Осуджуєте тих, хто лихословить, вважаючи це «ознакою поганої культури»? Проте наш розум діє по-іншому та використовує брутальну лексику для послаблення напруги або як засіб знеболення. Чи не тому ми стали частіше висловлюватися нецензурно під час війни? За допомогою обсценної лексики молодь бунтує та демонструє, що минулі правила їм не подобаються. Багато хто з нас відчуває роздратування, коли чує матюки. У навчальних закладах лайка від учнів стає причиною викликати батьків «на важливу бесіду». Але чи це правильно і що ми насправді приховуємо за відразою до «нецензурщини»? Крім того, що лежить в основі нестримного прагнення людини лихословити? Непристойні випадки аналізував разом з Освіторія.Медіа Петро Чорноморець.
Спікер:
Петро Чорноморець, кандидат біологічних наук, один із засновників системи освіти «Змінотворці», викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, лектор і в минулому співавтор школи «Майбутні»
Теза 1
Про вплив лайливих виразів на людський мозок
Дослідження довели, що якщо людина терпить біль, у неї найнижчий рівень терпіння і найвищий рівень напруження. Якщо людина хоч якимось чином виявляє себе в цей момент — тоді вона зможе витримувати біль трохи довше. Але найкраще витримують біль ті, хто водночас лихословить. Здається, що матюки мають особливу «чарівну» силу (усміхається). Також існують дослідження, що використання матюків позитивно пов’язане з рівнем інтелекту.
Добре чи погано, що українці стали більше вживати лайку під час війни? Це тільки показує, що наш рівень напруги збільшився. Немає причин говорити, що матюки — це погано. Взагалі не бачу причин «забороняти» ті чи інші вирази. Тому що це про «магічне мислення», коли люди вірять, що слова впливають на організм на рівні ДНК. Це омана.
Теза 2
«Функцій» у матюків немає.
Матюки — це про дозвіл собі самому мати справу
з певними почуттями і явищами.
То чому ж матюки результативно діють під час значного напруження чи болю? Вони мають специфічний емоційний заряд і означають конкретну емоцію, стан чи дію, які вирішили заборонити, сховати — нібито це те, про що не можна публічно говорити. І якщо в нас є заборона на певну емоцію, стан або дію, то в той момент, коли ми нарешті дозволяємо собі сказати про це матюком, нам стає краще, знімається внутрішня заборона.
Питання не в забороні лайки, а в забороні на самі явища, які лайкою позначають. Те, що людина лихословить, означає, що вона дозволяє собі мати справу з цими почуттями і явищами. І це призводить до певних наслідків. Тому що якщо людина дозволяє собі говорити про певні важливі для неї речі, тоді в неї з’являються можливості для задоволення значущих потреб і зменшується внутрішній рівень збудження. І, відповідно, їй не потрібно тримати під замком свої важливі емоційні процеси.
Теза 3
Картонковий Майдан:
чому українська молодь висловлюється лайкою?
Будьмо відвертими: коли ми були зовсім юними — теж матюкались. Усі! І ось ми подорослішали. Але далеко не всі перестали лихословити. Більшість людей різного віку матюкаються, і матюкаються часто — просто не дають собі змоги робити це в конкретних ситуаціях. Лицеміри і поліція моралі мають все меншу силу в нашому соціумі, і це чудово. Це означає, що люди починають відкрито дозволяти собі певні речі, яких раніше соромились.
Порушуючи соціальні правила і встановлюючи нові, ми почуваємося домінантними. У цей момент у нас поліпшується настрій, та й загалом людям дуже подобається домінувати.
У нас зараз не тільки великий соціальний запит на руйнування старих правил, а й фактично старі правила руйнуються нами регулярно. Тут починає діяти «теорія розбитих вікон»: якщо порушили одне правило — порушать і інші. Вважаю, умовна межа має проходити не через матюки, а через бажання протистояти приниженню інших людей, насильству щодо інших людей. Загалом наше суспільство має потужну й реальну мораль. Не просто «дурний набір правил», за якими щось вважається моральним, а щось ні. Йдеться про мораль як вираження співчуття, небайдужості, ідентичності й усвідомлення спільності.
