Поради військового психолога
Коли один із батьків має безпосередній стосунок до війни — перебуває на фронті, або повернувся і має власний, часто травматичний досвід, спілкування з дитиною потребує особливої уваги. Як підтримати дитину в цій ситуації, розповідає військовий психолог Андрій Козінчук.
Дати впевненість і показати дитині її цінність
Необхідно створити вдома острів впевненості: забезпечувати базові потреби — відпочинок, харчування, любов, опіка. Дотримуватись розпорядку дня і регулярно проводити час разом.
Слід обов’язково хвалити дитину, але тільки за те, що є хорошого насправді. Скільки робите зауваження дитині — стільки або більше хваліть. Якщо хтось вважає, що нема за що хвалити його дитину, це означає, що він або вона просто не помічає.
Важливо показати дитині, як ви її цінуєте, казати: «Я тебе люблю», «Я дуже пишаюсь, що ти в мене є», «Мені радісно бути з тобою», «Я рада, що провела з тобою вечір». Неправильний варіант: «Тато пішов на війну і нас кинув. Слава Богу, що хоч ти в мене є», — так дитина відчуватиме тягар.
Коли дитина щось запитує — важливо говорити відповідно до віку. Не треба розповідати про криваві подробиці — це зайве. Меншим говорити в такому ключі: «Злі люди напали на хороших, і тепер хороші обороняються, і твій батько (або мама) в тому числі». Старшим можна глибше пояснювати, що твій батько вирішив захищати країну і служити у лавах Збройних сил чи силових структур, і в нас із тобою теж є свої обов’язки з цього приводу. У тебе — навчання, очікування, спілкування з ним (якщо можливо). Якщо немає можливості говорити телефоном або спілкуватись у месенджері — варто писати листи, малювати. Це теж діалог.
Більше запитувати дитину
Краще не так розповідати дитині, як запитувати її. Коли вона ставить запитання, відповідати, а потім у свою черги питати: «А що ти думаєш про це?», — і вже на основі цього вибудовувати діалог.
Дуже важливо зрозуміти, як дитина інтерпретує події. Якщо дитина каже, що її батько — герой, то важливо допомогти зрозуміти, що герой — це не всемогутній Бетмен, а людина, яка прийняла непросте рішення і поїхала на війну. Або навпаки — дитині в класі сказали, що «батько заробітчанин, вбиває людей за гроші», — слід розпитати, що сама дитина думає про роль батька на війні.
Якщо дитина маленька, спитайте: «Чи не боїшся ти ходити в садок?», «Чи спокійно тобі?», «Чи щось лякає тебе?». Питати «Що ти думаєш про війну?» — не варто, дитина може бути не готова до цього. Але якщо воно сидить у дитини всередині, воно непокоїть її і ви в діалозі — дитина поділиться з вами. Виводити конкретно на розмову недоцільно, а тим більше змушувати до неї — тільки запрошувати.
Не героїзувати воїнів надміру
Надмірну героїзацію воїнів треба не укріплювати, а приземляти. Розповідати, про буденні речі, що робить батько. Бо потім може повернутися з фронту батько-герой і наприклад, прийти ввечері нетверезим. І світ перевертається. Питати: «Що б тобі хотілось разом із батьком зробити — в парк сходити, в МакДональдс?». І розповісти про це чоловіку. Так ви підтримаєте чоловіка — він знатиме, що його чекають, він потрібен удома. І укріпите у дитини образ нормального, земного батька.
Пильнувати навіть позитивні зміни поведінки
Коли діти не говорять — вони самі інтерпретують події, і ця інтерпретація може ранити їх. У них може змінюватись поведінка, навіть у кращий бік. Але будь-яка зміна поведінки нам про щось говорить. Дитина стає або пасивніша, або активніша. І може щось вчудити, наприклад, побитись — якщо дитина спокійна. Якщо гіперактивна, рухлива дитина раптом стає занадто спокійною — це складно помітити, мовляв, добре, дитина заспокоїлась, а насправді вона занурюється в себе.
Звертати увагу на малюнки
Якщо ви бачите, що дитину тема війни пригнічує, вона малює щось таке у темних тонах, танки, кров, то про це справді треба говорити і питати, казати: «Я хочу тебе підтримати», не «Я боюсь, що тебе охопила війна, а «Я хочу, щоб тобі було краще». Але не змушувати, а запрошувати до розмови.
Хибна думка, що слід завантажити дитину так, щоб у неї не було часу на переживання. Це так не працює. Тут немає винятку — треба, як і завжди, намагатись допомогти дитині задовольнити її зацікавлення, а не силувати до того, чим вона не хоче займатись.
Не перевантажувати дитину гуртками силоміць
Не перекладати на дитину емоційний тягар
Дуже важливо емоційно готуватись до розмов з дитиною. Вона має отримувати опіку, ласку і підтримку. Хоч як це може бути важко. Якщо ви будете всю свою тугу виливати на дитину — вона від цього отримає травму. Не від того, що батько на війні, а від реакції мами на це.
Дотримуватись балансу почуттів, якими ділитесь з дитиною
Звісно, мати може горювати, плакати, коли їй важко. Але важливо дотримуватись балансу: якщо горювання становить 10 % вашого часу з дитиною — це ок, якщо ж більше половини — ні. Не можна перекладати весь тягар своєї туги на дитину, вона цього може не витримати.
