Брак технічних працівників спонукає фірми не очікувати на готових спеціалістів, а вдосконалювати їх спільно з освітою Партнерство, що діє: як підприємництво та освіта формують сучасну професійну підготовку Юрій Дідус та Михайло Орленко – роз’яснюють, чому вкладати кошти в професійно-технічну освіту корисно для бізнесу вже зараз.
Віртуальні тренажери, виїзні заняття, змагання й модернізовані класи – таким є нинішній рівень навчання майбутніх професіоналів. Чи відповідає освітній план реаліям виробництва і чому компаніям варто взаємодіяти з майбутніми кадрами ще зі студентської парти, розповідаємо на основі прикладу ПІІ ТОВ «БІНЦЕЛЬ УКРАЇНА ГМБХ» та Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій».
Юрій Дідус, очільник компанії «БІНЦЕЛЬ УКРАЇНА ГМБХ», українського представництва ABICOR GROUP (Німеччина) – виробника техніки та комплектуючих для зварювання та нарізання металів
За 27 років на українському ринку ми чудово знаємо, як важливо мати навчених і зацікавлених працівників, особливо у виробничій галузі.
Ми нетипова фірма – поставляємо техніку. Зараз у нас відсутнє виробництво, лише нещодавно взялися розвивати напрямок зі створення зварювальних пальників, він у процесі впровадження. Наша участь у підготовці кадрів полягає в тому, що ми працюємо зі споживачами – відвідуємо заводи, спостерігаємо, як використовується наша техніка, консультуємо зварювальників.
Протягом останніх років ми дійсно відзначили: якість підготовки зварювальників змінилась. З’являються нові робітники, є й ті, хто змінює кваліфікацію. Часто доводиться з самого початку показувати: як здійснювати зварювання, обслуговувати техніку тощо. Саме в цьому контексті виявили бажання приєднатися до проєкту EdUP, щоб передавати знання ще до того, як студенти потрапляють в індустрію.
Як організована взаємодія з установами професійної освіти
Проводимо практикуми, ознайомчі відвідини підприємства та навчання, зокрема на віртуальному зварювальному тренажері Soldamatic. Кожен студент отримує можливість практичної роботи з обладнанням, яке представлене в нашому Технологічному центрі.
Активно готуємо студентів і наставників виробничого навчання до місцевих та міжнародних змагань, наприклад: Welding EdUP 2024, PATON WELDING CUP 2025, Gold Cup Linde 2025. У другій половині вересня, команда з України, яку ми підтримуємо, брала участь у міжнародному змаганні зварників International Welding Competition 2025 у Німеччині.
Про стимул підтримувати професійну освіту
Насамперед, підтримка професійної освіти – це реакція на реальну проблему ринку. Роботодавці безперервно стикаються з нестачею кваліфікованих, молодих працівників, які працюють із новітніми технологіями в автоматизації та роботизації процесів зварювання та розрізання металів.
По-друге, ми бачимо, як реформа професійної освіти відкриває можливість зробити освіту більш практичною, пристосованою до поточних потреб бізнесу. Адже якщо ми зараз не залучимо молодь у виробничі професії, завтра нам просто не буде з ким працювати.
Як відбуваються відвідини студентів на підприємства
На початку студентам часто не вистачає заохочення. Ми завжди запитуємо: чому обрали цю професію? Часто чуємо: «батько / мати порадили» або «на інші напрямки не було набору». А потім задаємо те саме питання після 4–5 годин у нас в офісі – після занять, у яких показуємо майбутні перспективи, роботи з тренажером, знайомства з автоматизацією. Коли вони тримають у руках новітню техніку та спілкуються з фахівцями, – очі спалахують. У таких зустрічах зароджується бажання залишатися в Україні, розвиватися тут, будувати кар’єру.
Зварювальник – це не просто «з’єднати два шматки металу». Наприклад, є чимало видів зварювання. ММА – зварювання ручним електродом – це найпростіший рівень, без автоматизації. Можливо зупинитися на цьому рівні, а можливо вдосконалюватися, освоювати роботизовані комплекси, вміти керувати технікою, що підсилює твою роботу. І це одразу інший рівень оплати – звичайний зварювальник отримуватиме 30–50 тисяч грн, то оператор автоматичних / роботизованих систем – від 100 тисяч грн і більше. Це спонукає їх не просто відвідувати заняття, а шукати практику.