Використання лайки — це може бути й протестна історія для молоді, яка показує: «Ваші обмеження мене не задовольняють, і я можу собі дозволити їх порушувати». Матюки — це прояв власної свободи — «Ї*** ми ваші минулі правила й хочемо нові!» Те, як це в нас фактично відбувається (як мінімум, на Картонковому Майдані) — абсолютно унікальне і круте явище! Тому що реальну мораль люди не порушували, а лише зовнішнє значуще правило, яке насправді й класно було порушити.
Теза 4
Мовна гігієна: чи буває межа, коли лексика
стає небезпечною або «лякає» мозок інших людей?
Деякі люди відчувають гостре роздратування, коли зіштовхуються з обсценною лексикою. З іншого боку, якщо дозволяти собі таку лексику в умовах напруження чи болю — вона матиме антистресовий і знеболювальний ефект. І це все, що ми знаємо на нейрофізіологічному рівні про лайку.
А на рівні припущень ми можемо припустити, чому деякі люди не так сильно негативно реагують на матюки. Був експеримент, коли дітей вчили називати об’єкти неіснуючими словами. З’ясувалося, що для дитини слова не несуть сенсу самі по собі, це просто звуки. Слово отримує той сенс, який вкладає в нього людина.
Саме тому людина, якій створили негативні емоційні асоціації з певними явищами та словами, відчуватиме гостре роздратування, коли ці явища й слова з’являться в її оточенні. І далі це залежатиме від того, наскільки її власні потреби на цю тему гострі й наскільки жорстко їй це відфрустрували — умовно: чи сильно її ображали у зв’язку з певними явищами й словами.
І тоді в нас виходить, що люди, яких дратують татуювання або грудне вигодовування в публічних місцях, і люди, яким не подобаються матюки, — це одна й та сама категорія. Тільки потім хтось зміг переосмислити ту чи ту «проблему» й починає вважати нормою, наприклад, ГВ у кафе, але його і далі дратуватимуть усі, хто вживає матюки.
Усе це — занесені в психіку ззовні речі. І все, що можна дослідити, це те, як вони з’явились у нашій культурі, як закріпились. А коли ми говоримо про культурний відбір — варто пам’ятати, що виживають ті культури, яким вдається інтенсивно поширювати себе на навколишній простір. І неважливо, ця культурна норма хороша чи погана.
Теза 5
Чому матюкаються діти і чи це «заслуга» надміру лайливих дорослих?
Як ми вже обговорили вище, сам по собі матюк не має сенсу — сенс має те, що в нього вкладають люди. Тому причину будь-яких розчарувань у темі матюків варто шукати у власних дитячих досвідах.
Американський стендапер Том Сігура каже своїм дітям: «Немає поганих слів. Є люди, які зляться у відповідь на певні слова». І логічно продовжує думку: якщо ти не готовий мати справу з незадоволеними — певні слова не використовуй поруч з ними за замовчуванням. Так, не обов’язково вступати в конфронтацію, якщо є змога втримати при собі те слово. Або якщо ви готові до «нервування» зі сторони інших — робіть, як вам заманеться.
Я бачив багато дітей, які в ранньому віці знають більшість матюків, але практично їх не використовують. Усе тому, що вони не отримали з раннього віку відчуття, що матюки — це щось «суперексклюзивне» чи емоційно заряджене. Це діти, з якими батьки спокійно розмовляли про какашки, статеві органи та інше. Не було розділення на звичайні й «сороміцькі» речі. Діти, для яких така термінологія не стала «ексклюзивною», використовують матюки рідко.
Діти, які багато матюкаються, набули жорстких розчарувань на тему певних емоцій і вважають матюки чимось «ексклюзивним». Що більший дефіцит — то більше дитина тягнутиметься до нього. Це універсальне правило дефіцитарності: дуже хочеться того, чого мало або воно заборонене. Це стосується і матюків, і певних ігор, і шкідливої їжі. Якщо хочемо, щоб у наших дітей була здорова поведінка — важливо не примушувати їх до корисних речей і не забороняти шкідливі.
❗ Важливий нюанс: Часто вживають матюки ще й ті діти, у яких є гостра потреба домінувати та принижувати інших. Це говорить про незакриті питання безпеки цієї дитини. Вона не вміє і не знає, як інакше будувати безпечні для неї відносини.
Тому батькам не потрібно систематично розчаровувати дитячі емоції. Натомість потрібно знайомити з інструментами обробки й регулювання емоцій. Дитині треба вчитися рефлексувати свої стани, потреби, вміти їх висловлювати, а дорослі мають у цьому допомагати.
