Нові технології дозволяють контролювати кожен крок дитини. Здається, це робить життя куди безпечнішим. Та навпаки: саме через це батьківська тривожність зростає, а повага до особистих кордонів дитини якось забувається. То до чого ж ця тенденція може призвести? «Освіторія» поспілкувалася з дитячим психологом Юлією Борисовою.
Тривожність — у кожної одинадцятої людини
Самостійні ігри у дворі з 4–5 років, веселі прогулянки містом юрбою однокласників з 10 років, першокласники з ключем на шиї, що самостійно поверталися зі школи і вміли розігріти собі обід, діти 9–10 років, на яких залишали малюків — все це було у дитинстві тих, кому нині 30–40 років. І це досить схоже на дитячі роки їхніх мам та тат, але відрізняється від життя сучасної малечі. Чи всі діти втратили самостійність чи у всьому винна тривожність батьків? Вона, звісно, зросла. Адже нині за даними ВООЗ, тривожні розлади протягом життя переносить кожна одинадцята людина, що вже казати про загальну знервованість, яка не досягає рівня хвороби.
Чому ж сучасні батьки так сильно хвилюються за дітей:
1. Надлишок інформації
Нині в інтернеті так і впадають в очі з новинної стрічки дані про аварії, катастрофи та кримінальні випадки. Щоденно мимоволі дорослі відчувають, що світ — це небезпечне місце, де дітей треба захищати. Раніше на рівні асоціацій вважалося, що двір — для дитячого галасу, затишний, безпечний, у своєму чи на сусідніх будинках дитина має знайти друзів для ігор, а сусіди, як казав ще Аркадій Райкін, хто стукне, хто грюкне, так і доглянуть за ватагою малих бешкетників. Нині таких «гарантованих» місць чи соціальних стосунків немає.
До всього батькам легко «нагуглити» чимало суперечливої медичної інформації, і ось вже здається, що на дитячому майданчику чатують лише інфекції, а кошеня — джерело небезпеки. Частка правди в цьому завжди є, але раніше захистом вважали підвищення імунітету та привчання до гігієни, а нині — ізоляцію від усіх небезпек. Це теж рішення на рівні асоціацій: раніше мама, скажімо, десять разів чула, як виховати доброту до тварин і один раз про токсоплазмоз, нині все навпаки.
2. Звинувачення у ток-шоу
Нині чимало шоу регулярно зачіпають тему невиконання батьківських обов’язків. Раніше все здавалося простим: тато й мама не годують, одягають в брудне, пиячать. Нині ж ми чуємо, що залишити дітей до 12 років самих вдома чи випустити самих гуляти — неприпустима легковажність (у Європі це вже закріплене законодавчо), забирати з дитсадка малюка або доглядати не має права неповнолітня сестра — хай їй 17 років. Ситуації з нещасними випадками дітей під час гри у дворі однозначно трактуються як батьківська недбалість. Правила гри змінилися.
3. Нереальні взірці у соцмережах
Тим часом соцмережі рясніють фото та розповідями про нібито ідеальних батьків, які постійно розвивають та забавляють дітей. Хіба «постять» про те, як грає дитина після школи чи знайшла друзів на спортмайданчику? При цьому, як і у ток-шоу, ми читаємо гнівні коментарі щодо мам, які «забили» на безпеку чи у яких «дитина зайва». І це може стосуватися звичайних, навіть позитивних речей, наприклад, малюк грає у калюжі чи дитина в істериці лягла на підлогу магазину, а поруч — спокійна мама. Все це задає стандарт: батьки мають бути поруч, бути в курсі усього, що відбувається з дитиною та хоча б виявляти тривогу, аби всі навколо вважали їх небайдужими.
4. Історії про маніяків та педофілів
За часів Альфреда Хічкока вбивство без мотиву шокувало, маніяки здавалися вигадками з кіно жахів. Зараз маніяки є навіть у дитячих оповіданнях і бульварних детективах. Оскільки розмови про інтернет-безпеку зазвичай містять і захист дітей від педофілів у соцмережах, ця тема так само на слуху. Не дивно, що сучасні батьки вважають сучасне місто куди небезпечнішим, ніж у їхньому дитинстві.
5. Нові технології як приводи для хвилювання
Раніше єдиним способом зв’язку між зайнятими роботою батьками та дітьми був стаціонарний телефон, і то — якщо вдасться застати сина чи доньку вдома. Нині ж — можна контролювати по мобільному, відстежувати місцеперебування за допомогою смарт-годинників, а з найбільш сучасними з них можна ще й підслуховувати розмови поруч. Чому ж не стало спокійніше? Що більше можливості контролювати — то більше проблем.
