Заняття на карантині через Zoom, Skype, Viber не принесло нічого нового лише одній категорії школярів – тим, хто вже до цього вчився дистанційно. Чим цей формат відрізняється від того різновиду домашнього навчання, який у березні раптом став реальністю для учнів та їхніх батьків? Чому родини обирають саме дистанційні школи? Досвідом поділилася мама учениці одного з таких закладів освіти, киянка Олена Западнюк.
Коли вчать батьки, педагог чи школа
Досвід домашнього навчання нині отримали всі учні: поруч з батьками, з усім, що відволікає, ще й за замкненими дверима. Тобто змогли оцінити реальні «мінуси» то чимало додаткових, які створила самоізоляція. Наприклад, одноманітність занять.
Одна справа – вчитися у першій половині дня за ноутбуком, а потім, скажімо, малювати у студії з однолітками та змагатися у спортивній секції. Інша справа – після уроків дитина змушена сидіти вдома, розважатися онлайн-іграми та фільмами на тих самих гаджетах. У декого такі асоціації перейшли на дистанційну освіту загалом.
Що ж таке дистанційні школи? І який він, формат навчання, не вимушений умовами пандемії і який обирає чимало людей?
Почнемо з плутанини з термінами. Можна почути: «Мій син складає все екстерном, бо навчається дистанційно, він на домашній освіті». У цій фразі змішані три форми навчання.
Індивідуально дитина може отримувати освіту екстерном, під педагогічним патронажем та за сімейною (домашньою) формою навчання. Екстернат – акцент робиться на оцінювання знань школою, також проводять консультування. Це – найкращий вибір для тих, в кого знання вже є чи є впевненість у їх самостійному отриманні, а потрібно документ, який би це підтверджував. Це може бути способом завершити школу дорослій людині, яка не отримала середню освіту, іноземцям, внутрішньо переміщеним особам тощо. Є чіткий перелік, за яких виняткових обставин людина може скористуватися екстернатом. Серед тих, для кого це створено, і ті обдаровані учні, які опанували шкільну програму наперед за один чи навіть кілька класів.
Педагогічний патронаж – освітній процес дома забезпечує вчитель, відповідальність покладена на нього. Зазвичай йдеться про дітей з особливими освітніми потребами, тих, хто не може відвідувати школу через тривалу хворобу, знаходиться у лікарні місяцями тощо.
Справжнє навчання вдома, коли школа має невеличкий вплив, – це сімейна (домашня) форма освіти. При цьому батьки несуть відповідальність за здобуття знань на рівні Держстандарту. Вони мають навчати особисто або найняти репетиторів, організувати увесь освітній процес. Школа, до якої прикріплено учня, лише оцінює рівень його знань.
Тиждень у класі, тиждень у Zoom?
А чому ж серед цих форм навчання немає дистанційного? Тому що це різновид не індивідуальної, а так би мовити колективної, а правильно кажучи – інституційної форми навчання, до якої також належать очна, заочна і мережева форми. Адже її організує школа. І не під особисті потреби, а для всіх своїх учнів.
Звісно, це не заважає батькам на сімейному навчанні, вчителю, що приходить додому до учня або людині, яка хоче скласти знання екстерном, користуватися онлайн-інструментами під час занять. Як і сучасний вчитель у традиційному класі може заохочувати дітей до роботи на освітніх онлайн-порталах, проходити тестування, робити презентації та малювати комікси. Але називати це дистанційною освітою не буде правильно.
Ще один спосіб навчання хочуть узаконити днями – лише на час карантинних обмежень: вивчення матеріалу школярами по черзі: очно та вдома (за допомогою онлайн технологій). Для цього клас ділитимуть на групи, одна з яких займатиметься у кабінетах, а інша той самий матеріал опановуватиме через, наприклад, уроки в Zoom. Поки що це зафіксовано у проєкті Положення про дистанційну форму здобуття загальної середньої освіти. Наразі завершилося громадське обговорення документу. Йдеться про вихід з форс-мажорних обставин, забезпечення соціального дистанціювання (у класі одночасно займатиметься вдвічі менше дітей, ніж торік).
Дистанційна освіта у її справжньому розумінні – це постійне віддалене від навчального закладу навчання. Поступити до таких шкіл (у нашій країні переважно приватних) може будь-який учень без обмежень. Дистанційні школи пропонують авторські дистанційні курси по кожному шкільному предмету, які охоплюють різноманітні інструменти: відеоуроки, аудіоуроки, онлайн уроки, фотопроєкти, робота з інтернет-ресурсами, освітні кейси, тестування, створення проєктів у відеоформаті, онлайн консультації щотижня з кожного предмету, відеоконференції, щоденні консультативні чати, творчі завдання тощо. Навчальні мультфільми й комп’ютерні ігри також допомагають з цікавістю опановувати матеріал.
