Експерти переконані: успіх PISA залежить не від числа годин на вивчення певних предметів, не від кількості сучасних технологій у школах і навіть не від фінансів, вкладених у школярів. Україна демонструє дивовижну статистику: стійкість наших учнів навіть в умовах скрутних соціально-економічних умов — висока. Тож країна має дуже високий потенціал до розвитку освітньої системи. Найцінніше — давати вчителям творчу свободу та простір, стежити за якістю вчительської підготовки та рівнем мотивованості педагогів, — саме тоді результати зростатимуть в геометричній прогресії.
Проблемна зона
36 % українських школярів не досягнули базового рівня у знаннях математики. Аналогічний показник у європейських країнах — 24 %.
Можливі рішення
Нам потрібно показати дітям, що математика потрібна на кожному кроці
Оксана Ратушняк, вчителька математики в Хмельницькій гімназії № 1, увійшла до топ-20 Global Teacher Prize Ukraine 2017-го
Для того, щоб діти не боялись математики та залюбки вивчали цей предмет, доведеться багато чого змінити як у програмі, так і в викладацькому підході. По-перше, ми змушені вивчати одну чи навіть кілька дуже складних тем всього за один урок. Дитині таке навантаження дається або дуже складно, або вона одразу може опустити руки. Це відбувається і через малу кількість годин на математику (особливо в гуманітарних класах), і через надмірну наповнюваність тем. Діти не тільки не запам’ятовують основи, а й не можуть розібратись, де ось це конкретне математичне питання можна використовувати в реальному житті.
Тому хорошим рішенням стало б профільне навчання учнів після 9 класу. У нашій гімназії математику поглиблено вивчають навіть з 5 класу, і ми бачимо, наскільки це чудово розвиває у дітей логічне та креативне мислення. Учням легше вдається і українська мова, й історія та інші предмети, бо в школярів дуже гарна структурованість думок.
Якщо адміністрація кожної школи замислиться про те, щоб їхні учні вивчали математику завдяки спецкурсам на 1–2 години більше на тиждень, результати будуть дуже відчутні вже через рік. Адже навіть у гуманітарному класі нашої гімназії ми знайшли можливість додати ще 3 години вивчення учнями математики!
Що ще ми можемо змінити тут і зараз? Ставлення вчителів до викладання математики. Панує стереотип сприйняття дітьми математики як сухої науки, яка допомагає знайти якийсь X чи Y. А нам потрібно показати дітям, що математика потрібна на кожному кроці в житті. Це та наука, яка нам забезпечить усі обрахунки та знаходження невідомих не лише на математиці, а в найрізноманітніших життєвих напрямках. Тому завдання українських вчителів — сформувати в дітей математичну компетентність.
Варто починати урок не з теоретичного блоку, не лекційно-семінарську форму проведення уроку обирати, коли діти вивчають «назубок» ту теорію й уяви не мають, де бодай одну формулу використати потім. Вони не зуміють обрати формулу обрахунків для того, щоб вичислити площу кімнати, аби закупити потрібний метраж лінолеуму.
Я щиро закликаю колег робити уроки математики захопливими, розбурхувати уяву та мотивувати. Пояснювати на прикладах, де їм ці знання знадобляться в житті. Завдяки інтерактивному підходу, груповій роботі або роботі в міні-групах, де учні навчають одне одного, знання відкарбовуються надовго.
Ось із чим не справилися наші діти на PISA — не змогли застосувати формули до вирішення прикладних життєвих задач.
Проблемна зона
Українські школярі недофінансовані
На навчання одного учня держава витрачає 27 тисяч $ за 10 років. За даними PISA, найбільш ефективними є витрати 50 тисяч $ на учня.
Можливі рішення
Витрачати кошти максимально ефективно
Ганна Новосад, міністр освіти
Інвестиції в освіту в нашій країни є співмірними з тим, що й серед загалу інших країн OECD. Але проблема в тому, що витрачаємо ми їх неефективно. Ось ці 27 тисяч доларів включають у себе все, що може враховуватись як вартість навчання дитини в школі: заробітна плата вчителів, утримання шкільної території, закупівля навчальних матеріалів. Те, що кошти витрачаються неефективно для нас — не новина, але це питання дійсно потребує глибокого перегляду.
Проблема
В Україні глибока нерівність в доступі до якісної освіти
Максимальна різниця між учнями, що навчаються у великих містах і учнями, що навчаються в селах — більше двох років. В Україні учні/студенти з високим соціально-економічним статусом мають у 2–4 рази вищі шанси досягти високих показників у навчанні, ніж їхні однолітки з низьким соціально-економічним статусом. До того ж учні з великих міст мають більше можливостей навчатися в ліцеях, гімназіях і спеціалізованих школах, тож і рівень сформованості компетентностей у них вищий.