Щодо мене — лайку в родині не фільтрую. На мою думку, краще не забороняти собі штучно лайку вдома, а пояснити згодом, що «ось ці і ці слова при ось тій тьоті краще не вживати, бо та тітонька нервує». Слова — набір звуків. І це лише питання реакції людей.
Теза 6
Як учителям реагувати на матюки учнів?
Коли я чую, що дитина матюкається, в основному намагаюся не втручатися. А ось якщо спостерігаю певні емоційні процеси, то чітко розумію: це вже не про матюки, а про те, що дітям потрібно допомогти «розрулити» конфлікт.
Якщо через матюки діти висловлюють свої емоції, отже, питання не в матюках, а в емоціях. Якщо матюками вони замінюють слова, яких не знають, варто почати вивчати разом з ними ці слова, провести заняття й обговорити, якого понятійного апарату їм не вистачає, а ще — практикувати підбір синонімів до лайки. Саме така вправа дасть дитині інструмент, якого їй так не вистачає в моменті.
Часом я долучався до педагогічних розмов викладачів на тему матюків у школі, щоб хоч якось компенсувати травми педагогів, які ті починають передавати дітям, почувши лайку. Адже насправді із самим питанням матюків немає сенсу взаємодіяти. Натомість потрібно напрацьовувати нові моделі. І точно є сенс взаємодіяти з дітьми на рівні емоцій, щоб допомагати їм вчитися рефлексувати й стримувати свої емоції.
Що буде дієвим в питанні використання матюків у школі:
- зменшити рівень розчарування дорослих на цю тему;
- працювати над тим, щоб діти цінували інтелект та інтелектуальні діалоги.
Якою може бути адекватна модель реагування на матюки у школі? Дорослий має відчувати, що з ним усе добре: «Я нормально почуваюсь у цьому світі і в цьому житті. Я маю достатній вплив на своє життя, мені достатньо в цьому світі прийняття, любові і поваги. І за все це не треба боротися. Або я борюся за це настільки ефективно, що це не викликає в мене гострих розчарувань».
А якщо через використання учнями лайки вчителю конче необхідно йти у взаємодію з дітьми, треба спершу запитати себе: «А чому все-таки я до них маю претензію?» І це питання варто ставити собі в кожному пункті, де ви вимагаєте чогось від дітей. У більшості випадків причина не знайдеться. Тому що люди не замислюються, що певні речі нав’язані їм ззовні — чи то батьками, чи іншими «впливовими» людьми.
Щоб таке мислення закріпилось у голові людини, вона має почуватися ДУЖЕ добре, спокійно й упевнено. Саме такий принцип я практикую зі своїми дітьми, а також у роботі з батьками, вчителями, учнями.
Теза 7
Чому українцям так часто призначають антидепресанти
і чим собі допомогти, окрім пігулок і матюків?
Напруження в соціумі стає все більше, як і призначень антидепресантів. Але чи є антидепресанти панацеєю на майже п’ятому році війни? Ці ліки — точно не спосіб «перекрити» свої погані емоції. Вони є конкретним інструментом для ситуації, коли серотоніновий сигналінг чомусь просідає і ми хочемо його налагодити. Ще важливіше, що антидепресанти не лікують депресію, а дають людині ресурс для того, щоб почати шукати причини депресії й розбиратися з ними.
Серед можливих рішень протидії напруженню:
- все ж лихословити, коли вам хочеться(!);
- розбиратися зі своїми потребами.
Варто усвідомити, що немає однієї великої проблеми. Тому що будь-яка проблема — це комплекс обставин, які впливають на комплекс потреб. І якщо ми починаємо ділити проблему на окремі елементи — це вже добре. Але є ще краще рішення: почати ділення проблеми за своїми потребами. І ось саме серед своїх потреб ви можете знайти якісь окремі рішення, які задовольнятимуть проблему. Іноді — на 5%, а іноді — на всі 95%.
Наприклад, для багатьох війна жорстко розчаровує потребу в передбачуваності й контролі. Взяти війну під контроль ми не можемо. Своє життя — так. І вже в ньому створити такі обставини, щоб невизначеність, яку приносить війна, практично не впливала на ваші фактичні процеси. Але це напряму залежатиме від обставин, у яких проживає людина.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