Звісно, намагаються усі звичайні види діяльності пристосувати до віддаленої роботи. Скажімо, замість того, аби читати вірші напам’ять, учні знімають відео про те, як вони це роблять, та викладають на сайт.
Це не самоосвіта і не навчання батьками. В учнів все, як у традиційних школах, але – віртуальне: розклад, щоденник, класний керівник, вчителі-предметники.
Зекономити час та позбутися усього зайвого
Донька Олени Западнюк навчається у дев’ятому класі дистанційно з січня 2020 року. Дівчина сама захотіла перейти на “дистанційку” та ще й довго доводила батькам, що так буде краще.
На думку дівчини, сидіння у класі нерідко бувають безцільними витратами часу. Чимало речей відволікає, хоча б шум на заняттях, що заважає зосередитися. А чимало завдань віднімає велику кількість часу, але вони не обов’язкові для засвоєння матеріалу. Не залишається можливостей займатися улюбленими хобі. А ще ж можна зекономити час на дорогу до школи та додому. Й вставати рано вранці не треба – можна самостійно обирати час для занять.
Трапляється, у школі вимагають не опанувати предмет, а вгадати, чого саме хоче від тебе вчитель, задовільняти його вимоги. Одному важливо, аби переказували параграф саме так, як він це подавав, іншому – охайність та гарний почерк, ще комусь – дисциплінованість та старанність. А тестування під час дистанційної освіти перевірятиме не це, а саме рівень знань. До слова, так само, як це згодом буде на ЗНО.
У якості компромісу спочатку намагалися оформити у школі вільне відвідування. Але остаточне рішення щодо цього – за закладом освіти, тож учениці відмовили.
Оскільки донька мала труднощі з деякими предметами, батьки поставили жорстку умову: якщо на новій формі навчання успішність знизиться, доведеться повертатися до традиційного класу. Та тінейджерка впоралася: підтягнула “хвости”. Каже, що нині може більш ефективно використовувати свій час. До слова, організовує і дисциплінує вона себе сама, адже батьки багато працюють, та й не налаштовані контролювати кожен крок. Адже самостійність у сучасному житті дуже важлива.
Також батьки впевнені в тому, що дівчина дасть собі раду, дотримується здорових принципів життя, розбирається у людях. Тож можуть не хвилюватися, коли вдень вона сама вдома.
Тренуватися на конфліктах чи обирати середовище
Попервах пані Олена мала великі сумніви, адже одразу спадає на думку, що дитина, яка не ходить щодня до великої галасливої школи, позбавлена благ соціалізації. Побутує думка, що труднощі в комунікації завжди треба долати, а не уникати їх. З вчителями та однолітками шукати спільну мову, йти на компроміси, толерувати стрес від конфліктів. Мовляв, якраз час натренуватися перед дорослим життям.
Але досвід доньки допоміг глянути на це під іншим кутом. Більшість дорослих не намагаються знайти спільну мову з усіма людьми підряд, а обирає собі середовище для спілкування. Тож чому так не робити підліткам? Що ж до досвіду співпраці, командної роботи, то ці навички добирають у гуртках та студіях.
У дистанційній школі увесь матеріал онлайн. Авторські уроки містять у тексті аудіо- та відео- додатки, а також освітні ігри “Bristar”. А ще зрозуміти матеріал допомагають 3D моделі, які створені за допомогою додатку mozaBook.
Найцікавішим досвідом поки що учениця вважає лабораторну роботу з хімії, яку робили онлайн. З одного боку, дещо не вистачає практики, хочеться потримати усе в руках, помацати. З іншого боку, на відео можна побачити гарно обладнану лабораторію та роздивитися усі перетворення речовин.
За два місяці від початку дистанційного навчання для доньки пані Олени у всіх школах розпочався карантин. Він не приніс нічого нового для тінейджерки, окрім необхідності сидіти вдома та неможливості відвідати улюблені гуртки. Втім, нове таки є. Її дистанційна школа відчула конкуренцію, коли усі почали займатися онлайн, тож обіцяє оновлення, ще більше інтерактиву та індивідуального підходу. Нині і так кожна дитина може обирати власний темп проходження матеріалу.
Але у родині є ще троє дітей. Їм якраз сподобалися щоденні заняття онлайн “як у старшої сестрички”. А батькам сподобалася організація процесу: у google класі можна знайти всі теми уроків, домашні завдання, примітки. Але друзі кажуть, що у їхніх школах було все не так райдужно. Та й зрозуміти навчальний процес і сильні та слабкі сторони дітей легше, коли ти бачиш, як проходить онлайн заняття, а не відвідуєш школу у режимі “здати-забрати”.
– Мені подобається те, що карантин зробив зі школами, – каже Олена Западнюк.
Вона оптиміст, і впевнена, що ці неочікувані зміни, до яких підштовхнула епідемія, допоможуть освіті поступово позбутися усього застарілого та усвідомити: сучасне життя (а отже і навчання) без гаджетів вже неможливе.
Источник: www.osvitoria.media