Можливі рішення
Вкладати кошти в підвищення кваліфікації вчителів і розробити систему підтримки для дітей, які відстають у навчанні
Лілія Гриневич, екс-міністр освіти України
Зараз в Україні вже заплановані кроки, щоб поступово зменшувати цю нерівність в доступі до якісної освіти навіть у рамках реформи НУШ, але ці кроки варто пришвидшувати. Адже це стосується підтримки вчителів у школах із маленьких містечок і сіл та підняття якості освіти в таких закладах освіти, де сьогодні є проблеми з доступом до якісної освіти.
Для цього вкрай необхідно вкладати кошти в підвищення кваліфікації вчителів, в обладнання шкіл. І що дуже важливо — в Україні фактично відсутні інструменти підтримки для дітей, які не встигають у навчанні. Наприклад, якщо дитина пропустила через хворобу кілька занять із математики чи починає відставати з цього предмету, з часом ця проблема тільки поглиблюватиметься. Адже в учителів не передбачена достатня кількість годин для індивідуальної роботи з дітьми та надання їм такої «оперативної» допомоги з відставанням.
Якщо ми подивимось на успішні системи освіти, де немає такої тотальної нерівності — наприклад на Фінляндію — там вироблена ціла система підтримки дітей, які з тих чи інших причин не встигають з навчанням. Тому в новий Закон про загальну середню освіту планується внести пропозицію про додаткові години та можливості для вчителів, які надаватимуть дітям підтримку дітям, які відстають у навчанні. Адже саме математика — той предмет, де треба одразу надолужувати, якщо щось пропущено. Звісно, це потребуватиме значних інвестицій.
Проблемна зона
Учні/студенти в Україні в середньому на 20 % частіше за однолітків у країнах ОЕСР прогулюють уроки (увесь день або окремі) чи запізнюються.
Можливі рішення
Введення єдиного шкільного іспиту на атестат зрілості
Сергій Горбачов, освітній омбудсмен
Те, що відвідуваність у 10–11 класах різко падає — яскрава тенденція останніх років. Частина дітей, які серйозно готуються до здачі ЗНО, йдуть до репетиторів. Тож на шкільні предмети у таких учнів іноді просто не залишається часу. Ще одна частина школярів не відвідує школу, бо не відчуває мотивації вчитися.
На мою думку, цю проблему можна вирішити введенням єдиного шкільного іспиту на кшталт польської матури (іспит на атестат зрілості) та вивченням в старшій школі лише тих предметів, які виносяться на цей іспит. Йдучи до школи, дитина усвідомлюватиме, що не лише присвячує свій час підготовці до важливого іспиту, але й розумітиме, що знання та компететності, які вона зараз отримує, мають реальне застосування у її житті.
І тут мова не про відміну ЗНО, а про його реформування, адже зараз його складають лише за окремими предметами. Слід орієнтуватись на світову практику та вивчати базовий набір із п’яти-шести предметів, які обов’язково будуть на ЗНО (предмети мовної галузі, математичної і природничої). На жаль, підлітки зараз завантажені масивом із більш ніж 15 предметів, — це навіть теоретично засвоїти надто складно. Звідси виникає сильне перевантаження і як результат — часткова або повна фрустрація учнів. Проста аналогія: якщо людина бачить перед собою нездоланну перепону, яку місяцями й роками не може зрушити з місця, то припиняє спроби й опускає руки.
Чую думки і про те, що варто ввести відповідальність батьків, якщо дитина прогулює школу. Особисто я за те, щоб була така відповідальність батьків. Але має бути і зустрічний рух від освіти. З одного боку, треба зробити українську освіту справді потрібною нашим дітям, бо наразі зміст освіти залишає бажати кращого. З іншого боку, ввести реальну відповідальність батьків за відвідуваність школи її дитиною.
Як саме це зробити, поки що сказати важко. Я чудово розумію спротив хороших вчителів, які все життя присвятили тому, щоб навчати дітей фізики, математики. А тепер раптом виявляється, що треба навчати не просто предмету, а системному цілісному сприйняттю світу. А для цього треба застосовувати, наприклад, проєктні методи навчання, більш тісно пов’язквати зміст уроків із тим, що людини потрібно у реальному житті.