Нейробіологи кажуть: людина, немов будильник, налаштовує себе на певний рівень невизначеності. Проще кажучи, раніше усі батьки знали: про всі «подвиги» дитини дізнаюся після роботи, а до того про це не думаємо, максимум — дзвінок. Сучасні ж батьки буквально не виносять невизначеності, адже щомиті можуть зателефонувати чи перевірити показники гаджетів. Тож «поза зоною доступу» сприймається як катастрофа. А ще техніка може «зависати», і тоді мама бачить помилкові сигнали, що її донька у центрі міста, а вона відповідає, що сидить на уроках. Довіряти дитині чи гаджетові? І вмикається підозра, фантазія, що могло статися з донькою — з сюжетів знов-таки новин, соцмереж.
А які ж сумні та оптимістичні варіанти розвитку подій?
До чого батьківська тривожність може привести:
1. Примус дітей до ідеальності
Донині батьки мало знали, як часто порушуються їх заборони та поради, були способи «викрутитися». Більшість сучасних дорослих людей колись ходили у кіно замість уроків, гуляли замість виконання домашніх завдань чи походів до магазинів, лазили на пустирях, ловили ящірок та жабок, цілувалися у під’їздах. Якби батьки дізналися про це тоді, вони б не повірили, що з них виростуть пристойні люди або шалено нервували. Раніше тата й мами часом і не хотіли цього знати. Якщо ж знати про нащадків занадто багато, виникає спокуса керувати кожним кроком. Скажімо, більшість батьків помічають зі смарт-годинниками, що дитина йде з точки до точки у рази повільніше, ніж треба. Адже по дорозі вона грається, щось розглядає, блукає по сусідніх цікавих вулицях тощо. І звісно, тати й мами забороняють це. На думку австралійського соціолога Вівьяна Ромеро з Університету Нового Південного Уельсу, діти втрачають стихійність, не вміють досліджувати простір міста, визначати безпечні та небезпечні місця, далекі та близькі відстані. Вони живуть у режимі батьківського автопілота. І коли підлітки після такого виховання нарешті отримують хоча б свободу переміщення, вони у більшій небезпеці, ніж попередні покоління, бо не мають досвіду. А спроба зробити дітей ідеальними зазвичай обертається інфантильністю, керованістю, настроєм на чуже оцінювання.
2. Зросте покоління хакерів
Можна сказати, діти постійно перебувають під домашнім арештом, адже раніше такий контроль був лише за злочинцями «з браслетами». А це викликає або звикання і навчену безпорадність, або пасивний бунт. Перший варіант — дорослі, які не забажають дорослішати, брати на себе відповідальність. Адже нині відповідальність за безпеку дитини зі смарт-годинником лежить на батьках, а не на ній. Тож звично буде, аби за людину відповідав хтось інший. Другий варіант — способи обійти гаджети, «хакнути» їх. Можливо, невдовзі вже у початковій школі діти не радітимуть власному телефону з GPS, а радитимуть один одному, яка зняти функції «батьківського контролю».
3. Діти втратять приватність або знайдуть нові форми
У фантастичному серіалі «Чорне дзеркало», у серії «Архангел» йдеться якраз про суть проблеми. Мама погоджується на вживляння імпланту, який відстежує місце перебування дитини, а також встановлює батьківський контроль на все побачене та почуте: смерть дідуся, насильство, навіть те, які травми вона наносить матері. Дізнавшись через гаджет про підліткову вагітність, вона підмішує доньці абортивні контрацептиви. Зраджена дівчина втікає. Якщо раніше найстрашнішим для тінейджерів було «мама читала мій щоденник», нині не всіх дратує навіть «мама відповіла за мене з мого акаунту».
Століттями зростала повага до особистісних кордонів дитини, адже кілька століть тому вона вважалася власністю родини, у 18 сторіччі замислилися про виховання, у 19 — про особистісний підхід, у 20 — про повагу до її бажань. Є ризик знову звести все до «власності», адже посилюється прагнення зробити щось з дитиною без її відома і тим паче дозволу. Скажімо, про підслуховування через смарт-годинники або інші функції дитячих гаджетів батьки навіть не розповідають їм. А там антиутопії передбачають і вплив через гаджети, лікування.
Та як відомо, дія призводить до протидії, тож футурологи впевнені, що нові покоління можуть бунтувати проти гаджетів, разом висловити якісь вимоги до дорослих, аби ті поважали їхні права. Безперечно, у найближчі десятиріччя гостро повстане питання про право дитини на приватність від власних батьків.
Источник: www.osvitoria.media