Бізнесу також важливо, щоб студент мислив технологічно. Прийшов на підприємство – ставлять завдання: проварити балку 5 м за один захід. У відповідь хороший студент мав би відповісти: «Я зроблю, але це буде довше й енерговитратніше. На таких обсягах краще поставити зварювальний апарат – так продуктивність і стабільність будуть вищими». Не всі власники бізнесів глибоко в темі технологій, для них важливий результат. Тож така аргументація одразу підіймає студента в очах директора чи головного інженера.
Чого не вистачає системі освіти
Відзначаємо прогрес, але водночас бачимо проблеми. Насамперед – дуже різний рівень оснащення установ. Не всі можуть похвалитися повноцінною сучасною лабораторією, подекуди досі «варять» на застарілій техніці, якої вже давно немає у реальному виробництві. Технічне забезпечення установ часто залишає бажати кращого.
Зараз над покращенням техзасобів та відкриттям нових класів працює урядовий проєкт #100майстерень, у рамках якого у 2025 році модернізовано 120 класів у коледжах.
Не вистачає також викладання автоматизації та роботизації зварювальних процесів, які вже не те що у країнах Західної, а й Східної Європи є пріоритетом. Автоматизація не замінює людину: робот або колаборативний робот – це помічник. Та щоб перейти на інший рівень, необхідно навчитися програмувати зварювальне обладнання та керувати ним.
Звичайно, не всі установи можуть дозволити собі техніку такого рівня або ж апарати для лазерного зварювання – їх немає на всіх виробництвах. Однак у студента мають бути принаймні теоретичні знання, зокрема через відвідини класів та тестову роботу з таким обладнанням. Тут саме бізнес має активніше долучатися, щоб студенти могли бодай «випробувати» нові технології ще на етапі навчання.
Тому моє звернення до інших компаній: приєднуйтеся! Ми зацікавлені, щоб на нашій техніці або на техніці колег працювали справжні спеціалісти, які розуміються на технологіях.
Конкуренція за таких спеціалістів підіймає ринок і рівень зарплат, а це шанс втримати молодь в Україні. Що активніше бізнес зайде в освіту, то швидше з’явиться критична маса майстрів, за яких вже змагаються роботодавці на ринкових умовах. І саме партнерство між освітою, бізнесом та державою дає шанс створити сучасну, конкурентну модель, від якої в перспективі виграють усі.
Михайло Орленко – виконавчий директор Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій»
Якщо поглянути в минуле, то за понад 30 років незалежності України, бізнес особливо не звертав увагу на професійну освіту. На це були власні причини: перш за все не відчував кадрової нестачі й готував спеціалістів самостійно на підприємствах або на будмайданчиках. Фактично, понад три десятиліття заклади професійної освіти залишалися сам на сам зі своїми труднощами.
Радикально все змінилося у 2022 році, коли бізнес усвідомив: брак робітників – не проблема одного чи декількох років, а виклик, який лише посилюватиметься. Як асоціація, ми регулярно опитуємо учасників: які основні вони прогнозують на найближчі 2–3 роки? І 99% компаній називають недостатню кількість та якість кадрів.
Одним із рішень цієї проблеми є співпраця із закладами професійної освіти. І тому останні два–три роки ми активно спостерігаємо зростання зацікавленості бізнесу, різних громадських організацій та влади до цього сегменту.
Хоча в Україні є декілька сотень професійних коледжів, виявилось, що ніхто не готував фахівців для нашої галузі. Насамперед нас цікавлять монтажники та складальники світлопрозорих конструкцій і фасадних систем. Ще один фокус – ближчий до вищої освіти – інженери-конструктори.
Нові освітні стандарти відповідно до потреб індустрій
Ми почали розбиратися та розробили відповідну дорожню карту: від чого починаємо і до чого хочемо прийти. Міністерство освіти і науки України (МОН) взяло європейську систему – профстандарт ініціює, розробляє та фінансує бізнес. Це вірно, бо саме бізнес знає, якого фахівця хоче отримати «на виході». Раніше після профстандарту МОН України розробляв освітній стандарт, а коледж – освітню програму. Зараз ланку освітнього стандарту усунули, що є правильним кроком.
