Всупереч повномасштабній війні, безперервним обстрілам, евакуаціям, руйнуванням та втратам, українська освітня сфера продовжує активно та безперервно рухатися вперед. Педагоги проводять заняття в бомбосховищах, цифрові рішення прогресують і допомагають підтримувати контакти з учнями навіть у найвіддаленіших куточках земної кулі, батьки сприяють освітньому процесу.
Здавалося б, освітня система повинна була давно зруйнуватися під тягарем обставин. Однак, сталося навпаки: українська освіта показує приклад дивовижної витривалості, а Освіторія вже 12 років робить власний внесок у розбудову освітньої системи України. У матеріалі до річниці громадської організації засновниця Освіторії Зоя Литвин і виконавча директорка Анна Сидорук розмірковують про міць вчителів, новації та виняткові технологічні рішення.
Три кити стійкості української освіти
«Стійкість освіти — це не про відсутність проблем. Це саме про здатність віднаходити сили та відповіді, навіть коли здається, що варіантів немає», — Зоя Литвин.
Сьогодні українська освіта тримається на трьох головних опорах. Насамперед, на наших чудових учителях. Ми бачимо дійсно неабияку витривалість педагогів. Наприклад, тих із них, хто вирішив залишитися на прифронтових територіях, щоб зберегти для своїх учнів хоча б подобу нормальності: відвідування школи, живе спілкування, заняття за партами.
Наочним прикладом такої самовідданості є пані Наталія Гутарук, яка цьогоріч разом із командою Освіторії стала одним із голосів української освіти на 80-й Генасамблеї ООН. Вона тоді дуже влучно висловилася: «Сьогодні сила вчителя в тому, щоб утримувати світ для дітей, коли він хитається й валиться».
Або, припустімо, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2025 Руслан Шаламов. Незважаючи на небезпеку, не те що щоденні, а майже щогодинні обстріли, він перебуває у рідному Харкові та продовжує закохувати своїх вихованців у біологічну науку.
І ці історії не є поодинокими випадками, а лише частиною широкого портрета українського вчительства, яке, без перебільшення, зараз є взірцем мужності слідувати своєму покликанню, навіть у найскрутніші часи.
Другою опорою є усвідомлення соціумом пріоритетності освіти. З початком повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що навчання — це не тільки про отримання знань. Це ще й часто єдиний «місток зв’язку» між українськими дітьми, які зараз живуть по всьому світу, та Україною.
Освіта, безумовно, стала важливим демографічним чинником. Я особисто знаю численні сім’ї, які вирішили повернутися в Україну саме через питання навчання, через його належний рівень. А також, звичайно, через можливість навчатися рідною мовою, у звичному культурному середовищі, поруч з учителями, які розуміють контекст і проблеми дітей.
До речі, про батьків: вони також стали значно більш залученими до навчальних процесів. І це — додаткове підтвердження суспільної та стратегічної значущості освіти.
«Поки вчителі та діти продовжують навчатися, вони продовжують боротися за наше майбутнє, за наше право вибирати та будувати його у власний спосіб», — Зоя Литвин.
І третя опора — це, звичайно, гнучкість. Україна демонструє неймовірну пристосованість навіть у найекстремальніших обставинах. Коли дітям на прифронтових територіях просто небезпечно для життя відвідувати навчальні заклади, ми споруджуємо підземні школи, відкриваємо класи на станціях метро. Коли офлайн-навчання стає неможливим, наша освіта цифровізується й робить це настільки вражаюче, що в результаті стає лідером у технологічності навчання. Саме ця гнучкість і є основою не просто стійкості, а безперервного розвитку освітньої галузі.
Як технології стали підтримкою під час війни
«Український EdTech під час війни став рятівним кругом для освіти», — Анна Сидорук.
Погляньмо на приклад Всеукраїнської школи онлайн. Освіторія створювала цю онлайн-платформу в розпал пандемії COVID-19 на замовлення уряду, щоб надати дітям доступ до якісної освіти, поки школи були зачинені.
Але з початком повномасштабного вторгнення роль ВШО стала ще більш актуальною: адже там, де неможливо сісти за парту фізично, ВШО стала ключовим рішенням для доступу до якісної освіти в цифровому форматі. Крім цього, платформа почала виконувати роль своєрідного мосту, який з’єднує українських дітей по всьому світу з Україною. За даними аналітики, скрізь, де є українці (а це понад 100 країн світу), є учні ВШО. І навіть на тимчасово окупованих територіях і в Криму є діти, які, незважаючи на всі ризики, продовжують разом з нами навчатися українською мовою, з українськими вчителями. Це не тільки про освіту, це про збереження ідентичності, приналежності, зв’язку з рідною країною.
«Там, де немає можливості сісти за парту в українському класі, де неможливе очне навчання, технології стають тим мостом, який повертає дітей до української освіти. Саме тому ми говоримо, що EdTech — це не про заміну школи, а про її посилення та певне продовження в цифровому просторі», — Анна Сидорук.
Другий важливий аспект — це унікальність українських технологічних рішень. В умовах війни українські фахівці створюють абсолютно новітні рішення, серед яких і blackout-proof: ті, що функціонують навіть за повної відсутності електрики, зв’язку та інтернету. І ми вже бачимо міжнародне визнання їхньої результативності.
Так, застосунок «Вивчаю — не чекаю», що дає змогу дітям навчатися навіть за умов тотального блекауту, минулого року отримав «золото» від ООН.
Такі освітні проєкти Освіторії, як iLearn та ВШО, увійшли до топів світових премій Global EdTech Prize та HundrED, що відзначають новаторські рішення в галузі освіти.
Ці відзнаки засвідчують: технології, створені в Україні в умовах війни, актуальні не тільки тут, а й для решти світу. Тим більше, якщо EdTech-рішення ефективне в українських екстремальних реаліях, воно, з великою ймовірністю, буде ефективним будь-де. А отже, наші технології здатні змінювати освіту в усьому світі.
І це, власне, третій аспект. Україна стає творцем трендів у глобальному EdTech, а не просто користувачем запозичених рішень. Згідно з нещодавніми результатами PISA Україна зараз посідає перше місце у світі за використанням цифрових рішень у навчальному процесі.
«Кожен виклик, який ми долаємо, стає водночас можливістю. Ми створюємо технології, які працюють тоді, коли інші системи зупиняються. І саме тому український EdTech сьогодні є справжнім лідером світових освітніх змін», — Анна Сидорук.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media