Не можна компенсувати за рахунок дитини свої образи. Наприклад, батько поїхав на війну, мати за це на нього сердиться і вирішує помститись — купити дитині дорогий телефон, який буде недоречний, скажімо, в шостому класі. Вона вивищилась і компенсувала цим свою злість. Така компенсаторика завжди відіграє негативну роль, від неї варто утриматись.
Не підважувати мамин авторитет
Якщо воювати пішла мама, то дитина наштовхується ще й на соціальну стигму: мама тебе кинула, так не заведено. Якщо дитина питає: «Чому саме моя мама пішла на війну? Більше ні в кого такого нема, в крайньому разі у декого тато воює», — не треба ускладнювати. Сказати, що твоя мама сильніша від інших мам, їй не все одно, тому вона зважилась на це і пішла в армію». Не можна підважувати мамин авторитет, казати, що ви теж були проти, щоб вона ішла. Не можна і обманювати. Слід знайти позицію, яка задовольнить обидві вимоги, наприклад, сказати: «Я не так люблю її як воїна, зате дуже люблю її як дочку». Запитати, що дитина сама про це думає. Має бути діалог і відсутність будь-якої критики.
Підтримувати контакт на відстані
Коли хтось із батьків на фронті — має бути по можливості постійний контакт із дитиною — фотки, месенджери, дзвінки. Не контроль: «Чи ти поїв?», «Чи ти зробив уроки?», а саме контакт — «Люблю тебе», «Скучаю», «Як твої справи?», «Чи все в тебе добре?». Не закриті запитання, які передбачають лише відповідь «так» або «ні», а відкриті.
Не давати марних обіцянок
Казати правду. «Так, я за тобою скучаю. Приїду тоді-то» — і тут краще гірка правда, ніж солодка брехня. Не можна казати: «Добре-добре, я повернусь тоді, коли ти просиш», — якщо насправді такої можливості немає.
Проводьте час якісно
Коли повертається мамо чи тато у відпустку або демобілізується — важлива не кількість часу, який він або вона проводить з дитиною, а якість. Якщо у вас є година часу, яку ви можете провести з дитиною — зробіть так, щоб це була суперова година, приділіть її повністю дитині. Це краще, ніж провести півдня, але постійно відволікатись на інше.
Давайте час на адаптацію. Коли тато і особливо мама повертається з фронту, цілком може бути, що він або вона не готові одразу перебрати опіку над дитиною в повній мірі, як це було до війни. Адже період адаптації до цивільного життя потребує часу. Той, хто був з дитиною, має ще трохи почекати і опікуватись дитиною далі, а мати буде поступово входити в свої обов’язки. Не слід відчувати за це провину.
Не ділитися тим, що вас травмувало
Якщо батько або мати повернулись із війни чи бувають там як волонтери — не розказуйте дітям ті речі, які вас самих травмують. Як загинули або були поранені побратими, як вас обстрілювали, не розповідайте про важкі бої. Не розказуйте ті історії, які особисто вам заподіяли травми, навіть класні.
Темами розмови можуть бути побутові речі — їжа, душ, туалет, боротьба з мишами. Більшість приколів складається саме на цьому ґрунті, не на бойових ситуаціях.
Якщо є якісь табу для вас, те, про що ви не хочете казати — варто це проговорити. Якщо не напряму з дитиною, то через маму або тата, бабусю. Просто скажіть: «Ми з тобою домовимось, що ми про це не говоримо». Дитина це нормально сприймає. Але якщо ви будете відказувати з агресією: «Чого ти це питаєш, чи ти не бачиш, що батькові погано?». Ні, дитина не бачить, це треба говорити. У дитини теж можуть бути теми, на які вона не хоче говорити — ви їй подаєте приклад, що вона має право сказати про це, а не приховувати і соромитись.
Ділитися мріями
Розказуйте про свої мрії. Кожен ветеран, ветеранка, зіштовхуючись із небезпекою, каже собі: «От я повернусь, я обов’язково зроблю…» — діліться цим. Розказуйте, що вдалось, що не вдалось, разом міркуйте, як це можна втілити. Це може бути брак на фронті якихось простих речей — як ви мріяли ходити в капцях або жінка — в сукнях, посидіти в теплій ванні, а не обтертись вологими серветками. Так дитина теж буде вчитись цінувати те, що в неї є.
Розповіді про фронтове буття добре надаються для того, щоб нести дитині базові цінності. Наприклад, які стосунки були між чоловіками і жінками на фронті — якщо у вас були здорові стосунки. У моєму підрозділі ми жінок оберігали, намагались чимсь їх потішити — така от позитивна дискримінація. Розказуйте про те, який у вас був класний зв’язок між побратимами. Якщо у вас був хороший командир — покажіть, що таке справжнє лідерство.
Насаджувати модель ненасильницького спілкування
Розповідаючи дитині про війну, нам треба показати дитині суть добра і зла. Треба пояснювати так, щоб дитина була на стороні світлого, доброго. Уникайте будь-яких описів насилля — вбивства, каліцтва. Дитина має знати, як справлятися з ним, а не суть насилля. У дитини має бути приклад здорового ставлення до іншої людини. Щоб дитина була щаслива, треба насадити їй модель ненасильницької форми спілкування. Це не означає, що він або вона має терпіти приниження, тут часто плутають. Це не заважає віддати дитину на тхеквондо, боротьбу, бокс. Добре, якщо дитина може дати відсіч, але сама не вважати за нормальне ініціювати насилля. Показати дитині, що так, вона має право на агресію, злість, емоційні вибухи, але це може бути лише захисна реакція.
Источник: www.osvitoria.media
