школа побудована таким чином, що в неї співіснують різні функції: виховання, навчання, підготовки – це те, що лежить на поверхні, що вимірюється різного роду тестами. Щодо підготовки, то тут головний показник – результати ЗНО.
Але є ще одна важлива функція школи – функція розвитку індивідуального творчого мислення. На жаль, незважаючи на декларації, ця функція залишається на периферії шкільного життя. Розвиток індивідуального творчого мислення важко виміряти, але без нього втрачається така важлива здібність, як бачення цілісності, сенсу освіти, без розуміння котрого шкільне життя стає рутинним, а знання в кращому випадку стають фрагментарними «компетентностями».
Для того щоб не було такої втрати сенсу освіти для учнів, якраз і потрібно знаходити можливості не тільки «гнати» офіційну програму, а робити зупинки для змістовного осмислення тих навчальних проблем, яке дає можливість зрозуміти цілісність як самого навчального предмету, так і його особистісного сенсу для учнів.
3. Чи можливо побудувати на основі ідей діалогу цілісну систему навчання?
Можливо, якщо задіяти інформаційні ресурси ХХІ століття, організувати комунікацію між учителями, які роблять свої діалогічні курси, об’єднуються в творчі групи, обмінюються досвідом, мають віртуальні та реальні можливості обговорювати свої наробки. Наприклад, зробити сайт, на якому викладати відео уроків-діалогів, інші матеріали, обговорювати їх, робити не тільки навчальні діалоги з окремих предметів, але також і міжпредметні проекти, об’єднуючи учнів різних класів та вчителів різних предметів.
Також важливо обговорювати з самими учнями сам процес їх навчання. Це можливо робити за рамками уроків в формах «клубних тижнів», наприклад, або в інших формах – головне, щоб учні мали змогу критично осмислювати своє навчання, рефлексувати та приймати рішення, як рухатися далі.
4. Як можна тлумачити ті зміні, які відбуваються з дітьми при такій системі навчання?
Це важливе питання, відповідь на яке потребує співпраці з шкільними психологами. Наприклад, можна знайти засоби вимірювання сформованості таких якостей, як самоконтроль, самооцінка, цілепокладання, рефлексивність…
Але не тільки засоби психологічного дослідження надають можливість відслідковувати зміни, які відбуваються з учнями під час «діалогічного навчання». Як можна побачити з прикладів, наведених у книжці, під час уроків-діалогів учні створюють своєрідні схеми, малюнки, літературні твори, театральні сценки… У цих «навчальних творах» утримується особистісне бачення учнями того, що відбувається на уроках, фіксується власна думка.
Такі «навчальні твори» важливо зберігати, потім навіть через декілька років повертатися до них, щоб учні мали змогу бачити себе в минулому та співвідносити з тим, що відбувається з ними зараз, вже на іншому етапі їх розвитку. Тобто важливо, щоб самі учні наочно бачили ті зміни, які з ними відбуваються.
Наприклад, вже працюючи в харківській гімназії «ОЧАГ», Сергій Курганов запропонував учителям та учням об’єднувати свої твори з літератури, історії, історії світової культури в авторську книжку кожного учня або учениці. Діти із захопленням робили такі книжки, а потім наприкінці навчального року захищали їх на спеціально організованих міжпредметних конференціях.
Потім ці книжки зберігалися, і учні вже наступних класів могли їх бачити, писати рецензії, працювати з ними.
5. Якими теоретичними знаннями та практичними навичками, здібностями повинен володіти вчитель, щоб бути ефективним в «навчальному діалозі»?
Це найбільш складне питання – як можливо готувати вчителів-діалогістів? Відповідь на нього можна тільки намітити.
Перш за все, потрібно мати бажання працювати таким чином, щоб розвиватися разом з учнями. Тобто визнавати межі свого знання та незнання, бути готовими для обговорення таких проблем, які не мають остаточного рішення.
Для цього потрібно у своєму навчальному предметі виділити «точки подиву».
Уміти бути вкрай чутливими до висловлювань учнів, знаходити в них потенціал для поглиблення змістовного обговорення. Уміти фіксувати хід обговорення із застосуванням сучасних засобів – аудіозапис, відеозйомка – це не проблема.
Головне – потім проінтерпретувати розвиток позицій учнів у ході уроку-діалогу.
Для цього необхідно звернутися до філософської логіки культури, яка представлена в працях В.С. Біблера. Як працює така інтерпретація, можна побачити в інших роботах Сергія Курганова та послідовників напрямку «Школа діалогу культур» – частина тих публікацій представлена в бібліографії в кінці цієї книги. Але слід визнати, що для того щоб «навчальний діалог» реально запрацював в школах України, потрібно створити спеціальний Центр підготовки вчителів-діалогістів. Але починати і можна, і потрібно вже зараз, користуючись матеріалами та зразками, наданими в цій книжці, напрацьовувати свою практику ведення уроків-діалогів, обговорювати її з колегами та фахівцями і таким чином «вирощувати» нову систему освіти, яку потребує наш час.
Доброго шляху в напрямку втілення «навчального діалогу» в українській школі!
учитель історії гімназії «ОЧАГ», викладач кафедри медіакомунікацій Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.
Источник: osvita.ua