У 2022-му асоціація взяла на себе зобов’язання розробити всі профстандарти для своєї галузі. Перший для монтажників фасадних систем (з допомогою компанії Barks, яка профінансувала процес). Нині приблизно 50% вже підготовлено; другий стандарт – для монтажника дверних систем – теж наближається до фіналу. На найближчі кілька років плануємо ще два – для складальників і для інженерів-конструкторів.
Навчальні класи та дуальна освіта
Водночас ми розуміємо, що можна скласти чудову програму, стандарт на її основі, але без нормальної матеріально-технічної бази в коледжах проблема все одно не буде вирішена.
Тому ми активно звертаємо на це увагу. Розробили стратегічну програму відкриття трьох класів у найближчі 2–3 роки. Перший відкриють цього року на базі «Київського професійного коледжу цивільного будівництва» – у рамках державної програми співфінансування 70/30: 7 млн грн – держава, 3 млн грн – бізнес. На наступний рік заплановано відкриття класу в Чернівцях («Чернівецький професійний будівельний ліцей»). У планах – клас у Харкові (залежно від безпекової ситуації). Таким чином ми охопимо захід, схід та центр країни, а також вирішуємо другу проблему – наявність бази та можливості проводити реальну дуальну освіту, коли студенти професійних коледжів, маючи досвід роботи на сучасній техніці в класах, продовжують опановувати професію вже безпосередньо на підприємстві. Але є ще третя проблема – набір учнів.
Цінність і престиж ручної праці
Необхідно визнати, що система роками була збудована таким чином, щоб молодь йшла у «виші»; навіть рейтингування шкіл залежало від частки випускників, які вступили до університетів. Це не допомагало коледжам. Наш підхід: створити чудові умови навчання, сучасну базу й дати чіткий орієнтир – ви закінчуєте професійний коледж і отримуєте роботу з реальною зарплатою.
Зараз у Києві монтажник світлопрозорих конструкцій у середньому отримує десь 40–45 тисяч грн на місяць – і це, так би мовити, мінімум.
Коли спілкуюсь зі здобувачами освіти, пояснюю: якщо ви підете на юриста чи менеджера, відразу таких коштів не отримаєте – таких ставок «з порогу» немає. Так, робота монтажників фізично важча, однак я помічаю, що в нас поступово формуються підходи, як у Європі, де важка робота руками гідно оплачується. Пріоритети змінюються: раніше ці професії були недооцінені, зараз рівень зарплат зростає.
Соціальна місія чи бізнес-потреба: причини інвестицій у профтех
Найчастіше з профтехами безпосередньо співпрацює великий міжнародний бізнес, який допомагає з витратними матеріалами, обладнанням. У багатьох коледжах, якщо є сантехнічний напрям, то це часто Geberit; у «гіпсокартонників» – продукція Knauf. Це великі потужні компанії, у яких ця система вибудована ще в їхніх материнських компаніях, оскільки така співпраця надає великий кадровий потенціал.
Дещо парадоксально, але основний попит не в них, а в українських середніх компаній. Водночас для таких фірм вкласти значну суму, щоб профінансувати клас в коледжі, може бути складно. І в абсолютних цифрах їй потрібно менше працівників, ніж промисловому гіганту, тому фірма не зможе найняти всіх випускників.
Тут є два шляхи:
- Великі міжнародні компанії закривають свої потреби й виконують соціальну місію.
- Бізнес-спільноти / асоціації акумулюють попит і кошти від 5–10 компаній і спрямовують у конкретні проєкти.
Ми працюємо з другим напрямом. На мою думку, розвиток професійної освіти – основне завдання, перш за все, бізнес-спільноти, бізнес-асоціації різних напрямків.
Багато правильних змін вже відбулося. Зокрема, підготували з нашої точки зору, на 100% вчасний закон «Про професійну освіту». Це спростило багато речей. Є бізнес, який розробляє профстандарти й розуміє, яких навичок потребує фахівець. А колектив коледжу бере профстандарт і розробляє навчальну програму. Запроваджено наглядові ради, що мають формуватися переважно з представників бізнесу. Вони навіть можуть впливати на призначення директора коледжу та формування напрямків. Це теж корисно.
На мою думку, усе досить просто: якщо бізнес бачить потребу й нічого не робить – значить, йому так зручніше. До 2022-го компанії справді мало звертали увагу на освіту – проблема не стояла так гостро. Тепер ігнорувати її вже неможливо.