Проблема
26 % українських учнів не досягнули базового рівня сформованості читацької компетентності
Можливі рішення
Змінювати підхід до шкільної програми: замість 40 обов’язкових творів за рік у програмі 11-го класу рівня стандарту — список рекомендованої літератури
Ігор Хворостяний, Радник із питань мови Фінського проєкту підтримки реформи української школи (“Навчаємось разом”)
Ці цифри та дані PISA я б не розглядав як успіх або як провал у світовому рейтингу. Передусім, це бага-а-ато можливостей! Та чи використаємо ми їх? Більшість із нас звикла розглядати читання як щось, чого одного разу навчаєшся — і все. А ось PISA читацьку грамотність інтерпретує інакше. Навіть у самому визначенні «читацька грамотність» є такий компонент, як «зацікавлення процесом читання».
Доєднуючи свій досвід, можу сказати, що мотивація українських дітей до читання зараз дуже й дуже вибіркова. Хлопці з 9–11 класів кажуть на уроках: «Ми любимо читати, але щось корисне — мотивувальні біографії успішних людей, книги з менеджменту». А ось до художньої літератури юнаки практично байдужі. Дівчата більш-менш виявляють зацікавлення художньою літературою, а хлопці хіба що можуть якийсь масовий нонфікшн обрати.
Дослідження фіксують, що процес любові до читання пов’язаний зі сферами розвитку тих частин мозку, які відповідають за емоційний розвиток. Тож для мене це суперцікаве свідчення того, що це, можливо, далекий відгомін радянських часів, коли проговорюванню емоцій майже не приділяли уваги.
Ще одне важливе зауваження: PISA не перевіряє читання як кількість прочитаних текстів. Там відбувається перевірка метакогнітивних навичок, уміння дітей порівнювати нову інформацію зі старою, висувати гіпотези.
Резонне питання: а що ж нам робити, аби читацька грамотність в українських дітей зростала? Перш за все треба змінювати шкільну програму. Не може бути переліку з великою кількістю творів для обов’язкового прочитання за рік, які учні мають засвоїти в обов’язковому порядку. У сучасному світі це абсурд. У країнах, які демонструють високі результати на PISA, немає такого тиску на учнів. Наприклад, у Канаді є «рекомендований список літератури», але вчитель його корелює залежно від особливостей класу. А коли я запитував канадських методисток: «Скільки творів діти вивчають за рік?», — вони не могли зрозуміти суті цього запитання.
І тут ось у чому річ: на етапі становлення незалежності ми відчайдушно намагалися продемонструвати світові, що в нас є своя література, власна історична пам’ять. Так і має бути, але часи змінюються, і світ має рухатися далі разом із нами, тож маємо враховувати й зацікавлення сучасних підлітків.
Програму треба не просто модифікувати, замінюючи один твір іншим, а змінювати сутнісні підходи. Я б почав із рекомендованого, а не обов’язкового до прочитання переліку творів. А ще — дати свободу вчителеві на власний розсуд модифікувати цей рекомендований перелік літератури залежно від зацікавлень учнів.
Ще один великий мінус — сучасна українська література, м’яко кажучи, бідно представлена в шкільній програмі. Певні кроки зроблені були, але це виглядає як «косметичний ремонт». Будьмо щирими: із всього списку літератури діти у кращому випадку читають твори, які є на ЗНО. Ми часто нарікаємо на «кліпове мислення» учнів, але самі його створюємо ось цим неосяжним калейдоскопом творів. Ба навіть у вчителя немає фізичної можливості проговорити, провідчувати, пропрацювати емоції героїв у художніх текстах. Учителі просто знають, що їм «треба вичитати програму».
Проблема тут навіть не в кількості годин. У тій же Фінляндії демонструють, що навіть за 2 години на тиждень можна дітей на високому рівні навчити англійської мови. А отже, — корінь нашої проблеми в підходах до програми. А діти, своєю чергою, ще й не вміють проговорювати прочитане й учителеві доводиться витрачати багато часу на «тлумачення священних текстів літератури», пояснюючи дітям, чому ж вони прекрасні.
І тільки після таких пояснень, коли ти встановлюєш місточок з індивідуальним світом дитини, чуєш: «О, ось так, як ви розповідаєте, — «Лісова пісня» справді цікава». Варто не збільшувати кількість класики, а збільшувати глибину її розуміння. Треба допомагати дітям прокладати місточки між минулим і теперішнім, вивчаючи літературу. Але це досягається виключно завдяки індивідуальній роботі з учнями та не в умовах енної кількості творів за навчальний рік.
Також у плані читацької грамотності я б не обмежувався виключно художньою літературою. Сучасні медіатексти, інтерпретації творів, якісні блоги чудово тренують навичку читання.
Источник: www.osvitoria.media
